Колишній співробітник поліції кивнув прибиральниці і вибіг нагору сходами.
Втомлений, але з напрочуд ясною головою. Жвавий. Готовий до більшого.
Проходячи повз кабінет Арнольда, він почув, що його гукнули, і просунув у двері голову. Колега склав руки за розкошланою головою.
Просто хотів дізнатися, як це знову бути нормальним поліцейським?
Добре, сказав Харрі. Тільки перевірю роботи з тактики слідства.
Не турбуйся про це, вони у мене тут, сказав Арнольд і постукав пальцем по купі паперів на столі. Просто потурбуйся про те, щоб цього мерзотника схопили.
Гаразд, Арнольде. Спасибі.
До речі, тут хтось орудував.
Себто?
У спортивному залі шафка з устаткуванням була зламана, але поцупили тільки два кийки.
От дідько А вхідні двері?
Ніяких слідів злому. Усе вказує на те, що це міг зробити один із працівників. Чи один із службовців впустив туди злочинця або позичив свій електронний ключ.
А це якось можна зясувати?
Арнольд знизав плечима:
Тут, в академії, не так багато цінних предметів, які можна вкрасти. Тому ми не витрачаємо свій бюджет на хитру реєстрацію відвідувачів камерою спостереження й цілодобову охорону.
Може, у нас і немає пістолетів, наркотиків і сейфів з готівкою, але ж у нас є більш ходовий товар, ніж кийки?
Арнольд криво посміхнувся:
Перевір, чи на місці твій компютер.
Харрі пройшов у свій кабінет, упевнився, що він лишився незайманим принаймні на перший погляд, і сів. Він замислився над тим, чим би йому зайнятися, адже він збирався присвятити вечір перевірці студентських робіт, а удома на нього чекали тільки тіні. У відповідь на ці думки його мобільник раптом завібрував.
Катрино?
Привіт. Я дещо знайшла, збуджено проголосила вона. Памятаєш, я розповідала, що ми з Беатою розмовляли з Ірєю, жінкою, яка здавала цокольний поверх своєї домівки Валентинові?
З тією, що забезпечила йому фальшиве алібі?
Так. Вона сказала, що знайшла кілька зроблених ним фотографій. Фотографій зґвалтувань і побиття. І на одній із фотографій вона упізнала його черевики і шпалери в спальні цокольного поверху.
М-м-м Ти хочеш сказати
не надто правдоподібно, але це може бути місцем злочину. Я знайшла нових власників будинку і зясувала, що вони живуть по сусідству, у батьків чоловіка, поки у будинку йде ремонт. Але вони не заперечують проти того, щоб ми позичили ключі й оглянули будинок.
Я гадав, ми домовилися, що більше не шукатимемо Валентина.
А я думала, що ми домовилися шукати там, де хоч щось зрозуміємо.
Браво, Катрино! Район Віндерен зовсім близько від мене. У тебе є адреса? Харрі записав її. Туди можна дійти пішки, я вирушаю негайно. Ти поїдеш?
Авжеж, але я так захопилася, що забула попоїсти.
Добре, приїжджай, коли будеш готова.
О пів на девяту Харрі підійшов камяною доріжкою до будинку. Біля стіни стояло порожнє відро для фарби, рулони поліетилену й дощатий стіл, укритий брезентом. Харрі спустився вниз камяними сходинками, як веліли хазяї, і підійшов до будинку із тильного боку. Він увійшов до цокольної квартири, і в ніс йому вдарив запах клею і фарби. Але в приміщенні відчувався ще якийсь запах, той, про який говорили хазяї і який став однією з причин, чому вони вирішили вдатися до ремонту. Вони сказали, що не розуміють, звідки йде цей запах, який відчувався в усьому будинку. Вони викликали санітарного інспектора, але той пояснив, що такий запах не може видавати труп одного гризуна, і що для того, щоб установити джерело запаху, необхідно розламати стіни і підлогу.
Харрі увімкнув світло. Підлога в коридорі була покрита прозорим поліетиленом, на якому виднілися відбитки підошви з грубим візерунком. Тут стояли деревяні ящики для інструментів, молотки, ломи і забруднений фарбою дриль. Із стін було знято декілька панелей, так що виднілася ізоляція. Окрім коридору, в цокольній квартирі була ще маленька кухня, ванна і вітальня. Дверна пройма вела до спальні. Ремонтна бригада ще не дісталася до спальні, яку використовували як склад для меблів з інших кімнат. Для захисту меблів від ремонтного пилу блискуча завіса у проймі була відведена убік, а замість неї отвір закривав товстий непрозорий поліетилен, побачивши який Харрі згадав одразу бійні, холодильники й опечатані місця злочинів.
Він удихнув запах розчинників і гнилизни й дійшов того ж висновку, що й санітарний інспектор: навряд чи тут знаходився один маленький гризун.
Ліжко засунули у куток, щоб звільнити місце для меблів, і в приміщенні стало так тісно, що було важко скласти враження про те, як відбувалося зґвалтування і як фотографували дівчину. Катрина пообіцяла ще раз сходити до Ip'ї, щоб по можливості вийти на слід фотографій, але якщо цей Валентин був саме тим "катом поліцейських", то Харрі вже знав, як мінімум, одне: він не лишає після себе фотодоказів. Він або знищив, або переховав фотографії після відїзду звідси.
Харрі ковзав поглядом по підлозі, стінах, стелі і знову вниз, аж поки не побачив у вікні, що виходило в темний нічний сад, власне відображення. Приміщення викликало почуття клаустрофобії, але якщо це дійсно було місце злочину, то воно не розмовляло з Харрі. Все одно відтоді спливло надто багато часу, і тут сталося безліч різних подій. Єдине, що залишалося тим самим, це шпалери. І запах.
Харрі розплющив очі й подивився на стелю. Клаустрофобія. Чому це відчуття виникає у спальні, але не виникає у вітальні? Він потягнувся усіма своїми ста девяноста трьома сантиметрами плюс руки до стелі. Гіпсові панелі. Тоді вийшов до вітальні й повторив те саме. І не дотягся до стелі.
Іншими словами, стеля в спальні виявилася заниженою. Так будували у сімдесяті роки для економії електроенергії і тепла. А між старою і новою стелею мало лишатися місце. Для тайника.
Харрі вийшов до коридору, взяв із ящика лом і повернувся до спальні. Його погляд упав на вікно, і він завмер. Харрі знав, що його око автоматично реагує на рух. Він постояв дві секунди, вдивляючись і прислухаючись. Нічого.
Він знову зосередився на стелі. На ній не було ніяких слідів, але це й зрозуміло, в гіпсовій панелі можна вирізати великий отвір, потім його закласти, зашпаклювати і пофарбувати усю стелю. Харрі вирішив, що це можна виконати за півдня, якщо працювати ефективно.
Харрі вийшов до коридору, взяв із ящика лом і повернувся до спальні. Його погляд упав на вікно, і він завмер. Харрі знав, що його око автоматично реагує на рух. Він постояв дві секунди, вдивляючись і прислухаючись. Нічого.
Він знову зосередився на стелі. На ній не було ніяких слідів, але це й зрозуміло, в гіпсовій панелі можна вирізати великий отвір, потім його закласти, зашпаклювати і пофарбувати усю стелю. Харрі вирішив, що це можна виконати за півдня, якщо працювати ефективно.
Він встав на крісло, поставивши ноги на підлокітники, і спрямував кінчик лома у стелю. Хаген правий: якщо слідчий без поліцейського посвідчення й ордера на обшук розламає стелю без згоди власників приміщення, суд напевно не візьме до відома можливі докази, здобуті таким шляхом.
Харрі ударив. Лом пробив стелю з глухим стогоном, і на обличчя йому посипалася біла крейда.
Харрі був не поліцейським, а усього лише стороннім консультантом, не учасником слідчих дій, а приватною особою, яку, відповідно, слід було особисто притягнути до відповідальності і засудити за вандалізм. І Харрі був готовий відповісти за свій вчинок.
Він заплющив очі й відвів лом убік. На лоб і плечі посипалися шматочки гіпсу. І запах. Тепер він став ще сильніший. Харрі знову заніс лом, збільшив отвір і огледівся у пошуках того, що можна було б поставити на крісло, щоб заглянути в діру, що утворилася.
Але знову той рух біля вікна. Харрі зістрибнув на підлогу і підійшов до вікна, приставив до скла долоні, щоб відгородити світло, і нахилився до скла. Але, окрім силуетів яблунь, він нічого не зміг розгледіти. Деякі гілки легко погойдувалися. Може, од вітру
Харрі знову обернувся обличчям до кімнати, побачив великий пластмасовий ящик з "ІКЕА", поставив його на крісло і вже хотів забратися нагору, як раптом з боку коридора пролунав якийсь звук. Клацання. Він зупинився й прислухався. Але більше звуків не було. Харрі здригнувся. Просто старий деревяний будинок тріщить під поривами вітру. Він виліз на пластмасовий ящик, обережно випростався, сперся руками об стелю і просунув голову в отвір у гіпсовій панелі.
Сморід був настільки пронизливим, що очі його вмить наповнилися сльозами, і йому довелося напружитися, щоб продовжувати нормально дихати. Запах був йому знайомий. Плоть на тій стадії розкладання, коли вона випускає гази, небезпечні для того, хто їх вдихає. Тільки одного разу він вдихав запах такої ж сили: коли вони виявили труп, що пролежав у темному підвалі два роки, і зробили дірку в поліетилені, в який він був загорнутий. Ні, смердів не гризун і навіть не сімейство гризунів. Усередині було темно, світло не потрапляло в отвір, але прямо перед Харрі щось лежало. Він чекав, поки зіниці повільно розширювалися, щоб бачити при такому мізерному освітленні. А потім він побачив. Дриль. Ні, електричний лобзик. Але позаду лобзика було ще щось, чого Харрі не міг розгледіти, просто відчував фізично. Щось. У нього несподівано перехопило горло. Звук. Кроки. Під ним.
Він спробував вийняти голову з діри, але вона неначе зменшилася в розмірах і стиснулася навколо його шиї, щоб замурувати його разом із мертвим. Відчуваючи наближення паніки, Харрі просунув пальці між шиєю і нерівним краєм отвору і став відривати від нього шматки. Вивільнив голову.
Кроки стихли.
Серце у нього відчайдушно колотилося, і він почекав, поки воно не заспокоїлося. Потім дістав з кишені запальничку, сунув руку в отвір і запалив її. Він уже збирався просунути голову туди, аж раптом помітив дещо. Поліетиленова фіранка між спальнею і вітальнею. За нею щось було. Силует. За фіранкою хтось стояв і дивився на нього.
Харрі прокашлявся:
Катрино?
Відповіді не було.
Харрі пошукав поглядом лом, кинутий десь на підлогу, побачив його і спустився вниз із крісла так тихо, як тільки міг. Він поставив ногу на підлогу, і тут знову почув якийсь рух Він зрозумів, що не встигне дотягнутися до лома. Голос був майже веселий:
Ну от, ми знову зустрілися.
Харрі підняв голову. Оскільки він дивився проти світла, у нього кілька секунд пішло на те, щоб упізнати того, хто стояв перед ним. Він тихо вилаявся про себе. Мозок шукав можливі сценарії розвитку подій у найближчі миті, але не знайшов жодного, зациклившись на питанні: "Дідько, що тепер буде?"