Протагор спочатку викручувався, нарікаючи, що питання важке, [D] але врешті-решт погодився відповідати.
Тож дозволь, сказав я, відповідати мені з самого початку. Чи ти вважаєш, що деякі люди, які чинять зло, діють із розсудком?
Вважаю, що так.
А мати розсудок означає добре розмірковувати?
Протагор підтакнув.
А добре розмірковувати це значить усвідомлювати, що чиниш зло?
Хай буде, що так.
Чи це буває тоді, коли людям, що чинять зло, ведеться добре, чи тоді, коли погано?
Коли добре.
Чи ти вважаєш, що існує якесь благо?
Вважаю.
А що таке благо: чи не те, що корисне людям?
[E] Клянусь Зевсом, сказав Протагор, я особисто називаю благом благо, навіть коли воно не приносить користі людям.
Мені здалося, що Протагор уже роздратувався й готується дати мені бій при відповідях. Помітивши такий його стан, я обережно й лагідно запитав:
[334] Чи маєш ти на увазі те, що нікому з людей не корисне, чи те, що взагалі не корисне? Таке ти називаєш благом?
Ні в якому разі, заперечив Протагор, але я знаю чимало таких речей, харчів, напоїв, ліків та безліч предметів, з яких одні людям некорисні, а інші корисні. Дещо людям ні корисне, ні шкідливе, зате корисне коням, дещо корисне тільки волам, дещо собакам, інше ні тим, ні тим, а корисне деревам. [B] Та й якщо вже мова про дерева, то дещо годиться для коріння дерев, а для гілок негоже, наприклад, гній. Для всіх дерев він добрий, якщо покласти його при корінні, але якби ти захотів обкласти ним пагінці й молоді паростки, то все пропаде. Адже й оливкова олія для всіх рослин дуже шкідлива, сильно шкодить вона волоссю тварин, [C] а для волосся людини вона цілюща, та й взагалі для всього тіла. Благо настільки різноманітне й багатогранне, що та сама річ у зовнішньому вжитку буває благом, а у внутрішньому стає великим лихом. Тим-то всі лікарі радять хворим утримуватися від уживання олії в їжі, хіба що в дуже незначній кількості, аби тільки притамувати неприємний для нюху запах страв і приправ.
Коли Протагор це сказав, присутні схвально загули, мовляв, як гарно він говорить!
А я так озвався:
[D] Протагоре! Я трохи забудькуватий, і якщо хтось до мене говорить предовго, то я забуваю, про що, власне, йдеться. Якби так, приміром, я був глухуватий, то ти вважав би доцільним у розмові зі мною говорити до мене голосніше, ніж до інших, так і тепер, коли ти натрапив на забудькуватого, то розчленовуй мені відповіді й скорочуй їх трішки, аби я встигав за тобою.
Отже, як накажеш мені відповідати коротко? Відповідати тобі коротше, ніж потрібно?
Ні в якому разі, відповів я.
Значить, так як треба?
[E] Так.
А наскільки мені стисло відповідати: наскільки потрібно чи наскільки ти вважаєш?
Мені відомо, зауважив я, що й ти сам маєш хист та й інших умієш навчити говорити про одне і те саме, відповідно до бажання, або так довго, що мові твоїй не буде впину, або так коротко, що ніхто не зрівняється з тобою в стислості. Тим-то, якщо бажаєш зі мною розмовляти, то вживай цього другого способу стислості.
[335] Мій Сократе! сказав Протагор. Я вже з багатьма змагався в розмовах, але коли б я так робив, як ти хочеш, і розмовляв так, як мені накаже супротивник, то я нікого не переміг би, й імя Протагора взагалі не було б відоме нікому серед еллінів.
[B] Тоді я, помітивши, що він сам незадоволений своїми попередніми відповідями й нерадо буде розмовляти, коли йому доведеться відповідати на мої запитання, дійшов висновку, що мені нічого сидіти далі при його розмовах, і тому так сказав:
Але ж, Протагоре, я й не наполягаю на тому, щоб наша розмова велася всупереч твоїм переконанням. Отже, якби ти хотів розмовляти так, щоб я встигав за ходом твоїх думок, за такої умови я розмовляв би з тобою. Бо ти така слава йде про тебе, та й сам твердиш, що спроможний розмовляти і довго, й коротко, мастак у цьому ділі, а мені не до снаги виголошувати довгі промови, [C] хоч я вельми радий був би мати таку здібність. Кому-кому, а тобі, сильному і в тому, і в тому, годилося б поступитися, щоб наша розмова знайшла своє продовження. Та коли ти не хочеш, то у мене обмаль часу, я не зможу вичікувати, поки ти розтягуєш свої довжелезні промови. Мені пора йти звідси, і я йду геть, хоча, либонь, залюбки послухав би й такі твої промови.
З цими словами я підвівся, немов бажаючи піти геть. Але тільки я встав, як Каллій схопив мене за руку своєю правою рукою, а лівою вчепився у мій потертий плащ і сказав:
[D] Не пустимо тебе, Сократе! Якщо ти підеш, то розмова у нас вийде не така. Тож прошу тебе, залишитися з нами. Для мене немає більшої насолоди, як слухати твою розмову з Протагором. Будь добрий, зроби нам усім цю приємність.
А я сказав, хоч уже встав, готуючись вийти:
Сину Гіппоніка, я завжди дивувався твоїй жадобі до знання і тепер хвалю тебе й люблю, так що хотів би зробити тобі приємність, якби ти просив у мене можливого. Але зараз це все одно, що просити мене бігти наввипередки з Крісоном із Гімери{133}, неперевершеним бігуном, або змагатися з ким-небудь із тих, [336] що бігають на далекі відстані, або з гінцями, й не відставати від них. Скажу тобі відверто, що ще більше, ніж ти, сам собі бажаю не відставати від них у бігу, але, на жаль, не можу. Все ж, якщо тобі хочеться подивитися, як я біжу рівномірно з Крісоном, то ти попроси його, хай він пристосується до мене, тому що швидко бігати не можу, а він поволі може. Якщо ти хочеш слухати мене й Протагора, то попроси його, щоб він, як і раніше, відповідав мені коротко й тільки на поставлені йому запитання, [B] коли ж ні, то який це буде спосіб ведення розмови? Я принаймні був тієї думки, що взаємний обмін думками в розмові це одне, а привселюдний виступ щось зовсім інше.
Але зваж, Сократе, сказав Каллій, здається, Протагор має слушність, коли вважає, що йому дозволяється розмовляти, як він хоче, а тобі так, як ти хочеш.
Тут втрутився в розмову Алківіад:
Ти помиляєшся, Каллію. Адже Сократ визнає, [C] що йому не до снаги вести довгі розмови й він не може зрівнятися в цьому відношенні з Протагором, але коли йдеться про вміння вести розмову, ставити запитання й відповідати на них, то я здивувався б, якби він у цьому поступився кому-небудь. Отже, якщо сам Протагор [D] визнає, що він слабкіший від Сократа у вмінні вести розмову, то цього Сократові вистачить. Якщо ж Протагор не погоджується з тим, то хай він розмовляє, запитуючи й відповідаючи, а не так, щоб при кожному запитанні розтягувати свої міркування до знемоги, залишати без відповіді окремі твердження й, замість давати докази, тільки розводитися так широко, що багато хто із слухачів забуває навіть, у чому полягає суть питання. Зрештою, за Сократа я ручусь: він не забуде, це він жартує, кажучи, що в нього коротка память. Тому мені особисто здається, що Сократ говорить більш до речі; зрештою треба, щоб кожний міг відкрито висловлювати свою думку.
Після Алківіада, якщо мене не підводить память, промовив Крітій:
Продіку й Гіппію! Каллій, видно, стає на сторону Протагора, [E] знову ж Алківіад любить уперто наполягати на своєму. Нам немає потреби підтримувати ні Сократа, ні Протагора, а слід спільно просити обох, щоб вони не уривали розмови посередині.
[337] Після нього слово взяв Продік:
Твоя правда, Крітію. Бо ж присутні на таких обговореннях повинні обох співрозмовників слухати спільно, але не однаково це не одне і те саме. Річ у тім, що слухати треба одного й другого, але оцінювати кожного по-різному: умілішого треба оцінити вище, а не такого вмілого нижче. Я також, Протагоре й Сократе, прошу вас поступитися один одному. Можна сперечатися про ті чи ті питання, але не сваритися. Адже [B] доброзичливо сперечаються друзі між собою, а сваряться супротивники й вороги. Так вийшла б у нас прекрасна розмова, а ви, співрозмовники, здобули б у нас велике визнання але не вихваляння. Адже визнання виникає в душах слухачів без будь-якої облуди, а словесне вихваляння часто-густо виявляється брехнею і суперечить справжньому переконанню. Своєю чергою [C] ми, слухачі, завдяки цьому сповнилися б справжньої радості, а не насолоди, бо радість зявляється тоді, коли людина щось пізнає і здобуває мудрість через мислення, а насолода тоді, коли хтось їсть щось або зазнає іншої тілесної втіхи{134}.
Ці слова Продіка багато з присутніх сприйняли з великим схваленням.
Після Продіка виступив мудрець Гіппій:
[D] Шановне товариство! проказав він. Я вважаю, що всі ви, тут присутні, рідні й свояки від природи, а не за законом{135}, бо подібне за своєю природою споріднене з подібним, а закон всесильний володар у багатьох випадках змушує людей до багато чого, що суперечить природі. Отож соромно було б нам, котрі, знаючи природу речей і бувши наймудрішими серед еллінів, зібралися з цього приводу в цьому місці осередку мудрості всієї Еллади, [E] в найславетнішому і найщасливішому домі цього міста, якби ми не виявилися гідними такої честі, а пересварилися один з одним, мов якісь найпослідущі людці. [338] Так ось я і прошу вас, і раджу вам, Сократе й Протагоре, щоб ви, маючи нас за посередників, поєдналися на середині дороги. Отже, тобі, Сократе, не слід, якщо це не до душі Протагору, наполягати на точному й надто стислому ході розмови: ти попусти трохи віжки словам, щоб вони явились нам привабливішими й чепурнішими, а Протагор, своєю чергою, хай не жене на всіх вітрилах і не пускається з попутним вітром на відкрите море слів, утративши з очей землю. Обом вам треба триматися середини. Так і зробіть. Послухайте моєї ради: виберіть собі в одній особі суддю, розпорядника й наглядача, який стежив би за [B] належною довжиною промови кожного з вас.
Ці слова Продіка багато з присутніх сприйняли з великим схваленням.
Після Продіка виступив мудрець Гіппій:
[D] Шановне товариство! проказав він. Я вважаю, що всі ви, тут присутні, рідні й свояки від природи, а не за законом{135}, бо подібне за своєю природою споріднене з подібним, а закон всесильний володар у багатьох випадках змушує людей до багато чого, що суперечить природі. Отож соромно було б нам, котрі, знаючи природу речей і бувши наймудрішими серед еллінів, зібралися з цього приводу в цьому місці осередку мудрості всієї Еллади, [E] в найславетнішому і найщасливішому домі цього міста, якби ми не виявилися гідними такої честі, а пересварилися один з одним, мов якісь найпослідущі людці. [338] Так ось я і прошу вас, і раджу вам, Сократе й Протагоре, щоб ви, маючи нас за посередників, поєдналися на середині дороги. Отже, тобі, Сократе, не слід, якщо це не до душі Протагору, наполягати на точному й надто стислому ході розмови: ти попусти трохи віжки словам, щоб вони явились нам привабливішими й чепурнішими, а Протагор, своєю чергою, хай не жене на всіх вітрилах і не пускається з попутним вітром на відкрите море слів, утративши з очей землю. Обом вам треба триматися середини. Так і зробіть. Послухайте моєї ради: виберіть собі в одній особі суддю, розпорядника й наглядача, який стежив би за [B] належною довжиною промови кожного з вас.