Так, Ваша Імператорська Величносте.
У повітрі вже відчувається весна. Я правий?
Так, Ваша Імператорська Величносте.
Знизу, з подвіря, долинав ледь чутний за брязкотом, стукотом і дзвоном підків спів. Ескорт, проінформований, що імператор наказав виїжджати, спішно готувався в дорогу. Емгир памятав, що серед гвардійців був один, який співав. Часто. І незалежно від обставин.
Глянь на мене милостиво
Синіми очима,
Обдаруй ти співчутливо
Звабами своїми,
Згадай мене співчутливо
У час пізній ночі,
Не відмовляй милостиво,
Обійми охоче.
Гарна балада, сказав він замислено, торкаючись пальцями важкого золотого імператорського альшбанда.
Гарна, Ваша Імператорська Величносте.
Гарна балада, сказав він замислено, торкаючись пальцями важкого золотого імператорського альшбанда.
Гарна, Ваша Імператорська Величносте.
«Ваттьє запевняє мене, що вже встав на слід Вільгефорца. Що знайти його то справа днів, найбільше тижнів. Голови зрадників покотяться, а до Нільфгарду доставлять справжню Ціріллу, королеву Цінтри. Та перш ніж до Нільфгарду прибуде автентична Цірі, треба буде щось зробити з двійником».
Підведи голову.
Вона послухалася.
Ти маєш якісь бажання? запитав він раптом різко. Скарги? Прохання?
Ні, Ваша Імператорська Величносте. Не маю.
Справді? Це цікаво. Ну, я ж не можу наказати тобі мати їх. Вище голову, як личить принцесі. Стелла, здається ж, навчила тебе манер?
Так, Ваша Імператорська Величносте.
«І справді, добре її навчили, подумав він. Спершу Ріенс, потім Стелла. Добре навчили, як саме й за яких обставин поводитися, напевно, погрожуючи, що за помилку чи необережне слово вона заплатить тортурами чи смертю. Застерегли, що їй доведеться грати перед вимогливою аудиторією, яка помилок не пробачає. Перед страшним Емгиром вар Емрейсом, імператором Нільфгарду».
Як тебе звати? запитав він різко.
Цірілла Фіона Елен Ріаннон.
Справжнє імя.
Цірілла Фіона
Не зловживай моїм терпінням. Імя!
Цірілла голос дівчини зламався, наче патик. Фіона
Досить, клянуся Великим Сонцем, сказав він крізь стиснуті зуби. Досить!
Вона голосно шморгнула. Проти будь-якого етикету. Вуста її тремтіли, але цього етикет не забороняв.
Заспокойся, наказав він, але голосом тихим і майже лагідним. Чого ти лякаєшся? Стидаєшся власного імені? Боїшся його визнати? Повязано в тебе з ним щось неприємне? Якщо я питаю, то лише тому, що хотів би звернутися, назвавши тебе справжнім іменем. Але мушу знати, як воно звучить.
Ніяк, відповіла дівчина, а її великі очі раптом блиснули, наче підсвічені сонцем смарагди. Бо то є ніяке імя, Ваша Імператорська Величносте. Імя точнісінько для того, хто є ніким. Тільки допоки я Цірілла Фіона, я щось значу. Тільки допоки
Голос її завяз у гортані настільки раптово, що вона мимоволі підняла руки до шиї, наче прикраса, що була на ній, виявилася не кольє, а тісною гаротою. Емгир усе ще міряв її поглядом, і надалі сповнений захватом від Стелли Конгрев. Одночасно відчував злість. Злість необґрунтовану. І через те дуже злу.
«Чого я хочу від цієї дитини? подумав він, відчуваючи, як злість здіймається в ньому, як кипить, як набухає піною, наче суп у казані. Чого я хочу від дитини, яку»
Знай, що я не мав нічого спільного з твоїм викраденням, дівчино, сказав він різко. Я не мав нічого спільного з тим. Я не давав таких наказів. Мене надурили
Він був сердитий на себе, розуміючи, що робить помилку. Уже давно треба було закінчити цю розмову, закінчити її гордовито, владно, грізно, по-імператорськи. Треба було забути про цю дівчину й про її зелені очі. Ця дівчина не існувала. Була двійником. Імітацією. Не мала навіть імені. Була ніким. А імператор не розмовляє з тим, хто є ніким. Імператор не просить вибачення, не кається перед тим, хто
Вибач мені, сказав він, а слова були чужими, погано клеїлися до губ. Я зробив помилку. Так, це правда, я винен у тому, що тебе спіткало. Я винен. Але даю тобі слово, що тобі вже нічого не загрожує. Уже не станеться з тобою нічого поганого. Жодна кривда, жодна проблема, жодна прикрість. Ти не мусиш боятися.
Я не боюся. Вона підвела голову та всупереч будь-якому етикету глянула йому просто в очі. Емгир здригнувся, уражений чесністю й довірою її погляду. Він відразу випростався, огидно-імператорський і гордовитий.
Проси в мене, що забажаєш.
Вона глянула на нього знову, а він мимоволі пригадав ті численні оказії, коли саме таким чином купував собі спокійне сумління за зроблену комусь підлість. Тішачись подумки, що платить настільки дешево.
Проси в мене, що забажаєш, повторив він, а через те, що був утомленим, голос його раптом став майже людяним. Я виконаю будь-яке твоє бажання.
«Нехай вона не дивиться так на мене, подумав. Я не виношу такого погляду.
Люди, кажуть, бояться дивитися на мене. А чого боюся я?
До дупи Ваттьє де Рідо та його державні інтереси. Якщо вона попросить, накажу відвезти її додому, туди, звідки її викрали. Накажу відвезти її туди в золотій кареті з шісткою коней. Достатньо буде лише попросити».
Проси в мене, що забажаєш, повторив він.
Дякую, Ваша Імператорська Величносте, відповіла дівчина, опускаючи очі. Ваша Імператорська Величносте, ви дуже щедрий і шляхетний. Якщо я можу висловити прохання
Кажи.
Я хотіла б тут залишитися. Тут, у Дарн Ровані. У пані Стелли.
Він не був здивованим. Передчував щось таке.
Тактовно втримався від запитань, що принизили б їх обох.
Я дав слово, сказав він холодно. Тож нехай усе станеться, як ти бажаєш.
Дякую, Ваша Імператорська Величносте.
Я дав слово, повторив він, намагаючись уникнути її погляду, і дотримаю його. Утім, я думаю, що обрала ти погано. Виказала не те бажання, що треба. Якби ти змінила думку
Я її не зміню, сказала вона, коли стало зрозумілим, що імператор не буде договорювати. Навіщо змінювати? Я обрала пані Стеллу, обрала речі, яких у житті своєму знала так мало Дім, тепло, доброту Серце. Не можна зробити помилку, обираючи щось подібне.
«Бідна наївна істотка, подумав імператор Емгир вар Емрейс, Дейтвен Аддан ін Карн еп Морвудд, Біле Полумя, що Танцює на Курганах Ворогів. Саме обираючи щось подібне, скоюють найстрашніші помилки».
Але щось може, далекий, призабутий спомин втримало імператора від того, аби промовити це вголос.
Цікаво, сказала Німуе, вислухавши доповідь. Насправді цікавий сон. Були ще якісь?
Та! Кондвірамурс швидким і впевненим ударом ножа стяла верхівку яйця. У мене після тої вистави все ще в голові паморочиться! Але це нормально. Перша ніч на новому місці завжди приносить шалені сни. Знаєш, Німуе, говорять про нас, снячих, що талант наш полягає не в тому, що ми сни бачимо. Якщо не торкатися видінь у стані трансу чи під гіпнозом, наші сонні марення не відрізняються від снів інших людей ані інтенсивністю, ані багатством, ані прекогніційними можливостями. Відрізняє нас і говорить про наш талант зовсім інше. Ми памятаємо сни. Рідко коли забуваємо про те, що нам сниться.
Бо маєте нетипову, тільки вам властиву роботу ендокринних залоз, відрізала Володарка Озера. Ваші сни то, якщо трохи тривіалізувати, не що інше, як уведені в організм ендорфіни. Як більшість диких магічних талантів, ваш також є прозаїчно органічним. Але навіщо я говорю про те, що ти й сама пречудово знаєш. Слухаю тебе, які ж іще сни ти памятаєш?
Молодий хлопець, нахмурилася Кондвірамурс, який мандрує серед порожніх полів із вузликом за спиною. Поля порожні, весняні. Верби Біля доріг і на межах. Верби, криві, дуплясті, розчепірені Голі, ще без зелені. Хлопець іде, розглядається. Настає ніч. На небі зявляються зірки. Одна з них рухається. То комета. Червоняста миготлива іскра, що навскіс перетинає небосхил
Браво, усміхнулася Німуе. Хоча я уявлення не маю, про кого ти снила, можна принаймні точно окреслити дату тієї події. Червону комету було видно шість днів навесні в рік підписання Цінтрійського миру. Точніше, у перші дні березня. В інших снах також зявлялися якісь дати?
Мої сни, пирхнула Кондвірамурс, солячи яйце, це не рільничий календар! Не мають табличок із датами! Але щоб бути точною, я снила сон про битву під Бренною, напевне, надивившись на полотно Міколая Кертози у твоїй галереї. А дата битви під Бренною відома. Та сама дата, що й рік комети. Я помиляюся?
Не помиляєшся. Щось особливе було в тому сні про битву?
Ні. Колотнеча коней, людей і зброї. Люди били одне одного й кричали. Хтось, напевне несповна розуму, кричав: «Орли! Орли!»
Щось іще? Ти говорила, що була ціла вистава.
Не памятаю Кондвірамурс перервала себе. Німуе всміхнулася.
Ну добре. Адептка гордовито задерла носа, не даючи Володарці Озера зробити злостивий коментар. Авжеж, інколи я забуваю. Ніхто не досконалий. Повторюю: мої сни то видіння, а не бібліотечні картки
Я про те знаю, відрізала Німуе. Це не іспит твоїх здібностей снячої, це аналіз легенди. Її загадок і білих плям. У нас, зрештою, виходить зовсім непогано, уже в перших снах нам вдалося розшифрувати дівчину з портрета, того двійника Цірі, яким Вільгефорц зумів ошукати імператора Емгира
Вони перервали розмову, бо до кухні увійшов Король-Рибалка. Уклонившись і забурчавши, він узяв із полиці хліба, горнятко-двійчатку й полотняний згорток. Вийшов, не забувши вклонитися й забурчати.
Він сильно кульгає, сказала Німуе удавано неохоче. Був важко поранений. Кабан розпоров йому ногу на полюванні. Тому він стільки часу проводить на човні. За веслами й риболовлею рана йому менше дошкуляє, на човні він забуває про каліцтво. То дуже пристойна й чесна людина. А я
Він сильно кульгає, сказала Німуе удавано неохоче. Був важко поранений. Кабан розпоров йому ногу на полюванні. Тому він стільки часу проводить на човні. За веслами й риболовлею рана йому менше дошкуляє, на човні він забуває про каліцтво. То дуже пристойна й чесна людина. А я
Кондвірамурс ґречно мовчала.
Я потребую чоловіка, рішуче пояснила мала чародійка.
«Я також, подумала адептка. Холера, нехай я тільки повернуся до академії, то відразу дозволю комусь себе збаламутити. Целібат діло хороше, але не довше, ніж на один семестр».
Німуе відкашлялася.
Якщо ти закінчила снідати й мріяти, ходімо до бібліотеки.
Повернімося до твого сну.
Німуе розкрила теку, перегорнула кілька виконаних у сепії акварелей, вийняла одну. Кондвірамурс упізнала відразу.
Прийом у Лох Ґрім?
Авжеж. Двійника представлено при імператорському дворі. Емгир удає, що дав себе обдурити, зберігає добру міну за поганої гри. Оце, глянь, амбасадори північних королівств, для яких той спектакль відіграється. А отут ми бачимо нільфгардських герцогів, яких спіткав афронт: імператор відмовив їхнім дочкам, знехтував пропозицією поріднитися. Вони жадають помсти, шепочуть, схилені один до одного, готують уже змову й убивство. Дівчина-двійник стоїть із похиленою головою, художник, аби підкреслити таємничість, навіть нарядив її у вуаль, що приховує риси обличчя І нічого більшого, за хвилину продовжила чародійка, ми про ту фальшиву Цірі не знаємо. Жодна з версій легенди не каже нам, що з тим двійником сталося пізніше.