Вона мовчки вийшла зі спальні й повернулася до вітальні. Подивилася на стіну, біля якої сидів доктор Їґер, потім на підлогу, а тоді почала ходити кімнатою, описуючи щоразу більші кола і вивчаючи краплі крові на деревяній поверхні.
Ріццолі?
Вона повернулася до вікна і примружилася від сонця.
Тут надто багато світла і скла, відповіла вона. Ми не можемо все як слід оглянути. Доведеться повернутися ввечері.
Думаєте застосувати ультрафіолет?
Інакше ми не побачимо.
Чого не побачимо?
Ріццолі стала спиною до стіни.
Доктор Їґер помирав, сидячи он там. Наш невідомий убивця витягнув його зі спальні, посадив біля стінки, так щоб він дивився на середину кімнати.
Ну, так.
Навіщо він його тут посадив? Навіщо увесь цей клопіт перед тим, як убити жертву? Мала бути причина.
Яка причина?
Убивця посадив Їґера тут, щоб він на щось дивився. Щоб бачив, що відбувається в цій кімнаті.
На обличчі Корсака промайнув страх він нарешті зрозумів. І подивився на стіну, біля якої сидів доктор Їґер глядач у театрі жаху.
Господи, мовив він. Місіс Їґер.
2
Ріццолі купила піцу в магазині готових страв і відкопала на дні холодильника древній жмуток салату. Вона повідривала коричневі листочки і дісталася до тих, які умовно можна було назвати їстівними. Цей зівялий неапетитний салат вона їла з почуття обовязку, а не для задоволення. Ріццолі не мала часу на задоволення і їла лише для того, щоб підживитися, на неї чекала вечірня робота, якої хотілося уникнути.
Трохи пожувавши, вона відштовхнула тарілку й подивилася на яскраво-червоні плями томатного соусу. «Кошмари наздоганяють, подумала вона. Ти вважаєш себе захищеною, достатньо сильною і відстороненою, щоб жити з кошмарами. Ти вмієш грати роль і дурити всіх. Але ці обличчя лишаються з тобою. Очі мертвих».
Трохи пожувавши, вона відштовхнула тарілку й подивилася на яскраво-червоні плями томатного соусу. «Кошмари наздоганяють, подумала вона. Ти вважаєш себе захищеною, достатньо сильною і відстороненою, щоб жити з кошмарами. Ти вмієш грати роль і дурити всіх. Але ці обличчя лишаються з тобою. Очі мертвих».
Ґейл Їґер теж серед них?
Ріццолі подивилася на свої руки обидві долоні були позначені однаковими шрамами, схожими на загоєні сліди від розпяття. Коли ставало вогко й холодно, у неї боліли руки жорстоке нагадування про те, що Воррен Гойт заподіяв їй рік тому, проткнувши долоні скальпелями. Вона тоді думала, що настав її останній день. І тепер боліли старі рани, але вона не могла звинувачувати в цьому погоду. Ні, біль повернувся від того, що вона бачила сьогодні в Ньютоні. Акуратно складена сорочка. Кров, яка фонтаном линула на стіну. То була кімната, в якій навіть повітря обважніло від страху, і Ріццолі відчувала, що Воррен Гойт десь поруч.
Нісенітниця, авжеж. Гойт сидів у вязниці там йому і місце. Але її скували холодом спогади про той будинок у Ньютоні почуття жаху було надто знайомим.
Ріццолі хотіла була звязатися із Томасом Муром вони разом працювали над справою Гойта. Він усе знав у таких само подробицях, що й вона, і розумів, яку міцну павутину страху розкинув Хірург навколо них усіх. Але після одруження Мура їхні з Ріццолі шляхи розійшлися. Їх зробило чужими якраз віднайдене Муром щастя. Щасливі люди самодостатні, вони дихають іншим повітрям і підкоряються іншим законам тяжіння. Якщо Мур і не усвідомлював цієї зміни, Ріццолі відчувала її, і втрата їй далася нелегко, хоч вона й картала себе за те, що заздрить його щастю. А ще їй було соромно за ревнощі до жінки, яка вкрала серце Мура. Кілька днів тому вона отримала поштівку з Лондона там Мур із Кетрін зупинилися. Прості й короткі слова привітання, нашкрябані на звороті поштівки з музею «Скотланд-Ярду», просто щоб Ріццолі знала: подружжя задоволене відпочинком, у їхньому світі все добре. Згадавши це сповнене оптимізму привітання, Ріццолі подумала, що не повинна тривожити Мура, нагадуючи йому про Хірурга. Вона просто не могла знову привести тінь Воррена Гойта в їхнє життя.
Сидячи за столом, вона прислухалася до вуличного шуму, який підкреслював абсолютну тишу в її квартирі. Озирнулася на вітальню, обставлену лише найнеобхіднішими меблями, на голі стіни, які так і не прикрасила жодною картиною. Єдиною оздобою якщо тут пасувало це слово була карта міста, пришпилена до коркової дошки над столом. Минулого літа Ріццолі натикала на цю карту кольорових кнопок, позначаючи, де пройшов Хірург. Вона так жадала визнання, так хотіла, щоб колеги прийняли її як рівну, що жила й дихала полюванням. І навіть удома їла під похмурою картою маршрутів убивці.
Тепер ці кнопки зникли, але карта лишилася, чекаючи на переміщення іншого вбивці. «Цікаво, що це говорить про мене?» подумала Ріццолі. Хтось міг би пожаліти її, адже вона, проживши два роки в цій квартирі, спромоглася оздобити її лише оцією картою Бостона.
«Мій ритм життя.
Мій світ».
Коли о девятій десять вечора Ріццолі зупинила машину перед будинком Їґера, всередині не світилося. Вона приїхала першою. Потрапити до будинку не могла, тому просто сиділа в машині, опустивши вікна, щоб трохи подихати свіжим повітрям, і чекала на інших. Будинок стояв у тихому глухому куті, і в сусідів по обидва боки світла теж не було. Це мало спрацювати на них: додаткове світло могло б завадити роботі. Але зараз, сидячи на самоті й чекаючи, поки приїдуть інші, Ріццолі сумувала за яскравими вогнями і людським товариством. Темні вікна будинку дивилися на неї, як скляні очі трупа. Навколо роїлися незліченні тіні, і жодна з них не здавалася невинною. Вона дістала пістолет, зняла із запобіжника і поклала собі на коліно аж тоді їй стало спокійніше.
У дзеркалі заднього виду побачила фари і зітхнула з полегшенням: приїхав фургон експерта-криміналіста. Ріццолі прибрала зброю.
З фургона вийшов молодий широкоплечий чоловік і попрямував до її авто. Коли він нахилився до вікна, блиснула золота сережка у вусі.
Привіт, Ріццолі.
Привіт, Міку. Дякую, що знайшов час.
Гарний райончик.
Ти ще будинок не бачив.
Засвітилися ще одні фари приїхав Корсак.
Уся банда тут, сказала Ріццолі. До роботи.
Корсак і Мік не були знайомі. Коли Ріццолі представила їх одне одному в тьмяному світлі, яке падало з фургона, вона помітила, як Корсак витріщився на сережку і як вагався, перш ніж простягнути Мікові руку. Вона майже чула, які думки крутяться в голові у Корсака: «Качок із сережкою. Напевно, ґей».
Привіт, Ріццолі.
Привіт, Міку. Дякую, що знайшов час.
Гарний райончик.
Ти ще будинок не бачив.
Засвітилися ще одні фари приїхав Корсак.
Уся банда тут, сказала Ріццолі. До роботи.
Корсак і Мік не були знайомі. Коли Ріццолі представила їх одне одному в тьмяному світлі, яке падало з фургона, вона помітила, як Корсак витріщився на сережку і як вагався, перш ніж простягнути Мікові руку. Вона майже чула, які думки крутяться в голові у Корсака: «Качок із сережкою. Напевно, ґей».
Мік почав діставати обладнання.
Я привіз новий «Міні Краймскоп 400»[2], сказав він, із дуговою потужністю чотириста ватів. Він утричі яскравіший за стару лампу від «Дженерал Електрик». Ми ще ніколи не працювали з таким сильним джерелом світла. Тут лампа навіть потужніша за 500-ватну ксенонову. Він глянув на Корсака. Допоможете занести?
І перш ніж Корсак здобувся на відповідь, Мік тицьнув йому в руки алюмінієвий футляр для фотоапарата і продовжив діставати обладнання з фургона. Корсак стояв там із футляром у руках, немовби не вірячи в те, що відбувається, а тоді роздратовано поплентався до будинку.
Коли Ріццолі й Мік підійшли до вхідних дверей із упакованим «Краймскопом», кабелями й захисними окулярами, Корсак уже ввімкнув світло і навстіж розчинив двері. Натягнувши бахіли, вони увійшли.
Як і Ріццолі раніше, Мік зупинився на порозі й захоплено подивився на високі круті сходи.
Там іще вітраж угорі, сказала Ріццолі. Бачив би ти його вдень.
Із вітальні визирнув розлючений Корсак.
Ми тут працюємо чи інтерєром милуємося?
«Де ти відкопала цього козла?» німим поглядом запитав Мік у Ріццолі. Та знизала плечима.
Сюди, сказав Корсак, коли Ріццолі й Мік увійшли до кімнати.
Хоча він одягнув іншу сорочку, по ній теж розпливалися плями поту. Він випнув щелепу і широко розставив ноги, ніби розлючений капітан Блай[3] на палубі свого корабля.
Зосереджуємося на цій ділянці підлоги.
Кров цього разу так само викликала страх. Поки Мік налаштовував обладнання, підєднуючи кабель, установлюючи камеру і штатив, Ріццолі піймала себе на тому, що дивиться в стіну.
Хай би скільки відчищали цю пляму, тут назавжди залишиться привид убивства мовчазне свідчення про нього, біохімічні сліди.
Але зараз вони шукали не кров, а щось набагато менш помітне. Тому й потребували нового джерела світла, яке показало б дещо невидиме для неозброєного ока.
Ріццолі знала, що світло це просто електромагнітна енергія, що рухається хвилями. Світло, видиме для людського ока, має довжину хвилі 400700 нанометрів. Коротші хвилі ультрафіолетового діапазону залишаються невидимі. Але коли ультрафіолетове світло потрапляє на природні й штучні матеріали, воно якось взаємодіє з електронами в цих матеріалах, і в результаті утворюється видиме світло. Цей процес називається флуоресценція. Ультрафіолетове світло відбивається від біологічних рідин, шматочків кісток, волосся і волокон. Саме тому Ріццолі попросила привезти «Міні Краймскоп». У світлі ультрафіолетової лампи могли стати видимими цілком нові докази.
Загалом усе готово, сказав Мік. Нам потрібне максимальне затемнення в цій кімнаті. Він подивився на Корсака. Чи ви могли б для початку вимкнути світло в холі, детективе Корсак?
Чекайте, а захисні окуляри? Хіба ультрафіолетове світло не шкідливе для очей?
Та довжина хвилі, з якою я працюю, абсолютно безпечна.
Все одно я хотів би взяти окуляри.
У тій коробці. Там на всіх вистачить.
Я вимкну світло, сказала Ріццолі.
Вона вийшла в хол і клацнула вимикачами, а коли повернулася, Корсак і Мік усе ще стояли так далеко один від одного, як могли, немовби боялися підхопити якусь інфекційну хворобу.
То куди світити? запитав Мік.
Розпочнімо з того кінця. Отам знайшли вбитого, сказала Ріццолі. А тоді рухайся по кімнаті колами, збільшуючи радіус.
Мік роззирнувся навколо.
Тут бежевий килим. Він світитиметься під лампою. І ота біла канапа теж. Я просто попереджаю, що на такому тлі важко буде щось знайти.
Він глянув на Корсака. Той уже почепив окуляри. На ньому вони мали вигляд сонцезахисних. Детектив тепер став схожим на підстаркуватого невдаху, який намагається здаватися крутим.
Вимкніть світло в цій кімнаті, сказав Мік. Глянемо, наскільки темно тут може бути.
Вимкніть світло в цій кімнаті, сказав Мік. Глянемо, наскільки темно тут може бути.
Корсак натиснув вимикач, і у вітальні стало темно. Крізь широкі вікна без штор сіялося бліде сяйво зірок, але місяця на небі не було і великі дерева на задвірку заступали освітлену вулицю.