Син присів біля Сіровія, куйовдячи вовче хутро й несамохіть уникаючи материних очей.
Теон мужньо бився за нас. І я ж розповідав тобі, як він урятував Брана від отих дикунів у вовчому лісі. Якщо Ланістери не замиряться, мені знадобляться довгі лодії лорда Грейджоя.
Триматимеш його сина в заручниках швидше їх отримаєш.
Він і так уже півжиття в заручниках.
І на те були серйозні підстави, сказала Кетлін. Балону Грейджою довіряти не можна. Не забувай, він теж носив корону, хай і недовго. Йому може знову закортіти її приміряти.
Роб підвівся.
Зла за це я на нього не триматиму. Якщо я король на Півночі, то хай він стане королем Залізних островів, коли забажає. Я радо віддам йому цю корону, якщо він допоможе нам повалити Ланістерів.
Робе...
Я посилаю Теона. Гарного тобі дня, мамо. Сіровію, ходім, Роб швидко пішов геть, а поруч з ним мяко ступав деривовк.
Кетлін лишалося хіба дивитися йому вслід. Услід синові, а тепер ще й королеві. Яке дивне відчуття! «Командуй», ось що вона порадила синові в Кейлінському Рову. Так він і вчинив.
Піду навідаю батька, зненацька сказала вона. Ходімо зі мною, Едмуре.
Мені слід перекинутися слівцем з отими новими лучниками, яких тренує сер Дезмонд. Батька я навідаю пізніше.
«Якщо він ще буде живий», подумала Кетлін, але вголос нічого не сказала. Між бойовищем і спальнею хворого брат радше обере бойовище.
Найкоротший шлях до центральної фортеці, де помирав батько, пролягав крізь богопраліс, зарослий травами, польовими квітами й товстими стовбурами бересту й червоного сандалу. Шапки шурхітливого листя ще трималися на гіллі дерев, гадки не маючи про звістку, яку два тижні тому приніс у Річкорин білий крук. Прийшла осінь, оголосив конклав, але боги ще не повідомили про це ні вітри, ні ліси. Кетлін була їм за це вдячна. Осінь вселяє страх, бо попереду вже маячить привид зими. Навіть наймудріші мужі ніколи не можуть бути певні, чи цьогорічний урожай не буде останнім.
Лорд Річкорину Гостер Таллі лежав у ліжку у своїй світлиці, з якої відкривався краєвид на річки Ріннєкрут і Червоний Зубець, що зливалися в одну поза мурами замку. Коли увійшла Кетлін, він спав; і волосся, і борода в нього були білі як перина, а колись огрядне тіло змаліло та знесиліло, підточуване зсередини смертю.
Коло ліжка сидів батьків брат Чорнопструг, досі вдягнений у кольчугу та брудний після довгої подорожі плащ. Чоботи у батькового брата були запорошені й заляпані засохлим багном.
Роб уже знає, що ти повернувся, дядечку?
Останнім часом сер Бринден був Робовими очима й вухами він командував визнавчиками й розвідниками.
Ні. Я піднявся сюди просто зі стайні, бо мені сказали, що король зібрав придворних. Думаю, мої новини його світлість захоче спершу вислухати віч-на-віч.
Чорнопструг був високий і сухорлявий, сивий, з чіткими рухами, з чисто поголеним зморшкуватим і обвітреним обличчям.
Як він? запитав він, і Кетлін одразу збагнула, що йдеться не про Роба.
Без змін. Від болю мейстер поїть його сновійним вином і маковим молочком, тож він переважно спить, а їсть зовсім мало. День у день він, здається, слабшає.
А він розмовляє?
Так... але в тому, що каже, дедалі менше сенсу. Всі його розмови про каяття й незакінчені справи, про давно мертвих людей і минулі часи. Іноді він не пригадує ні пори року за вікном, ні мене. Одного разу він назвав мене материним імям.
Він досі за нею сумує, озвався сер Бринден. Ти дуже на неї схожа. Бачу це і в твоїх вилицях, і в овалі лиця...
Він досі за нею сумує, озвався сер Бринден. Ти дуже на неї схожа. Бачу це і в твоїх вилицях, і в овалі лиця...
Ти її памятаєш краще за мене. Давно це було, присіла Кетлін на ліжко й відкинула з батькового чола одиноке пасмо волосся, яке впало на обличчя.
Щоразу, виїжджаючи, я думаю: коли повернуся, застану його живим чи ні?
Попри всі сутички, між батьком і братом, якого він колись зрікся, був глибокий звязок.
Принаймні ти з ним помирився.
Деякий час вони сиділи мовчки, а потім Кетлін підвела голову.
Ти казав про новини, які має почути Роб...
Лорд Гостер, застогнавши, перекотився на бік, так наче почув її.
Вийдімо, підвівся Бринден. Ліпше його не будити.
Кетлін рушила за ним на камяний балкон світлиці, який випинався трикутником, мов ніс корабля. Підвівши погляд, дядько нахмурився.
Тепер її видно вже і вдень. Мої хлопці кличуть її Червоною Вістункою... але яку вістку вона несе?
Кетлін звела очі до ледь означеної червоної смужки: шлях, який комета прокреслила в синьому небі, схожий був на подряпину на божому обличчі.
Великий Джон сказав Робу, що давні боги на знак помсти за Неда розгорнули червоний прапор. Едмур вважає, що комета добра прикмета, що вістує перемогу Ричкорину: в ній він бачить рибу з довгим хвостом, у кольорах Таллі червону на синьому полі, сказала вона і зітхнула. Хотіла б і я в це вірити. Але малиновий колір Ланістерів.
Комета не малинова, сказав сер Бринден. Не така червона, як колір Таллі як річкова каламуть. Там, нагорі, в небі розмазана кров, дитинко.
Наша кров чи чужа?
Чи буває така війна, щоб лилася кров лише з одного боку? похитав дядько Бринден головою. Довкруж Божого Ока все приріччя залите кровю й вогнем. Бої поширилися на південь до Чорноводдя й на північ аж за Тризуб, майже до Близнючок. Марк Пайпер з Карилом Вансом здобули кілька незначних перемог, а той південець-лордійчук Берик Дондаріон громить погромників, наскакуючи на фуражирів лорда Тайвіна та знову щезаючи в лісах. Подейкують, сер Бертон Крейкгол нахвалявся, начебто вбив Дондаріона, аж поки сам не завів своє військо в одну з пасток лорда Берика, де всі вояки загинули до ноги.
Дехто з Недових гвардійців, яких він брав на Королівський Причал, приєднався до лорда Берика, пригадала Кетлін. Хай боги бережуть їх.
Якщо не брешуть плітки, Дондаріон і ще той червоний жрець, що їздить разом з ним, мають досить кмети, щоб і самим берегтися, сказав дядько, а от з прапороносцями твого батька історія набагато сумніша. Робові не слід було дозволяти їм розїжджатися. Вони розлетілись, як куріпки; кожен намагається оборонити своє, а це недобре, Кет, недобре. Джонос Бракен отримав поранення в сутичці на руїнах свого замку, а його племінник Хендрі загинув. Тайтос Блеквуд відкинув Ланістерів зі своїх земель, але вони забрали всіх корів, свиней і все зерно, тож обороняти йому лишилося хіба що Крукодерево й випалену пустку. Вояки Дарі відбили фортецю свого лорда, але змогли втримати її заледве два тижні: на них налетів Грегор Кліган і підняв на мечі весь гарнізон, включно з самим лордом.
Дарі був зовсім хлопчак! вжахнулася Кетлін.
Отож-бо, до того ж останній у роду. За хлопця могли дати чималий викуп, але що важить золото для такого собаки, як Грегор Кліган? Присягаюся, хто зніме з пліч голову цієї звірюки, зробить шляхетний дарунок усьому королівству.
Кетлін знала про недобру славу сера Грегора, та все ж...
Не кажи мені про голови, дядьку. Серсі вже нахромила Недову голову на кілок понад мурами Червоної фортеці, лишивши її на поталу крукам і мухам.
Навіть знаючи це, Кетлін досі не могла повірити, що Неда вже справді немає. Іноді вночі вона прокидалася в темряві в напівдрімоті, і на мить їй здавалося, що він тут, поряд.
Кліган не більш як знаряддя в руках лорда Тайвіна.
Вона була переконана, що справжня загроза це Тайвін Ланістер, лорд Кичери Кастерлі, хранитель Заходу, батько королеви Серсі, сера Джеймі Царевбивці й Тиріона Куця, а ще дідусь Джофрі Баратеона, нещодавно коронованого малолітнього короля.
Твоя правда, визнав сер Бринден. А Тайвін Ланістер не дурень. Сидить собі в безпеці за мурами Гаренхолу, згодовуючи своєму військові наш урожай і спалюючи те, що не може відібрати. Грегор не єдиний собака, котрого він спустив з ланцюга. Сер Ейморі Лорч теж приєднався до бойовиська, а ще якийсь перекупний меч з Когора, що радше скалічить людину, ніж убє. Бачив я, що вони залишають по собі. Палять цілі села, жінок ґвалтують і нівечать, зарубаних дітей, не ховаючи, кидають на поталу вовкам і диким собакам... навіть мертвим зробилось би зле від такого видовища.
Коли Едмур про це почує, він розлютиться.
А саме цього і прагне лорд Тайвін. Навіть терор має свою мету, Кет. Ланістери хочуть спровокувати нас на битву.
І Роб не проти вдовольнити їхнє бажання, сказала Кетлін, лякаючись цього. Він тут як кіт у клітці, а Едмур, Великий Джон та решта тільки підюджують його.
Син здобув дві великі перемоги здолав Джеймі Ланістера в Лопотючому лісі, а потім у Табірній битві вщент розгромив під мурами Річкорину його військо, що лишилося без очільника, і з того, як про нього говорить дехто з його прапороносців, він просто новий Ейгон Завойовник.
Бринден Чорнопструг звів густу сиву брову.
От і дурні. Моє перше правило на війні, Кет, ніколи не давай ворогу того, чого він хоче. Лорд Тайвін хоче битися на тому полі, яке обере сам. Він хоче, щоб ми виступили до Гаренхолу.
«Гаренхол». Кожен малюк в околицях Тризуба знає перекази про Гаренхол велетенську кріпость, яку король Гарен Чорний звів понад водами Божого Ока триста років тому, коли Сім Королівств були ще сімома королівствами, а у приріччі правили залізні з Островів. Гоноровий Гарен хотів звести найбільші палати й найвищі вежі у Вестеросі. Сорок років ріс замок, мов величезна тінь на березі озера, а в цей час Гаренові війська грабували сусідів, бо йому потрібні були каміння, ліс, золото й робітники. В його каменярнях і на будівництві пятьох височенних веж загинули тисячі бранців. Вони замерзали взимку та знемагали від спеки влітку. На крокви й бантини порубали віродерева, яким було по три тисячі років. Щоб утілити свою мрію, Гарен пустив з торбами приріччя й Залізні острови. Та коли нарешті будівництво Гаренхолу завершилося, того самого дня, коли король Гарен розмістився у своїх палатах, на Королівський Причал висадився Ейгон Завойовник.
Кетлін памятала, як стара Нан розповідала ці казки у Вічнозимі її власним дітям. «Король Гарен швидко пересвідчився, що товсті мури й високі вежі слабкий захист від драконів, ось як зазвичай закінчувалися ці казки, бо дракони уміють літати». Гарен з усіма своїми нащадками загинув у вогні, який охопив велетенську кріпость, а всі знатні доми, що володіли Гаренхолом потому, зійшли на пси. Може, це була й міцна фортеця, та тільки збудована в місці темному та проклятому.
Не хотіла б я, щоб Роб виїжджав на поле бою, на яке падає тінь тої фортеці, визнала Кетлін. Однак потрібно щось робити, дядечку.
І то швидко, погодився дядько. Я тобі не розповів ще найгіршого. Розвідники, яких я вислав на захід, принесли звістки, що в Кичері Кастерлі збирається нове військо.
«Ще одна армія Ланістерів». На саму думку про це Кетлін стало недобре.
Роб має чимшвидше про це дізнатися. Хто очолить ту армію?