Офіційно справу веде він. Правильно?
Так, але
Детективе, хіба в Бостоні мало вбивств? Чому ви відчуваєте потребу займатися саме цим?
Вона зустрілася поглядом із доктором Цукером. Здавалося, що він якимось чином проник до її мозку і зараз намацує слабке місце, щоб завдати удару.
Я вам уже сказала. Жінка, можливо, ще жива.
І ви хочете врятувати її.
А ви хіба не хочете? огризнулася вона.
Мені от що цікаво, детективе, заговорив далі Цукер, не звертаючи уваги на її гнів. Ви говорили з кимось про випадок Гойта? Про наслідки, які він мав для вас особисто?
Боюся, що не розумію вас.
Вам надавали допомогу?
Ви про те, чи колупався хтось у моєму мозку?
Очевидно, те, що ви пережили в тому підвалі, було жахливим. Гойт робив із вами таке, чого не зміг би забути жоден коп. Він залишив шрами, фізичні й душевні. Для більшості людей це стало б тривалою травмою. Спогади. Кошмари. Депресія.
У цих спогадах немає нічого хорошого. Але я тримаюся.
Ви завжди були такою, правда? Намагалися справлятися своїми силами. Ніколи не скаржилися.
Інколи я нию, як і будь-хто інший.
Але не про те, що може виказати вашу слабкість.
Не зношу скигліїв. І сама такою не буду.
Я кажу не про скиглення, а про чесність, достатню, щоб визнати свої проблеми.
Які проблеми?
Це ви мені скажіть, детективе.
Ні, ви скажіть. Це ж ви думаєте, ніби я по вуха в лайні!
Я цього не казав.
Але ви так думаєте.
«По вуха в лайні» ваші слова. Так ви почуваєтеся?
Слухайте, я прийшла з оцим! Вона показала на фотографії з місця вбивства Їґера. Чому ви говорите про мене?
Бо ви дивитеся на ці фотографії і нічого не бачите, крім Воррена Гойта. Я просто намагаюся зрозуміти, чому.
Ту справу закрито. Я рухаюся далі.
Справді?
Від цього мяко поставленого запитання Ріццолі замовкла. Її обурювало це нишпорення, а ще більше правда, яку виявив доктор і якої вона не хотіла визнавати. Воррен Гойт справді лишив шрами. Їй достатньо було подивитися на свої долоні, щоб побачити, яких ран він завдав. Однак найболючішими були не тілесні рани. Того літа в темному підвалі Ріццолі втратила відчуття своєї непереможності. Упевненість у собі. Воррен Гойт показав їй, якою вразливою вона є насправді.
Я тут не для того, щоб говорити про Воррена Гойта, сказала вона.
Я тут не для того, щоб говорити про Воррена Гойта, сказала вона.
Але ви приїхали через нього.
Ні. Я приїхала тому, що бачу спільні риси цих двох убивць. І не лише я їх бачу, а й детектив Корсак. Тож, будь ласка, ближче до суті.
Добре, ввічливо всміхнувся він їй.
Вона поплескала рукою по пачці фотографій.
Що ви можете сказати про цього вбивцю? Як ви описали б його?
Цукер іще раз уважно поглянув на фото доктора Їґера.
Він явно володіє собою. Але це ви й так знаєте. Він добре підготувався. Склоріз, електрошокер, скотч. Йому вдалося дуже швидко справитися із подружжям, і тому я думаю Він подивився на неї. Там не могло бути іншого злочинця? Напарника?
Сліди лише однієї людини.
Тоді маємо справу із дуже спритним і ретельним хлопцем.
Але він лишив сперму на килимі. Тепер ми можемо встановити його особу. Це величезна помилка.
Так. І він, безумовно, знає це.
То навіщо ґвалтувати її там, у будинку? Чому не зробити цього пізніше, у безпечному місці? Якщо він достатньо володіє собою, щоб успішно проникнути в будинок і знешкодити чоловіка
Можливо, в цьому й суть.
Тобто?
Подумайте. Доктор Їґер сидить там, звязаний і безпорадний. Змушений дивитись, як інший чоловік захоплює його власність.
Власність, повторила Ріццолі.
У свідомості цього злочинця жінка є саме власністю, яка належить іншому чоловікові. Більшість сексуальних маніяків не наважується нападати на подружжя. Вони вибирають самотніх жінок, легку здобич. А якщо там чоловік, ризик збільшується. Але цей злочинець не міг не знати, що там чоловік. І підготувався до зустрічі з ним. Він мав аудиторію. Чи могло це додавати йому задоволення і збудження?
«Аудиторія з однієї людини». Вона подивилася на фото Річарда Їґера, який привалився до стіни. Так, вона подумала саме про це, щойно увійшла до вітальні. Цукер перевів погляд на вікно. Коли по деякім часі він заговорив, голос звучав тихо і сонно, ніби в дрімоті:
Ідеться про владу. І контроль. Про підкорення іншої людини. Не лише жінки, але і чоловіка також. Можливо, насправді його збуджує саме чоловік основний учасник його фантазій. Наш убивця знає ризики, але змушений втілювати свої імпульси. Він перебуває під владою своїх фантазій, а сам, у свою чергу, реалізує владу над жертвами. Він усемогутній. Домінант. Ворог сидить непорушно і безпорадно, а наш злочинець чинить так, як завжди чинили переможні армії. Він заслужив свою здобич. Він ґвалтує жінку. Його задоволення посилюється від цілковитої поразки доктора Їґера. Цей напад не просто сексуальне насильство. Ідеться про демонстрацію чоловічої влади. Про перемогу одного чоловіка над іншим. Про завойовника, який здобуває трофеї.
За вікном студенти вставали з газону і збирали рюкзаки, обтрушуючи травинки з одягу. Усе навколо купалося в золотавому мякому світлі пообіднього сонця. «Що чекає на цих студентів сьогодні?» подумала Ріццолі. Можливо, безтурботний вільний вечір із розмовами, піца й пиво. І глибокий сон без кошмарів. Невинний сон.
«Якого я вже ніколи не матиму».
Застрекотів її телефон.
Перепрошую, сказала вона, відкинувши кришку.
Телефонувала Ерин Волчко із лабораторії волосся, трасології[8] та волокон.
Я перевірила скотч, який зняли з тіла доктора Їґера, сказала Ерин. Детективу Корсаку я вже відправила результати факсом, але знала, що вам теж цікаво.
Що ми маємо?
Багато коротких темних волосинок, які прилипли до клейкої частини стрічки. Їх було вирвано зі шкіри рук жертви, коли зняли скотч.
А волокна?
Аналогічно. Але є дещо дуже цікаве. На скотчі, який зняли зі щиколоток жертви, було виявлено одну темно-каштанову волосину двадцять один сантиметр завдовжки.
Його дружина білявка.
Я знаю. Саме тому ця волосина становить інтерес.
«Убивця, подумала Ріццолі. Це його волосина».
А на корені є епітеліальні тканини?
Так.
Отже, ми зможемо ідентифікувати ДНК. І якщо воно співпаде із ДНК сперми
Не співпаде.
Звідки ви знаєте?
Бо це аж ніяк не волосина убивці Якщо він не зомбі, додала Ерин, помовчавши.
4
Щоб потрапити до лабораторії, детективам бостонського відділу убивств достатньо було пройти через затишний освітлений сонцем коридор у південне крило «Шредер Плаза». Ріццолі безліч разів проходила цим коридором, і часто її погляд линув до вікон, які виходили на метушливий квартал Роксбері. Власники місцевих магазинів на ніч барикадували їх металевими ґратами і замикали на висячі замки. Усі припарковані тут машини були захищені пристроями від викрадення «Клаб». Але сьогодні Ріццолі не думала ні про що інше, крім пошуку відповідей, тому не дивилася у вікна, а йшла просто до кімнати S269 лабораторії волосся, трасології та тканин. У цьому приміщенні без вікон, захаращеному мікроскопами й газовими хромографами, царювала криміналістка Ерин Волчко. Сюди не мали доступу ані сонячні промені, ані зовнішній світ. Вона дивилася лише на ті світи, які відкривалися під скельцями мікроскопів. Як і у всіх, хто довго сидить перед мікроскопом, у неї були завжди прискалені очі, притому одне дужче. Коли увійшла Ріццолі, Ерин, крутнувшись на стільці, обернулася до неї.
Я спеціально поклала волосину під мікроскоп, щоб ви могли подивитися.
Ріццолі сіла, зазирнула в окуляр і побачила волосину, розтягнену вздовж поля.
Це темна волосина, яку я знайшла на скотчі, знятому зі щиколоток доктора Їґера, сказала Ерин. На скотчі не було інших подібних волосин. Є короткі волосини з кінцівок, а також із голови жертви на скотчі, яким було заклеєно його рот. Але ця довга особлива. І доволі загадкова. Не збігається ані з волоссям жертви, ані зі зразками, які ми знайшли на щітці його дружини.
Ріццолі налаштувала обєктив мікроскопа, роздивляючись волосину.
Вона точно людська?
Так.
Тоді чому вона не може належати вбивці?
Подивіться на неї. Скажіть, що ви бачите.
Ріццолі замислилася, пригадуючи все, що знала про криміналістичну експертизу волосся. Розуміла, що експертка недарма просить її уважно подивитися адже чула, який схвильований у неї голос.
Волосина хвиляста, завиток ступеня один або два. А ще ви казали, що довжина двадцять один сантиметр.
Так. Характерна для жінок, відповіла Ерин. Для чоловіка надто довга.
То ви через довжину думаєте, що це не волосина вбивці?
Ні. За довжиною стать визначити неможливо.
Тоді на що я повинна звернути увагу?
Корінь. Нічого дивного не помічаєте?
Він здається якимось розшарпаним. Як пензель.
Саме так! Ми називаємо такі корені щіткоподібними. Вивчаючи таке скупчення волокон, можна визначити стадію росту волосся. Які ваші припущення?
Ріццолі уважно подивилася на схожий на цибулину корінь у тонесенькій плівці.
На корінці щось прозоре.
Епітеліальна клітина, пояснила Ерин.
Отже, волосина перебувала у стадії активного росту.
Так. Сам по собі корінь трохи збільшений. Ця волосина перебувала у пізньому анагені[9]. Фаза активного росту саме закінчувалася. А оця епітеліальна клітина може дати нам ДНК.
Ріццолі підвела голову і подивилася на Ерин.
Не розумію, до чого тут зомбі.
Не треба розуміти мене буквально, тихо розсміялася Ерин.
Тоді про що ви говорили?
Подивіться ще раз на цю волосину. Вивчіть її уважно від кореня до кінчика.
Ріццолі знову схилилася над мікроскопом і помітила темну ділянку.
Колір неоднорідний.
Дивіться ще.
Неподалік від кореня на волосині є темна ділянка. Що це?
Це називається навколокореневим потемнінням, пояснила Ерин. Протока сальної залози сполучається з фолікулом. До складу виділень сальної залози входять ферменти, які відповідають за нищення клітин. Це такий вид перетравлювання. Тому біля кореня ми бачимо оце набухання і темну ділянку. Саме це я хотіла вам показати. Навколокореневе потемніння. Через нього немає ані найменшої вірогідності, що це волосина вбивці. Можливо, це з його одягу. Але не з голови.
Чому?
Бо лише після смерті людини корінь стає щіткоподібним, а ділянка навколо нього темніє.
Різко підвівши голову, Ріццолі подивилася на Ерин.
Після смерті?
Так. Скальп, з якого випала ця волосина, уже розкладався. Маємо типові процеси, характерні для розпаду. Ця волосина не могла належати вбивці хіба що він постав із могили.
Ріццолі довго не могла здобутися на слова.