Боббі хотів було перевернути книжку на другий бік, однак Тед лагідно поклав долоню на руку Боббі.
Не треба, попросив він, заради мене, не треба.
Боббі глянув на нього, не розуміючи.
Стався до книжки, як до недослідженої землі. Відкрий її без карти. Коли дослідиш її, намалюєш власну карту.
А якщо вона мені не сподобається?
Тед знизав плечима.
То не дочитуй. Книжка як помпа. Якщо ти нічого не вкладеш, віддачі не буде. Ти заливаєш помпу своєю водою, помпуєш власними силами. Ти робиш це, бо розраховуєш дістати більше, ніж даєш врешті. Вловлюєш думку?
Боббі кивнув.
А скільки ти заливатимеш воду і помпуватимеш, якщо нічого не витікатиме?
Напевно, не дуже довго.
Ця книжка має десь двісті сторінок. Прочитай десять відсотків. Це двадцять сторінок. Я вже знаю, що в тебе справи з математикою йдуть гірше, ніж з читанням. Якщо до того часу вона тобі не сподобається, якщо не даватиме тобі більше, ніж ти в неї вкладаєш, то кинь цю книжку.
Якби ж так можна було і в школі, сказав Боббі, згадавши вірш Ральфа Волдо Емерсона, що їм треба було вивчити напамять. Починався він словами: «Над виром височить бурхливим, немов склепіння, грубий міст». Ес-Джей називав поета Ральф Волдо Дуріксон.
У школі інакше.
Вони сиділи за столом на Тедовій кухні. Вона виходила на задній двір, де все якраз буйно цвіло. Вище, на Колонія-стрит, Баузер, пес місіс ОГари, сповнював мяке весняне повітря своїм нескінченним гав-гав-гав. Тед палив «Честерфілд».
До речі, що стосується школи: не бери книжки з собою. У ній є дещо, що твоя вчителька, можливо, не захоче, щоб ти читав. Може початися катавасія.
Що?
Халепа. А якщо в тебе будуть неприємності в школі, то будуть і вдома. Не мені тобі про це нагадувати. До того ж твоя мама Тед злегка повів вгору-вниз вільною від цигарки рукою, жест, який Боббі одразу зрозумів: «Твоя мама мені не довіряє».
Боббі спало на думку припущення Керол, що Тед, можливо, від чогось тікає, і пригадалися слова матері про те, що в проникливості їй не відмовиш.
Що в цій книжці є такого, від чого в мене можуть бути неприємності?
«Володар мух» ще більше зацікавив Боббі.
Нічого, щоб аж ганити її з піною на вустах, сухо відповів Тед. Роздушивши недопалок у бляшаній попільничці, він підійшов до свого маленького холодильника і дістав дві пляшки шипучки. В холодильнику не було ні пива, ні вина, тільки шипучка і скляна пляшка вершків. Думаю, найжахливіший момент це розмова про те, щоб застромити спис у зад дикого кабана. Та існує певний тип дорослих, що за деревами не бачать лісу. Прочитай перших двадцять сторінок і ніколи не пошкодуєш. Це я тобі обіцяю.
Тед поставив пляшки на стіл і повідкорковував. Тоді підняв свою пляшку і цокнувся з Боббі.
За твоїх нових друзів на острові.
На якому острові?
Тед Бротіґен усміхнувся, вистрілюючи з зімятої пачки останньою цигаркою.
Дізнаєшся, відповів він.
І Боббі справді дізнався. Йому не знадобилося і двадцяти сторінок, щоб зрозуміти, що «Володар мух» збіса хороша книжка, може, навіть найкраща з усіх, що йому доводилося читати. Книжка зачарувала його вже на десятій сторінці, а на двадцятій Боббі взагалі поринув у неї з головою. Він жив на острові разом з Ральфом, Джеком, Рохою і рештою дітлахів, тремтів від страху перед твариною, що виявилася напівзотлілими останками пілота, що заплутався в своєму парашуті, спочатку з тривогою, а потім з жахом спостерігав, як зграйка безневинних школярів перетворюється на дикунів і врешті-решт починає полювати на єдиного з-поміж них, кому вдалося зберегти рештки людськості.
Боббі дочитав книжку в суботу, за тиждень до кінця занять.
Коли опівдні Боббі так і не вийшов зі своєї кімнати, а ніхто з друзів не прийшов гратися й не було ні ранкових суботніх мультиків, ані навіть «Веселих мелодій» з десятої до одинадцятої, мама зазирнула в кімнату. Вона наказала Боббі злазити з ліжка, не застромлювати носа в книжку, а піти в парк чи ще кудись.
А де Саллі? поцікавилася мама.
На Далгауз-сквер, там сьогодні концерт шкільного гурту.
Боббі дивився на матір, що стояла на порозі, й на звичні речі довкола збентеженим, ошелешеним поглядом. Він так заглибився в живий і яскравий світ роману, що реальність здавалася йому якоюсь блідою і несправжньою.
А як щодо твоєї дівчини? Піди в парк з нею.
Мамо, Керол мені не дівчина.
Нехай, яка різниця. Заради Бога, Боббі, я ж не казала, що ви з нею збираєтеся втекти й одружитися.
Вона і ще кілька дівчат ночували в Енджі. Керол каже, що коли вони в когось ночують, то спати майже не лягають, і посиденьки затягуються майже на всю ніч. Закладаюся, що вони ще в ліжку або тільки снідають, хоч вже пора обідати.
То йди в парк сам. Я через тебе нервую. Коли в суботу вранці не грає телевізор, мені весь час здається, що ти помер.
Мама зайшла до кімнати і забрала книжку в нього з рук. Боббі, ніби в трансі, непорушно дивився, як вона гортає сторінки і навмання читає деякі уривки. А якщо вона натрапить на те місце, де хлопці обговорюють, як засунути списа в зад дикого кабана? Тільки хлопці були англійці й говорили «срака», що, на думку Боббі, звучало ще вульгарніше. Що вона подумає? Боббі не знав. Усе своє життя він провів поряд з матірю і майже весь час вони були тільки вдвох, а він і досі не міг передбачити, як вона зреагує на ту чи ту ситуацію.
Це та книжка, що тобі дав Бреттіґен?
Ага.
Подарував на день народження?
Ага.
Про що в ній розповідається?
Хлопці опинилися на безлюдному острові. Їхній корабель затонув. Думаю, події відбуваються після Третьої світової війни або чогось такого. Той дядько, письменник, ніде не пише прямо.
Це та книжка, що тобі дав Бреттіґен?
Ага.
Подарував на день народження?
Ага.
Про що в ній розповідається?
Хлопці опинилися на безлюдному острові. Їхній корабель затонув. Думаю, події відбуваються після Третьої світової війни або чогось такого. Той дядько, письменник, ніде не пише прямо.
То це якась наукова фантастика.
Так.
Від радості в Боббі трішки паморочилося в голові. На його думку, «Володар мух» був такий далекий від «Кільця навколо Сонця», скільки це взагалі можливо, але мама терпіти не могла наукову фантастику, і якщо щось і могло стримати її від потенційно небезпечного гортання, то це саме те, що треба.
Вона повернула Боббі книжку і підійшла до вікна.
Боббі?
Вона не оглянулася на нього, принаймні не одразу. На ній була стара сорочка і суботні штани. Яскраве полуденне світло просвічувало крізь сорочку, і Боббі, дивлячись на її боки, вперше помітив, як мама схудла. Ніби забувала поїсти абощо.
Що, мамо?
Містер Бреттіґен тобі ще щось дарував?
Мамо, він Бротіґен.
Вона насупилася на свій відбиток у вікні хоча, швидше за все, це був його відбиток.
Не виправляй мене, Боббі. То як?
Боббі задумався. Кілька пляшок шипучки, інколи сандвіч з тунцем чи круасан з пекарні, де працювала мати Саллі, але ніяких подарунків. Крім книжки, одного з найкращих подарунків за все його життя.
Та де. Та й з чого б це?
Не знаю. Але й не можу зрозуміти, чому чоловік, з яким ти тільки-тільки познайомився, взагалі дарує якісь подарунки на день народження?
Вона зітхнула, схрестила руки на своїх невеличких гострих грудях і знову задивилась у вікно.
Він розповідав мені, що раніше працював у Гартфорді, у якійсь державній службі, а тепер на пенсії. Тобі він теж це казав?
Щось таке.
Насправді Тед ніколи не розповідав Боббі про свою роботу, а запитувати йому й на думку не спадало.
А в якій сфері? В якому департаменті? Охорони здоровя і соціальної політики? В дорожньо-транспортному управлінні? Чи в управлінні контролера?
Боббі похитав головою. Що в біса воно взагалі таке контролер?
Думаю, він працював в освіті, задумливо вела далі мати. Він розмовляє, як учитель, хіба ні?
Щось типу того.
А які в нього хобі?
Не знаю.
Крім читання, звісно. Два з трьох паперових мішків, що так роздратували маму, були набиті книжками в мяких обкладинках, більшість з яких здалися Боббі дуже важкими.
Здавалося, мамі чомусь полегшало від того, що Боббі не знає, як новий сусід коротає свій час. Вона знизала плечима і коли заговорила, то швидше до самої себе, ніж до Боббі.
Врешті-решт, це всього лише книга. До того ж у мякій обкладинці.
Він сказав, що в нього, можливо, знайдеться для мене робота, але наразі так нічого й не запропонував.
Мама блискавично обернулася до Боббі.
Хай там що б він пропонував, хоч про яку послугу попросив, ти одразу скажеш про це мені, чув?
Звичайно, я чув.
Її наполегливість здивувала і трохи стривожила Боббі.
Пообіцяй.
Обіцяю.
Поклянись, Боббі.
Він покірно поклав руку на серце і промовив:
Богом присягаюся своїй матері.
Зазвичай цим усе й закінчувалось, але цього разу вигляд у неї не був вдоволений.
Він коли-небудь Він щось тобі
Вона замовкла з невластивим їй розгубленим виразом. Іноді такий вираз бував ув учнів, коли місіс Бремвелл кликала їх до дошки визначати в реченні іменники та дієслова, а вони не знали.
Чи він коли-небудь що, мамо?
Не зважай, сердито відрізала мама. Забирайся звідси. Іди в парк або в «Стерлінґ-гауз». Мені набридло на тебе дивитися.
«То чому ж ти тоді прийшла? подумав Боббі, та вголос, звісно, нічого не сказав. Я ж тобі не заважав, зовсім не заважав».
Боббі запхав «Володаря мух» до задньої кишені й попрямував до дверей. Вже на порозі він обернувся. Вона все ще стояла біля вікна, але тепер знову дивилася на Боббі. Для нього б стало несподіванкою в такі моменти побачити на її обличчі любов. Щонайбільше якусь ніби задумливість, і лише іноді ніжність.
Слухай, мамо
Він хотів попросити пятдесят центів, усього пів зеленого. На них Боббі міг би купити содову і два хот-доги в «Колонії». Йому подобалися їхні хот-доги, їх подавали в підсмажених булках з картопляними чіпсами і кружальцями квашених огірків.
Мамині губи знову проробили отой свій трюк зі стисканням і Боббі зрозумів, що нині не день хот-догів.
І не проси, Боббі, навіть не мрій про це.
«Навіть не мрій про це» один з її найулюбленіших висловів усіх часів.
Цього тижня я маю заплатити тонну рахунків, так що доларові символи в уяві можеш не малювати.
Тільки тонни рахунків у неї не було, ось у чому річ. Принаймні не цього тижня. Боббі бачив і рахунок за світло, і чек за квартиру в конверті з позначкою «Містерові Монтелеоне» ще минулої середи.
І відмазатися тим, що йому скоро буде потрібен новий одяг, вона теж не може, бо навчальний рік закінчується, а не починається. Єдина зелень, яку він просив у мами останнім часом, це пять доларів на квартальний внесок у «Стерлінґ-гаузі», та й то вона мялася, хоча й знала, що ця сума покриває плавання, заняття бейсболом у команді «Вовки і Леви», плюс страхування. Якби це була не його мама, Боббі назвав би таку поведінку скнарістю. Але він не міг сказати мамі нічого подібного. Будь-які розмови про гроші майже завжди виливалися в сварку, а суперечки з мамою щодо її фінансових поглядів, навіть у найменшому, могли викликати шалену істерику. А тоді вона ставала просто страшною.