Уночі Арія плакала уві сні, бо їй наснився батько. Але зранку, коли вона прокинулася, очі виявилися червоними й сухими, і зараз вона б не змогла зронити ні сльозинки, навіть якби від цього залежало її життя.
Зараз він штанці обмочить, кинув Пиріжок.
Лишіть його, сказав чорнявий кучматий хлопець, який їхав позаду. Ломі дав йому прізвисько Бугай за його рогатий шолом, якого він весь час начищав, але ніколи не носив. З Бугая глузувати Ломі не наважувався. Хлопець був старший, та ще й рослявий як на свій вік, широкоплечий, з дужими на вигляд руками.
Віддай ліпше меча Пиріжку, Арі, сказав Ломі. Пиріжок страх як його хоче. Він уже забив одного хлопця до смерті. І з тобою так само вчинить, кажу тобі.
Я його на землю кинув, та й хвицнув по яйцях, і хвицав, і хвицав, поки він не здох, вихвалявся Пиріжок. Потовк його на мясо. Яйця в нього луснули й стікали кровю, а прутень почорнів. Тож ліпше віддай меча.
Арія витягнула з-за пояса свого тренувального меча.
Можеш оцей собі взяти, сказала вона Пиріжку, бо битися їй не хотілося.
Та це якась палиця! підїхав він ближче й потягнувся до руківя Голки.
Зі свистом деревяний меч ляснув віслюка по заду. Ревнувши, віслюк брикнув, скидаючи Пиріжка на землю. А Арія стрибнула з власного коня та штрикнула хлопця, що спробував був звестися, в живіт; зі стогоном Пиріжок знов осів на землю. А тоді вона гепнула його по лицю, і ніс у нього хруснув, як гілка. З ніздрів зацебеніла кров. Пиріжок запхинькав, а Арія розвернулася до Ломі Зеленорукого, який з роззявленим ротом сидів на віслюкові.
Тобі теж меч потрібен? гаркнула вона. Ломі, затуливши обличчя руками, заверещав: забирайся!
Позаду! крикнув Бугай, і Арія крутнулася. Пиріжок стояв навколішках, тримаючи в кулаці величенький гострий камінь. Арія дозволила йому жбурнути той камінь, але вчасно пригнула голову, і каменюка просвистіла повз. А потім Арія кинулася на хлопця. Той підніс руку, і Арія вдарила по ній, тоді по щоці, тоді по коліну. Пиріжок хотів її схопити, але вона танцюючи ухилилася й гупнула його деревяним мечем ззаду по голові. Хлопець упав, але звівся на ноги й покульгав за нею червоний з обличчя, весь у патьоках бруду та крові. Завмерши в позі водяного танцюриста, Арія чекала. Щойно він наблизився, вона вцілила йому поміж ніг з такою силою, що якби її деревяний меч був гострий, він би вистромився з його заду.
Коли Йорен відтягнув її від хлопця, Пиріжок уже простерся на землі в закаляних і смердючих бриджах, зарюмсаний, а Арія знай дубасила його.
Досить, проревів чорний брат, висмикуючи в неї з пальців деревяного меча, ти що, убити хочеш дурня?
Тут Ломі та ще дехто з хлопців заверещали, і старий розвернувся до них.
Стуліть пельки, бо я вам їх зараз сам постулюю. Ще раз таке побачу попривязую ззаду до возів і так і тягтиму до самої Стіни, сплюнув він. А тебе це двічі стосується, Арі. Пішли зі мною, хлопче. Швидко!
Всі дивилися на Арію, навіть троє в ланцях у фургоні. Опасистий, клацнувши гострими зубами, засичав, але вона проігнорувала його.
Старий потягнув її подалі від дороги, за дерева, раз у раз лаючись і бурмочучи:
Була б у мене бодай краплина глузду, я б лишив тебе на Королівському Причалі. Чуєш мене, хлопче? прогарчав він останнє слово він завжди вимовляв його з притиском, щоб вона добре його затямила. Розвязуй штани і знімай. Давай, ніхто тебе тут не побачить. Ну!
Арія похмуро скорилася.
А тепер сюди, до дуба. Ага, отак.
Притиснувши її руки до стовбура, він вчавив її обличчя в шорстке дерево.
А тепер кричи. Голосно кричи!
«Не буду», вперто подумала Арія, та коли Йорен вперіщив її по голому заду деревяним мечем, вона не змогла стримати зойку.
Ну як, боляче? питав Йорен. А тепер оцього скуштуй.
Деревяний меч свиснув. Арія знову зойкнула, вчепившись у дерево, щоб не впасти.
І ще разок.
Вона трималася міцно, закусивши губу, здригаючись щоразу в передчутті удару. Від ударів вона підстрибувала й вила. «Я не плакатиму, думала вона, не плакатиму. Я Старківна з Вічнозиму, у нас на гербі деривовк, а деривовки не плачуть». Вона відчувала, що по лівій нозі цебенить тонка цівка крові. І зад, і стегна палали від болю.
Може, отепер нарешті ти мене почуєш, сказав Йорен. Ще раз піднімеш оцю палицю на одного зі своїх братів отримаєш удвічі більше, ясно тобі? А тепер одягайся.
«Вони мені не брати», думала Арія, нахилившись, щоб підтягнути штани, але вголос цього не промовила. Тремтячими руками вона застібала пояс і завязувала мотузки.
Йорен спостерігав за нею.
Боляче було?
«Спокійна як стояча вода», сказала собі Арія, як учив її Сиріо Форел.
Трохи.
Старий сплюнув.
А тому пекарчуку було ще гірше. Це не він убив твого батька, дівчинко, і не той злодюжка Ломі. Дубасячи їх, ти батька не повернеш.
Знаю, похмуро пробурмотіла Арія.
Ти дечого не знаєш. Усе не мало статися так. Я вже готовий був до відїзду, купив вози й завантажив їх, аж тут до мене приходить чоловік з хлопцем і з калиткою монет, приносить повідомлення... неважливо від кого. Лорд Едард вбирається в чорне, каже він мені, тож почекайте, він поїде з вами. А гадаєш, чого я затримався? Тільки щось там пішло не так.
Це Джофрі, видихнула Арія. От кого треба вбити!
Його колись і вбють, тільки не я і не ти, Йорен кинув їй деревяного меча. Візьми собі у фургоні трохи кислолиста, мовив він, прямуючи назад до дороги. Пожуєш і не так болітиме.
І справді трохи допомогло, хоча на смак було огидно, та й слина стала мов кривава. І все одно довелося йти пішки до кінця дня, і завтра, і позавтра, бо на віслюка вона сісти не могла. Пиріжку було ще гірше: Йорену довелося посунути якісь діжки, щоб він міг влягтися У фургоні на мішках з ячменем, і щоразу, коли колесо натрапляло на камінець, хлопець скиглив. Ломі Зеленорукого ніхто й пальцем не чіпав, але він усе одно тримався подалі від Арії.
Щоразу як ти на нього дивишся, він здригається, мовив Бугай до Арії, яка йшла поряд з його віслюком. Вона не озвалася. Здається, безпечніше було взагалі ні з ким не розмовляти.
Уночі вона лежала на своєму тоненькому покривалі на твердій землі, втупивши очі у велетенську червону комету. Та була чарівна й застрашлива водночас. «Червоний меч» ось як називав її Бугай; казав, що вона схожа на меч, коли лезо ще гаряче з горна. Якщо примружитися, Арія теж могла роздивитися меч, от тільки був це не щойно викуваний клинок це був батьків Лід: брижата валірійська криця, червона від крові лорда Едарда Старка, потому як сер Ілін Пейн, виконавець королівського правосуддя, відтяв тим клинком йому голову. Коли це сталося, Йорен змусив Арію відвернутися, але їй усе одно здавалося, що комета схожа, мабуть, на Лід у ту мить.
Нарешті вона заснула, і їй наснилася домівка. Королівський гостинець звивався до Стіни попри Вічнозим, і Йорен пообіцяв залишити її там, щоб ніхто так і не дізнався, хто вона така. Їй кортіло знову побачити матір, і Роба, і Брана, і Рикона... але найбільше вона думала про Джона Сноу. Хотілося спершу якось побувати на Стіні, щоб Джон скуйовдив їй волосся й назвав її сестричкою. А вона б йому сказала: «Я скучила за тобою», а він би відповів, що теж скучив, водночас із нею як вони завжди все казали разом. Як їй цього хотілося! Понад усе.
Санса
В день іменин короля Джофрі світанок видався ясним і вітряним, і крізь високі дірчасті хмари виднівся довгий хвіст велетенської комети. Санса саме роздивлялася її, коли прибув сер Ейрис Окгарт, щоб провести її вниз на турнірне поле.
Як ви гадаєте, що вона віщує? запитала вона його.
Славу твоєму судженому, миттю озвався сер Ейрис. Тільки поглянь, як вона палає в небі сьогодні, на іменини його світлості, так наче самі боги підняли прапор на його честь. Простолюд кличе її кометою короля Джофрі.
Без сумніву, саме так і кажуть Джофрі, але Санса не була впевнена щодо комети.
Я чула, слуги кличуть її драконячим хвостом.
Король Джофрі сидить на престолі, на якому колись сидів Ейгон Дракон, у замку, збудованому його сином, сказав сер Ейрис. Він наступник дракона; до того ж малиновий колір дому Ланістерів, а це ще один знак. Комета послана провістити сходження Джофрі на престол, це понад усякий сумнів. Вона означає, що він переможе всіх своїх ворогів.
«Невже це правда? міркувала Санса. Невже боги такі жорстокі?» Її власна матір стала ворогом Джофрі, і брат Роб також. Батька стратили за наказом короля. То невже Роб і її леді-матір мають померти наступні? Так, комета червона, але Джофрі наполовину Ланістер, а наполовину Баратеон, а у них на гербі чорний олень на золотому полі. То, може, боги мали б послати Джофу золоту комету?
Зачинивши віконниці, Санса рвучко відвернулася од вікна.
Зачинивши віконниці, Санса рвучко відвернулася од вікна.
Маєте сьогодні чарівний вигляд, міледі, мовив сер Ейрис.
Дякую, сер.
Санса знала, що Джофрі захоче бачити її на турнірі на його честь, тож з особливою ретельністю поставилася і до свого обличчя, і до вбрання. Вона вдягнула світло-лілову шовкову сукню, а волосся оздобила сіточкою з місячним камінням то був подарунок від Джофрі. Сукня мала довгі рукави щоб заховати синці на руках. Теж подарунок від Джофрі. Коли йому повідомили, що Роба проголосили королем на Півночі, він розлютився до нестями й послав сера Бороса відлупцювати Сансу.
Ходімо? подав їй руку сер Ейрис, і вона дозволила вивести себе з кімнати. Якщо комусь із королівської варти потрібно ходити за нею слід у слід, то хай це буде він. Сер Борос був запальний, сер Мірин холодний, мертві очі сера Мандона змушували її почуватися ніяково, а сер Престон ставився до неї, як до недоумкуватої дитини. Ейрис Окгарт, натомість, був любязний і розмовляв з нею душевно. Одного разу навіть заперечив, коли Джофрі звелів йому вдарити її. Врешті він таки її вдарив, але не так сильно, як зробив би це сер Мірин чи сер Борос, і до того ж він засперечався! Решта слухняно все виконували... окрім хіба Гончака, але Джоф ніколи не просив Гончака карати її. Для цього в нього було пятеро інших.
У сера Ейриса була світло-каштанова чуприна й досить приємне обличчя. А сьогодні він узагалі мав ефектний вигляд у білому шовковому плащі, застебнутому на плечі золотим листком, з вигаптуваним сяйливими золотими нитками на грудях сорочки розкидистим дубом.
Як гадаєте, хто переможе сьогодні? запитала Санса, поки вони під руку спускалися вниз.