І о н. Велика це різниця, Сократе: адже далеко краще називатись божественним.
С о к р а т. Отже, оце прекрасніше і залишиться у нас за тобою, Іоне; ти божественний, а не з науки хвалитель Гомера.
Протагор
Сократ і його приятель
[309] П р и я т е л ь. Звідкіля йдеш, Сократе? Хоч і так усе зрозуміло: з полювання за вродою Алківіада{93}. Ось воно як! Мені, коли я недавно побачив його, він видався гарним на вроду юнаком, мало того, вже мужчиною: адже, між нами кажучи, у нього вже борода росте.
С о к р а т. То й що з цього? Хіба тобі не подобається вислів Гомера{94}, який каже, що чоловіча врода [B] найприємніша тоді, коли зявляється перший пушок над губою, як тепер у Алківіада?
П р и я т е л ь. Як же тепер твої справи? Від нього йдеш? І як ставиться до тебе цей юнак?
С о к р а т. Добре, на мою думку, особливо сьогодні; він сказав чимало гарних слів про мене й вельми допоміг мені. Саме від нього я тепер іду. Але я хочу сказати тобі неймовірну річ: хоч я перебував у його товаристві, а не звертав на нього ніякої уваги, навіть вряди-годи зовсім забував про нього.
С о к р а т. Добре, на мою думку, особливо сьогодні; він сказав чимало гарних слів про мене й вельми допоміг мені. Саме від нього я тепер іду. Але я хочу сказати тобі неймовірну річ: хоч я перебував у його товаристві, а не звертав на нього ніякої уваги, навіть вряди-годи зовсім забував про нього.
[C] П р и я т е л ь. Яке ж то непорозуміння могло виникнути між вами? Невже ти знайшов у нашому місті когось вродливішого від нього?
С о к р а т. Аякже. Навіть набагато вродливішого.
П р и я т е л ь. Що ти кажеш? Хто він наш громадянин чи чужинець?
С о к р а т. Чужинець.
П р и я т е л ь. Звідкіля він?
С о к р а т. Абдерит{95}.
П р и я т е л ь. І настільки цей чужинець, по-твоєму, гарний на вроду, що видався тобі навіть вродливішим за сина Клінія?{96}
С о к р а т. І чом би, мій друже, той, хто мудріший, не мав видатися нам і гарнішим?
П р и я т е л ь. Виходить, Сократе, ти прийшов до нас сюди після зустрічі з якимось мудрецем?
[D] С о к р а т. Із найбільшим серед сучасних нам, якщо й ти вважаєш, що наймудріший з усіх Протагор.
П р и я т е л ь. Що ти кажеш? Протагор гостює у нас?
С о к р а т. Уже третій день він тут.
П р и я т е л ь. І ти тільки-но розмовляв з ним?
[310] С о к р а т. Саме так. Досхочу з ним наговорився і багато дечого почув від нього.
П р и я т е л ь. То, може б, ти переказав нам зміст цієї розмови, якщо, звичайно, ніщо тобі не заважає? Сідай-но ось тут, а цей слуга нехай встане й дасть тобі місце.
С о к р а т. Дуже радо розповім, навіть буду вдячний, якщо послухаєте.
Минулої ночі, ще й не розвиднілось, як Гіппократ, син Аполлодора, брат Фасона, враз почав грюкати щосили палицею в двері і, коли йому хтось відчинив, [B] прожогом убіг до будинку і на повний голос заволав:
Сократе, ти проснувся чи спиш?
Я впізнав його голос і озвався:
А, це Гіппократ! Яку ж то новину ти мені приносиш?
Приношу, відповів він, добру новину.
Гарно з твого боку. Але що це за новина, заради якої ти зявився тут так рано?
На це Гіппократ, підійшовши до мене, сказав:
Протагор приїхав.
Ще позавчора, сказав я, а ти що, тільки тепер про це дізнався?
[C] Клянуся богами, тільки вчора увечері, відказав Гіппократ і, намацавши місце на ліжку, сів у мене в ногах. Так, учора, причому дуже пізно, коли я вернувся з Еної{97}. Бо, знаєш, мій слуга Сатир дав драла. Я хотів був сказати тобі, що буду його розшукувати, але це якось випало мені з голови. Отже, коли я вернувся і ми після вечері вже клалися спати, мій брат каже мені, що приїхав Протагор. Я спочатку хотів негайно піти до тебе, але потім зміркував, що надто вже пізня ніч. [D] А як тільки мене після такої втоми трохи зміцнив сон, я зразу встав і пішов сюди.
Я, бачачи його збудження й рішучість, сказав:
Ну й що тут такого? Невже тобі чим-небудь не догодив Протагор?
А він, усміхнувшись, відповів:
Авжеж, Сократе, клянусь богами: тим, що він сам мудрий, а мене мудрим не робить.
Але, клянусь Зевсом, якщо дати йому гроші й попросити його, то він і тебе зробить мудрим.
[E] Ой, якби про це тільки йшлося, зізнався Гіппократ, хай Зевс і всі боги будуть свідками я не пошкодував би свого майна, ні майна друзів. Саме через те я і прийшов до тебе, щоб ти поговорив з Протагором про мене. Адже я занадто молодий та ще й ніколи не бачив його і не розмовляв з ним. Я ще був дитиною, коли він уперше сюди приїжджав. А тут, Сократе, всі цього чоловіка хвалять і кажуть, що він незрівнянний красномовець. Отож чом би нам не піти зараз до нього, щоб застати його ще вдома? Зупинився він, як я чув, у Каллія, сина Гіппоніка{98}. [311] Тож ходімо!
На це я зауважив:
Ще не пора, дорогий друже, іти туди, ранувато ще! Тим часом я встану, вийдемо на подвіря, походимо, порозмовляємо, поки розвидніється, а тоді й підемо. Протагор переважно перебуває вдома, так що не бійся, ми напевно його застанемо.
[B] Потім ми підвелися, вийшли на подвіря і почали проходжуватися. Щоб випробувати стійкість Гіппократа, я поглянув на нього уважно і запитав:
Скажи-но мені, Гіппократе, ось ти тепер маєш намір іти до Протагора, ладен вручити йому гроші як винагороду за навчання, але чи ти усвідомлюєш, до кого ти йдеш і ким хочеш стати? Якби, наприклад, ти загадав піти до свого тезка Гіппократа Коського{99}, одного з Асклепіадів, щоб внести йому гроші як винагороду за заняття з тобою, і хтось запитав би: [C] «Скажи мені, Гіппократе, ти хочеш заплатити Гіппократові, а хто він, власне кажучи, такий?» що ти відповів би на це?
Відповів би, що він лікар.
А ким ти хотів би стати?
Лікарем, ясна річ, сказав той.
А якби ти задумав вирушити до Поліклета-аргосця{100} або Фідія-афінянина{101} і внести їм за себе плату, і хто-небудь запитав би тебе, хто, по-твоєму, Поліклет і Фідій, якщо ти ладен заплатити їм такі гроші, яку відповідь ти дав би йому?
Відповів би, що вважаю їх різьбарами.
Отже, ким мав би ти стати?
Ясна річ, що різьбарем.
[D] Правильно, сказав я. А ось тепер ми з тобою підемо до Протагора й ладні виплатити йому гроші як винагороду за твоє навчання, якщо тільки вистачить нашого майна і ми зуміємо намовити його; якщо ж ні, то доведеться звернутися по позику до друзів. Так ось, якби хто-небудь, зваживши нашу наполегливість, запитав нас: «Скажіть-но, Сократе й Гіппократе, за що ви хочете платити гроші Протагорові, хто він такий?» що ми відповіли б йому? Як називають Протагора, коли мова заходить про нього, подібно до того, як Фідія йменують різьбарем, а Гомера поетом? А що подібне ми чуємо про Протагора?
Софістом, очевидно, називають того чоловіка, Сократе.
Виходить, ми йдемо платити йому гроші як софісту?
Так воно і є.
[312] А якби тебе ще хтось запитав: «А сам ти ким думаєш стати, коли йдеш до Протагора?»
Гіппократ, почервонівши (вже трохи благословилося на світ, так що це можна було помітити), сказав:
Якщо взяти до уваги сказане вище, то виходить, що я збираюся стати софістом.
А тобі, сказав я, не соромно було б, клянусь богами, перед греками стати софістом?
Клянусь Зевсом, соромно було б, Сократе, якщо сказати те, що я думав.
Ти, Гіппократе, очевидно, вважаєш, що [B] в Протагора дістанеш іншу освіту, відмінну від тієї, яку ти свого часу дістав у вчителя грамоти, гри на кіфарі чи гімнастики? Адже кожного з цих предметів ти вчився не для майбутнього свого ремесла, а заради загальної освіти, як це личить приватній особі й вільній людині.
Так, звичайно, відказав Гіппократ, мені здається, що саме таким є навчання у Протагора.
Отже, ти знаєш, що збираєшся робити, чи ще не усвідомлюєш цього?
Що ти маєш на увазі?
[C] Ти задумав доручити турботу про свою душу софістові, як його називаєш; але, далебі, якби ти знав, що таке софіст, то я дуже здивувався б. Оскільки, однак, тобі це не відомо, то ти не знаєш і того, кому довіряєш свою душу й що з неї вийде щось хороше чи щось погане.
Я гадаю, що знаю, сказав Гіппократ.
У такому разі, скажи, що таке софіст, на твою думку?
Як показує саме значення цього слова, сказав він, це знавець мудрих речей.
Але те саме можна сказати й про живописців, і про теслярів, що це знавці мудрих речей. [D] Все ж, якби хтось запитав нас, у чому тямущі живописці, то ми, очевидно, відповіли б йому, що у виготовленні картин і тому подібного. А якби хтось запитав, у чому тямить софіст, що ми відповіли б йому? В якій роботі він мастак?
А що, якби ми, Сократе, дали йому таке визначення: це людина, яка розбирається в тому, як зробити когось хорошим красномовцем?
Можливо, зауважив я, ми й доречно сказали б, але не повно, бо така відповідь вимагає від нас уточнення: про що софіст учить досконало говорити? [E] Кіфарист, приміром, учить доречно говорити про те, на чому сам знається, тобто про гру на кіфарі; чи не так?
Так.
Припустімо. Ну а софіст про що вчить доладно говорити? Очевидячки, про те, на чому сам знається?
Мабуть, так.
А в чому ж то софіст сам тямущий і учня робить тямущим?
Клянусь Зевсом, не знаю, що тобі відповісти.
[313] На це я сказав:
Як це так? Чи усвідомлюєш, на яку небезпеку ладен ти наразити свою душу? Адже якби тобі треба було довірити комусь своє тіло, до того ж із ризиком, чи стане воно дужим, чи охлялим, то ти сам добряче подумав би, довірити його чи ні, скликав би на пораду друзів і рідних, розглядав би це питання цілими днями. А коли йдеться про душу, яку ти більше цінуєш, ніж тіло, бо від того, чи вона буде шляхетною, чи підлою, залежать твої подальші успіхи або невдачі, [B] ти не радився ні з батьком, ні з братом, ні з ким-небудь із нас, твоїх друзів, довірити чи не довірити свою душу цьому чужинцеві, що приїхав сюди. Тільки-тільки вчора, як кажеш, почувши про нього, ти йдеш спозаранку до нього, не подумавши як слід і не порадившись нітрохи, чи належить довіряти йому себе, чи ні, але зразу готовий витратити власні гроші й гроші друзів, немов уже твердо вирішив, що тобі доконче треба побачитися з Протагором, якого, [C] як сам кажеш, і особисто не знаєш, і з яким ніколи не розмовляв. Ти називаєш його софістом, а що таке софіст, виявляється, поняття не маєш, хоч і думаєш довірити йому себе.
Гіппократ вислухав мої слова і сказав:
Виходить, Сократе, що воно є так, як ти кажеш.
А чи не нагадує часом, Гіппократе, софіст купця-гуртівника або крамаря, що продає харчі, якими живиться душа? Принаймні на мою думку, він таким є.
А чим живиться душа, Сократе?
Знанням, певна річ, сказав я. Тільки ти дивись, мій друже, аби не обдурив нас софіст, вихваляючи свій товар, [D] як ті рознощики чи крамарі, що продають харчі для тіла. Оскільки вони самі не знають, що в товарах, які мають на складі, корисне для тіла, а що шкідливе, то огульно розхвалюють усе, аби лиш продати товар. Не знають також цього й ті, хто в них купує, хіба що покупцем трапиться вчитель гімнастики чи лікар. Так само й ті, що розвозять по містах знання і продають їх оптом або вроздріб кожному, хто лиш забажає; хоч вони захвалюють усе, що мають на продаж, все-таки, [E] можливо, мій дорогий, серед них дехто і не знає до ладу, чи те, що він продає, корисне для душі, чи шкідливе. Подібно не знають цього й ті, хто в них купує, хіба що знов-таки трапиться хтось тямущий в лікуванні душі. Таким чином, якщо ти добре знаєш, що тут корисне, а що шкідливе, то, не задумуючись, можеш здобувати знання і в Протагора, і в будь-кого іншого. Якщо ж ні, [314]то гляди, мій друже, коли б ти не програв те, що найдорожче, бо гра тут ризикована. Адже далеко більший ризик буває при купівлі знань, аніж при купівлі харчів. Бо коли купиш харчі й напої у рознощика або крамаря, то можеш їх узяти в інші посудини і, перш ніж прийняти їх у своє тіло як їжу чи питво, можеш їх зберігати у себе вдома, порадитися із знавцем, що слід їсти або пити, а що ні, а також в якій кількості й коли, так що при такій купівлі ризик невеликий. [B] Інша річ знання. Його не можна взяти в якусь посудину, а, заплативши за навчання, треба прийняти у власну душу і, навчившись чого-небудь, піти геть із шкодою для себе або з користю. Над цим ми поміркуємо разом із тими, хто старший віком від нас, бо ми ще замолоді, щоб розібратися в такій справі. А тепер ходімо, як ми задумали, й послухаємо того чоловіка, а послухавши його, порозмовляємо й з іншими. [C] Адже там Протагор не один із ним, певно, і Гіппій Елідський{102}, а також, гадаю, Продік Кеоський{103} та багато інших мудреців.