А як вийшло, що ви вступили до організації? запитала Еліс.
Урешті-решт я вичерпала відмовки. Джеремі заявив, що вибере дату, я дала згоду, і все закрутилося. Коли до весілля залишалося два тижні, я поїхала у відрядження. Я чекала на літак в аеропорту Глазго і трохи перебрала з джином у барі. Памятаю, сиділа одна і плакала. Люди вже почали на мене обертатися. І раптом до мене підсів імпозантний літній чоловік. Він приїхав в аеропорт зустрічати сина, який навчався в коледжі Пало-Альто, в Каліфорнії. Ми довго розмовляли. Я сказала йому, що у мене скоро весілля, завжди легше вивалити все незнайомцю, якого навряд чи знову побачиш. В Ісландії тоді сталося виверження вулкана, так що двогодинна затримка рейсу перетворилася на восьмигодинну. Але той джентльмен був такий приємний, з ним було так цікаво, що очікування пройшло непомітно. За кілька днів мені поштою прийшов весільний подарунок. І ось я вже шість років заміжня і щаслива.
Вівіан потягнулася до деревяної скриньки і повернула ключик у замку. Всередині лежали якісь документи, написані темно-синім чорнилом на пергаменті. Вона дістала документи і поклала на стіл. Під ними виявилися дві однакові книжечки в золотистих шкіряних палітурках.
Заінтригована Еліс торкнулася їх пальцями.
Вівіан дала нам по книжечці. Дивно, але на обкладинках були витиснуті наші імена, дата весілля і слово «ДОГОВІР» великими друкованими літерами.
Це наш Кодекс, пояснила Вівіан. Його потрібно вивчити напамять.
Я перегорнув книжечку. Шрифт був дуже дрібним.
У Вівіан задзвонив телефон. Вона провела пальцем по екрана і промовила: Правило зі сторінки сорок три: «Завжди відповідайте на дзвінок чоловіка», і у відповідь на мій здивований погляд кивнула на Кодекс.
Потім пішла з телефоном на ґанок і зачинила двері. Еліс помахала книжечкою і жартома зобразила губами слово «пробач». Але на її обличчі була усмішка.
«Та нічого», проартикулював я у відповідь.
Вона нахилилася і поцілувала мене.
Як я вже говорив, пропозицію я зробив, щоб утримати Еліс. Відтоді, як ми повернулися з весільної подорожі, я боявся, що у неї почнеться післявесільна депресія. Ми майже відразу ж увійшли у звичну колію, а Еліс потрібні яскраві емоції, інакше їй швидко стає нудно.
Поки що в побутовому плані подружнє життя мало чим відрізнялося від просто спільного життя. У психологічному ж плані одруження величезний крок. Не знаю, як це пояснити, але коли священик сказав: «Оголошую вас чоловіком і дружиною», я відчув себе жонатим. Сподіваюся, Еліс теж щось відчула. Так, вигляд у неї був радісний, але з часом щастя ж розчиняється.
Тому-то мені і сподобалася дивна авантюра, в яку нас утягував Фіннеґан. А раптом вона додасть приємного хвилювання в наші стосунки, і вони стануть ще міцнішими?
Повернулася Вівіан.
Мені вже час іти, сказала вона. Ну що, підпишемо контракт?
Вона посунула до нас документи. На бланках, надрукованих крихітним шрифтом, було залишено місце для двох підписів. Сама Вівіан розписалася ліворуч, там, де було написано «Куратор». Нижче, над словом «Засновник», стояв підпис Орли Скотт, зроблений синім чорнилом. Фіннеґан розписався праворуч, там, де було вказано «Спонсор». Над словом «Чоловік» уже було надруковано моє імя. Вівіан простягнула нам по авторучці з гравіюванням, які лежали в скриньці разом з документами.
Чи маємо ми кілька днів на те, аби ознайомитися з документами? запитала Еліс.
Вівіан нахмурилася.
Якщо бачите в цьому необхідність, то так, звичайно, але вдень я їду з міста, а добре було б, аби процес розгляду ваших документів почався якомога швидше. Не хочеться, щоб ви пропустили нашу найближчу вечірку.
Вечірку? стрепенулася Еліс.
Я ж казав, що вона любить вечірки?
Так, шикарну. Вівіан недбало махнула рукою в бік паперів. Звичайно, якщо потрібно, прочитайте все не поспішаючи. Напосідати не стану.
Я пробігся поглядом по сторінках, щосили намагаючись схопити суть і знайти підступ у хитромудрих юридичних формулюваннях. Еліс читала документ то посміхаючись, то хмурячись. Цікаво, що вона про все це думає? Нарешті вона перегорнула останню сторінку, взяла ручку і поставила підпис. У відповідь на мій здивований погляд Еліс обняла мене.
Нам від цього буде тільки краще, Джейку. Та й хіба ти допустиш, щоб я пропустила вечірку?
Вівіан складала проектор у портфель. Слід було прочитати, що там написано дрібним шрифтом. Але Еліс цього хотіла. А я хотів зробити Еліс щасливою. Я відчув важкість ручки у своїх пальцях і поставив свій підпис.
10
Звичайно, всі ми сприймаємо себе не зовсім так, як нас сприймають інші. І хоча мені хочеться думати, що в моєму випадку різниці майже немає, вона все одно існує. Чим доведу? Та ось цим. Я вважаю себе товариською приємною людиною, у якої більше друзів, ніж у середньостатистичного чоловіка мого віку. Тільки чомусь мене рідко запрошують на весілля. Не знаю чому. А деяких, наприклад Еліс, постійно запрошують.
Зате я дуже добре памятаю всі весілля, на яких був присутній, і навіть найперше.
Мені тоді було тринадцять років, і одна з моїх тіток виходила заміж у Сан-Франциско. Її стосунки з нареченим розвивалися стрімко, весілля було намічено на липень. Це була субота, для урочистостей обрали величезну залу ірландського культурного центру. Підлога була липкою, із кожної щілини відгонило дешевим пивом, пролитим на минулих весіллях. На сцені грали музиканти-мексиканці, у барі між пляшок снував бармен-ірландець. У залі не було де яблуку впасти. Якийсь хлопець дав мені пиво, і ніхто цього не заборонив. Я не став відмовлятися, аби не образити його.
Тітка була головою профспілки. Її наречений, а тепер чоловік, теж керував профспілкою, тільки в іншому місті. Навіть я, підліток, розумів, що є присутнім на одруженні двох поважних персон. Веселі, галасливі гості продовжували прибувати, здавали в гардероб плащі і сумки, явно маючи намір затриматися надовго. Усі пили, танцювали, виголошували тости, потім знову пили і танцювали. Я ще ніколи не був на такій дикій та довгій вечірці. Я навіть не памятаю, як вона закінчилася і о котрій годині ми виїхали додому. Про той день моя память зберегла уривчасті спогади, більше схожі на дивний строкатий сон десь на кордоні між дитинством і дорослим життям.
Я не чув, щоб тітка розлучалася, вони з чоловіком просто тихо розійшлися. Минуло багато років. Обидва високо піднялися по карєрних сходинках. А одного ранку я прочитав у Los Angeles Times, що мій колишній дядько помер.
Нещодавно мені наснилося те весілля: музика, їжа, напої, галаслива юрба веселих гостей у задушливій залі. Прокинувшись, я подумав, а чи було воно взагалі, те свято, на якому я вперше подумав, що шлюб це щось веселе і радісне?
11
Увечері того дня, коли до нас приїжджала Вівіан, вже лягаючи спати, Еліс простягла мені мій примірник Кодексу.
Візьми почитай. Не хочу, щоб тебе до вязниці для молодят запроторили.
Ні. Ти навчалася юриспруденції ти і читай.
Кодекс складався із пяти частин: «Наша Місія», «Регламент», «Правила і обовязки», «Відповідальність» і «Врегулювання суперечок». Найдовше я читав «Правила і обовязки». Кожна частина ділилася на розділи, розділи на глави, глави на параграфи, параграфи на пункти, і весь текст був набраний дрібним шрифтом. Мені відразу стало ясно, що прочитати цю книгу я не зможу, хіба що тільки побіжно перегляну. Еліс же, навпаки, обожнює всякі докладні описи та юридичні формулювання.
Ой-ой, сказала вона. У мене можуть бути неприємності.
Чому?
Розділ 3.6: «Ревнощі і підозрілість».
Не секрет, що Еліс трохи ревнива. В основі ревнощів лежить цілий клубок комплексів, який я намагаюся розплутати відтоді, як ми почали зустрічатися.
Так-так, бережися, пожартував я у відповідь.
Ага, не так швидко. Тут є глава 3.12: «Здоровя і спорт».
Я спробував забрати книгу з її рук, але вона ухилилася, сміючись.
Досить читати, сказав я.
Еліс поклала «Кодекс» на тумбочку і притулилася до мене.
12
Мій кабінет завалений книгами і статтями про шлюб. Учені з Ратгерського університету, штат Нью-Джерсі, встановили, що у задоволених своїм шлюбом жінок чоловіки теж щасливі, а ось щастя дружини, схоже, не залежить від того, наскільки задоволений чоловік.
Невисокі чоловіки розлучаються з дружинами рідше, ніж високі.
Яка запорука стабільного шлюбу? Кредитоспроможність.
За вавилонськими законами, якщо дружина зраджувала, то чоловік мав право втопити її у річці.
Якщо говорити про науковий підхід, то для того, щоби дослідження було обєктивним, а висновки істинними, необхідно зібрати й обробити дуже багато даних. Що їх більше, то меншою є статистична похибка, а отже більш вірогідним результат. Однак якщо інформації дуже багато, це теж погано існує ймовірність упустити щось важливе. Не знаю, правда, наскільки цей принцип можна застосувати до шлюбу. Звичайно, можна зробити якісь висновки на основі попереднього досвіду, але ж кожен шлюб унікальний.
За вавилонськими законами, якщо дружина зраджувала, то чоловік мав право втопити її у річці.
Якщо говорити про науковий підхід, то для того, щоби дослідження було обєктивним, а висновки істинними, необхідно зібрати й обробити дуже багато даних. Що їх більше, то меншою є статистична похибка, а отже більш вірогідним результат. Однак якщо інформації дуже багато, це теж погано існує ймовірність упустити щось важливе. Не знаю, правда, наскільки цей принцип можна застосувати до шлюбу. Звичайно, можна зробити якісь висновки на основі попереднього досвіду, але ж кожен шлюб унікальний.
Ліза і Джон були моїми першими клієнтами. До їх приходу я намагаюся підготуватися найретельніше, по-іншому я працювати не вмію. Сьогодні йде дощ, а в таку погоду наш район, Річмонд, здається ще більш похмурим. Джон програміст-фрілансер, Ліза маркетолог. Одружилися пять років тому в гольф-клубі містечка Мілбро.
Мені вони відразу сподобалися. На ній був строкатий капелюшок, який вона сама сплела, а Джон був дуже схожий на хлопця, з яким я дружив у старших класах школи, тільки розумніший. Мабуть, консультування сімейних пар дійсно внесе необхідне різноманіття в мою роботу. Приємно іноді поспілкуватися з кимось на дорослі теми, а не розмірковувати про Ніцше, ефект пасажира та науково доведену користь марихуани. Ні, не зрозумійте мене неправильно, мені подобається працювати з підлітками. Але їх усіх обєднує вразливість, спрага нового, сполучена з першими розчаруваннями, і наївна віра в те, що вони-то точно додумалися до чогось геніального, і від цього іноді втомлюєшся. Часом хочеться повісити на двері кабінету таблички «Так, я читав Френні і Зуї» і «Ні, анархія не найкраща форма урядування». Отже, Ліза і Джон для мене незвідана земля. Мені подобається допомагати людям вирішувати проблеми, більше схожі на мої. Я навіть думаю, що якби наша зустріч відбулася за інших обставин, ми, можливо, стали б дружити сімями.