Тобто?
Виставиш їх. Бо в тобі є внутрішня міць. Є в тобі одна риса коли її помічаєш, то здається, наче фольгу вкусив. Ти маєш усе необхідне, аби досягти успіху. Збудуєш собі гарну невеличку карєру. Вискочень із нікуди, якого забудуть за пять років. Школярі-бопери колекціонуватимуть твої платівки. Заробиш трохи грошей.
Руки Ларрі скрутилися в кулаки. Йому хотілося зацідити в це спокійне обличчя.
Вейн розказував про речі, від яких він почувався купкою собачого гівна під знаком «СТОП».
Повернися в дім і перекрий краник, мяко мовив Вейн. А тоді, чуваче, сідай у тачку і їдь. Куди завгодно. І не повертайся, доки не почуєш, що на тебе чекає новий чек із відсотками.
Але ж Дьюї
Я знайду когось, щоб із ним побалакав. Мені це буде в кайф. Один мій друг попросить Дьюї бути гарним хлопчиком і трохи почекати, а Дьюї радо киватиме головою.
Він замовк, задивившись на двох дітлахів у яскравих купальниках, які бігли берегом. Поряд із ними мчав пес і голосно й радісно гавкав на небесну блакить.
Ларрі зіпявся на ноги й видушив із себе «дякую». Морський бриз пірнав і вилітав із його заношених трусів. Слово випало з рота, наче камінь.
Їдь кудись і розклади все лайно по поличках. Вейн підвівся й став поряд із ним, так само милуючись дітьми. А лайна в тебе цілий вагон. Який тобі потрібен менеджер, який тур, який контракт після того, як вистрелить «Кишеньковий спаситель». Гадаю, таки вистрелить у пісні чіпкий біт. З усім розберешся, та дай собі час відсапатися. Такі, як ти, завжди вирулюють.
Такі, як ти, завжди вирулюють.
Такі, як я, завжди вирулюють.
Такі, як
Хтось стукав пальцем у вікно.
Ларрі здригнувся й сів прямо. Шию прохромило болем, і він скривився від того, якими мертвими та задеревянілими здавалися його мязи. Ларрі не задрімав, а заснув. Заново пережив Каліфорнію. Однак тут і зараз у вікна світило сіре нью-йоркське сонце, і в скло знову постукали пальцем.
Він обережно повернув голову на болючій шиї та побачив свою матір, закутану в чорний плетений шарф, вона зазирала досередини.
Якусь мить вони просто дивились одне на одного, і Ларрі почувався по-дивному оголеним наче тварина, на яку витріщаються в зоопарку. А тоді ситуацію взяла під контроль усмішка, і він опустив скло.
Якусь мить вони просто дивились одне на одного, і Ларрі почувався по-дивному оголеним наче тварина, на яку витріщаються в зоопарку. А тоді ситуацію взяла під контроль усмішка, і він опустив скло.
Мамо?
Так і знала, що це ти, сказала вона несподівано порожнім тоном. Вилізай звідти, і дай-но я тебе роздивлюся на повний зріст.
Обидві його ноги затерпли. Коли він відчинив дверцята, голки й шпильки впялися в тіло від самих пят. Ніколи не думав, що зустріне її в такому вразливому, непідготованому стані. Ларрі почувався, наче вартовий, якого зненацька розбудили на посту. Він очікував, що мати буде меншою, не такою впевненою в собі, та завдяки витівкам часу за ці роки він змужнів, а вона лишилася такою самою.
Та справжньою дивиною було те, як вона його підловила. Коли Ларрі було десять років, кожного недільного ранку мати стукала в його зачинені двері, якщо гадала, що він уже виспався. Навіть чотирнадцять років по тому вона розбудила сина в точно такий самий спосіб застала в новій автівці під час сну, наче стомленого пацана, який засидівся допізна та впіймався на чари піщаної людини в дурнуватій позі.
І ось він стоїть перед нею з кучерявим волоссям і слабкою та дурнуватою усмішкою на обличчі. Голки й шпильки все ще давалися взнаки в кінцівках, і йому доводилося переступати з ноги на ногу. Ларрі згадав, що коли він так робив, мати завжди питала, чи не потрібно йому в туалет, тож перестав тупцювати й дозволив голкам колоти себе як завгодно.
Привіт, мамо, сказав він.
Вона мовчки дивилася на нього, і зненацька в його серці зародився страх, наче злий птах повернувся на старе гніздо. Це був страх перед тим, що вона відвернеться, відцурається, просто полишить його покаже спину свого дешевого пальто й рушить до метро за рогом.
А тоді вона зітхнула так зітхають перед тим, як підняти важкий пакунок. І, коли заговорила, її голос прозвучав так природно й радо (а так і мало б бути), що він забув про перше враження.
Привіт, Ларрі, сказала вона. Ходімо додому. Коли я визирнула у вікно, то здогадалася, що це ти. Уже відпросилася з роботи. Треба перехворіти.
Вона обернулася, щоб провести його сходами нагору, між зниклих камяних псів. Він піднявся на три сходинки, наздоганяючи її, і скривився від шпильок та голок.
Мамо?
Вона розвернулася до нього, і він обійняв її. На хвильку її обличчям майнув страх, ніби вона злякалася, що замість пригорнути він її пограбує. Та це минулось, і вона віддалася в обійми, притиснула його до себе. До його ніздрів просочився запах її саше, викликавши неочікувану ностальгію люту, солодку й гірку. Ларрі навіть здалося, що він от-от заплаче, при цьому він самовпевнено гадав, що й мати також, адже це Зворушлива Мить. Поза її схиленим плечем він і досі бачив мертвого кота, який наполовину випав зі сміттєвого бачка. Коли вона відсторонилась, очі в неї були сухими.
Ходімо, приготую тобі сніданок. Цілу ніч був за кермом?
Так, сказав він хрипким від надлишку емоцій голосом.
Ну ж бо. Ліфт не працює, та це лише другий поверх. Місіс Гелсі гірше. У неї артрит, а живе на шостому. І не забудь витерти ноги. Якщо наслідиш, містер Фрімен шулікою на мене кинеться. Ґошеном[39] клянуся, він бруд на нюх чує. Бруд то його ворог, ще й який.
Вони підійшли до дверей.
Зїси три яйця? І зроблю тости, якщо не заперечуєш проти пумпернікелю[40]. Ходімо.
Він піднявся слідом, проминув зниклих псів і дещо дикими очима подивився на простір, який вони колись займали, аби довести самому собі, що пси справді зникли, що він не зменшився до двох футів, що всі 80-ті не розчинились у часі. Його мати прочинила двері, і вони зайшли досередини. Навіть темні коричневі тіні та запахи куховарства були ті самі.
Еліс Андервуд посмажила йому три яйця, бекон, тости, налила соку й зварила кави. Коли Ларрі прикінчив усе, крім кави, він підкурив цигарку та відсунувся від столу. Вона блимнула на цигарку невдоволеним поглядом, але нічого не сказала. Це трохи зміцнило його самовпевненість зовсім трохи, не сильно. Адже Еліс завжди вичікувала слушної нагоди.
Жінка опустила стару чорну пательню в сіру воду в раковині зашипів метал. А вона майже не змінилася, думав Ларрі. Набрала трохи літ (зараз їй мав бути пятдесят один рік), дещо посивіла, та у волоссі, охайно зібраному в сітку, лишалося вдосталь чорноти. Вона була вдягнена в просту сіру сукню певне, то її робоча одежина. Живіт так само напинав корсаж, та тепер, мабуть, трохи більше. «Мамо, зізнавайся, ти трохи погладшала? Ото й усі ґрунтовні зміни?»
Ларрі почав струшувати попіл на блюдце від філіжанки, але мати висмикнула його з пальців сина й натомість поставила попільничку, яку завжди тримала на полиці. На блюдце вихлюпнулося трохи кави, і йому здавалося цілком природним збивати попіл туди. Попільничка ж була докірливо, бездоганно чистою, і бруднити її здавалося наругою. Мати завжди чекала слушної нагоди й уміла так розставляти пастки, що всі кісточки позбиваєш і починаєш белькотіти, як дурень.
Отже, вирішив повернутися, сказала Еліс. З форми для випічки пирогів від «Тейбл Ток»[41] вона взяла мочалку «Брілло»[42] та заходилася вимивати сковорідку. Що ж привело тебе додому?
«Та, знаєш, ма, один друг розкрив мені очі на правду життя покидьки подорожують зграями, і цього разу вони взялися за мене. Однак я не знаю, чи годиться тут слово «друг». Він поважає мене в музичному плані приблизно так само, як я шаную «1910 Фрутґам Кампані»[43]. Та це він порадив мені вдягнути подорожні черевики, і хіба Роберт Фрост не говорив, що дім це місце, де тебе завжди приймуть?» Та вголос він сказав дещо інше:
Гадаю, мамо, я просто скучив.
Вона пхикнула.
Це тому я отримувала стільки листів?
Писака з мене ніякий.
Він повільно погойдав цигаркою вгору-вниз повітрям попливли димні кільця.
Мені почулося, чи ти щось сказав?
Кажу: кепський із мене писар, усміхнувся Ларрі.
Писати не навчився, та як матір переговорювати, зовсім не забув.
Вибач, сказав він. Як ти, мамо?
Вона поставила пательню в сушарку, витягнула з раковини затичку й витерла з почервонілих рук мильну піну.
Непогано, сказала вона, підійшла та сіла за стіл. Інколи спина поболює, та ліки маю. Живу-поживаю.
І що, відколи я поїхав, усі хребці сидять на місцях?
Ой, лише одного разу вискочили, та доктор Голмс із ними впорався.
Мамо, ці мануальники самі «самі пройдисвіти», хотів докінчити він, та вчасно припнув язика.
Самі що?
Перед її кривою посмішкою лишалося тільки ніяково знизати плечима.
Ти вільна, білошкіра й повнолітня. Якщо на тобі спрацьовує, чудово.
Вона зітхнула й дістала з кишені упаковку «Лайф Сейверів» зі смаком гаультерії.
Мені вже далеко за двадцять один. І я це відчуваю. Хочеш?
Ларрі зиркнув на видавлену цукерку й похитав голову, тож вона вкинула її до свого рота.
Та ти ще дівчисько, пустив він у дію свою фірмову суміш лестощів і кпин матері це завжди подобалося, та цього разу вона лише ледве всміхнулася. Зявився на горизонті якийсь цікавий чоловяга?
Цілий табун, відповіла вона. А в тебе?
Ні, серйозно сказав він. Чоловіків не було. Кілька дівчат, а з мужиками дефіцит.
Він сподівався на сміх, та замість цього знову примарна усмішка. «Я її збентежив, подумав Ларрі. Ось у чому річ. Вона не знає, чого я приїхав. Три роки, поки мене не було, вона не чекала моєї появи. Вона воліла б, аби я зник і не повертався».
Ларрі, ти геть не змінився, мовила вона. Легковажний, як завше. Не заручився? Маєш дівчину?
Сканую горизонт, мамо.
Усе як завжди. Принаймні ти не приїхав, аби розказати, що зробив дитину якійсь милій католичці. Мушу віддати тобі належне. Ти був або дуже обережним, або дуже чемним, або ж тобі просто щастило.
Він щосили намагався втримати на обличчі нейтральний вираз. Це вперше в житті його мати заговорила з ним про секс досі на такі розмови й натяку не було.
Хай там як, а життя навчить, сказала Еліс. Подейкують, що холостякам весело живеться. Та це неправда. Старієш, пісок сиплеться, іржавієш, як містер Фрімен. Він мешкає у квартирі на першому поверсі завжди стовбичить біля вікна та чекає, коли війне вітер.