На це легко, Сократе, відповісти, сказав Протагор. Доброчесність це єдність, а те, про що ти питаєш, її частини.
А як розуміти ці частини, запитав я, як, наприклад, частини обличчя: рот, ніс, очі, вуха, чи [E] як частини золота, що нічим не відрізняються одна від одної і від цілого, хіба що більшим або меншим розміром?
Мені здається, Сократе, що в першому розумінні, як частини обличчя відносяться до цілого обличчя.
А як люди одержують ці частини доброчесності так, що одним дістається така, тим інша, чи, якщо хтось володіє однією, обовязково має і всі інші!
Ні в якому разі, сказав Протагор, бо є чимало мужніх, але заразом вони несправедливі, інші ж бувають справедливі, але не мудрі.
[330] Отже, виходить, виснував я, мудрість і мужність це частини доброчесності?
Безперечно, підтвердив Протагор, до того ж мудрість найважливіша із цих частин.
І всі вони різняться між собою?
Так.
І кожна з них має своє особливе призначення, як, наприклад, частини обличчя? Адже очі це щось інше, ніж вуха, і призначення їх різне. Та й з інших частин обличчя жодна не схожа на іншу ні за своїм призначенням, ні в іншому відношенні. Отже, чи так само й частини доброчесності різняться між собою і в своїй суті, й щодо свого призначення? [B] Хіба не ясно, що воно саме так, якщо наведений приклад правильний?
Так воно і є, Сократе, визнав Протагор.
А я на це сказав:
Значить, жодна з частин доброчесності не тотожна ні з пізнанням, ні із справедливістю, ні з мужністю, ні з розсудливістю, ні з благочестям?
Так воно і є, Сократе, визнав Протагор.
А я на це сказав:
Значить, жодна з частин доброчесності не тотожна ні з пізнанням, ні із справедливістю, ні з мужністю, ні з розсудливістю, ні з благочестям?
Не тотожна, підтакнув Протагор.
Так ось, сказав я, розгляньмо спільно, якою є кожна з цих частин. Найперше зясуймо таке: чи справедливість це щось таке, що справді існує, чи ні? [C] Мені здається, що так. А як тобі?
І мені також, відповів Протагор.
То що ж виходить? Якби так хтось запитав нас із тобою: «Протагоре й Сократе, те, що ви тільки-но назвали справедливістю, саме воно справедливе чи несправедливе?» я, очевидно, відповів би йому, що воно справедливе, а ти за що віддав би свій голос за те, що я, чи за інше?
За те, що ти, відповів Протагор.
[D] Отже, справедливість не що інше, як бути справедливим, у всякому разі, я так відповів би, коли б мене запитали. Чи й ти відповів би так само?
Так само.
А якби далі запитав він нас: «Чи існує, на вашу думку, якесь благочестя?» ми дали б, певно, ствердну відповідь, хіба не так?
Так.
«А чи визнаєте ви благочестя як щось, що існує?» Як відповіли б ми йому, ствердно чи ні?
Протагор сказав, що ствердно.
«Скажіть-но ще, а в чому полягає суть цього явища в тому, щоб бути нечестивим чи благочестивим?» Я обурився б на таке запитання й відповів би так: «Замовкни, чоловіче! Що іще могло б бути благочестивим, [E] коли б саме благочестя не було благочестивим?» А що ти на це? Чи не так відповів би?
Звичайно, що так.
А якби він далі запитав нас: «А як ви тільки-но говорили? Може, я не так зрозумів ваші слова? А говорили ви, так мені здавалось, що частини доброчесності є між собою в такому відношенні, що ні одна з них не є однакова». Отож я на це відповів би так: «Про все інше ти добре розчув, але якщо ти думаєш, [331] начебто я говорив і це останнє, то ти недочув; адже це були відповіді його, Протагора, а я тільки запитував». Якби він сказав: «Чи правду каже оцей Сократ? Ти, Протагоре, вважаєш, що кожна з частин доброчесності різна? Чи це твоє твердження?» Що відповів би ти йому на це?
Довелося б із ним погодитись.
А що ми, Протагоре, погодившись на це, відповіли б йому, [B] якби він нас знову запитав: «Значить, благочестя це не те саме, що бути справедливим, а справедливість не те саме, що бути благочестивим; навпаки, це означає не бути благочестивим, а благочестя означає не бути справедливим, отже, бути несправедливим, а справедливість означає бути нечестивим?» Що йому відповісти? Я сам, принаймні від свого імені, сказав би, що й справедливість благочестива, і благочестя справедливе. Та й за тебе, якщо мені дозволиш, я відповів би так само, що справедливість і благочестя або одне й те саме, або дуже схожі одне на одне; у всякому разі, справедливість, як щось інше, буває такою, як благочестя, а благочестя таким, як справедливість. Тим-то подивись, чи забороняєш мені відповісти йому таким чином, чи ти і з цим погоджуєшся.
[C] Не зовсім, Сократе, сказав Протагор. По-моєму, не можна так просто вважати, що справедливість є чимось тотожним із благочестям, а благочестя чимось тотожним із справедливістю; мені здається, що тут є якась різниця. Зрештою, не в цьому справа. Тож, якщо ти хочеш, хай для нас і справедливість буде благочестивою, і благочестя справедливим.
Ей, що ні, то ні, сказав я. Мені зовсім не потрібно розмірковувати з допомогою оцих «якщо хочеш» або «якщо ти так гадаєш». Говорімо прямо: «я гадаю» і «ти гадаєш». Це я кажу в тому розумінні, що, на мій погляд, можна далеко краще розглянути наше питання, відкинувши всяке «якщо».
[D] Хай буде так, відповів Протагор. Усе ж справедливість у чомусь схожа на благочестя. Зрештою, все схоже на все в певному відношенні. Навіть між білим і чорним є якась схожість, так само й між твердим і мяким, та й між усім іншим, що, як нам здається, протилежне одне одному. [E] І те, в чому ми з тобою вбачали різне призначення, доводячи, що одне не таке, як інше, наприклад частини обличчя, і вони деякою мірою схожі між собою, і одна з них така сама, як інша. Так що в такий спосіб і на таких прикладах ти міг би довести при бажанні, що все подібне одне до одного. Все ж не годиться називати подібними дві речі, якщо вони лише частково подібні, або вважати неподібними такі, які мають часткову неподібність, хоч би крихітну.
Я здивувався і сказав Протагору:
Хіба, на твою думку, справедливість і благочестя перебувають у такому взаємному відношенні, що їм притаманна лише незначна схожість?
[332] Не зовсім так, відказав Протагор, але й не так, як ти, здається, думаєш.
Згода, сказав я, оскільки це, як видно, становить для тебе трудність, облишимо це й розгляньмо інший твій вислів. Чи називаєш ти щось глупотою?
Так, називаю, признав Протагор.
А цілковитою її протилежністю є, певно, мудрість?
Здається, так.
А коли люди діють правильно й корисно, чи тоді вони, на твою думку, виявляють у своїх діях розсудливість чи, навпаки, щось протилежне?
Розсудливість, звичайно.
[B] Вони поводяться розумно завдяки своїй розсудливості?
Безперечно.
А ті, що діють неправильно, поводяться нерозумно і в своїх учинках не виявляють розсудливості?
Так і мені здається.
Отже, розумні й нерозумні вчинки це протилежності?
[C] Авжеж.
Нерозумні вчинки виникають через глупоту, а розумним властива розсудливість, чи не так?
Так воно і є.
Значить, коли щось здійснюється силою, то тоді маємо справу із сильною дією, а якщо слабко то із слабкою дією?
Мабуть, так.
А коли щось відбувається швидко, то тоді дія буває швидкою, а якщо поволі повільною?
Так.
І коли щось здійснюється в однаковий спосіб, то воно, певно, здійснюється з тієї самої причини, а якщо в протилежний спосіб, то з протилежних причин?
Протагор погодився.
Скажи-но, запитав я, чи існує щось прекрасне?
Протагор підтвердив.
Чи є в нього якась інша протилежність, крім бридкого?
Немає.
Далі: чи буває що-небудь хорошим?
Буває.
Чи є інша йому протилежність, крім зла?
Немає.
Ідемо далі. Чи існує високий голос?
Існує.
Чи існує якась протилежність йому, крім низького голосу?
Немає.
Виходить, сказав я, що в кожної речі є одна протилежність, а не багато, чи не так?
[D] Протагор погодився.
Отже, продовжував я, підсумуймо те, на що ми погодились. Чи не погодились ми, що кожна річ має одну протилежність, а не більше?
Погодились.
Ми згодні в тому, що здійснюване в протилежний спосіб здійснюється з протилежної причини?
Авжеж.
А чи погодились ми, що все, що робиться нерозумно, є протилежністю того, що робиться розумно?
[E] Протагор підтвердив.
І те, що робиться розсудливо, робиться завдяки розсудливості, а що нерозумно через глупоту?
Протагор підтвердив.
І коли щось протилежне за способом дії, то воно протилежне й за причиною?
Так.
Дещо робиться з розсудком, а дещо через глупоту?
Так.
Себто в протилежний спосіб?
Звичайно.
Очевидно, тому що це протилежності?
Авжеж.
Значить, глупота це протилежність розсудливості?
Безперечно.
А чи памятаєш, як ми раніше погодилися, що глупота є протилежністю мудрості?
Протагор підтвердив.
[333] І що одне буває протилежне тільки одному?{132}
Стверджую.
То від котрого з двох тверджень відмовимося, Протагоре? Від того, що одному протилежне тільки одне, чи від того, яке вважає, що мудрість є щось інше, ніж розсудливість, а те й те частини доброчесності, хоч і різні; крім того, вони не схожі одна на одну й призначення їх різні, подібно до того, як різне призначення частин обличчя? Отже, від котрого з цих двох відмовимось? Адже два ці твердження звучать не дуже доладно: вони ніяк не можуть ні зспіватись, ні зігратись. Та й як їм зспіватись, [B] коли треба, щоб одне мало тільки одну протилежність і не більше, а тут виявляється, що глупоті одній протилежні й мудрість, і розсудливість. Чи так, Протагоре, чи якось інакше?
Протагор погодився, хоч дуже нерадо.
Що ж, чи не виходить воно на те, що розсудливість і мудрість одне й те саме? Адже й раніше у нас зясувалось, що справедливість і благочестя майже те саме. Втім, не будемо зневірюватися, Протагоре, а поки що розгляньмо решту. Чи ти вважаєш, що людина, яка чинить зло, діє розумно?
[C] Я соромився б, Сократе, сказав Протагор, стверджувати таке, хоча багато людей дотримуються такого погляду.
[C] Я соромився б, Сократе, сказав Протагор, стверджувати таке, хоча багато людей дотримуються такого погляду.
Отже, до кого скерувати мої розмірковування до них чи до тебе?
Якщо твоя воля, спершу розглянь погляд більшості.
Аби ти лише відповідав мені, а чи так думаєш, чи ні, мені байдуже. Для мене найважливіша річ зясувати саме питання, але може трапитися, що заодно ми досліджуємо і того, хто ставить запитання, тобто мене самого, й того, хто відповідає.