Боббі посміхнувся.
Нічого страшного, мамо.
Вона посміхнулась у відповідь, а тоді кивнула на банку з написом «ВЕЛОФОНД».
Чому б тобі не позичити трохи звідти? Влаштуй собі свято. Я нікому не скажу. А потім зможеш у будь-який час повернути.
Він продовжував усміхатися, але через силу. Як легко їй таке казати. Вона навіть не думає, як би розсердилася сама, коли б Боббі запропонував взяти трохи з грошей за світло або телефон, чи з тих, що вона відкладала на купівлю робочого одягу. І тільки для того, щоб зїсти в «Колонії» два хот-доги і шматок пирога з морозивом. А якби він отак безтурботно заявив, що нікому не скаже, і що вона в будь-який момент може повернути гроші на місце? Ага, аякже, і дістав би ляпаса.
Та коли Боббі дійшов до міського парку, обурення в душі вляглося і слово «скнарість» вилетіло з голови. Надворі чудовий день і йому треба дочитати відпадну книжку. І як можна сердитись і ображатись, коли на тебе чекає таке? Він знайшов усамітнену лавочку і знову розгорнув «Володаря мух». Його треба було дочитати сьогодні, дізнатися, чим усе скінчилося.
На останні сорок сторінок пішла година, й увесь цей час Боббі не помічав нічого навколо. Коли він нарешті згорнув книжку, то побачив, що всі коліна засипані дрібними, білими пелюстками. Повно їх було й у волоссі. Сидячи тут, Боббі навіть не зауважив, що навколо нього кружляє вихор яблуневого цвіту.
Він обтрусився і поглянув у бік дитячого майданчика. Діти гойдалися й грали в тетербол, бючи по мячу, підвішеному до стовпа, і намагаючись якомога швидше закрутити мотузку, якою він був прикріплений. Чи могли б ці діти, що сміючись ганяються одне за одним і качаються по траві, дійти до того, щоб ходити голими і поклонятися гнилій кабанячій голові? Як кортіло списати все на вигадки дорослих, що не люблять дітей. А таких чимало, Боббі знав. Та тут він заглянув у пісочницю і побачив маленького хлопчика. Малий ридма ридав, а поряд сидів старший хлопець і, наче й нічого не було, грався ваговозом «Тонка», якого вирвав у товариша з рук.
А кінець книжки щасливий чи ні? Ще місяць тому ця думка здалася б Боббі дурницею, та зараз він дійсно не міг визначити. Ще ніколи в житті він не читав книжки, про яку не міг сказати, хороший у неї кінець чи поганий, щасливий чи сумний. Але Тед знає. Він спитає в Теда.
Через пятнадцять хвилин Боббі все ще сидів на лавці, коли його знайшов Саллі-Джон, влетівши в парк.
Старий засранцю, ось ти де! гукнув Ес-Джей. Я заходив до тебе і твоя мама сказала, що ти тут або в «Стерлінґ-гаузі». Ну що, дочитав нарешті?
Ага.
І як, хороша книжка?
Ага.
Саллі похитав головою.
Я ще не бачив книжки, яка б мені справді сподобалася. Але повірю тобі на слово.
Як концерт?
Саллі знизав плечима.
Ми гуділи, поки всі не порозходилися, так що, думаю, непогано. Для нас, принаймні. А вгадай, хто виграв тиждень в таборі Вінівінея?
Табір для хлопчиків і дівчаток Віні належав Асоціації християнської молоді й був розташований на озері Джорджі, в лісах на північ від Сторрза. Щороку МКД Міський комітет з питань дозвілля жеребкуванням розігрував тижневу путівку.
Боббі відчув укол заздрощів.
Не тринди.
Саллі-Джон вишкірився.
Уяви собі, старий. У капелюсі сімдесят імен. Щонайменше. А старий лисий засранець містер Кофлін витягує Джона Л. Саллівана-молодшого, що мешкає за адресою Броуд-стрит, 93. Мама ледь не намочила штани.
Коли їдеш?
Через два тижні після закінчення школи. Мама спробує на цей же час взяти відпустку в пекарні й на тиждень поїхати до Вісконсину навідати бабусю з дідом. Вона збирається їхати мегапсом.
Мегаканом були літні канікули, мегашоу Ед Салліван у неділю увечері, а мегапес це, звісно, автобус перевізника «Ґрейгаунд» з емблемою хорта. Міська автобусна станція містилася трохи вище від «Ашер Емпайр» і «Колонії».
А ти не хочеш поїхати з нею до Вісконсину? запитав Боббі, відчуваючи збочене бажання хоч трохи зіпсувати другові радість від такої удачі.
Та трохи, але більше мені хочеться поїхати в табір постріляти з лука.
Він обійняв Боббі за плечі.
Я б так хотів, щоб ти поїхав зі мною, книжковий засранцю.
При цих словах Боббі стало гидко від самого себе. Він знову глянув на «Володаря мух» і зрозумів, що скоро перечитає роман. Може, навіть у серпні, коли стане нудно. У серпні зазвичай ставало нудно, хоч у травні в це було важко повірити. Потім Боббі підняв очі на Саллі-Джона, посміхнувся і теж обхопив його руками за плечі.
Везучий ти качур, промовив він.
Тоді можеш називати мене Дональдом, згодився Саллі-Джон.
Вони ще трохи посиділи на лавці, обійнявшись, дивились, як граються малі діти, а на них раз по раз зливою сипався яблуневий цвіт. Потім Саллі сказав, що йде в «Емпайр» на денний сеанс, і йому ліпше поквапитись, якщо не хоче пропустити анонс.
Ходи зі мною, Боборіно. Показують «Чорного скорпіона». Куди не потрапиш, на монстра натрапиш.
Не можу. Я банкрут.
Якщо не рахувати семи доларів у банці «ВЕЛОФОНДУ», це була чиста правда. До того ж іти сьогодні в кіно йому чомусь не хотілося, хоч у школі хтось розказував, що «Чорний скорпіон» просто клас. Скорпіони, коли вбивають людей, проштрикують їх наскрізь своїми жалами, а ще зрівнюють із землею Мехіко.
Чого Боббі справді хотів, так це піти додому і поговорити з Тедом про «Володаря мух».
Банкрут? сумно перепитав Саллі. Справді тяжко, чуваче. Я б заплатив за тебе, але в мене самого тільки тридцять пять центів.
Не парся. Слухай, а де твоє «боло»?
Саллі спохмурнів, як ніколи.
Гумка тріснула. Напевно, полетіло в болойський рай.
Боббі пирснув. Болойський рай? Дійсно смішно.
Будеш купувати нове?
Навряд чи. У «Вулворті» продається набір фокусника, хочу його купити. На коробці пише, що в ньому шістдесят різних трюків. Знаєш, Боббі, коли я виросту, то добре було б стати фокусником. Подорожувати з цирком чи варєте, носити чорний фрак і циліндр. Я б витягав з нього кроликів і всяке тому подібне лайно.
Кролики, напевно, дійсно накладуть тобі в капелюха, озвався Боббі.
Саллі вишкірився.
Зате я буду крутим засранцем! Як би мені хотілося ним бути! Будь у чому!
Він підвівся.
Ти точно не хочеш піти зі мною? Може, тобі б вдалося прокрастися попри Ґодзіллу.
На суботній денний сеанс в «Емпайр» збиралися сотні дітей. Програма зазвичай складалася з фільму циклу «Такі різні монстри», восьми чи девяти коротких мультиків, анонсу «Майбутніх цікавинок» і кіноновин.
Місіс Ґодлоу просто скаженіла, намагаючись їх змусити мовчки стояти в черзі. Вона не розуміла, що навіть загалом чемних дітей не можна примусити в суботу після обіду поводитися, неначе в школі. А ще вона була схиблена на думці, що десятки дітей, яким уже виповнилося дванадцять, намагаються проникнути в кінотеатр зі знижками для молодших. Дай їй волю, місіс Джі вимагала б свідоцтво про народження не тільки на фільми з Бріжітт Бардо, а й на суботній денний сеанс. Але не маючи таких повноважень, вона обмежилася вереском «ТИ З ЯКОГО РОКУ?» на кожного, чий зріст був вищий від пяти з половиною футів.
Серед цього шарварку інколи можна було легко прослизнути всередину, а ще в суботу не було контролера. Але сьогодні гігантські скорпіони Боббі не приваблювали. Він провів цілий тиждень з реалістичнішими чудовиськами, більшість з яких, мабуть, ззовні були схожі на самого Боббі.
Нє-а, я тут потусуюся, сказав він.
Окей.
Саллі-Джон виколупав зі свого чорного волосся кілька яблуневих пелюсток і урочисто глянув на Боббі.
Нє-а, я тут потусуюся, сказав він.
Окей.
Саллі-Джон виколупав зі свого чорного волосся кілька яблуневих пелюсток і урочисто глянув на Боббі.
Мегабоб, скажи, що я крутий засранець.
Саллі, ти крутий засранець.
Так! Саллі-Джон підстрибнув ледь не до неба, сміючись і молотячи кулаками повітря. А як інакше! Крутий засранець сьогодні! І супермегакрутий фокусник завтра! Паф-паф!
Від сміху Боббі повалився на спинку лавки, розставивши ноги носками кросівок досередини. Ес-Джей був такий смішний, коли його починало нести.
Саллі рушив був геть, але обернувся.
Знаєш що, старий? Коли я заходив у парк, то зустрів кількох дивних типчиків.
І що в них було дивного?
Саллі розгублено похитав головою.
Не знаю, пробурмотів він, реально не знаю.
Тоді він пішов геть, наспівуючи «На танцях». Пісня була його улюблена. Боббі вона теж подобалася. «Денні енд зе Джуніорз»[3] були просто чудові.
Боббі знову розгорнув подарунок Теда. Книжка виглядала вже добряче зачитаною. Він перечитав кілька останніх сторінок, місце, де нарешті зявилися дорослі. І знову почав ламати голову над кінцем. Щасливий чи трагічний? Саллі-Джон зовсім вилетів з голови. Пізніше йому спало на думку, що якби Ес-Джей тоді обмовився, що дивні типчики, яких він бачив, були в жовтих плащах, все б могло скластися зовсім інакше.
Вільям Ґолдінґ написав про цю книжку одну цікаву річ, яка, на мою думку, повязана з твоїми сумнівами щодо фіналу Боббі, хочеш ще шипучки?
Боббі похитав головою.
Ні, дякую.
Шипучка була йому не вельми до смаку і пив він її тільки з ввічливості, коли був у Теда. Вони знову сиділи за Тедовим кухонним столом. Пес місіс ОГари і далі гавкав. На памяті Боббі Баузер ніколи й не переставав. А Тед і далі палив «Честерфілд». Повернувшись з парку, Боббі заглянув подивитися, як там мама, побачив, що вона дрімає на ліжку, і помчав на третій поверх спитати Теда про закінчення «Володаря мух».
Тед підійшов до холодильника і зупинився, поклавши руку на дверцята і задивившись у порожнечу.
Пізніше Боббі усвідомить, що це був перший чіткий проблиск того, що з Тедом не зовсім усе гаразд. Насправді все було зовсім негаразд і ставало щораз гірше.
Спочатку їх відчуваєш під очними яблуками, вимовив Тед буденним тоном. Він говорив чітко, Боббі розібрав кожне слово.
Відчуваєш що?
Спочатку їх відчуваєш під очними яблуками.
Тед усе ще витріщався в порожнечу, обхопивши пальцями ручку холодильника. Боббі злякався. Здавалося, щось було в повітрі, щось схоже на пилок, і в Боббі залоскотало у носі й з тильного боку засвербіли долоні.
А тоді Тед відчинив дверцята і схилився над холодильником.
Точно не хочеш? спитав він. Шипучка холодна і смачна.
Ні ні, не треба.
Тед повернувся за стіл і Боббі збагнув, що він або вирішив вдати, що нічого не сталося, або нічого не памятає. Він також зрозумів, що з Тедом уже все нормально, й цього було досить. Дорослі просто диваки, от і все. Іноді просто не треба звертати уваги на те, що вони роблять.