У неї пересохло в роті.
Що у вас тут?
Тіло у вітальні. Доктор Річард Їґер, тридцять шість років, хірург-ортопед. Це його будинок.
Вона подивилася на вітражне вікно.
Хлопці, тут у вас, у Ньютоні, люксові вбивства.
Та ні, це все у вас, у Бостоні. Тут такого не повинно траплятися. Тим паче коли йдеться про таку збочену хрінь.
Корсак провів її через передпокій до вітальні. Ріццолі одразу засліпило сонце, яке лилося крізь високе, від підлоги до стелі, вікно на другому поверсі. Тут працювало безліч спеціалістів, але кімната все одно здавалася великою і порожньою білі стіни й лискуча деревяна підлога.
І кров. Хоч би скільки місць злочину Ріццолі бачила, перший погляд на кров щоразу вдаряв по нервах. Тут перерізали артерію, і кров фонтаном вдарила в стіну й лишила слід, схожий на хвіст комети, а потім стікала цівками. Кров із тіла доктора Річарда Їґера. Він сидів на підлозі, прихилившись до стіни, зі звязаними за спиною руками і витягнутими вперед ногами. Щиколотки було перемотано скотчем. Голова звисала вперед, затуляючи рану, яка стала причиною смертельної втрати крові, але Ріццолі могла і не дивитися на розсічену шию. Ясно було, що рана глибока й проходить крізь сонну артерію і трахею. Ріццолі добре знала, якими бувають наслідки такої рани, і могла відтворити останні миті за кривавим візерунком на стіні. Із артерії фонтаном виривається кров, наповнюючи легені, жертва хапає повітря через розсічену трахею і захлинається власною кровю. На голому торсі чоловіка вже засохли дрібненькі крапельки кривавої мокроти, яку він видихав. Судячи з його мязів і широких плечей, фізичної сили йому не бракувало він явно міг би дати відсіч нападнику, але помер у покірливій позі, схиливши голову.
Двоє працівників моргу вже зайшли з ношами і стали поряд, приміряючись, як краще посунути тіло, сковане трупним заціпенінням.
Коли о десятій ранку його оглядала судмедексперт, вона виявила посмертну зміну кольору шкіри, сказав Корсак. На її думку, він помер уночі, між дванадцятою і третьою.
Хто його знайшов?
Медсестра з його клініки. Коли вранці він не прийшов і не відповів на дзвінки, вона приїхала сюди. Знайшла його приблизно о девятій. А його дружини тут немає.
Дружини? перепитала Ріццолі, поглянувши на Корсака.
Ґейл Їґер, тридцять один рік. Зникла.
Ріццолі знову відчула такий само холод, що й перед вхідними дверима.
Викрадення?
Я лише сказав, що вона зникла.
Ріццолі подивилася на сильне тіло Річарда Їґера. Не вірилося, що він піддався смерті.
Розкажіть мені про цих людей, про їхній шлюб.
Щасливе подружжя так усі кажуть.
Так завжди кажуть.
У даному разі це схоже на правду. Одружені лише два роки. Цей будинок купили рік тому. Вона медсестра в його клініці, тому в них однакові коло спілкування і графік роботи.
Яка близькість.
Так. Я б звихнувся, якби цілий день повсюди натикався на дружину. Але ці двоє, здається, добре ладнали. Минулого місяця він на цілі два тижні взяв відпустку, просто щоб побути з нею вдома після смерті її матері. Як ви гадаєте, скільки може заробити хірург-ортопед за два тижні? Пятнадцять-двадцять тисяч баксів? Йому дорого обійшлося піклування про неї.
Отже, вона цього потребувала.
Усе одно так не кожен вчинив би, знизав плечима Корсак.
Отже, ви не бачите причин, з яких вона б захотіла його покинути?
Жодної. І ще менше причин його прирізати.
Ріццолі глянула на вікна. За деревами й кущами не видно було сусідніх будинків.
Жодної. І ще менше причин його прирізати.
Ріццолі глянула на вікна. За деревами й кущами не видно було сусідніх будинків.
Ви сказали, що він помер між дванадцятою і третьою.
Ага.
Сусіди щось чули?
У будинку зліва нікого немає мешканці поїхали до Парижа. Нічогенько люди живуть А сусіди справа міцно спали.
Він вдерся в будинок?
Так, крізь кухонне вікно. Комашину сітку зірвано. Далі було використано інструмент для розрізання скла. На квітнику сліди сорок четвертого з половиною розміру. І сліди крові в цій кімнаті з таким само відбитком підошви.
Корсак дістав хусточку й витер чоло він належав до тих нещасливих людей, для яких просто не існує достатньо потужних антиперспірантів. За кілька хвилин розмови з Ріццолі плями поту під пахвами збільшилися.
Покладімо його на простирадло, сказав один із працівників моргу.
Голову тримай! У нього ж голова відвалюється!
О чорт!
Ріццолі й Корсак мовчки дивились, як доктора Їґера боком кладуть на одноразове простирадло. Від трупного заціпеніння тіло заклякло під кутом девяносто градусів, і люди з моргу тепер сперечалися про те, як у цій недоладній позі класти його на ноші.
Раптом Ріццолі помітила на підлозі якийсь білий черепок біля того місця, де сидів Їґер. Вона опустилася навпочіпки й підняла маленьку скалочку порцеляни.
Розбита чашка, сказав Корсак.
Що?
Біля вбитого знайшли блюдце і чашку. Схоже на те, що вони були в нього на коліні й упали. Ми вже спакували черепки, щоб зняти відбитки пальців. Не запитуйте мене, що воно таке, додав він, помітивши її здивований погляд, і знизав плечима.
Щось символічне?
Ага. Ритуальне чаювання з мерцем.
Ріццолі подивилася на скалочку порцеляни, що лежала в її обтягнутій латексом долоні, намагаючись зрозуміти, що вона означає. В животі в неї скрутився тугий вузол. Страшне відчуття впізнання: перерізане горло, руки й ноги, звязані скотчем, проникнення до помешкання вночі через вікно, заскочені зненацька жертви.
І зникла жінка.
Де спальня? запитала Ріццолі.
Вона не хотіла її бачити. Боялася її бачити.
Так, саме спальню я хотів вам показати.
У коридорі, який вів до спальні, на стінах висіли чорно-білі фотографії в рамках. Не усміхнені сімейні портрети, як у багатьох будинках, а приголомшливі фото оголених жінок. Анонімні тіла, адже обличчя були затемнені. Або моделі відвертали голову від камери. Ось жінка обіймає дерево. Гладенька шкіра, притиснута до шорсткої кори. А ось жінка сидить, схилившись уперед, і довге волосся спадає між голими стегнами. Ось вона тягнеться до неба, і від фізичного напруження на шкірі блищить піт. Ріццолі вдивлялася у фото, яке хтось зачепив тепер воно висіло криво.
Це все одна й та сама жінка, сказала вона.
Це вона.
Місіс Їґер?
Збочення, правда?
Вона завважила ніжний колір шкіри Ґейл Їґер.
Мені це аж ніяк не здається збоченням. Красиві фото.
Ну хоч як, а спальня отам, і Корсак показав їй на двері.
Ріццолі зупинилася на порозі. У кімнаті стояло величезне двоспальне ліжко. Схоже було, що ковдру різко здерли, розбудивши людей, які тут спали. Ворс на жовтувато-рожевому килимі здибився двома смугами, які вели від ліжка до дверей.
Схоже на те, що їх витягнули з ліжка.
Наш злочинець застав їх сонними, кивнув Корсак. Упорався з ними якось і звязав їм запястя і щиколотки. Тягнув їх по килимі в передпокій, а там уже почалася деревяна підлога.
Ріццолі була ошелешена діями вбивці. Вона уявляла собі, що він стояв там, де й вона зараз, і дивився, як спить подружжя. Вікно без фіранки високо над ліжком давало достатньо світла, щоб розрізнити, хто жінка, а хто чоловік. Він мав спершу напасти на доктора Їґера логічно було спочатку взяти під контроль чоловіка, а жінку поки що не чіпати. Це Ріццолі могла собі уявити як він підходить і нападає. Але що далі?
Навіщо витягувати їх зі спальні? запитала вона. Чому не вбити доктора тут, на місці?
Не знаю. Тут уже все сфотографували, сказав Корсак, показуючи на спальню. Можете заходити.
Ріццолі неохоче увійшла до кімнати, оминаючи сліди на килимі, й наблизилася до ліжка. Вона не побачила крові на ковдрі чи простирадлі. На одній з подушок лежала довга білява волосина. «Сторона місіс Їґер», подумала вона. Обернувшись до нічного столика, побачила фотографію подружжя. Так, Ґейл Їґер справді була білявка, до того ж гарна, зі світло-блакитними очима і золотим пилом веснянок на засмаглій шкірі. Доктор Їґер обіймав її за плече, випромінюючи силу й упевненість чоловіка, який знає, що його зовнішність справляє враження. Мязистий чоловік. Не з тих, хто помирає в спідньому, зі звязаними руками й ногами.
На стільці, сказав Корсак.
Що?
Подивіться на стілець.
Вона озирнулася й побачила стілець у старовинному стилі, зі спинкою з поперечками. На сидінні лежала обережно складена нічна сорочка. Підійшовши, Ріццолі помітила на кремовому атласі яскраво-червоні краплі.
У неї на потилиці ворухнулося волосся, і декілька секунд вона не могла дихати.
Простягнула руку й підняла один із кутиків нічної сорочки. Під складкою теж була кров.
Ми не знаємо, чия це кров, доктора Їґера чи його дружини, сказав Корсак.
Коли він склав сорочку, на ній уже була кров.
Але більше ніде в кімнаті крові немає. Це означає, що сорочку заплямували деінде. А потім він приніс її сюди, до спальні. Акуратно склав і лишив на цьому стільці як прощальний подаруночок. Вам це нічого не нагадує? запитав Корсак, трохи помовчавши.
Ви ж самі знаєте, відповіла вона, ковтнувши слину.
Убивця відтворює старий підпис вашого чувака.
Ні, тут дещо інше. Та тут узагалі все по-іншому. Хірург ніколи не нападав на подружжя.
Акуратно складена нічна сорочка. Клейка стрічка. Жертви, заскочені в ліжку.
Воррен Гойт обирав самотніх жінок. Жертв, із якими швидко міг упоратися.
Але подивіться, як багато спільного! Кажу вам, це хтось наслідує Хірурга. Якийсь псих, який начитався про нього в газетах.
Ріццолі й далі дивилася на нічну сорочку, згадуючи інші спальні, інші місця вбивств. Усі вони відбулися влітку, коли стояла страшна спека, така, як тепер. Жінки спали з відчиненими вікнами, і чоловік на імя Воррен Гойт пробирався до їхніх будинків. Він приносив свої темні фантазії та скальпелі, інструменти для проведення кривавих ритуалів. А жертви були при тямі, вони відчували кожен дотик леза. Вона подивилася на нічну сорочку, і перед очима постало обличчя Хірурга звичайнісіньке, цілком банальне, яке вона все ще бачила в кошмарах.
«Але тут попрацював не Воррен Гойт. Його надійно замкнули в такому місці, з якого він не може вирватися. Я точно знаю, адже сама запроторила туди цю падлюку».
У «Бостон Ґлоуб» не оминули жодної фізіологічної подробиці, сказав Корсак. Ваш убивця засвітився навіть на сторінках «Нью-Йорк Таймс». А тепер хтось відтворює його дії.
Ні, він працює по-іншому. Він зробив таке, чого ніколи не робив Гойт. Витягнув це подружжя зі спальні до іншої кімнати. Посадив чоловіка на підлогу й перерізав йому горлянку. Схоже на страту або елемент ритуалу. І ще жінка. Він убиває чоловіка, але що він робить з його дружиною?
Ріццолі замовкла, пригадавши скалку порцеляни на підлозі. Розбита чашка. Її раптом скувало холодом від здогадки.