За прибуттям гостей, хвилюванням і суєтою я помітив, що Фіннеґан зявився, лише коли почалася церемонія. Я дивився, як Еліс у приголомшливо красивій сукні йде до мене, свого обранця, як раптом, кинувши погляд через її плече, в останньому ряду гостей зауважив Фіннеґана в бездоганному чорному костюмі і рожевій краватці. Його жінка, років на пять молодша, була одягнена в зелену сукню. На мій подив, вони обидва посміхалися і, схоже, щиро раділи. Я очікував, що у Фіннеґана та його дружини буде дуже заклопотаний вигляд, вони приїдуть пізно, поїдуть рано і побудуть на весіллі тільки для галочки. Схоже, я помилявся.
Тоді я ще не знав однієї речі, а тепер знаю. На весіллі, якщо поглянути уважніше, можна розпізнати, які пари насправді щасливі. Чи то тому, що і справді зробили вдалий вибір, чи то тому, що просто щиро вірять в інститут шлюбу. Такі пари виділяються на тлі інших, хоча чим саме, пояснити складно, і Фіннеґани були саме такою парою. Перш ніж я відвів погляд на Еліс таку прекрасну в сукні з відкритими плечима та старомодному капелюшку, Фіннеґан посміхнувся мені й підняв уявний келих.
Церемонія пройшла дуже швидко. Обмін обітницями, каблучки, поцілунок Ще кілька хвилин тому Еліс йшла до вівтаря, і ось ми вже чоловік і дружина, а навколо шумить свято. Мене постійно втягують у розмови родичі, друзі, колеги, однокласники, кожен із задоволенням розповідає іншим випадки з моєї біографії, переписуючи факти в позитивному ключі. І тільки коли почало темніти, я знову побачив Фіннеґана. Він стояв біля сцени, де музиканти друзі Еліс награвали якусь мелодію. Він стояв поруч із дружиною, обійнявши її за талію. Нічка була прохолодна, і на плечах у неї був накинутий його піджак.
На якийсь час я випустив Еліс із поля зору і, пошукавши її в натовпі поглядом, зрозумів, що вона на сцені. За весь час нашого знайомства вона жодного разу не співала зі сцени ніби остаточно розпрощалася з цією частиною своєї біографії. Світло було вимкнено, але в темряві було видно, що вона махає друзям, кличе їх на сцену. Джейн, їхню стару барабанщицю, друга-басиста з юридичної фірми та інших людей, деяких я взагалі бачив уперше, і їхня присутність на весіллі говорила про те, що до мене в Еліс було зовсім інше життя і що важлива частина її душі, як і раніше, від мене прихована. Мені було і сумно, і радісно бачити її в цій ролі: сумно тому, що я відчував себе зайвим, а радісно тому що вона залишилася для мене загадкою в кращому сенсі цього слова. Еліс простягла руку до Фіннеґана. Навколо заструменіло мяке блакитне світло, і Фіннеґан попрямував до сцени, а присутні дістали мобільні та почали знімати.
Моя дружина довго мовчала. Розмови навколо затихли, все ніби завмерло в очікуванні. Нарешті Еліс підійшла до мікрофону.
Друзі! Велике спасибі, що ви сьогодні з нами. Вона вказала на мене, і за спиною в неї пролунала органна нота.
За синтезатором сидів Фіннеґан, явно перебуваючи у своїй стихії. Це був прекрасний, зникаючий звук, але орган одразу зазвучав знову, ведучи за собою інші інструменти. Еліс стояла на сцені, дивлячись на мене і злегка похитуючись у такт музиці. Світло посилилося, Фіннеґан знову вписався в мелодію, яку я моментально впізнав. Це був старий-добрий «Led Zeppelin» та його ніжна весільна пісня «All my love», яку група виконувала в період свого розквіту. Еліс заспівала, тихий і невпевнений спочатку голос набирав силу. Схоже, їм із Фіннеґаном якимось чином вдалося налаштуватися на одну хвилю.
Еліс стояла в колі світла, заплющивши очі, знову і знову повторюючи прекрасні рядки приспіву, і я як ніколи чітко усвідомив, що вона мене любить. Озирнувшись, я побачив, що всі наші друзі й родичі погойдуються в такт музиці.
Пісня досягла своєї кульмінації, і Еліс проспівала рядки, про які я геть забув, просте запитання, але через нього всі інші слова пісні ніби втратили свій стверджувальний сенс. Мені раптом здалося, що я втрачаю рівновагу, довелося навіть схопитися за спинку стільця. Місяць освітлював усе навколо: людей, галявину, корів, що дрімали в полі, річку. Збоку від сцени тихенько танцювала дружина Фіннеґана в зеленій сукні, заплющивши очі і повністю занурившись у музику.
Святкували ще довго. На світанку ми невеликою компанією сиділи біля басейну і дивилися, як над річкою сходить сонце. Ми з Еліс сиділи на одному шезлонгу, Фіннеґани на іншому.
Нарешті Фіннеґани взяли плащі, туфлі і зібралися йти.
Ми вас проведемо, сказала Еліс.
Коли ми йшли до машини, у мене виникло відчуття, ніби я знаю цю пару вже багато років. Вони сіли у свій «ламборгіні» Фіннеґан іще пожартував, що автомобіль він позичив у друга, і тут я згадав про деревяну скриньку.
Ой, я ж забув вам подякувати. Ми мали поговорити про ваш загадковий подарунок.
Обовязково поговоримо, відповів Фіннеґан. На все свій час.
Його дружина при цьому посміхнулася.
Завтра ми летимо додому до Ірландії. Я напишу вам, коли ви повернетеся з весільної подорожі.
Отже, свято закінчилося. Два тижні в майже покинутому, але колись суперпрестижному готелі на березі Адріатичного моря, довгий переліт додому, і ось у нас усе вже точнісінько як і раніше, з єдиною відмінністю в тому, що тепер ми одружені. Так кінець це чи тільки початок?
5
Повернувшись із весільної подорожі, ми намагалися не піддаватися настрою, що часто оволодіває людьми після прекрасного свята і відпустки на тихому сонячному курорті. Першого ж вечора після повернення до нашого будиночка у Сан-Франциско я дістав бабусин сервіз, приготував вечерю з чотирьох страв, накрив стіл і запалив свічки. Ми жили разом уже більше двох років, але мені хотілося, щоб подружнє життя відчувалося якось по-іншому.
Я приготував печеню з картоплею за рецептом, який знайшов в інтернеті. Вийшла жахлива бура маса. Треба віддати належне Еліс: вона зїла все, що було на тарілці, та ще й похвалила. Незважаючи на мініатюрність навіть у туфлях на височенних підборах зріст Еліс не вище за середній, вона любить попоїсти. І мені це завжди подобалося. На щастя, бісквіт із шоколадною глазурю врятував становище. На наступний вечір я випробував інший рецепт сімейної вечері. Цього разу вийшло краще.
Я приготував печеню з картоплею за рецептом, який знайшов в інтернеті. Вийшла жахлива бура маса. Треба віддати належне Еліс: вона зїла все, що було на тарілці, та ще й похвалила. Незважаючи на мініатюрність навіть у туфлях на височенних підборах зріст Еліс не вище за середній, вона любить попоїсти. І мені це завжди подобалося. На щастя, бісквіт із шоколадною глазурю врятував становище. На наступний вечір я випробував інший рецепт сімейної вечері. Цього разу вийшло краще.
Я дуже стараюся? запитав я.
Мене розгодувати? Можливо, відповіла Еліс, крутячи курячу ніжку в картопляному пюре.
А потім усе повернулося до звичної колії. Ми замовляли піцу з ковбасою або що-небудь іще з доставкою додому та їли перед телевізором. Якось одного разу, коли ми залпом оглядали сезон серіалу «Чи є життя після дитсадка», телефон Еліс пискнув повідомленням.
Від Фіннеґана, сказала вона.
Що пише?
Еліс зачитала есемеску вголос:
Дякую за те, що запросили нас з Фіоною на своє свято. Ніщо так не надихає, як прекрасні молодята і гучні весілля. Для нас було честю розділити з вами такий особливий день.
Що ж, приємно.
Ми з Фіоною нібито побачили самих себе двадцять років тому. Вона каже, що майбутнього року ви маєте неодмінно приїхати до нас у гості в Ірландію.
Ого! сказав я. Схоже, і справді подружитися хочуть.
Ну і нарешті про подарунок, продовжувала читати Еліс. Нам з Фіоною теж подарували «Договір» на весілля. Подарунок залишили у нас на ґанку дощового ранку понеділка. І тільки через два тижні ми дізналися, що він від мого викладача музики поважного пана з Белфаста, що вчив мене грати на гітарі в дитинстві.
Передарували? здивувався я.
Навряд чи, відповіла Еліс.
Вона продовжила читати:
Цей подарунок виявився найкращим з усіх, що ми з Фіоною тоді отримали, і, якщо чесно, єдиним, який я взагалі памятаю. За ці роки ми подарували «Договір» ще кільком парам. Правда, він не для всіх, але я вже встиг трохи познайомитися з вами та Джейком і відчуваю, що вам він підійде. Можна поставити вам кілька питань?
Еліс швидко надрукувала:
Так.
І поглянула на телефон.
Він знову пілікнув.
Вибачте за безтактовність, але чи хотіли б ви, аби ваш шлюб тривав усе життя: так чи ні? Відповідати потрібно гранично чесно.
Еліс подивилася на мене і після секундного вагання відповіла: Так.
Знову повідомлення.
Вигляд у Еліс був украй заінтригований, немовби Фіннеґан вів її темною вулицею.
Чи згодні ви з твердженням, що шлюб це не тільки радість, але іноді і смуток, що в сімейному житті бувають як світлі, так і темні смуги?
Звичайно.
Знову повідомлення.
Чи готові ви обидва потрудитися для того, щоб ніщо і ніколи вас не розлучило?
Само собою, відповів я.
Еліс набрала відповідь.
Ви легко пасуєте перед труднощами?
Ні.
Чи відкриті ви новому? Чи готові прийняти допомогу від друзів, якщо вони дбають виключно про ваше щастя?
Що за Еліс подивилася на мене.
Що скажеш?
Ну, я так.
Тоді я теж, відповіла вона, друкуючи.
Дуже добре. Ви вільні у цю суботу вранці?
Вільні? Еліс подивилася на мене.
Звичайно, відповів я.
Так, надрукувала вона. Ви в місті?
На жаль, у студії в передмісті Дубліна. До вас приїде моя подруга Вівіан і розповість про умови вступу в «Договір». Якщо ви з Джейком серйозно налаштовані на те, щоби поповнити наші ряди, то я вважатиму це за честь. Десята ранку підійде?
Еліс глянула в календар на мобільному, потім відповіла: Так.
Повідомлення.
Ось і чудово. Упевнений, ви з Вівіан одразу ж порозумієтесь.
Ми почекали якийсь час, однак повідомлень більше не було.
Тобі не здається, що все це якось складно? запитав я.
Еліс посміхнулася.1
А що тут може бути поганого?
6
Трохи про себе. Я психотерапевт і психолог-консультант. Хоча у мене були люблячі батьки, а дитинство здавалося ідеальним, проблеми зростання мене не минули. Тепер я розумію, що не я вибрав роботу, а робота вибрала мене.
До Каліфорнійського університету я вступив, щоб вивчати біологію, та незабаром мої інтереси помінялися. На початку другого курсу мені доручили шефство над першокурсниками, які потребують психологічної допомоги. Я вчився і працював із задоволенням. Мені подобалося розмовляти з людьми, вислуховувати їх, шукати рішення проблем. Після закінчення навчання я не захотів завершувати свою карєру в психології і вступив до аспірантури Університету Санта-Барбари, де почав вивчати прикладну психологію. Захистивши дисертацію, я поїхав до рідного Сан-Франциско працювати на кафедрі в університеті та консультувати важких підлітків.