К р і т о н. Треба погодитися, Сократе.
[E] С о к р а т. «То що ж ти робиш? далі скажуть вони. Ти ж порушуєш наші умови, свої зобовязання, які ти дав і до яких ніхто тебе не силував і не вводив в оману, ніхто не примушував тебе вирішувати справу поспішно, бо ж ти мав сімдесят років для роздумів, протягом яких міг би переселитися в іншу державу, [53] якби ми були тобі не до вподоби, якби наші умови здавалися тобі несправедливими. Але ти не віддав переваги ні Лакедемонові, ні Критові{59}, державний устрій яких ти безперестанку вихваляєш, ні жодній іншій державі, грецькій чи варварській; ти якщо й виходив за межі міста, то аж ніяк не далі, ніж криві, сліпі та інші афінські каліки. Це місто, а отже й ми, твої Закони, дуже подобалися тобі, подобалися більше, ніж іншим афінянам; бо хіба якесь місто може подобатись тому, хто не любить його законів? А тепер ти чиниш всупереч своїм зобовязанням? Цього, Сократе, ти не зробиш, якщо послухаєш нас, бо, дременувши з міста, [B] ти тільки виставиш себе на посміховище.
Подумай хоч трохи. Якщо ти порушиш наші умови і припустишся помилки, що доброго зробиш ти для себе самого і для своїх друзів? Адже і їх ти наразиш на небезпеку вигнання, позбавлення громадянських прав, втрату майна, це певна річ. Але передовсім ти сам, якщо прибудеш до котрогось із найближчих міст, чи то до Фів, чи до Мегари{60}, бо ж і те, й те місто мають добрі закони, якщо ти, Сократе, прийдеш туди, тебе там вважатимуть ворогом їхнього державного устрою: адже всі тамтешні мешканці дбають про своє місто [C] й дивитимуться на тебе, як на ненависника законів; і ти підтвердиш правоту твоїх суддів, бо ж виходить, що вони правильно тебе засудили, адже ненависник законів може згубно вплинути і на молодь, і на людей недалекого розуму. Отож чи не доведеться тобі уникати міст, які встановили у себе добрі закони, і людей доброї волі? Але що то буде за життя? Чи, може, ти зважишся оселитися там і станеш безсоромно повчати їх? [D] Що ти їм казатимеш, Сократе? Те, що ти говорив тут, що чеснота, справедливість це найцінніше у світі, так само як право й закони? Невже ти вважаєш, що це буде достойно Сократа? Невже щодо цього можуть бути якісь сумніви?
Але припустімо, що ти подався кудись далі і прийшов би у Фессалію, до друзів Крітона. У тих краях панує безлад, тамтешній люд розбещений{61}, і він, очевидячки, залюбки слухав би твою розповідь про те, як ти втік із вязниці, переодягнений наче на сміх у козячу шкуру{62} [E] або ще в якусь личину, що її вдягають злочинці при втечі, й змінивши свою зовнішність до невпізнання. А що ти уже, вважай, старий чоловік, якому, річ природна, недовго залишилося жити, вирішив боягузливо чіплятися за життя, зневаживши найосновніші закони, хіба ніхто так про тебе не скаже? Можливо, і ніхто тобі цього не скаже, якщо ти ні з ким не посваришся, а в іншому разі, Сократе, доведеться тобі почути чимало такого, чого ти зовсім не заслужив. [54] І ось будеш ти жити, кланяючись усім і принижуючись, а що будеш робити? Хіба що насолоджуватись їжею, немовби ти примандрував до Фессалії, щоб пообідати. А до чого ж були твої повчання про справедливість та інші чесноти? Ти хочеш жити, либонь, заради дітей, для того, щоб їх виховати і вивчити? І що з того? Ти забереш їх у Фессалію, вигодуєш і виховаєш заради того, щоб вони стали чужинцями? Отака буде користь із цього? А може, ти гадаєш, що коли залишишся живий, то вони, виховуючись тут, у Афінах, незважаючи на твою відсутність, одержать краще виховання й освіту, тому що твої близькі подбають про них? [B] Виходить таке: якщо ти попадеш у Фессалію, то вони подбають про твоїх дітей, а якщо попадеш до Аїду, то не подбають? Мабуть, подбають і тоді, якщо ті, хто називає себе твоїми близькими, справді доброчесні люди. Отож, Сократе, послухай нас, своїх вихователів, і не цінуй нічого вище за справедливість ні дітей, ні життя, ні нічого іншого, аби, зявившись в Аїд{63}, ти міг усе це сказати на свій захист перед його володарями. Справді-бо, Сократе, якщо ти зробиш те, що замишляєш зробити, то такий вчинок ніхто не визнає ані гарним, ані справедливим, ані доброчесним, ані ти сам, ані будь-хто з твоїх близьких, і не буде тобі добре там, куди ти втечеш. [C] Якщо тепер підеш із життя, то підеш покривджений не нами, Законами, а людьми.
Якщо ж ти втечеш із вязниці, ганебно відплативши кривдою за кривду і злом за зло, порушивши укладені з нами домовленості й угоди, то ти заподієш зло тим, кому менше всього слід було заподіяти собі самому, друзям, Батьківщині й нам. Ми розгніваємося на тебе тут, поки ти живий, а там наші брати, Закони Аїда, недоброзичливо приймуть тебе, знаючи, що ти і нас намагався занапастити в міру своїх сил. [D] Не дай Крітонові намовити тебе зробити те, що він радить, послухай радше нас!»
Якщо ж ти втечеш із вязниці, ганебно відплативши кривдою за кривду і злом за зло, порушивши укладені з нами домовленості й угоди, то ти заподієш зло тим, кому менше всього слід було заподіяти собі самому, друзям, Батьківщині й нам. Ми розгніваємося на тебе тут, поки ти живий, а там наші брати, Закони Аїда, недоброзичливо приймуть тебе, знаючи, що ти і нас намагався занапастити в міру своїх сил. [D] Не дай Крітонові намовити тебе зробити те, що він радить, послухай радше нас!»
Любий друже Крітоне, мені ввижається, що я чую такі слова, як наслідувачам корибантів{64} здається, ніби вони чують звуки флейт, і відгомін цих промов гуде в моїх вухах так, що я не можу чути нічого іншого.
От і знай, що я тепер думаю, якщо ти спробуєш мені заперечувати, то говоритимеш даремно. Зрештою, якщо збираєшся сказати щось супротивне, говори!
[E] К р і т о н. Але мені нічого сказати, Сократе.
С о к р а т. Отож годі про це, Крітоне, й зробімо так, як велить Бог.
Іон
Сократ, Іон
[530] С о к р а т. Здоров, Іоне! Звідкіля ти приїхав до нас? Чи не з батьківщини, з Ефеса?{65}
І о н. Нічого подібного, Сократе, з Епідавра, зі свята Асклепія{66}.
С о к р а т. Що? Хіба епідаврійці влаштовують на честь цього бога також змагання рапсодів?
І о н. Аякже! Та й в інших видах музичного мистецтва там змагаються.
С о к р а т. І що ж? Чи й ми виступали на змаганнях? І з яким успіхом?
І о н. Ми дістали першу нагороду, Сократе.
[B] С о к р а т. Це прекрасно! Тепер гляди, щоб ми перемогли й на Панафінеях!{67}
І о н. Це й збудеться, якщо Бог зволить.
С о к р а т. Далебі, Іоне, часто я заздрив вам, рапсодам, заради вашого мистецтва. Бо ваше мистецтво вимагає, щоб ви завжди виступали ошатно вдягненими й виглядали якнайгарніше, причому вам треба [C] постійно мати справу з багатьма чудовими поетами, особливо ж із Гомером, найкращим та найбожественнішим із поетів, і вникати в його мислення, а не тільки заучувати напамять його вірші. Як вам тут не заздрити? Адже не може стати добрим рапсодом той, хто не розуміє слів поета, бо рапсод повинен бути для слухачів тлумачем поетових думок. А виконати добре це завдання, не розуміючи того, що говорить поет, неможливо. Усе це не може не викликати заздрощів!
І о н. Твоя правда, Сократе. Для мене принаймні ця частина мистецтва становила найбільшу трудність; [D] все ж мені здається, що я тлумачу Гомера найкраще з усіх, так що ні Метродор Лампсакський, ні Стесімброт Фасоський{68}, ні Главкон, ні хто інший, що жив коли-небудь, не був спроможний висловити про Гомера стільки таких прекрасних думок, як я.
С о к р а т. Це похвально, Іоне; ти, певне, не відмовиш, поділишся ними зі мною.
І о н. Так, Сократе, справді варто послухати, як я прекрасно відтворюю Гомера; на мою думку, я заслуговую на те, щоб гомериди{69} увінчали мене золотим вінком.
[531] С о к р а т. Я неодмінно знайду вільний час, щоб послухати тебе. А зараз скажи мені ось що: чи тільки в Гомері ти такий сильний, чи також у Гесіоді й Архілосі?{70}
І о н. Ні, тільки в Гомері. Мені здається, що цього цілком достатньо.
С о к р а т. А чи є щось таке, про що й Гомер, і Гесіод говорять одне й те ж?
І о н. Гадаю, що є, і навіть багато.
С о к р а т. Із того ти краще пояснив би те, що говорить Гомер, ніж те, що говорить Гесіод?
І о н. Однаково добре пояснив би те, про що вони говорять одне і те саме.
[B] С о к р а т. А як із тим, про що вони говорять не те саме? Наприклад, про віщування чи говорять щось і Гомер, і Гесіод?
І о н. Звичайно.
С о к р а т. Так що ж? Хто пояснив би краще те, що однаково, і те, що по-різному говорять обидва поети про мистецтво віщування ти чи хтось із досвідчених віщунів?
І о н. Хтось із віщунів.
С о к р а т. А якби ти був віщуном, то, вміючи пояснити те, що сказано однаково, міг би пояснити і те, що сказано по-різному?
І о н. Звичайно, що міг би.
[C] С о к р а т. То чому ж ти сильний тільки в тому, що стосується Гомера, а в тому, що стосується Гесіода та інших поетів, не сильний? Хіба Гомер говорить про щось інше, ніж усі інші поети? Хіба він не розповідає багато про війну та взаємини між людьми, добрими й поганими, такими, що нічого не вміють, і такими, що щось уміють, про богів, як ті спілкуються між собою і з людьми, про те, що діється на небі та в Аїді, про походження богів і героїв? Чи не це становить [D] предмет поезії Гомера?
І о н. Твоя правда, Сократе.
С о к р а т. А як інші поети? Хіба вони не говорять про те саме?
І о н. Так, Сократе, але їхні твори не такі, як Гомера.
С о к р а т. Що ж? Гірші?
І о н. Так, значно гірші.
С о к р а т. А Гомерові кращі?
І о н. Звичайно, кращі, клянусь Зевсом.
С о к р а т. Чи не правда, милий Іоне, коли, приміром, про число говорить багато людей, а один з них говоритиме найкраще, то, певне, хтось відрізнить того, що найкраще говорить?
І о н. Думаю, що так.
[E] С о к р а т. Чи не буде це той самий, що відрізнить і тих, що говорять погано, чи хтось інший?
І о н. Той самий, звичайно.
С о к р а т. Чи не той, хто обізнаний з арифметикою?
І о н. Так.
С о к р а т. Гаразд. А коли багато розмірковують, яка їжа корисна, і хтось із них буде говорити найкраще, чи тоді розпізнати того, хто говорить найкраще з усіх, може один чоловік, а того, хто говорить найгірше хтось інший, чи зробить це той самий чоловік?
І о н. Ясна річ, що той самий.
С о к р а т. Хто ж це такий? Як він називається?
І о н. Це лікар.
С о к р а т. Отже, зробимо такий висновок: якщо багато людей говорять про одне й те саме, то завжди той самий чоловік розпізнає, хто говорить добре, а хто погано; [532] а хто не відрізнить того, що говорить погано, той, ясна річ, і не розпізнає того, хто говорить добре, коли вони говорять про одне і те саме.