К р і т о н. Так.
С о к р а т. Отож ніколи не треба чинити незаконно.
[C] К р і т о н. Мабуть, що ні.
С о к р а т. Навіть на несправедливість не треба відповідати несправедливістю, як це вважає більшість, бо ні в якому разі не слід чинити неправедно.
К р і т о н. Мабуть, що ні, Сократе.
С о к р а т. А відплачувати злом за зло це справедливо, як вважає більшість, чи несправедливо?
К р і т о н. Ні, це несправедливо.
С о к р а т. Бо робити комусь зло це означає бути несправедливим.
[C] К р і т о н. Мабуть, що ні.
С о к р а т. Навіть на несправедливість не треба відповідати несправедливістю, як це вважає більшість, бо ні в якому разі не слід чинити неправедно.
К р і т о н. Мабуть, що ні, Сократе.
С о к р а т. А відплачувати злом за зло це справедливо, як вважає більшість, чи несправедливо?
К р і т о н. Ні, це несправедливо.
С о к р а т. Бо робити комусь зло це означає бути несправедливим.
К р і т о н. Ти кажеш правду.
С о к р а т. Отож не треба ні відплачувати за несправедливість несправедливістю, [D] ні робити комусь зло, навіть якщо хтось тобі зло заподіяв. Зваж, Крітоне, що ти, погоджуючися з цим, ідеш усупереч судженню більшості, бо я знаю, що так вважають і будуть вважати лиш одиниці. А коли одні думають так, а інші інакше, тоді вже не буває загального судження, і кожен зневажає іншого за його спосіб мислення. Тому поміркуй добряче, чи поділяєш мою думку і чи погоджуєшся зі мною, і чи можемо ми розпочати обговорення, засновуючись на тому, що ніколи не треба чинити несправедливо, ні відповідати на несправедливість несправедливістю, [E] ні відплачувати злом за зло. Чи, може, ти змінюєш думку і відмовляєшся від цієї засади? Бо щодо мене, то я віддавна вважав її правдивою і вважаю такою і нині. Але якщо ти іншої думки, то скажи й поясни мені, якої саме. А якщо ні, якщо ти тієї самої думки, то послухай, що з того випливає.
К р і т о н. Я тієї ж думки і поділяю твій погляд. Кажи далі.
[50] С о к р а т. В такому разі я буду говорити про висновки, але спочатку запитаю: якщо ти визнав щось справедливим, то треба це виконувати чи ні?
К р і т о н. Треба.
С о к р а т. А тепер слухай. Якщо ми вийдемо з вязниці самочинно, не питаючи згоди держави, чи не робимо ми комусь зло, і то якраз тим людям, які найменше на це заслуговують, так чи ні?
К р і т о н. Я, Сократе, не можу відповісти на твоє запитання, бо я його не розумію.
С о к р а т. Ну, гаразд, поставимо запитання інакше. Припустімо, що ми збираємося звідси втекти, а втім, називай це, як хочеш, [B] і тут до нас приходять Закони й Держава{57}, стають перед нами й питають: «Скажи нам, Сократе, що ти намислив зробити? Те, що ти задумав, не що інше, як намагання знищити нас, Закони і всю Державу, наскільки це у твоїй силі. Невже ж ти вважаєш, що Держава може існувати і що вона не розвалиться, коли судові вироки, видані в ній, не матимуть сили, коли приватні особи могтимуть їх зневажати й скасовувати їхню дію?» Що відповімо ми, Крітоне, на це запитання та інші такі? Справді, які ще докази можна висунути, тим паче красномовцеві, на захист цього закону, який ми зневажили і який вимагає, щоб судові вироки зберігали свою чинність? Ми скажемо: [C] «Але ж Держава скривдила нас, вона засудила нас несправедливо!» Чи так ми скажемо?
К р і т о н. Саме так, клянуся Зевсом, Сократе.
С о к р а т. Але тоді Закони скажуть нам: «Сократе, невже так ми з тобою домовилися? Невже ти ладен не вважати чинними судових вироків Держави, хоч які вони є?» А коли ми здивуємося на ці слова, вони напевно скажуть: «Не дивуйся, Сократе, нашій мові, але відповідай нам, [D] тому що це твій звичай питати й відповідати. То що ти закидаєш нам, нам і Державі, за що намагаєшся нас занапастити? Найперше, чи це не нам ти завдячуєш своє народження, хіба це не ми освятили шлюб твого батька з твоєю матірю і дозволили йому сплодити тебе? Кажи, чи ти можеш засудити тих із нас, що усталює шлюб? Чи ти вважаєш, що ці Закони погано складені?» «Аж ніяк», відповім я. «А ті, що дбають про опіку над дітьми, про їхнє виховання, отож і про твоє? [E] Чи були вони погані, ті, що звеліли твоєму батькові навчити тебе музики й гімнастики?» «Вони добрі», скажу я. «Гаразд. А якщо ти народився, якщо тебе вигодували й виховали, чи можеш ти твердити, [51] що ти не наш, не походиш від нас, не наш раб, ти сам і твої нащадки? А якщо це так, невже ти вважаєш, що ми і ти маємо однакові права і якщо ми хочемо щось учинити з тобою, невже ти можеш законно нам протидіяти? Ти не можеш мати рівних прав із своїм батьком, якби він у тебе був, чи рівних прав з твоїм господарем, якби належав йому, якби вони присилували тебе до чогось, ти не міг би присилувати їх, ти не повинен відплачувати ні образою за образу, ні ударом за удар, ні чимось таким; то невже з Батьківщиною і Законами буде тобі це дозволено? Отож якщо ми, вважаючи це справедливим, вирішимо вкоротити тобі віку, а ти в міру своїх сил спробуєш заподіяти смерть нам, Законам і Батьківщині і при цьому скажеш, що чиниш справедливо, ти, який воістину повинен дбати про чесноту! [B] Отож ти, вважаючи себе за мудрого, не відаєш, що треба шанувати Батьківщину більше, ніж матір, більше, ніж усіх предків, що вона над усе дорога, над усе священна, що вона посідає найвище місце в помислах богів і розумних людей, отож її треба шанувати, їй поступатися, їй коритися, коли вона розгнівана, більше, ніж батькові; треба або її переконати, або виконувати те, що вона повелить, навіть [C] витерпіти смиренно її вирок чи то тілесну кару, чи то кайдани, чи веління йти на війну, де на тебе чекають рани і смерть; все це треба робити, бо це все справедливе. І не можна ні ухилятися, ні відступати, ні залишати свого місця в лаві. І скрізь і в бою, і в суді треба виконувати те, що велить Держава і Батьківщина, а якщо ми не згодні з їхніми веліннями, можна переконати їх змінити їхню думку, але законним способом. Чинити ж насильство над матірю чи над батьком це злочин супроти богів, а тим більший злочин чинити насильство над Батьківщиною». Що ми скажемо на це, Крітоне? Погані закони чи справедливі?
К р і т о н. Думаю, що вони справедливі.
С о к р а т. «Отож бачиш, Сократе, можуть сказати Закони, хіба ми не правильно твердимо, що ти збираєшся вчинити з нами дуже несправедливо. [D] Ми, що тебе породили, вигодували, виховали, обдарували всілякими гараздами, як і всіх інших громадян; ми, однак, проголошуємо, що кожен афінянин, який цього хоче, після того, як одержав громадянські права, після того, як він ознайомився з державними справами і з нами, Законами, може, якщо ми йому не подобаємося, забрати все своє майно і піти з Афін, переселитися туди, куди йому заманеться. [E] Ніхто з нас, Законів, не чинить йому в цьому перешкоди. Ніхто не забороняє тому з вас, кому не подобаємося ми і Держава, переїхати в колонію чи навіть переселитися в іншу державу, яка йому до вподоби, з усім своїм майном. Але якщо хтось із вас залишиться тут, знаючи наші Закони і як ми їх здійснюємо, знаючи, як ідуть наші державні справи, тоді ми можемо твердити, що він узяв на себе обовязок коритися нашим велінням; а якщо він їм чинить опір, то, значить, він винуватий потрійно; тому що бунтується проти нас, які його породили, проти нас, що його виховали, і тому що, зобовязавшись нас слухатись, чинить нам опір, і якщо ми, можливо, помиляємося, [52] він не намагається переконати нас у тому, що ми помиляємось. І хоч ми радимо, а не наказуємо виконати наші веління, і пропонуємо йому вибрати одне з двох: або переконати нас, або послухатися, він не робить ні того, ні того. Такі заходи будуть спрямовані проти тебе, Сократе, якщо ти вчиниш те, що намислив, до того ж куди гостріші, ніж проти будь-кого іншого з афінян». [B] А якщо я запитаю їх: «А чому це так?» вони нагадають мені, що я погоджувався з ними більше, ніж будь-хто з афінян. Вони скажуть мені: «У нас, Сократе, є багато доказів, що ми тобі подобалися, ми й наша Держава. Ти б не влаштувався в ній міцніше, ніж будь-який афінянин, якби вона тобі не подобалася так дуже. [C] Ти так звик до неї, що ніколи не виїздив за її межі заради свят, за винятком Істмійських ігор{58}, не бував у чужих краях, крім тих випадків, коли доводилося брати участь у воєнних виправах, і не подорожував нікуди, як це роблять інші, не виявляв бажання побачити інше місто з іншими законами, ти цілком задоволений нами і цією Державою. Ти завжди ставив нас усіх високо, ти завжди погоджувався жити під нашою владою. І саме в цьому місті ти дав життя своїм дітям, також цим засвідчуючи, що воно тобі подобалося. Більше того: під час процесу ти міг, якби хотів, просити, щоб тебе вислали у вигнання; а отже те, що ти думаєш зробити сьогодні всупереч волі Держави, ти б зробив за її згодою. Замість цього ти вдавав із себе сміливця, робив вигляд, ніби ти байдужий до смерті, заявляв, що волієш смерть, ніж вигнання; а сьогодні, безсоромно забувши ті свої запевнення, [D] знехтувавши нами, Законами, ти хочеш нас занапастити. Ти чиниш так, як міг би вчинити найпідліший раб, бо збираєшся втекти усупереч своїм обіцянкам та зобовязанням, які ти взяв би на себе, погодившись жити як громадянин. Отож дай нам відповідь, скажи нам, чи зобовязувався ти жити під нашою владою? Так чи ні? І чи думаєш ти це робити не на словах, а на ділі?» Що ми відповімо на це, Крітоне? Чи можемо ми не погодитися з цим?
К р і т о н. Треба погодитися, Сократе.
[E] С о к р а т. «То що ж ти робиш? далі скажуть вони. Ти ж порушуєш наші умови, свої зобовязання, які ти дав і до яких ніхто тебе не силував і не вводив в оману, ніхто не примушував тебе вирішувати справу поспішно, бо ж ти мав сімдесят років для роздумів, протягом яких міг би переселитися в іншу державу, [53] якби ми були тобі не до вподоби, якби наші умови здавалися тобі несправедливими. Але ти не віддав переваги ні Лакедемонові, ні Критові{59}, державний устрій яких ти безперестанку вихваляєш, ні жодній іншій державі, грецькій чи варварській; ти якщо й виходив за межі міста, то аж ніяк не далі, ніж криві, сліпі та інші афінські каліки. Це місто, а отже й ми, твої Закони, дуже подобалися тобі, подобалися більше, ніж іншим афінянам; бо хіба якесь місто може подобатись тому, хто не любить його законів? А тепер ти чиниш всупереч своїм зобовязанням? Цього, Сократе, ти не зробиш, якщо послухаєш нас, бо, дременувши з міста, [B] ти тільки виставиш себе на посміховище.
Подумай хоч трохи. Якщо ти порушиш наші умови і припустишся помилки, що доброго зробиш ти для себе самого і для своїх друзів? Адже і їх ти наразиш на небезпеку вигнання, позбавлення громадянських прав, втрату майна, це певна річ. Але передовсім ти сам, якщо прибудеш до котрогось із найближчих міст, чи то до Фів, чи до Мегари{60}, бо ж і те, й те місто мають добрі закони, якщо ти, Сократе, прийдеш туди, тебе там вважатимуть ворогом їхнього державного устрою: адже всі тамтешні мешканці дбають про своє місто [C] й дивитимуться на тебе, як на ненависника законів; і ти підтвердиш правоту твоїх суддів, бо ж виходить, що вони правильно тебе засудили, адже ненависник законів може згубно вплинути і на молодь, і на людей недалекого розуму. Отож чи не доведеться тобі уникати міст, які встановили у себе добрі закони, і людей доброї волі? Але що то буде за життя? Чи, може, ти зважишся оселитися там і станеш безсоромно повчати їх? [D] Що ти їм казатимеш, Сократе? Те, що ти говорив тут, що чеснота, справедливість це найцінніше у світі, так само як право й закони? Невже ти вважаєш, що це буде достойно Сократа? Невже щодо цього можуть бути якісь сумніви?