Тепер я маю маленьку приватну клініку, яку відкрив разом із друзями по аспірантурі. Коли півтора року тому ми винайняли приміщення в колишній майстерні з ремонту пилотягів у районі Річмонд, то боялися, що нашого заробітку не вистачить на те, щоб зводити кінці з кінцями. І тому всерйоз подумували про те, щоби паралельно приторговувати кавою з моїм фірмовим шоколадним печивом.
Однак наше підприємство вижило без усяких відчайдушних зусиль. Мої партнери Евелін (тридцять вісім років, незаміжня, суперрозумна, єдина дитина в сімї, родом з Орегона) та Ян (британець, сорок один рік, нежонатий, ґей, старший з трьох дітей у сімї) захоплені, приємні й життєрадісні люди; саме завдяки їхній життєрадісності наш бізнес вижив.
Кожен з нас відповідає за свій напрямок. Евелін працює із залежностями і згубними пристрастями, Ян фахівець із управління гнівом і обсесивно-компульсивного розладу, а я займаюся важкими дітьми і підлітками. Випадки, які не піддаються чіткій класифікації, ми ділимо порівну. Нещодавно ми вирішили, точніше, Евелін придумала, що тепер у нас буде ще один напрямок роботи. Повернувшись із весільної подорожі, я довідався, що вона вже записує до мене на прийом подружні пари.
Це тому, що в мене тепер стільки досвіду в подружньому житті?
Абсолютно правильно.
Евелін у нас геній маркетингу та реклами вона вже знайшла мені трьох нових клієнтів. Коли я став заперечувати, вона показала мені листування з ними, де чітко вказала, що досвіду в психологічному консультуванні у мене багато, але в шлюбі я перебуваю всього два тижні.
Коли Евелін обрушила на мене цю новину, я відразу ж запанікував і став щосили готуватися. Насамперед я вивчив матеріали з еволюції інституту шлюбу і з подивом виявив, що моногамія встановилася в західному суспільстві лише вісімсот років тому.
Ще я дізнався, що люди, які перебувають у шлюбі, живуть довше, ніж самотні. Про це я чув і раніше, але статистикою і результатами наукових досліджень не цікавився, а вони виявилися дуже переконливими.
Хоча ось, з іншого боку, відомий американський комік Граучо Маркс якось пожартував, що «Інститут шлюбу прекрасний, але хто ж захоче жити в інституті?»
Я ще багато інших цитат виписав з інтернету і з книг із психології сімї та шлюбу, які купив у книжковій крамниці поряд з офісом.
«Щасливий шлюб вимагає, щоб ви закохувалися багато разів і завжди в ту саму людину».
«Не можна перебувати в тіні одне одного для зростання потрібне світло».
І все таке інше. Так, мабуть, цитувати когось завжди простіше, це останній притулок дилетантів, і все-таки добре мати під рукою кілька афоризмів. Бувають же моменти, коли не знаєш, що сказати. Тоді якесь висловлювання того ж Граучо Маркса допомагає побороти ніяковість, змінити хід бесіди, та й просто зібрати думки.
7
У суботу ми встали раніше і почали готуватися до приїзду Вівіан. За чверть десята Еліс закінчила пилососити, а я вийняв із духовки цинамонові булочки. Не змовляючись, ми обидва одяглися занадто урочисто. Побачивши мене в застебнутій на всі ґудзики сорочці та брюках кольору хакі, Еліс розсміялася.
О, якби я шукала продавця з телемагазину, сказала вона, я би обрала тебе.
Звичайно ж, нам просто хотілося, щоб і у нас самих, і у нашого будиночка, з якого видно Тихий океан, вигляд був трохи кращий за звичайний. Нам чомусь треба було справити враження на Вівіан, хоча вголос ми в цьому одне одному не зізнавалися.
О девятій пятдесят дві Еліс утретє переодяглася цього разу в блакитну сукню в квіточку.
Занадто?
Ідеально.
А туфлі?
Вона була в туфлях на високих підборах, які носила тільки на роботі.
Занадто офіційно, сказав я.
Занадто?
Ідеально.
А туфлі?
Вона була в туфлях на високих підборах, які носила тільки на роботі.
Занадто офіційно, сказав я.
Точно.
Вона зникла у передпокої і повернулася в червоних балетках.
Тепер те, що треба, сказав я.
Я виглянув у вікно, але там нікого не було. У мене було якесь дивне відчуття, що нам треба буде пройти співбесіду для прийому на роботу, хоча резюме ми нікуди не відсилали. Шкатулка, ручки, дивні есемески усе сказане і написане Фіннеґаном інтригувало і давало відчуття ексклюзивності. В душі Еліс була справжнім перфекціоністом: за що б вона не бралася, їй завжди було потрібно довести справу до кінця. Та не просто довести а виконати все ідеально, нехай навіть на шкоду собі.
О девятій пятдесят девять я знову визирнув у вікно. Туман згустився, на дорозі не було жодної машини.
Раптом на ганку пролунали кроки. Підбори, височезні підбори. Еліс подивилася на свої балетки і прошепотіла: Інші треба було.
Я невпевнено підійшов до дверей.
Вівіан? Мій голос прозвучав офіційніше, ніж мені хотілося.
На Вівіан була добре пошита, але дуже яскрава жовта сукня. Як майки у гонщиків «Тур де Франс». Вона здавалась молодшою, ніж я очікував.
Ви, мабуть, Джейк, сказала Вівіан. А ви, додала вона, Еліс. У житті ви ще чарівніші, ніж на фотографії.
Еліс була незворушна, її нелегко змусити зніяковіти. Нахиливши голову набік, вона оцінююче дивилася на Вівіан напевно, підозрювала її в якихось прихованих мотивах, у той час як та, на мій погляд, говорила цілком щиро. Еліс і справді мала ефектний вигляд. Однак я-то знав, що вона з радістю проміняла би красу і високі вилиці, і великі зелені очі, і густе чорне волосся на нормальну сімю, на живу, люблячу сімю, де мати не труїла би собі печінку, батько легені, а брат не обрав би вихід, який легковажні люди називають найпростішим.
Вівіан і сама була привабливою, її краса народилася із упевненості в собі, хорошого виховання та смаку. Наряд її підходив як для ділової зустрічі, так і для «суботнього сніданку з друзями». На плечі у неї висів дорогий шкіряний портфель, а на шиї виблискувала нитка перлів. Коли світло впало на обличчя Вівіан, стало ясно, що їй близько пятдесяти. Волосся у неї було блискуче, а шкіра немов світилася зсередини, очевидно, завдяки здоровому харчуванню, регулярним заняттям спортом і поміркованості в усьому. Я міг уявити її на посаді в якій-небудь високотехнологічній компанії, де співробітників заохочують продажем акцій і гарними річними преміальними.
Зазвичай, коли я вперше бачу потенційного клієнта, то можу відразу визначити, наскільки серйозні в нього проблеми. Роки страхів, стресів та невпевненості в собі відбиваються на обличчі. Хвилювання і тривоги залишають на ньому слід, подібно до того, як вода прокладає собі шлях по землі, і з часом на обличчі утворюється мережа потічків-зморшок, які спочатку видно тільки досвідченим оком.
Цієї миті крізь туман прорвалося сонячне світло, залило вітальню, осяяло обличчя Вівіан, і мені стало ясно, що цій жінці незнайомі стреси, тривоги і невпевненість у собі.
Кави? запитав я.
Так, будь ласка.
Вівіан сіла у велике синє крісло, що коштувало половину першої зарплати Еліс, відкрила портфель та витягла з нього ноутбук і міні-проектор.
Я неохоче пішов на кухню. Зараз я розумію, що мені не хотілося залишати Еліс наодинці з Вівіан. Коли я приніс каву, вони обговорювали нашу весільну подорож і красу Адріатики, а Вівіан цікавилася назвою нашого готелю. Як вона взагалі дізналася, куди ми їздили?
Я сів поруч з Еліс і поклав по булочці на десертні тарілки.
Дякую, сказала Вівіан. Люблю булочки з цинамоном.
Потім вона підключила проектор до ноутбука і встала.
Нічого, якщо я зніму оце? І, не чекаючи відповіді, зняла картину зі стіни.
Це була робота знаменитого фотохудожника Мартіна Парра, яку Еліс подарувала мені на минулий день народження, я завжди захоплювався цією фотографією, але не міг собі дозволити її купити. На ній було зображено самотнього плавця штормового дня у вуличному басейні поряд із зеленим морем десь у шотландській глушині. Коли я запитав Еліс, де вона купила фотографію, вона розсміялася. «Купила? Якби ж усе було так просто»
Отже, сказала, розвертаючись, Вівіан. Що Ліам вам розповів?
Узагалі-то нічого, відповіла Еліс.
Узагалі-то нічого, відповіла Еліс.
Несіть сюди скриньку, попросила Вівіан. І авторучки.
Я пішов до комори, де ми склали весільні подарунки, якими ще не встигли зайнятися. Відомий фахівець з етикету міс Меннерз каже, що подякувати листом за подарунок треба протягом року. У сучасному ж світі, де є електронна пошта і есемес-повідомлення, до цього чомусь узагалі руки не доходять. Кожного разу, бачачи подарунки в коморі, я відчував почуття провини за те, що ми ще не подякували дарувальникам.
Я поклав скриньку і ручки на кавовий столик перед Вівіан.
Так, зачинена, посміхнулася Вівіан. Перший тест пройдено.
Еліс нервово сьорбнула кави. Вона побачила скриньку, тільки коли ми повернулися з весільної подорожі, і відразу ж спробувала відкрити замочок пінцетом.
Вівіан дістала з портфеля звязку золотих ключів. Знайшла потрібний, вставила в замок, але не повернула.
Потрібно ваше усне підтвердження, що ви готові йти далі. Вона вичікувально подивилася на Еліс.
Треба було відразу запідозрити недобре. Видворити Вівіан, не відповідати більше на дзвінки Фіннеґана і категорично ж відмовитися брати участь у всьому цьому. Але ми були молоді, нам було цікаво і ми тільки-но одружилися.
Готові, кивнула Еліс.
8
Вівіан увімкнула проектор, і там, де ще кілька хвилин тому красувалася фотографія Мартіна Парра, зявилося слово «Договір».
Нічого більше. Чорні літери на білому тлі.
Отже почала Вівіан, витираючи пальці серветкою, що залишилася з весілля.
Мене досі дивували написи «Еліс і Джейк» на серветках.
Я поставлю вам обом кілька питань.
Вона дістала з портфеля чорну шкіряну теку, всередині якої лежав блокнот з жовтими розлінованими сторінками. Проектор і надалі транслював на стіну єдине слово «Договір». Я намагався не дивитися на чорні літери, що грізно нависли над нашим поки що таким молодим і крихким шлюбом.
Для вас обох це перший шлюб, правильно?
Так, відповіли ми хором.
Скільки тривали попередні стосунки у кожного з вас?
Два роки, відповіла Еліс.
Сім, сказав я.
Років? перепитала Вівіан.
Я кивнув.
Цікаво. Вона зробила позначку у блокноті.
Скільки прожили в шлюбі ваші батьки?
Девятнадцять років, відповіла Еліс.
Сорок з гаком, сказав я не без гордості. Вони і зараз разом.
Дуже добре, кивнула Вівіан. Еліс, виходить, ваші батьки розлучилися?
Ні.
Від смерті її батька минуло дуже мало часу, і вона не хотіла про це говорити. Взагалі Еліс схожа на закриту книгу. Мені як психотерапевтові та до того ж її чоловікові нелегко змиритися із цією її особливістю.
Вівіан подалася вперед, спершись на блокнот.
Яка, на вашу думку, найчастіша причина розлучення?
Скажи ти, Еліс поплескала мене по коліну.
Зрада, сказав я, майже не замислюючись.