Вирішивши так, ми пішли. Коли ми опинилися біля дверей будинку, то зупинилися й розмовляли далі про щось, що нам по дорозі спало на думку. Щоб не залишати розмову незакінченою, ми балакали собі, стоячи перед дверима, аж поки дійшли однакового погляду. [D] Маю враження, що воротар якийсь євнух підслуховував нас і, видно, через наплив софістів косо дивився на всіх відвідувачів цього дому. Коли ми постукали в двері, він, відчинивши й побачивши нас, вигукнув:
Ого! Знову якісь софісти! Господарю не до вас! і водночас обома руками спересердя щосили захряснув двері. Ми знову постукали, а у відповідь той з-за зачинених дверей загорланив:
Ей, люди! Чи не чули ви, що господар зайнятий?
Але ж, дорогенький, кажу йому, ми прийшли не до Каллія, та й не софісти ми. Заспокойся! [E] Ми зявилися тому, що нам треба побачитися з Протагором. Доповіси йому про нас!
З тяжкою бідою цей чоловік відчинив нам двері. Коли ми ввійшли в будинок, то побачили, як Протагор [315] проходжується в портику, а його супроводжують з одного боку Каллій, син Гіппоніка, його брат по матері, Парал, син Перікла{104}, і Хармід{105}, син Главкона, а з другого боку другий син Перікла, Ксантіпп, і Філіппід, син Філомела, й Антімер з Менд, який здобув найбільшу славу з усіх учнів Протагора і вчився на софіста. Ті, що за ними йшли, прислуховуючись до розмови, були, очевидячки, переважно чужинці: [B] це ті, хто тягся за Протагором од міста до міста, що їх софіст відвідував, зачаровуючи голосом, неначе Орфей{106}, а вони йшли за цим голосом зачаровані. Було також декілька душ із місцевих жителів у цьому хороводі. Дивлячись на цей хоровід, я особливо захоплювався тим, як вони остерігалися, щоб ні в якому разі не висунутися перед Протагора. Кожного разу, коли той із своїми співрозмовниками повертав, ці слухачі складно й ладно розступалися на два боки і, замикаючи коло, знову зграбно ставали за ним.
[C] «Ще після того я там побачив отого»{107}, як каже Гомер, Гіппія Елідського, який сидів навпроти нас у портику в кріслі. Навколо нього сиділи на лавках Еріксімах{108}, син Акумена, і Федр-міррінусієць{109}, Андрон, син Андротіона{110}, а з чужинців співгромадяни Гіппія та деякі інші. Вони, здається, розпитували Гіппія про природознавство, а також про якісь астрономічні явища, [D] а той, сидячи, з кожним із них по черзі розглядав і обмірковував запитання. «Бачив і Тантала»{111}, бо також прибув сюди Продік Кеоський. Відведено йому приміщення, яке раніше Гіппонік використовував як комору, а тепер у звязку із напливом приїжджих Каллій навіть його випорожнив і віддав до послуг гостей. Продік ще спочивав у ліжку, вкритий купою овчин і покривал. Біля нього умостилися на тапчанах Павсаній-керамеєць{112}, [E] а поруч із Павсанієм якийсь хлопець шляхетного вигляду й дуже гарний на вроду. Здається, я почув, начебто його Агафоном{113} звали, і я не здивувався б, якби виявилося, що він улюбленець Павсанія. Крім того хлопця, тут були обидва Адіманти (один із них син Кепіда, а другий син Левколофіда{114}) та й деякі інші були там.
[C] «Ще після того я там побачив отого»{107}, як каже Гомер, Гіппія Елідського, який сидів навпроти нас у портику в кріслі. Навколо нього сиділи на лавках Еріксімах{108}, син Акумена, і Федр-міррінусієць{109}, Андрон, син Андротіона{110}, а з чужинців співгромадяни Гіппія та деякі інші. Вони, здається, розпитували Гіппія про природознавство, а також про якісь астрономічні явища, [D] а той, сидячи, з кожним із них по черзі розглядав і обмірковував запитання. «Бачив і Тантала»{111}, бо також прибув сюди Продік Кеоський. Відведено йому приміщення, яке раніше Гіппонік використовував як комору, а тепер у звязку із напливом приїжджих Каллій навіть його випорожнив і віддав до послуг гостей. Продік ще спочивав у ліжку, вкритий купою овчин і покривал. Біля нього умостилися на тапчанах Павсаній-керамеєць{112}, [E] а поруч із Павсанієм якийсь хлопець шляхетного вигляду й дуже гарний на вроду. Здається, я почув, начебто його Агафоном{113} звали, і я не здивувався б, якби виявилося, що він улюбленець Павсанія. Крім того хлопця, тут були обидва Адіманти (один із них син Кепіда, а другий син Левколофіда{114}) та й деякі інші були там.
Але про що вони там розмовляли, я не міг здалека розібрати, [316] хоч як мені дуже кортіло почути Продіка, бо цей чоловік видався мені дуже мудрим і божественним, але через те, що в нього низький голос, тільки глухий стугін розходився по кімнаті, а зміст його слів годі було схопити. Тільки-но ми ввійшли, як услід за нами зявився Алківіад, красень, як ти його звеш (і я таким його вважаю), і Крітій, син Каллесхра{115}.
Увійшовши, ми ще хвильку-дві підождали, а згодом, оглянувши все навкруг, підійшли до Протагора, і я озвався:
[B] Протагоре, ми прийшли до тебе в одній справі, я і оцей Гіппократ.
А як, запитав він, ви хочете розмовляти зі мною: наодинці чи в присутності інших?
Для нас, відповів я, цілком байдуже так чи так. Коли почуєш, заради чого ми прийшли, тоді сам вирішуй.
Тож заради чого, сказав Протагор, ви сюди прийшли?
Оцей юнак Гіппократ, місцевий житель, син Аполлодора, з високого й багатого роду; сам він своїми природними здібностями, як мені здається, не поступається нікому із своїх ровесників. [C] Він, гадаю, прагне стати визначною людиною в нашому місті, а домогтися цього, за його словами, найпевніше зможе, якщо буде спілкуватися з тобою. Тим-то ти вже сам вирішуй, чи про це треба, на твою думку, розмовляти наодинці, чи при інших людях.
Гарно з твого боку, Сократе, що ти так рахуєшся з моєю думкою, сказав Протагор. Справді-бо, чужинець, який відвідує великі міста і там переконує найкращих юнаків, аби вони, залишивши всіх і рідних і чужих, і старших віком і молодших, збували час із ним, щоб через це стати кращими, повинен виявляти обережність у своїй діяльності, [D] тому що з цього приводу виникає чимало заздрощів, недоброзичливості й всілякої обмови. Я відстоюю погляд, що софістичне мистецтво дуже давнє, але ті давні люди, які ним володіли, боячись нехіті, що її воно викликало, приховували його під різними приводами: одні з них прикривалися поезією, як Гомер, Гесіод і Сімонід{116}, [E] інші містеріями й віщуваннями, як, наприклад, послідовники Орфея і Мусея{117}, а дехто, гадаю, навіть гімнастикою, як Ікк із Тарента{118} і наш сучасник, непоганий софіст Геродік із Селімбрії{119}, уродженець Мегар, з яким мало хто може зрівнятись. Музика послужила прикриттям для Агафокла, неабиякого софіста, Піфокліда Кеоського{120} й багатьох інших. Усі вони, як я тверджу, боячись людської заздрості, користувалися цими мистецтвами як прикриттям.
[317] Але я з усіма ними в цьому відношенні розходжуся. Вони, як мені здається, не домоглися того, чого прагнули, бо ті, хто має владу в містах, зметикували, для чого служать ці прикриття. А юрба, прямо кажучи, нічого тут не тямить, і якої пісні ті заведуть, таку й вона тягне. Якщо хтось пустився навтіки, але не здатен утекти, то він тільки покаже свою безпорадність, бо це справжня глупота братися до чогось без достатнього вміння й знеохочувати до себе людей. Бо вони вважатимуть, [B] що такий чоловік, крім усього іншого, ще й підступний нікчема. Тим-то я свідомо пішов іншою дорогою, ніж попередньо згадані: відкрито заявляю, що я софіст і виховую людей. Гадаю, що моя обережність краща за їхню, бо ліпше відкрито признатися до чогось, ніж відмагатися. До того ж я вдався до інших засобів обережності, тож, слава Богу, мене не спіткали [C] ніякі прикрощі з того приводу, що я себе явно називаю софістом. Я займаюся цим ділом уже багато років, та й взагалі прожив я чимало віку. Адже немає тут нікого серед вас, кому я за віком не годився б у батьки. Отже, мені було б куди приємніше, щоб ви, якщо ваша воля, виклали свою справу перед усіма тут присутніми.
[317] Але я з усіма ними в цьому відношенні розходжуся. Вони, як мені здається, не домоглися того, чого прагнули, бо ті, хто має владу в містах, зметикували, для чого служать ці прикриття. А юрба, прямо кажучи, нічого тут не тямить, і якої пісні ті заведуть, таку й вона тягне. Якщо хтось пустився навтіки, але не здатен утекти, то він тільки покаже свою безпорадність, бо це справжня глупота братися до чогось без достатнього вміння й знеохочувати до себе людей. Бо вони вважатимуть, [B] що такий чоловік, крім усього іншого, ще й підступний нікчема. Тим-то я свідомо пішов іншою дорогою, ніж попередньо згадані: відкрито заявляю, що я софіст і виховую людей. Гадаю, що моя обережність краща за їхню, бо ліпше відкрито признатися до чогось, ніж відмагатися. До того ж я вдався до інших засобів обережності, тож, слава Богу, мене не спіткали [C] ніякі прикрощі з того приводу, що я себе явно називаю софістом. Я займаюся цим ділом уже багато років, та й взагалі прожив я чимало віку. Адже немає тут нікого серед вас, кому я за віком не годився б у батьки. Отже, мені було б куди приємніше, щоб ви, якщо ваша воля, виклали свою справу перед усіма тут присутніми.
Тут я помітив, що Протагор хоче показати себе перед Продіком і Гіппієм [D] та похизуватися перед ними, мовляв, ми прийшли до нього як його шанувальники, і так кажу йому:
Ну що ж, хай так буде. А чи не запросити нам Продіка й Гіппія, а також тих, хто з ними, хай би й вони послухали нас?
Звичайно, погодився Протагор.
Отже, якщо бажаєте, сказав Каллій, влаштуємо засідання, щоб ви могли розмовляти сидячи?
Усім це припало до вподоби, і ми, раді послухати мудрих людей, самі хапаємось за лавки й тапчани і ставимо їх коло Гіппія, тому що там уже раніше стояло трохи лавок. [E] Тим часом прийшли Каллій і Алківіад, ведучи Продіка, якого стягли з ліжка, і всіх тих, хто був при ньому.
Коли ми всі посідали, Протагор так озвався:
Отже, тепер, Сократе, скажи-но в присутності оцих людей те, що ти тільки-но говорив мені про цього юнака.
Тоді я промовив:
[318] Я почну, Протагоре, з того, про що говорилось раніше, тобто заради чого я сюди прийшов. Ось цей Гіппократ дуже хоче спілкуватися з тобою. Він рад був би дізнатися, яка користь буде для нього із спілкування з тобою. Ось у чому наша справа.
А Протагор підхопив це й сказав: