У нас сьогодні важливий гість, сказав Хаген і одразу зрозумів, що в його словах присутні могли почути натяк на сарказм. Голова Поліцейського управління прийшов, щоб сказати нам декілька слів. Мікаелю
Хаген закрив теку і переклав на стіл, неначе в ній знаходилася купа нових цікавих документів у справі, а не один аркуш формату A4. Він сподівався, що затушував враження від недоречно мовленого слова «важливий», назвавши Бельмана по імені, і кивнув чоловікові біля дверей у кінці залу.
Молодий голова Поліцейського управління стояв, притулившись до стіни і склавши руки на грудях. Він дочекався, коли усі обернулися й упізнали його, а потім пружно відірвався від стіни й швидкими впевненими кроками попрямував до кафедри. На обличчі у нього грала легка усмішка, неначе він радів чомусь, і після того, як Мікаель легко розвернувся на каблуках біля кафедри, опустив на неї лікті, нахилився до присутніх у залі й подивився прямо на них, ніби підкреслюючи, що збирається говорити без папірця, Хаген подумав, що після такого виходу йому доведеться дуже постаратися, щоб не розчарувати присутніх.
Дехто з вас, можливо, знає, що я займаюся альпінізмом, сказав Мікаель. І коли я прокидаюся в такий день, як сьогодні, дивлюся у вікно, помічаючи нульову видимість, і чую по радіо повідомлення про заметіль і посилення вітру, я думаю про гору, яку колись збирався підкорити.
Бельман зробив паузу, і Хаген зрозумів, що несподіваний вступ подіяв: голова поліції оволодів увагою присутніх. Чи надовго? Хаген знав, що втомлені члени робочої групи не стануть прислухатися до всілякої маячні й не докладатимуть жодних зусиль, щоб приховати своє до цього ставлення. Бельман був надто молодий, надто недовго просидів на начальницькому стільці й надто швидко досяг успіху в карєрі, тому на якесь особливе терпіння з боку присутніх він міг не розраховувати.
Абсолютно випадково ця гора носить ту ж назву, що і цей зал. І таку ж назву хтось із вас присвоїв справі Веннесли. К-2. Це хороша назва. Так іще називають другу за висотою гору світу. Чогорі. Вона найскладніша для сходження. На кожних чотирьох альпіністів, що підкорили її, припадає один загиблий. Ми хотіли зійти південним схилом, який ще називають «Зачарована лінія». До нас по цьому схилу пройшли всього дві групи, і багато хто прирівнює це сходження до ритуального самогубства. Невелика, зовсім незначна зміна погоди і вітру і ось ви з горою вже оповиті снігом, а температура доходить до значень, не призначених для людських тіл, в усякому разі кисню на кубічний метр там буде менше, ніж під водою. А оскільки гора ця знаходиться в Гімалаях, то усі знають, що зміна погоди обовязково станеться.
Коротка пауза.
Тож чому я зібрався підкорити саме цю вершину?
Ще одна пауза. Довга, неначе Бельман чекав, що йому хтось відповість. Та сама ледь помітна усмішка на губах. Пауза затяглася. Занадто затяглася, подумав Хаген. Поліцейські не люблять театральних ефектів.
Та тому, Бельман постукав указівним пальцем по кафедрі, що це найскладніша для сходження вершина у світі. Як у фізичному плані, так і в моральному. Це сходження ні на секунду не може принести радощів тільки тривогу, смертельну втому, страх, висотну хворобу, кисневе голодування, небезпечні для життя напади паніки і ще небезпечнішу апатію. А коли ти дістався вершини тобі вже не до того, щоб насолоджуватися миттю тріумфу, тобі потрібно тільки добути докази, що ти справді побував тут: фотографію зробити або навіть дві. І ти не повинен обманювати себе, думаючи, що усе найстрашніше вже позаду, не повинен впадати в приємну знемогу, навпаки, тобі слід підтримувати найвищий рівень концентрації, виконувати усі свої обовязки чітко, як запрограмований робот, при цьому не припиняючи оцінювати ситуацію. Постійно оцінювати ситуацію. Що з погодою? Які сигнали подає твоє тіло? Де ми знаходимося? Як довго ми тут знаходимося? Як справи в інших членів команди?
Він відійшов на крок від кафедри.
Адже К-2 це суцільний рух угору й самі лише перешкоди. Навіть під час спуску. Підйом і перешкоди. І саме тому ми хотіли спробувати зійти.
У залі було тихо. Абсолютно тихо. Не було демонстративних позіхів або нетерплячого совання ніг під столами. «Господи, подумав Хаген, невже він завоював їх?»
Два слова, сказав Бельман. Не три, всього два. Витривалість і згуртованість. Я хотів додати сюди ще й амбітність, але це слово не таке важливе, принаймні не настільки важливе порівняно з двома іншими. Ви, звичайно, можете запитати, яка користь від витривалості і згуртованості, коли немає мети, амбіцій? Боротьба заради боротьби? Честь без нагороди? Так, відповім я, боротьба заради боротьби. Честь без нагороди. Коли через кілька років усе ще обговорюватимуть справу Веннесли, то це робитимуть завдяки численним перешкодам на нашому шляху. Саме через те, що справа здавалася нерозвязною. Що гора була зависокою, погода надто поганою, повітря надто розрідженим. Що усе йшло не так. Саме перешкоди перетворять цю справу на легенду, яку ще довго переказуватимуть нащадкам, зібравшись біля багаття. І, як і більшість альпіністів світу не доберуться вище підніжжя К-2, так і в поліції можна пропрацювати слідчим усе життя і жодного разу не зіткнутися з подібною справою. Ви не замислювались над тим, що якби ця справа була розкрита впродовж перших тижнів, за пару років про неї усі б забули? Адже що обєднує усі легендарні злочини в історії?
Бельман зачекав. Кивнув, неначе вони дали йому відповідь, яку сам і проголосив:
Їх розслідували довго. І долали масу перешкод.
Хтось поряд із Хагеном прошепотів:
Сам Черчілль[2] від заздрощів помер би.
Він обернувся і побачив Беату Льонн, яка стояла поряд із ним, криво посміхаючись.
Він швидко кивнув їй і подивився на тих, що сиділи в залі. Старий трюк, але, можливо, він усе ще діє. На тому місці, де усього кілька хвилин тому знаходилося чорне мертве попелище, Бельману вдалося розпалити полумя. Але Хаген знав, що коли результатів, як і раніше, не буде, горіти йому недовго.
Через три хвилини запальна промова Бельмана закінчилася, і він покинув подіум з широкою посмішкою під оплески присутніх. Хаген теж був змушений поплескати. Він боявся повертатися на трибуну. Адже шоу зараз завершиться, і він має повідомити, що групу необхідно скоротити до тридцяти пяти осіб. Це наказ Бельмана, але вони домовилися, що сам він про це не говоритиме. Хаген вийшов наперед, поклав перед собою теку, кашлянув, зробив вигляд, що порпається в ній. Підняв очі. Знову кашлянув і криво посміхнувся:
Ladies and gentlemen, Elvis has left the building.[3]
Тиша, ніхто не сміється.
Ну гаразд, час вертатися до справ. Декого з вас переводять на інші завдання.
Мертва тиша. Завіса.
Коли Мікаель Бельман виходив з ліфта в атріумі будівлі Поліцейського управління, краєм ока він помітив людину, що заскочила в сусідній ліфт. Це що, Трульс? Навряд чи, він ще на карантині після справи Асаєва. Бельман вийшов через головний вхід і став пробиватися через замети до автівки, яка чекала на нього. Коли він зайняв посаду голови поліції, йому пояснили, що теоретично в його розпорядженні буде машина з водієм, але троє його попередників від неї відмовилися, оскільки вважали, що подадуть поганий приклад, адже на усіх інших ділянках їм належало проводити скорочення витрат. Бельман переглянув цю практику і ясно сказав, що він не дозволить таким соціал-демократичним дрібницям зменшувати ефективність його роботи, і що набагато важливіше подати тим, що стоять в ієрархії набагато нижче за нього, сигнал про те, що важка праця і просування по службі несуть із собою певну вигоду. Потім голова відділу по звязках з громадськістю відвів його трохи осторонь і запропонував на можливі запитання преси обмежитися відповіддю про ефективність своєї роботи і змовчати про вигоди.
Ladies and gentlemen, Elvis has left the building.[3]
Тиша, ніхто не сміється.
Ну гаразд, час вертатися до справ. Декого з вас переводять на інші завдання.
Мертва тиша. Завіса.
Коли Мікаель Бельман виходив з ліфта в атріумі будівлі Поліцейського управління, краєм ока він помітив людину, що заскочила в сусідній ліфт. Це що, Трульс? Навряд чи, він ще на карантині після справи Асаєва. Бельман вийшов через головний вхід і став пробиватися через замети до автівки, яка чекала на нього. Коли він зайняв посаду голови поліції, йому пояснили, що теоретично в його розпорядженні буде машина з водієм, але троє його попередників від неї відмовилися, оскільки вважали, що подадуть поганий приклад, адже на усіх інших ділянках їм належало проводити скорочення витрат. Бельман переглянув цю практику і ясно сказав, що він не дозволить таким соціал-демократичним дрібницям зменшувати ефективність його роботи, і що набагато важливіше подати тим, що стоять в ієрархії набагато нижче за нього, сигнал про те, що важка праця і просування по службі несуть із собою певну вигоду. Потім голова відділу по звязках з громадськістю відвів його трохи осторонь і запропонував на можливі запитання преси обмежитися відповіддю про ефективність своєї роботи і змовчати про вигоди.
До ратуші, наказав Бельман, влаштовуючись на задньому сидінні автівки.
Машина відїхала від узбіччя, оминула церкву Грьонланна й попрямувала до будівель «Плази» й Поштового управління, які, незважаючи на бурхливе будівництво навколо Опери, й надалі мали репутацію найвидатніших обєктів скромної лінії горизонту Осло. Але сьогодні не було видно ніякої лінії горизонту, був лише сніг, і Бельманові прийшли в голову три абсолютно незалежні думки. Клятий грудень. Бісів Веннесла. І чортів Трульс Бернтсен.
Мікаель не розмовляв із Трульсом і не бачив його відтоді, як на початку жовтня був змушений усунути свого друга дитинства і водночас підлеглого від роботи. Однак Мікаелю здалося, що минулого тижня він бачив Трульса в припаркованій біля «Гранд-готелю» машині. До карантину призвели регулярні надходження великих грошових сум на банківський рахунок Трульса. Коли він не зміг або не захотів розповісти про їх походження, у Мікаеля як у його боса не лишилося вибору. Сам же Мікаель, звичайно, знав, звідки ці гроші: платня за роботу стукачем або за свідомий саботаж, який Трульс проводив для наркокартелю Рудольфа Асаєва. Гроші цей бевзь надумався покласти на свій рахунок. Тішило принаймні те, що ні гроші, ні Трульс жодним чином не змогли б когось вивести на слід самого Мікаеля. Тільки двоє людей у світі могли повідати про співпрацю Мікаеля з Асаєвим. Однією з них була член міської ради, його співучасниця, а другий лежав у комі в закритому крилі Державної лікарні й помирав.