Підсумовуючи, я віддаю перевагу тим казанням, що послідовніше дотримуються легендарної конвенції, не змішують перекази з реальністю, не намагаються схрещувати прості й однолінійні мораліте-казки з глибоко неморальною історичною правдою. Я віддаю перевагу легендам, до яких не дописують післямову енциклопедисти, археологи та історики. Тим, чия конвенція вільна від експериментів. Я віддаю перевагу тим з них, де принци видираються на Скляну гору, цілують принцес, які сплять, ті пробуджуються, й обоє потім живуть довго й щасливо. Саме так, а не інакше має закінчуватися легенда Чийого пензля отой портрет Цірі? Отой en pied[25]?
Немає жодного портрета Цірі. Голос малої чародійки був беземоційно діловим. Ані тут, ані десь-інде у світі. Не зберігся жоден портрет, жодна мініатюра, намальована тим, хто міг би Цірі бачити, знати чи хоча б памятати. Портрет en pied представляє Паветту, матір Цірі, а намалював його ґном Руїз Дорріт, придворний художник володарів Цінтри. Відомо, що Дорріт писав портрет Цірі в десять років, також en pied, але полотно, що звалося «Інфанта з хортом», на жаль, зникло. Утім, повернімося до легенди й твого до неї ставлення. І того, чим, по твоєму, легенда має закінчуватися.
Закінчуватися вона має добре, пристрасно сказала Кондвірамурс. Добро й праведність мають тріумфувати, зло має бути остаточно й повністю покараним, кохання має поєднати коханців до кінця їхнього життя. І ніхто з позитивних героїв, зараза, не може загинути! А легенда про Цірі? Як вона закінчується?
А як власне?
Кондвірамурс на мить заніміла. Не очікувала на таке запитання, відчувала в ньому тест, перевірку, пастку. Мовчала, не бажаючи в ту пастку потрапити.
Як закінчується легенда про Ґеральта й Цірі? Адже кожен те знає.
Вона дивилася на темні відтінки акварелі, що зображувала безформну барку, що суне затягненою опарами поверхнею озера, барку, яку підганяє довгою тичкою жінка, змальована як чорна фігура.
Саме так і закінчується та легенда. Саме так.
Німуе читала в її думках.
Не обовязково, Кондвірамурс. Це зовсім не обовязково.
Легенду, почала Німуе, я почула з уст мандрівного казкаря. Я сільська дитина, четверта дочка сільського стельмаха. Ті хвилини, коли в нашому селі гостював казкар Посвист, перекоти-дід, були найкращими хвилинами мого дитинства. Можна було відпочити від важкої праці, очима душі побачити ті казкові дива, побачити той далекий світ Світ чарівний і чудовий Віддаленішій і чудовішій навіть за ярмарок у містечку, віддаленому на девять миль.
Мала я тоді якихось шість чи сім років. Найстарша моя сестра мала чотирнадцять і вже була кривою від згорбленого сидіння над роботою. Бабська доля! До цього готували нас, дівчаток, змалечку! Горбитися! Вічно горбитися, горбитися й гнутися над роботою, над дитиною, над тягарем черева, яке хлоп поправляє тобі, ледве ти здужала відійти від пологів
Це ті старцівські оповістки привели до того, що стала я прагнути чогось більшого, ніж горб і важка праця, марити про щось більше, ніж врожай, чоловік і діти. Першою книжкою, що я купила за продані ожини, власноруч зібрані в лісі, була легенда про Цірі. Версія, як це ти красиво назвала, у популярному скороченні, для дітей, обрізана ad usum delphini. Була то версія саме на мій розум. Читала я ледь-ледь. Але й тоді вже знала, чого хочу. Хотіла я бути такою, як Філіппа Ейльгарт, як Шеала де Танкарвіль, як Ассіре вар Анагід
Обидві глянули на гуаш, що зображала замкову залу, занурену в легеньке chiaroscuro, стіл і жінок, які за тим столом сиділи. Легендарних жінок.
В академії, продовжила Німуе, до якої, зрештою, вступила тільки з другої спроби, я займалася тим міфом лише в аспекті Великої Ложі на заняттях з історії магії. На читання для насолоди спершу я просто не мала часу: мусила лупати ту скелю з усіх сил, щоб Щоб не відстати від донечок графів і банкірів, яким усе давалося легко, які сміялися з дівчини із села
Вона замовкла й з тріском почала виламувати собі пальці.
Врешті, продовжила, час на читання я знайшла, але тоді зрозуміла, що перипетії Ґеральта й Цірі цікавлять мене куди менше, ніж у дитинстві. Зявився той самий синдром, що й у тебе. Як ти то назвала? Подружній обовязок? Так воно було до моменту
Вона замовкла й потерла обличчя. Кондвірамурс зі здивуванням помітила, що рука Володарки Озера тремтить.
Було мені десь вісімнадцять років, коли Коли дещо сталося. Дещо, через що легенда про Цірі для мене ожила. Через що я почала займатися нею серйозно й науково. Через що присвятила їй життя.
Адептка мовчала, хоча всередині аж кипіла від цікавості.
Не вдавай, що не знаєш, сказала гірко Німуе. Адже всім відомо, що Володарка Озера охоплена майже хворобливою пристрастю до легенди про Цірі. Усі пліткують про те, як нестрашне спочатку дивацтво переродилося на щось подібне до наркотичної залежності чи майже манії. У тих плітках є чимало правди, дорогоцінна моя Кондвірамурс, чимало правди! А ти, раз я вибрала тебе за асистентку, також під ту манію й залежність потрапиш. Бо я стану того вимагати. Принаймні на час практики. Розумієш?
Адептка підтвердила кивком.
Тобі здається, що розумієш, Німуе опанувала себе й охолонула. Але я тобі те поясню. Поступово. А як надійде час, то поясню зовсім усе. Поки ж
Вона урвалася, глянула у вікно, на озеро, на чорну риску човна Короля-Рибалки, що чітко вирізнялася на золоті переливчастої поверхні вод.
Поки відпочинь. Оглянь галерею. У шафах та вітринах ти знайдеш альбоми та листи графіки, усі тематично повязані із завданням. У бібліотеці є всі версії та травестії легенди, а також більшість наукових праць. Присвяти тому трохи часу. Порозглядай, почитай, сконцентруйся. Я хочу, щоб ти мала матеріал для сну. Гачок, як ти то назвала.
Я зроблю те. Пані Німуе?
Слухаю.
Ті два портрети Ті, що висять поруч То також не Цірі?
Не існує жодного портрета Цірі, терпляче повторила Німуе. Пізніші митці зображували її винятково в сценах, кожен відповідно до своєї фантазії. Що ж до тих портретів, то отой зліва є, скоріше, вільною варіацією на тему, бо на ньому зображено ельфійку Лару Доррен еп Шіадаль, особу, яку художниця знати не могла. Бо художницею була відома тобі напевне з легенди Лідія ван Бредеворт. Одна з її вцілілих картин маслом іще висить в академії.
Знаю. А той, другий портрет?
Німуе довго вдивлялася в картину. У зображення худорлявої дівчини зі світлим волоссям і смутним поглядом. Одягненої в білу сукню із зеленими рукавами.
Малював його Робін Андеріда, сказала, обертаючись і дивлячись просто в очі Кондвірамурс. А кого там зображено Те мені скажеш ти, сняча й онейромантко. Висни те. І розкажи мені про свій сон.
Маестро Робін Андеріда першим помітив наближення імператора й зігнувся в поклоні. Стелла Конгрев, графиня Ліддерталь, встала й схилилася в реверансі, швидким жестом наказавши зробити те саме дівчині, яка сиділа в різьбленому кріслі.
Маестро Робін Андеріда першим помітив наближення імператора й зігнувся в поклоні. Стелла Конгрев, графиня Ліддерталь, встала й схилилася в реверансі, швидким жестом наказавши зробити те саме дівчині, яка сиділа в різьбленому кріслі.
Вітаю, пані, Емгир вар Емрейс кивнув. Вітаю й тебе, маестро Робіне. Як просувається робота?
Маестро Робін відкашлявся, зніяковілий, і знову вклонився, нервово витираючи пальці об фартух. Емгир знав, що художник страждає на гостру агорафобію й хворобливо несміливий. Але ж кому то перешкоджало. Важливо було, як він малював.
Імператор, як завжди під час подорожі, носив офіцерську уніформу гвардійської бригади «Імпера» чорний обладунок і плащ із гаптуванням у вигляді срібної саламандри. Наблизився, глянув на портрет. Спершу на портрет, а тільки потім на модель. Худорлява дівчина зі світлим волоссям і смутним поглядом. Одягнена в білу суконьку із зеленими рукавами, із малим декольте, оздобленим кольє з перидотів[26].
Пречудово, сказав спеціально в пустку, так, щоби не зрозуміло було, що саме він хвалить. Пречудово, маестро. Прошу продовжувати, не звертайте уваги на мою особу. Дозвольте вас, пані графине, на слово.
Відійшов подалі до вікна, змусивши, щоб вона пішла слідом.
Я відїжджаю, сказав тихо. Державні справи. Дякую за гостинність. І за неї. За принцесу. Справді добра робота, Стелло. Справді треба похвалити. І тебе, і її.
Стелла Конгрев граційно присіла в глибокому реверансі.
Ваша Імператорська Величність занадто до нас добрий.
Не хвали дня до заходу.
Ах Вона стиснула легенько губи. От як?
От як.
Що з нею буде, Емгире?
Не знаю, відповів він. За десять днів я поновлюю наступ на півночі. Наближається важка, дуже важка війна. Ваттьє де Рідо слідкує за змовами та за спробами протидій щодо мене. Державні інтереси можуть змусити мене до важких, до дуже важких рішень.
Ця дитина ні в чому не винна.
Я ж сказав: державні інтереси. Державні інтереси не мають нічого спільного зі справедливістю. Зрештою
Він махнув рукою.
Хочу з нею поговорити. Сам на сам. Підійди ближче, княжно. Ну ж бо, хутчіш. Імператор наказує.
Дівчина присіла в глибокому реверансі. Емгир міряв її поглядом, повертаючись памяттю до тієї багатої на наслідки аудієнції в Лох Ґрімі. Був сповнений повагою ба, навіть і здивуванням до Стелли Конгрев, яка протягом шести місяців, що сплинули від того часу, зуміла перетворити те незграбне каченя на малу аристократку.
Облиште нас, наказав. Зроби перерву, майстре Робіне, скажімо, щоби помити пензлі. А тебе, графине, прошу почекати в передпокої. А ти, княжно, пройди зі мною на терасу.
Мокрий сніг, що випав уночі, розтанув із першим промінням вранішнього сонця, але дахи веж і пінаклі замку[27] Дарн Рован усе ще залишалися мокрими й лисніли так, що, здавалося, аж палали.
Емгир підійшов до балюстради тераси. Дівчина згідно з етикетом трималася на крок позаду від нього. Він нетерплячим жестом змусив її підійти ближче.
Імператор довго мовчав, обіпершись обома руками на балюстраду, вдивляючись в узгіря, що поросли вічнозеленими тисами, виразно вирізняючись на тлі білих скалистих уступів. Блискала річка, стрічка розтопленого срібла, що звивалася дном котловини.
У повітрі відчувалася весна.
Надто рідко я тут буваю, відізвався Емгир. Дівчина мовчала.
Надто рідко я сюди приїжджаю, повторив він, оглядаючись. А це красиве місце, тут пахне спокоєм. Красива місцевість Ти зі мною погоджуєшся?