К р і т о н. Бога ради, не бійся. Адже за те, щоб урятувати тебе і вивести з вязниці, ці люди просять не так уже й багато грошей. А щодо донощиків, хіба ж ти не бачиш, що це люди продажні. [B] Ми їх купимо дешево. Отож, вважай, усі мої гроші у твоєму розпорядженні. Певно, їх вистачить. Утім, якщо ти, зважаючи на нашу дружбу, жалієш мої гроші, то тут є чужинці, які ладні викласти свої. Один з них, фіванець Сіммій{53}, уже й приніс скільки для цього потрібно. Те ж саме ладен зробити Кебет і багато інших. Отож, повторюю, годі тобі боятися, бо інакше не порятуєшся. І не переймайся тим, що сказав на суді, що не зміг би жити поза батьківщиною. [C] І на чужині, всюди, куди підеш, будуть у тебе друзі. А якщо схочеш оселитись у Фессалії{54}, то знай: я маю там добрих друзів, вони шанобливо приймуть тебе й прихистять, так що ніхто тебе там не скривдить.
Взагалі, Сократе, я вважаю, що ти припускаєшся великої помилки, зраджуючи себе самого, коли твій порятунок у твоїх руках. Адже ти намагаєшся вчинити проти себе самого те, що хотіли б учинити люди, які намислили погубити тебе. Чи ж бо ні? [D] Вважаю, що ти також зраджуєш своїх синів{55}. Ти міг би їх виростити й виховати, а натомість покидаєш напризволяще, отож не бажаєш виконувати свого батьківського обовязку. Значить, їх чекає гірка доля сиріт. З двох одне: або не треба мати дітей, або треба провести їх через усі злигодні, вигодувати, дати їм виховання; але ти, здається, вибираєш те, що найлегше. Ні, обовязок велить вибрати те, що вибрав би шляхетний і сміливий муж, особливо коли він запевняє, що все своє життя дбав тільки про чесноту. [E] А щодо мене, бачиш, я червонію за тебе і за нас, твоїх друзів, і дуже боюся, аби того, що сталося, не приписали нашій малодушності: і твою появу на суді, хоч ти міг на суд не зявлятися, сам перебіг судочинства у всіх його подробицях{56} і, нарешті, ці останні події, безглузда розвязка, яка дає підстави думати, що за браком мужності ми сиділи склавши руки [46] й не зробили нічого для твого рятунку, ні ми, ні ти сам, коли ще можна було щось зробити, а ми наче засвідчили свою неспромогу вжити будь-яких рятівних заходів. Чи не призведе така поведінка, Сократе, добре поміркуй над цим, чи не призведе вона до біди й чи не вкриє вона ганьбою і тебе, і нас?
Отож подумай, а втім ні, думати вже ніколи, треба тільки зважитися, бо наступної ночі доля твоя вирішиться; якщо ми забаримось, то вже нічого не вдіємо. Отож, Сократе, без слова й вагання послухайся моєї ради й чини, що кажу тобі.
[B] С о к р а т. Мій любий Крітоне, твоя наполегливість робила б тобі честь, якби йшла в парі з обовязком; а коли ні, то що вона дужча, то осоружніша. Нам слід розважити, чи повинні ми чинити так, як ти пропонуєш, чи ні. Я керуюся переконаннями, на які спирався завжди: людина не повинна зважати на обставини, [C] вона має коритися тільки власному розумові, який вирішує, що добре, а що ні. А ті погляди, яких я дотримувався раніше, здаються мені слушними й тепер, коли мене спіткала лиха доля, я їх не можу відкинути. Те, перед чим я схилявся вчора, шаную я і сьогодні. Отож, якщо ми не дійдемо спільної думки, то будь певен, я стоятиму на своєму, хоч би навіть влада лякала нас, мов дітей, погрожуючи новими карами: вязницею, стратою, конфіскацією майна. Отож поміркуймо може, придумаємо щось розумне. Чи не доречно згадати те, що ти говорив, як слід оцінювати судження людей? Чи правильно ми висновували, що на одні судження слід зважати, а на інші ні? [D] Або, може, це твердження було справедливе тоді, коли мені ще не треба було вмирати, а насправді це лиш пустопорожні балачки, ми лиш пускали слова на вітер? Я хочу, щоб ми, я і ти, Крітоне, докладно розважили, чи це твердження стає в чомусь інакшим з уваги на моє становище, а чи залишається таким, як було, чи ми від нього відступимось, а чи будемо його триматися. Так от, люди, яких я вважаю поважними, твердили те саме, що я тверджу тепер: судження людей бувають різні: є такі, що на них треба зважити, а є такі, що не треба. [E] Чи це твердження, Крітоне, скажи мені щиро, як перед усіма богами, чи воно слушне на твій розсуд? [47] Бо тобі, наскільки можна передбачити людську долю, не загрожує завтра смерть; отож подих небезпеки не перешкоджає тобі пізнавати правду. Отож поміркуй, чи правильно кажуть, що не з усіма судженнями людей слід погоджуватися одні можна схвалювати, а інші ні. Що ти скажеш на це?
К р і т о н. Це правда.
С о к р а т. Отже, на слушні судження варто зважати, а на хибні не варто?
К р і т о н. Авжеж.
С о к р а т. Але слушні судження це судження розумних людей, а хибні нерозумних?
[B] К р і т о н. Безперечно.
С о к р а т. Отже, що виходить: людина, яка вправляється в гімнастиці й віддається їй, бере до уваги судження схвальне чи осудливе першого-ліпшого чи тільки лікаря або вчителя гімнастики?
К р і т о н. Тільки їх.
С о к р а т. Отож цій людині слід боятися осуду чи радіти похвалі знавця, а не всього загалу?
К р і т о н. Очевидно, що так.
С о к р а т. Отож ця людина повинна гартувати своє тіло, їсти й пити тільки відповідно до приписів того, кому вона вірить і хто на цьому ділі знається, а не так, як це вважають усі інші.
[C] К р і т о н. Погоджуюся з цим.
С о к р а т. Гаразд. Але якщо він не слухається цього знавця, якщо він нехтує його порадами і його похвалами і якщо він зважає на думку й похвали більшості, яка на цьому не знається, то чи не спіткає його лихо?
К р і т о н. Очевидно, що так.
С о к р а т. Яке ж це лихо? Якої шкоди завдасть воно йому? Яка буде біда тому, хто не слухається розуму?
К р і т о н. Очевидно, шкоди зазнає його тіло; тим він зашкодить своєму тілу.
С о к р а т. Дуже добре. А це, Крітоне, слушно й щодо інших речей; не буду перелічувати їх усіх. Отже, коли йдеться про справедливе і несправедливе, гарне і потворне, слушне і хибне, а то річ, яку ми саме обмірковуємо, [D] чи нам слід боятися думки загалу, а чи думки однієї людини, котра на цьому знається, коли є така людина, що її треба поважати і боятися більше, ніж усіх інших укупі? Я маю на думці таку людину, котрої не можна не слухатися без шкоди для себе, як я вже сказав, бо людина від справедливості стає краща, а від несправедливості гине. Невже ж це марна думка?
К р і т о н. Я, Сократе, такої самої думки.
С о к р а т. А якщо ми зневажимо судження тямущих людей [E] і знехтуємо те, що від здорового стає кращим, а від нездорового руйнується, то чи варто буде жити після того, як воно буде зруйноване? А це стосується і нашого тіла, правда?
К р і т о н. Так.
[48] С о к р а т. То чи варто нам жити з хирлявим, недужим тілом?
К р і т о н. Мабуть, що ні.
К р і т о н. Я, Сократе, такої самої думки.
С о к р а т. А якщо ми зневажимо судження тямущих людей [E] і знехтуємо те, що від здорового стає кращим, а від нездорового руйнується, то чи варто буде жити після того, як воно буде зруйноване? А це стосується і нашого тіла, правда?
К р і т о н. Так.
[48] С о к р а т. То чи варто нам жити з хирлявим, недужим тілом?
К р і т о н. Мабуть, що ні.
С о к р а т. А чи варто нам жити, коли зруйноване те, чому несправедливість шкодить, а справедливість корисна? Чи, може, ми надаємо більше ваги тілу, ніж іншій частці нашого єства, яка чутливо сприймає несправедливість і справедливість?
К р і т о н. Аж ніяк.
С о к р а т. Чи вона нічого не важить?
К р і т о н. Важить куди більше.
С о к р а т. Отже, дорогий мій друже, першою чергою ми повинні зважати не на думку більшості, а на судження людини, яка розуміє, що справедливе, а що несправедливе, одне слово, людини, яка знає істину. [B] Отож твоя найперша помилка полягає в тому, що ти вважаєш, буцімто ми повинні зважати на думку більшості і що справедливе, гарне, а що ні. Хоча можуть сказати, що більшість здатна нас убити.
К р і т о н. Очевидно, що скажуть, Сократе.
С о к р а т. Так, мій любий друже. Але мені здається, що це наше судження схоже на попереднє. І думка, що найбільша цінність для людини не саме життя, а життя хороше, лишається в силі, так чи ні?
К р і т о н. Так, лишається.
С о к р а т. А що хороше, красиве, справедливе це одне й те саме, вважаємо ми чи ні?
К р і т о н. Вважаємо, що одне й те саме.
[C] С о к р а т. Отож, керуючись цими думками, які ми визнали слушними, нам треба виснувати, чи справедливо буде зробити спробу звільнитися з увязнення, не питаючи дозволу афінян, чи ні; якщо справедливо, то спробуємо це зробити, якщо ні, то будемо смирно сидіти. А щодо твоїх міркувань про грошові витрати, про людський поговір, про виховання моїх дітей, то остерігаймося, Крітоне, щоб вони не прислужилися тим, хто ладен убивати людей, а потім, якби була спромога, воскрешати їх, і це все так, з дурного розуму, тобто тій самій більшості. [D] А нам з тобою, як цього вимагає наше судження, треба розглянути тільки те, про що ми тільки-но говорили: чи справедливо ми вчинимо, коли підкупимо тих, які мене звідси виведуть, чи самі втечемо й допоможемо втекти іншим, чи, кажучи одверто, не буде така поведінка злочинна? Якщо зясується, що чинити так злочинно, то нема чого зважати на те, що коли залишимося тут і сидітимемо без спротиву, [E] нам доведеться вмерти або зазнати іншого лиха, тільки щоб не допуститися злочинної дії.
К р і т о н. Думаю, Сократе, твої слова слушні.
С о к р а т. Нумо ж, друже, розглянемо все це вкупі, і коли ти зможеш висунути якісь заперечення, то заперечуй, і я тебе послухаю, а коли ні, то перестань, мій речистий Крітоне, товкмачити мені одне й те саме, що я повинен звільнитися з увязнення всупереч постанові афінян. Я наполягаю на тому, щоб ти схвалив моє рішення, бо нічого не хочу робити всупереч твоїй волі. Отож поміркуй, чи задовольняють тебе наші засновки, [49] і намагайся відповісти на мої питання з усією щирістю.
К р і т о н. Постараюся.
С о к р а т. Чи вважаємо ми, що ніколи не треба порушувати законність, чи можна робити це за певних умов, а за інших ні? Чи визнаємо, що незаконний вчинок ніяк не може бути хорошим чи прекрасним, як це ми з тобою погодились недавно? [B] Чи, може, всі ці наші погодження розвіялися за ці останні дні? Чи, може, ми, Крітоне, ми, люди похилого віку, довго й поважно розмовляючи один з одним, не помітили, що вже зовсім здитиніли? Чи, може, всі наші судження таки справедливі незалежно від того, чи вони подобаються, чи не подобаються більшості? І якщо нам доведеться постраждати від цього більше чи менше, все одно незаконний вчинок це зло й ганьба тому, хто його вчинить? Чи стверджуємо це, чи ні?