Він помовчав, а тоді фиркнув:
Ну справді. Чорт забирай, звідки я можу знати?
І пішов назад до будинку.
Корсаку! гукнула вона, озирнувшись.
Що?
Вони обмінялися поглядами. У нічному повітрі не було нічого відразливого, навпаки, прохолодна трава пахла приємно. Але страх згущувався, як нудота під горлом.
Я знаю, що вона відчуває, тихо сказала Ріццолі. Знаю, крізь що їй доводиться пройти.
Ви про місіс Їґер?
Знайдіть її! Ви маєте зробити все можливе.
Її фото постійно показують у новинах. Ми перевіряємо всі повідомлення, усі телефонні дзвінки, але знаєте, Корсак зітхнув, похитавши головою, я вже сумніваюся, що він залишив її живою.
Залишив. Я точно знаю.
Звідки така певність?
Вона обхопила себе руками, щоб не тремтіти.
Бо Воррен Гойт не вбив би її одразу.
3
З усіх своїх обовязків у бостонському відділі вбивств Ріццолі найменше подобалися відвідини скромного цегляного будинку на вулиці Олбані. Вона підозрювала, що морг так само діє на нерви і колегам-чоловікам, але доводилося особливо старанно тримати себе в руках. Чоловіки добре помічали слабкі місця і не пропустили б нагоди пройтися по них брудними чоботами і солоним жартом. Ріццолі розвинула в собі стоїчну витримку і вміння спокійно стояти перед столом для розтинів, хоч би що там відбувалося. Ніхто не здогадувався, яких зусиль їй коштувало отак незворушно заходити в цю будівлю. Вона знала, що чоловіки вважають її безстрашною Джейн Ріццолі, сучкою зі сталевими ядрами. Але сидячи у своїй машині на парковці за відділом медичної експертизи, вона не почувалася ані безстрашною, ані сталевою.
Тієї ночі вона погано спала. До її снів уперше за кілька тижнів знову прокрався Воррен Гойт. Прокинулася мокра від поту, з болем у старих ранах.
Тепер вона подивилася на пошрамовані долоні і раптом відчула бажання завести двигун і поїхати геть, щоб за всяку ціну уникнути випробування, яке чекало на неї всередині. Вона могла не брати участі в усьому цьому. Врешті-решт, убивство сталося в Ньютоні не на її території. Однак Джейн Ріццолі ніколи не була боягузкою, і тепер гордість не дозволила б їй відступити.
Тепер вона подивилася на пошрамовані долоні і раптом відчула бажання завести двигун і поїхати геть, щоб за всяку ціну уникнути випробування, яке чекало на неї всередині. Вона могла не брати участі в усьому цьому. Врешті-решт, убивство сталося в Ньютоні не на її території. Однак Джейн Ріццолі ніколи не була боягузкою, і тепер гордість не дозволила б їй відступити.
Вона вийшла з машини, рвучко захряснувши дверцята, і переступила поріг будівлі.
До секційної зали увійшла останньою. Інші троє кивнули їй, коротко привітавши. Корсак напяв широчезний медичний халат і шапочку. В сіточці для волосся він скидався на огрядну домогосподарку.
Я щось пропустила? запитала Ріццолі, теж вдягаючи халат, щоб на одяг, бува, щось не бризнуло.
Нічого. Ми тут почали говорити про скотч.
Аутопсію проводила доктор Мора Айлс. Рік тому, коли вона стала судмедекспертом у штаті Массачусетс, відділ убивств охрестив її Королевою Покійників. Сам доктор Тірні переманив її в Бостон із прекрасної посади в Каліфорнійському університеті. Незабаром бостонська преса також почала називати її Королевою Покійників. На перше судове засідання вона прийшла вся в чорному, як ґотеса. І поки піднімалася сходинками будівлі суду, журналісти не випускали з обєктивів королівську поставу цієї жінки із надзвичайно блідим обличчям, на якому підмальовані червоною помадою губи виділялися кривавою раною. Чорне, як вороняче крило, пряме волосся Мори спадало до плечей, а над чолом було підстрижене. Розповідаючи про результати медичної експертизи, вона трималася незворушно. Під час судового засідання її ніщо не могло вивести з рівноваги. Адвокат намагався фліртувати й лестити, а потім, впавши у відчай, вдався до прямої агресії, але доктор Айлс відповідала на його запитання бездоганно логічно, і з обличчя її не сходила усмішка Мони Лізи. Преса була в захваті від неї. Адвокати перед нею тремтіли. А копам з відділу вбивств ця жінка, яка обрала життя в товаристві трупів, здавалася моторошною і разом із тим чарівною.
Доктор Айлс керувала аутопсією незворушно, як завжди. Так само індиферентно поводився її асистент Йошима, розкладаючи інструменти й налаштовуючи світло. І Мора Айлс, і асистент дивилися на тіло Річарда Їґера з холодною цікавістю науковців.
Закляклий труп, який Ріццолі бачила вчора, устиг розмякнути. З доктора Їґера зірвали скотч, зняли труси і змили майже всю кров. Він лежав, розкинувши по боках набряклі руки від трупних плям і тугих пут вони побуряковіли, і шкіра ніби перетворилася на суцільний синець. Однак усі дивилися не на руки, а на перерізане горло.
Coup de grâce[4], сказала Айлс, вимірюючи рану. Чотирнадцять сантиметрів.
Дивно, що рана здається не надто глибокою, зауважив Корсак.
Це тому, що розтинали за лініями Ланґера[5]. Шкіра стягується по краях, а насправді рана глибша, ніж здається.
Шпатель для язика? запропонував Йошима.
Дякую.
Айлс обережно ввела в рану заокруглену деревяну лопатку, пробурмотівши собі під ніс: «Скажіть а»
Та що ви таке робите? не зрозумів Корсак.
Вимірюю глибину рани. Близько пяти сантиметрів.
У збільшувальне скло доктор зазирнула у відкриту червону рану.
Перерізано ліву сонну артерію та яремну вену. Розсічено трахею. Судячи з рівня розтину трахеї якраз під щитовидним хрящем, жертву тягнули за шию. Вона подивилася на двох детективів. Убивця точно націленим ударом розітнув шию, тримаючи жертву за голову.
Страта, сказав Корсак.
Ріццолі пригадала, як в ультрафіолетовому світлі «Краймскопа» блиснуло пасмо волосся, що приліпилося до закривавленої стіни. Волосся доктора Їґера, шматок його скальпу, відрізаний лезом
Яке лезо використовували? запитала вона.
Айлс із відповіддю не квапилася.
Скотч, сказала натомість вона Йошимі.
Стрічки уже наготовані, он там.
Я зєднаю краї, а ви допоможіть із клейкою стрічкою.
Корсак нервово розсміявся, збагнувши її задум.
Ви хочете склеїти йому шию скотчем?
Айлс іронічно поглянула на нього.
Думаєте, краще суперклеєм?
Це щоб голова трималася? не вгавав Корсак.
Та ви що, детективе, на скотчі навіть ваша голова не триматиметься.
Айлс подивилася в збільшувальне скло і кивнула.
Добре, Йошимо, тепер я бачу.
Айлс подивилася в збільшувальне скло і кивнула.
Добре, Йошимо, тепер я бачу.
Що ви бачите? запитав Корсак.
Чарівну силу скотчу. Детективе Ріццолі, ви запитували, яке лезо використовували.
Тільки не кажіть, що скальпель.
Ні, не скальпель. Погляньте.
Це серейторне лезо[6].
З першого погляду справді так здається.
Ріццолі помітила спокійний виклик в очах Айлс.
Але тут щось інше?
Ріжуча кромка не серейторна, бо інший край рани абсолютно рівний. Ці зазубрини лише на третині довжини рани, бачите? Не по всій довжині. Оці розриви утворилися тоді, коли витягали лезо. Убивця увігнав ніж у шкіру під лівою щелепою і повів його до передньої частини горла, закінчивши стінкою трахеї. Зазубрини зявилися тоді, коли він зробив що хотів і трохи повернув ніж, витягаючи його.
То від чого вони утворилися по краях?
Явно не від кінчика ножа. На цьому ножі серейторна заточка нижче вона й спричинила зазубрини, коли ніж витягували. Айлс поглянула на Ріццолі. Використовувався ніж для виживання, як у «Рембо». З таким ножем міг би вийти на полювання мисливець.
«Мисливець». Ріццолі поглянула на масивні мязисті плечі Річарда Їґера і подумала: «Цей чоловік був не з тих, хто мав себе за легку здобич».
Що ж, дозвольте й мені дещо прояснити, сказав Корсак. Оцей загиблий, доктор Бодібілдер, дивиться, як убивця, блін, дістає ніж, наче у фільмі «Рембо»? Просто сидить і дивиться, як йому перерізають горлянку?
У нього були звязані руки і ноги, зауважила Айлс.
Та нехай його спеленали, як Тутанхамона! Будь-яка нормальна людина несамовито пручалася б.
Правильно, сказала Ріццолі. Навіть якщо руки й ноги звязані, все одно можна було б відштовхнути вбивцю ногами чи навіть ударити головою, а він просто сидів, прихилившись до стіни.
Доктор Айлс випросталася. Вона мовчки стояла по-королівськи гордо, ніби на ній було вбрання жриці, а не халат.
Дайте мені мокрий рушник, мовила нарешті вона, звертаючись до Йошими. Спрямуйте світло он туди. Ми маємо ще раз дуже ретельно обтерти його й оглянути шкіру, дюйм за дюймом.
Що ми шукаємо?
Коли знайду скажу.
За декілька секунд, піднявши праву руку трупа, Айлс помітила сліди збоку від грудей. Збільшувальне скло показало дві ледь видимі випуклості. Провівши по шкірі пальцями в рукавичках, Айлс сказала:
Папули. Потрійна реакція Льюїса.
Яка реакція? перепитала Ріццолі.
Потрійна реакція Льюїса. Слід, який лишився на шкірі. Спочатку ми бачимо еритему червоні цятки. А потім запалення, спричинене розширенням судин шкіри. І нарешті, на третій стадії, зявляється папула внаслідок підвищення проникності судин.
Як на мене, схоже на слід від удару тазером[7], сказала Ріццолі.
Саме так, кивнула Айлс. Маємо типову реакцію шкіри на удар струмом. Використовувався електрошокер, подібний до тазера. Це і знерухомило жертву. Клац і мозок втрачає контроль над мязами. Звісно, у вбивці було достатньо часу, щоб звязати йому руки і ноги.
А як довго лишаються ці сліди на шкірі?
У живої людини вони зазвичай зникають за дві години.
А в мертвої?
Смерть зупиняє процеси в шкірі. Тому ми все ще бачимо ці сліди, хоча й ледь помітні.
Отже, він помер не пізніше ніж за дві години після електрошоку?
Саме так.
Але тазер вирубає лише на кілька хвилин, сказав Корсак. Пять, максимум десять. Щоб тримати жертву в покорі, убивці довелося б застосовувати нові розряди.
Тому ми продовжуємо шукати інші сліди, сказала Айлс, спрямовуючи світло на нижню частину тіла і безжально виставляючи на огляд геніталії Річарда Їґера.
До цієї миті Ріццолі намагалася туди не дивитися. Їй завжди здавалося, що погляд на статеві органи трупа жорстоке втручання, ще один акт насилля і знущання з жертви. Але тепер на безвільно обвислий пеніс і мошонку світила безжальна лампа. Тіло Річарда Їґера довели до крайньої межі приниження.
Є ще папули, сказала Айлс, обтираючи згусток крові. Ось тут, у нижній частині живота.
І на цьому стегні, тихо докинула Ріццолі.
Айлс підвела погляд.
Де?
Ріццолі показала на сліди на шкірі, які свідчили самі за себе, саме ліворуч від мошонки. «Отже, такими були останні страшні миті життя Річарда Їґера. Ось він сидить, цілком свідомий, але не може поворухнутися. Не може захистити себе. Великі мязи, години в тренажерному залі усе це ні до чого, адже тіло його не слухається. Кінцівки не виконують наказів мозку внаслідок електричного розряду відбулося коротке замикання в нервовій системі. Ось його витягують зі спальні. Він безпорадний, як оглушена корова на бойні. Саджають біля стіни. Він має побачити, що буде далі. Але ефект тазера короткий. Скоро його мязи починають посмикуватися, пальці стискаються в кулаки. Він дивиться, як знущаються з його дружини, і лють наповнює тіло адреналіном. Цього разу він ворушиться мязи слухаються. Він намагається підвестися, але з коліна падає чашечка і розбивається, виказуючи його.