[E] А з тими, хто голосував за моє виправдання, я радо поговорив би про те, що сталося, поки архонти зайняті і я ще не пішов туди, де мушу померти. Побудьте зі мною цей час, мої дорогі! [40] Ніщо не заважає нам поговорити один з одним, поки можна. Вам, моїм друзям, я хочу пояснити, в чому смисл того, що мене спіткало. Зі мною, судді, вас-бо я слушно можу назвати моїми суддями, трапилося щось незвичайне. Річ у тім, що раніше весь час звичайний для мене віщий голос озивався постійно і стримував мене навіть у маловажливих справах щоразу, коли я мав намір зробити щось не так, як має бути, а ось тепер, коли, як самі бачите, трапилось зі мною те, що кожний визнав би та воно й так вважається найгіршою бідою, [B] божественне знамення не зупинило мене ні вранці, коли я виходив з дому, ані коли я входив до будинку суду, ані під час моєї промови, хоч би що я мав сказати. Адже раніше, коли я що-небудь говорив, воно не раз, бувало, зупиняло мене на півслові, а тепер, поки йшов суд, ні разу не стримувало мене ні від одного вчинку, ні від одного слова. А що ж за причина цього? міркую собі. Я скажу вам: мені здається, що все те, що мене спіткало, вийшло мені на добро, і, мабуть, помилкова думка тих, хто вважає, начебто смерть це нещастя. [C] У мене є важливий доказ цього: адже не може бути, щоб не зупинило мене звичне знамення, якби я мав намір учинити щось погане.
Візьмім до уваги ще й те, що є вагомі підстави вважати смерть добром. Адже смерть є одним із двох: або вмерти значить стати нічим і померлий нічого вже не відчуває, або ж, як кажуть люди, це є для душі [D] якась переміна і переселення її звідси в інше місце. Якщо це повна втрата відчуття, щось схоже на сон, коли хтось спить так, що навіть ніяких сновидінь не має, то тоді смерть була б дивовижним надбанням. На мою думку, якби комусь довелося вибрати таку ніч, в яку він заснув би так міцно, що нічого йому навіть не приснилося б, і порівняти потім із тією ніччю інші ночі й дні свого життя, і, поміркувавши, сказати, скільки днів і ночей прожив він у своєму житті [E] краще й приємніше від тої ночі, то, гадаю, не тільки проста людина, а сам великий цар{40} визнав би, що таких ночей було в нього обмаль порівняно з іншими днями й ночами. Отже, якщо смерть є чимось того роду, то я вважаю її надбанням, тому що в такому разі весь час видасться не довшим від одної ночі.
Якщо ж смерть це немов переселення звідси в інше місце, і якщо правду кажуть перекази, що там перебувають усі померлі, то чи може бути більше добро від неї, мої судді? [41] Адже якщо хтось прийде в Аїд, звільнившись від оцих так званих суддів, і знайде там справжніх суддів, котрі, як кажуть, вершать там суд: Міноса, Радаманта, Еака, Тріптолема{41} та всіх тих півбогів, які за свого життя відзначалися справедливістю, то хіба поганим буде таке переселення?
А скільки б віддав кожний з вас за те, щоб спілкуватися з Орфеєм, Мусеєм, Гесіодом{42}, Гомером? Тому я маю охоту вмирати багато разів, якщо тільки все це правда. Для мене принаймні було б предивною насолодою вести там бесіди, [B] якби я там зустрівся з Паламедом{43} і з Аяксом, сином Теламона{44}, або ще з кимось із стародавніх мужів, хто загинув жертвою несправедливого вироку, і я думаю, що порівнювати свою долю з їхніми переживаннями було б приємно.
А вершиною вже всього було б проводити час, досліджуючи й розпитуючи тих, що там перебувають, так само, як тут живучих, хто з них мудрий, а хто тільки за мудрого себе вважає, а насправді ним не є. Скільки дав би не один за те, мої судді, аби змогти розпитати того, [C] хто привів велике військо під Трою{45}, або Одіссея{46}, чи Сізіфа{47}, взагалі безліч інших чоловіків і жінок можна б тут назвати, з ними розмовляти, спілкуватись і досліджувати їх було б невимовним щастям! У всякому разі, за таке там не страчують. Та й в іншому відношенні жителі того світу щасливіші від живучих тут, адже навічно залишаються безсмертними, якщо правду повідають перекази.
Та й ви, мої судді, повинні з доброю надією думати про смерть і тільки це одне вважати за істину: [D] що добра людина не потребує боятися нічого поганого ні за життя, ні після смерті та що боги не перестають турбуватися про її справи. І те, що мене тепер спіткало, не було справою випадку, навпаки, для мене ясно, що мені краще вмерти й позбутися клопотів життя. Ось чому віщий голос ні разу не стримував мене, і я [E] ніскільки не гніваюсь ні на тих, хто засудив мене, ні на моїх обвинувачів. Хоча вони виносили вирок та обвинувачували мене не з таким наміром, а міркуючи, як би то мені зашкодити. За це вони заслуговують на догану. Про одне тільки їх прошу: якщо, афіняни, ви побачите, що мої сини, підрісши, дбають про гроші або про щось інше більше, ніж про доброчесність, карайте їх за те, дошкулюючи їм так само, як я вам дошкуляв; і якщо вони будуть надто багато про себе думати, насправді бувши нічим, докоряйте їм так само, як я вам докоряв, за те, що вони не дбають про те, про що повинні дбати, і мають високе уявлення про себе, хоч самі нічого не варті. Якщо ви будете це робити, то віддасте належне і мені, й моїм синам.
Але вже пора нам іти звідси, мені на смерть, вам до життя, а що з цього краще, того не знає ніхто, крім Бога.
Діалоги
Крітон
Сократ, Крітон
[43] С о к р а т. Чого це ти, Крітоне, завітав так рано? Надворі ще ж не дніє?
К р і т о н. Ще ні.
С о к р а т. А котра година?
К р і т о н. Саме почало світати.
С о к р а т. Дивно, як це тюремний ключар погодився тебе впустити.
К р і т о н. Він мене добре знає, Сократе; я ж бо ходжу до тебе частенько та ще й підмазав його трохи.
С о к р а т. А ти прийшов щойно? Чи давно?
К р і т о н. Та вже давненько.
[B] С о к р а т. Отакої! Чом же ти не збудив мене відразу? Чого було сидіти мовчки?
К р і т о н. Клянуся Зевсом, Сократе, на твоєму місці я б не хотів, щоб мене збудили, в такій біді краще вже спати. Я довгенько дивився на тебе й дивувався, як спокійно ти спиш. І я навмисно не будив тебе, щоб ти порозкошував солодким спочинком. Весь час, скільки я тебе знаю, мене захоплювала твоя незворушність, тепер я тим більше захоплююсь, бачачи, як спокійно й покірно ти переносиш цю велику біду.
С о к р а т. Але було б вельми смішно, Крітоне, [C] якби я в моєму віці став нарікати на те, що мушу вмерти.
К р і т о н. Ой, дорогий мій Сократе, скільки-то інших людей у такому самому похилому віці, як ти, коли їх спостигає смерть, нарікають на свою долю, незважаючи на свій вік.
С о к р а т. Це правда. Але ще раз питаю, чому ти прийшов так рано?
К р і т о н. Бо змушений принести тобі сумну і болісну звістку. Болісну не для тебе, я це бачу, а для мене і для всіх моїх друзів. Еге ж, таку болісну й гнітючу, що для мене тяжчої не може бути.
С о к р а т. Що ж це за звістка? Невже повернувся [D] корабель із Делосу, і я повинен вмерти?{48}
К р і т о н. Ще ні, але, якщо я не помиляюся, він прибуде сьогодні. Так кажуть люди, що прибули з Сунія{49} і там його бачили. Отож сьогодні він зайде в гавань, а завтра, Сократе, тобі доведеться розпрощатися з життям.
С о к р а т. Гаразд, Крітоне, в добрий час! Якщо така воля богів, хай буде так. [44] Однак, гадаю, сьогодні він ще не прибуде.
К р і т о н. Чому ти так думаєш?
С о к р а т. Зараз поясню. Адже вмерти мені доведеться наступного дня після того, як прибуде корабель?
К р і т о н. Так твердять ті, від кого це залежить{50}.
С о к р а т. Тому я й гадаю, що він прибуде не сьогодні, а завтра. Я висновую це з того сну, який наснився мені цієї ночі. Отож, мабуть, добре, що ти не розбудив мене.
К р і т о н. Чому ти так думаєш?
С о к р а т. Зараз поясню. Адже вмерти мені доведеться наступного дня після того, як прибуде корабель?
К р і т о н. Так твердять ті, від кого це залежить{50}.
С о к р а т. Тому я й гадаю, що він прибуде не сьогодні, а завтра. Я висновую це з того сну, який наснився мені цієї ночі. Отож, мабуть, добре, що ти не розбудив мене.
К р і т о н. Що ж тобі приснилося?
[B] С о к р а т. Мені привиділося: до мене підійшла жінка, велична і гарна, вбрана в білу сукню, покликала мене й сказала:
Сократе!
Третього дня ти прибудеш до Фтії полів урожайних{51}.
К р і т о н. Дивний сон, Сократе.
С о к р а т. Але, як мені здається, знаменний, Крітоне.
К р і т о н. Вельми знаменний, мій шляхетний друже. Тож прошу тебе останній раз, послухай моєї ради і подбай про свій порятунок. [C] Бо, зрозумій, якщо ти помреш, це буде для мене не просто нещастя: я не тільки втрачу друга, якого, я певен, вже ніколи не знайду; мене страшить ще й таке: багато людей, які мало знають нас, тебе й мене, думатимуть, що я міг порятувати тебе, якби дав, кому треба, доброго хабара, але пожалів, бач, грошей. А що може зганьбити людину дужче, ніж звинувачення, що вона любить гроші більше, ніж своїх друзів? Люди ніколи не повірять у те, що ти сам відмовився врятуватися, хоч ми якомога силкувалися звільнити тебе.
[D] С о к р а т. Невже, шляхетний Крітоне, думка загалу важить для нас так багато? Найкращі люди, з думкою яких ми рахуємося, не матимуть сумніву в тому, що все було так, як було.
К р і т о н. Ти, Сократе, зовсім не бачиш, що часом доводиться зважити й на думку загалу. Те, що сталося з тобою, переконливо засвідчує: загал може заподіяти багато лиха ще й великого лиха! коли він повірить у наклепи.
С о к р а т. Дай Боже, щоб так воно й було, Крітоне: щоб ці люди, здатні чинити найбільше зло, були здатні чинити також найбільше добро. Це було б чудово. Та ба, вони не здатні ні на те, ні на те. Вони не здатні робити людину ні розумною, ні нерозумною, а роблять те, чого хоче сліпий випадок.
К р і т о н. Може, воно й так, Сократе. Але скажи мені, чи не стримує тебе часом побоювання за мене та інших твоїх друзів? [E] Чи не боїшся ти того, що донощики{52} доведуть нас до згуби, звинувативши в тому, що ми вкрали тебе, а відтак ми можемо втратити усе своє майно або принаймні чимало грошей, чи, може, зазнаємо якихось утисків. [45] Так от, якщо ти боїшся цього, то облиш свої побоювання. Ми повинні врятувати тебе, і наш обовязок йти на цей ризик, а чи й більший, якщо буде треба. То вір же мені й роби так, як я тебе прошу.
С о к р а т. Це справді тривожить мене, Крітоне, але стримують мене ще й інші причини.