Та коли сонячне світло голкою пронизало очі Ларрі, він раптом передумав. Жодних прогулянок. Нє-а. Очі перетворилися на збільшувальні скельця, і зовсім скоро сконцентрований пучок сонячної енергії мав підпалити його мозок. Здавалося, його бідолашні старі мізки зовсім висохли чудовий хмиз буде.
Та Вейн міцно вхопив його за руку й наполягав. Пройшовши підігрітим пляжем, вони спустилися ближче до води, до твердішого, темного від вологи піску, і Ларрі вирішив, що думка таки непогана. Глухий шум хвиль, що котилися до берега, заспокоював нерви. Намагаючись набрати висоту, у небі напружено висіла чайка, наче біла похилена «М» на блакитному тлі.
Ходімо, Вейн сіпнув його за рукав.
Тож Ларрі отримав свої бажані милі. Однак ходити йому перехотілося. У нього розболілася голова, а хребет став немов скляний. Очні яблука пульсували, нирки тупо нили. Амфетамінове похмілля здавалося не таким болючим, як буває, коли нажлуктишся «Чотирьох троянд»[37], та, скажімо, перепихон із Ракель Велч[38] був би значно приємнішим. Якби в нього було при собі ще кілька пігулок, він би вискочив на вершечок більярдної кулі, що прагнула його розчавити. Ларрі сягнув по них рукою й тільки тоді второпав, що на ньому труси, які він носить уже третій день.
Вейне, я хочу назад.
Пройдімося ще трохи.
Йому здалося, що Вейн дивно на нього дивиться із сумішшю злості й жалю.
Ні, мужик, на мені ж самі труси. Загребуть за ексгібіціонізм.
На цьому відрізку ти міг би обмотати свій шланг банданою та ходити, вигойдуючи яйцями, і ніхто б тобі й слова не сказав. Ходімо, чуваче.
Я втомився, пожалівся Ларрі.
Він починав злитися на Вейна. Друзяка вирішив помститись, адже в Ларрі є хіт, а в нього, Вейна-клавішника, лише позначка на вкладці до альбому. Він не кращий од Джулі. Тепер його всі ненавидять. Усі проти нього. Очі затуманилися від сліз.
Ходімо, чуваче, повторив Вейн, і вони рушили далі.
Вони пройшли ще з милю, коли в Ларрі люто скрутило стегнові мязи. Він закричав і впав на пісок. Здавалося, наче йому в плоть заганяють два однакові стилети.
Судоми! зойкнув він. Бляха, судоми!
Вейн сів біля нього навпочіпки й розпрямив його ноги. Ларрі затамував подих. Мязи знов охопила агонія, та Вейн узявся до роботи розминав мускули, розгладжуючи напружені місця. Тканини тіла почали набиратися кисню й розслабилися.
Ларрі почав відсапуватися.
Ох, чуваче, хекав він. Дякую. Було було геть кепсько.
Звертайся, сказав Вейн, та симпатії в його мові не чулося. Гадаю, так і було, Ларрі. Ти як?
Нормально. Та трохи посидьмо, га? А тоді повернемося.
Хочу з тобою про дещо побалакати. Мені треба було вивести тебе на вулицю, і ти мені був потрібен досить тверезим, аби зрозуміти, що я тобі втовкмачую.
І в чому ж річ, Вейне? спитав він і подумав: «Почалося. Зараз буде задвигати».
Та те, що говорив Вейн, геть не здавалося впарюванням якоїсь фішки, і на мить він опинився в ситуації «Супербоя», намагаючись сплести докупи кілька слів.
Вечірка мусить скінчитися, Ларрі.
Га?
Вечірка. Повернешся. Вирубиш музику, повисмикуєш усе з розеток, роздаси всім ключі від автівок, подякуєш за чудово згаяний час і проведеш до дверей. Здихаєшся їх.
Але так не можна! обурився Ларрі.
А краще б послухався, сказав Вейн.
Та чому? Чуваче, вечірка ж тільки розкочегарилася!
Ларрі, скільки тобі виплатила «Коламбія»?
А тобі це нащо? примружився Ларрі.
Невже ти вважаєш, що мені потрібні твої гроші, Ларрі? Вруби мозок.
Ларрі задумався, і до нього почало доходити, що наживатися Вейнові Стакі не було з чого. Вейн іще не пробився й так само, як і всі, хто допомагав Ларрі записувати альбом, перебивався різними підробітками, та, на відміну від більшості з них, Стакі походив із грошовитої сімї й стосунків із родичами не зіпсував. Батько Вейна володів половиною третьої за величиною компанії з виробництва електронних ігор, і в їхньої сімї був пристойний будинок у Бель-Ейр. Ларрі зачудовано зрозумів, що його власне багатство здавалося Вейнові чимось на кшталт купки бананів.
А тобі це нащо? примружився Ларрі.
Невже ти вважаєш, що мені потрібні твої гроші, Ларрі? Вруби мозок.
Ларрі задумався, і до нього почало доходити, що наживатися Вейнові Стакі не було з чого. Вейн іще не пробився й так само, як і всі, хто допомагав Ларрі записувати альбом, перебивався різними підробітками, та, на відміну від більшості з них, Стакі походив із грошовитої сімї й стосунків із родичами не зіпсував. Батько Вейна володів половиною третьої за величиною компанії з виробництва електронних ігор, і в їхньої сімї був пристойний будинок у Бель-Ейр. Ларрі зачудовано зрозумів, що його власне багатство здавалося Вейнові чимось на кшталт купки бананів.
Певне, що ні, пробубнів він. Пробач. У мене таке враження, наче всі паскудні вилупки на захід від Лас-Веґаса
То скільки?
Ларрі обдумав запитання.
З урахуванням усього сім штук чистими.
Раз на квартал відсотки за сингл і раз на півроку за альбом?
Точно.
Вейн кивнув.
Суки, тримаються за того рака, поки не засвистить. Будеш цигарку?
Ларрі пригостився й прикрив вогник долонею.
А ти знаєш, у скільки тобі стане ця вечірка?
Ясна річ, кивнув Ларрі.
Дім ти зняв не менш ніж за тисячу.
Ага, так і є.
Насправді ж оренда коштувала 1200 доларів плюс іще 500 доларів депозиту на випадок збитків. Він вніс депозит і половину місячної платні разом 1100 доларів, іще 600 боргу.
Скільки за наркоту? спитав Вейн.
Та мужик, треба ж було щось узяти. Це ж наче сир на крекерах «Рітц»
Були трава й кокс. Ну, колися.
Кляті рахунки, похмуро проговорив Ларрі. Пять сотень і пять сотень.
І на другий день усе скінчилося.
Ага, вже! блимнув очима Ларрі. Як ми з тобою виходили, я бачив дві миски того добра. Лишилося небагато, так, проте
Чуваче, згадай Димовуху, раптом Вейн почав розтягувати слова в дивовижно влучній пародії на говірку Ларрі. «Просто запиши на мій рахунок, Дьюї. Слідкуй, щоб усього було вдосталь».
Ларрі дивився на Вейна, і його очі сповнювалися жаху. Він справді памятав миршавого, жилавого парубка зі стрижкою «під нуль» ще в нього була футболка з написом «ІСУС ВОСКРЕСНЕ Й РОЗДАСТЬ КОПНЯКІВ». У того малого наркота мало з дупи не сипалася. Він згадав навіть те, як казав Дьюї Димовусі, щоб той слідкував за запасами «хлібу й солі» та записував усе на його рахунок. Однак це було ну, це було кілька днів тому.
Мужик, ти найкращий клієнт Дьюї Димовухи за весь час, сказав Вейн.
І скільки ж я йому винен?
За траву небагато. Трава дешева. Штуку двісті. І вісім штук за кокс.
Від цих слів Ларрі мало не зблював. Він мовчки витріщався на Вейна. Спробував заговорити, та лише губами поворушив: «Девять двісті?»
Інфляція, чуваче, гмикнув Вейн. Решту озвучити?
Ларрі не хотів цього чути, однак кивнув.
Нагорі стояв кольоровий телик. Хтось проломив екран стільцем. Гадаю, три сотні на ремонт. Деревяну обшивку внизу добряче поколупали. Чотири сотні. І це ще по-божому. Учора розбили скляні двері, що виходять на пляж. Три сотні. Кошлатому килиму у вітальні повний гаплик пропалини від цигарок, плями від пива й віскі. Чотири сотні. Я зателефонував до горілчаної крамниці, і вони задоволені твоїми рахунками не менше за Димовуху. Шість сотень.
Шість сотень за бухло? прошепотів Ларрі. Його мало не тіпало.
Подякуй за те, що народ здебільшого пиячив. Ти винен чотири сотні за продукти в основному за піцу, чіпси, тако та інші нямки. Та найстрашніше то галас. Дуже скоро прирулять копи з блимавками. «Порушуєте спокій? А це що, героїн?» Чотири чи пять твоїх гостей сидять на голці. І по дому розкидано зо три-чотири унції коричневої мексиканської ширки.
Це теж записали на мій рахунок? прохрипів Ларрі.
Ні. Димовуха геричем не займається. Ним барижить Організація, а Димовусі не хочеться вдягати бетонні ковбойки. Однак якщо зявляться копи, на твій рахунок запишуть усе, що нариють.
Та я ж не знав
Ага, дивіться дитинка в лісі загубилася.
Але ж
Поки що загальний рахунок за твою тусовочку становить штуку двісті доларів, сказав Вейн. А ще ти купив собі новенького «зета» Скільки відвалив?
Двадцять пять, проговорив Ларрі, наче робот. Він мало не плакав.
І скільки ж у тебе лишилося до наступного чека? Кілька тисяч?
Десь так, сказав Ларрі, не в змозі зізнатися Вейнові, що лишилося навіть менше близько восьми сотень: чотири готівкою й чотири в чеках.
Ларрі, слухай сюди, бо двічі цю бесіду я не проводитиму, не вартий ти цього. Вечірки тут починаються щомиті. У Лос-Анджелесі є дві константи вечірки без угаву й ріки брехні. Халявщики злітаються, як пташенята в пошуках жуків на шкурі бегемота. Наразі вони тусуються в тебе. Знімай їх із горба та шли геть.
Ларрі подумав про кілька десятків своїх гостей. Наразі він упізнавав приблизно одне з трьох облич. Від думки про те, що доведеться казати всім цим незнайомцям, аби виміталися, йому стиснуло горло. Він же впаде в їхніх очах. На противагу цьому в його голові виник образ Дьюї Димовухи, який насипáв у тарілки пригощання, а потім діставав із кишені нотатник і виводив у рахунку нову цифру. Дьюї зі стрижкою «під нуль» та в модній футболці.
Вейн спокійно спостерігав, як Ларрі корчиться між цими двома óбразами.
Чуваче, у їхніх очах я здаватимуся найбільшим у світі козлом, урешті проказав Ларрі, водночас відчуваючи відразу до слабких, ображених слів, що випадали з його рота.
Ага, клястимуть і в батька, і в матір. Скажуть, що зібрався в Голлівуд, що тебе розперло. Що забув давніх друзів. Та тільки жоден із них не є твоїм другом, Ларрі. Твої друзі побачили, що коїться, та злиняли ще три дні тому. Геть невесело спостерігати за корешем, який обісцявся й не помітив.
То нащо ти мені це розказуєш? раптом розізлився Ларрі.
Гнів розбурхало усвідомлення того, що всі його добрі друзі розїхались, і, озирнувшись, він зрозумів, що всі їхні виправдання були звичайними відмазками. Баррі Ґріґ відводив його вбік, намагався йому щось розказати, та Ларрі літав у хмарах і лише всміхався милостиво й блаженно, наче король до служки. А тепер він замислився, чи не намагався й Баррі пояснити стан речей. Від цієї думки стало соромно, і він казився.
Нащо? повторив Ларрі. У мене складається враження, що я тобі не надто подобаюсь.
Ні але я тебе насправді й не зневажаю. Краще не поясню, чуваче. Я міг би стати осторонь і подивитися, як тобі розквасять носа. Одного разу тобі цілком вистачило б.