Загавкали собаки. Хоча Мирон від початку поставив хрест на русявому лиш питання часу, хто перший помітить втікача: пси чи люди. Навздогін заволали: «Стій!» забувши про шикування, тут же дали відразу кілька автоматних черг. Але зухвалець, пригнувшись і загрібаючи на бігу руками, мовби плив на швидкість, помчав. На бігу пригинався, петляв, великими стрибками скорочуючи відстань між собою і рятівною стіною лісу. Товариші у нещасті проводжали втікача поглядами, у яких читалася надія на диво. Принаймні того бажав русявому Чотар, і навряд чи інші думали про щось інше. І ніби все складалося, бо він добіг-таки до лісу, хоч мав усі шанси бути підстреленим. За ним спустили вівчарок, далі налаштували погоню, іншим звеліли поки сісти посеред плацу, збившись докупи.
Так і сиділо пять десятків дорослих чоловіків під дулами автоматів, аж поки може, за дві годин, а може, і за півдня, хтозна, нема як стежити за часом русявого повернули. Уже встиг упасти невеличкий дощик, хоч не надто рясний, та з великими важкими краплями. Земля була мокрою, і втікача поклали лицем у багнюку. Чотар думав розстріляють, тут, при всіх, показово. Ні, офіцер поставив його на ноги, а двоє міцних солдатів почали лупити з обох боків, руками й ногами, і діяли вправно, не даючи впасти, змушуючи літати між їхніми кулаками, наче волейбольний мяч. Офіцер так само долучився до екзекуції, ставши третім зайвим, бо тепер русявому вдалося впасти. На що офіцер заволав:
Устати! Піднімайся, сука! І вгатив побитого ззаду під куприк.
Героя русявий перед людьми не грав. Кричав від болю, матюкався, сипав прокльонами й називав усіх москалями та сталінськими щенятами. Та після чергового удару раптом замовк, завмер, знепритомнівши. Офіцер голосно й глибоко видихнув, поставив на втікача ногу, витер об нього забрьохану підошву. Потім, утративши інтерес, переступив, пройшов уперед і став перед строєм, заклавши руки за спину.
Слухати мене всім! гаркнув хрипливим, чи то прокуреним, чи від природи таким голосом. З вами говорить капітан НКВС СРСР Орлов, якщо ви чули про такого. А як не чули й не бачили, то зараз маєте таку можливість. Я ж знаю кожного з вас, покидьки. То брехня, що вас хапають навмання, бо мені чи нашій владі так хочеться. У лавах переможної робітничо-селянської Червоної армії гідний служити не всякий. Тож дані про кожного з вас зібрані й ретельно вивчені. Тому вам пощастило, що ви тут. Запитаєте чому? На мить замовкнувши, Орлов підвів гостре підборіддя, повів далі, не чекаючи відповіді: Скажу. На тих, кого органи безпеки визнають зовсім безнадійними, тобто прихованими чи навіть явними ворогами, чекає смертна кара без суду й слідства. Як того вимагають закони воєнного часу. А якщо вас мобілізували, то це влада дає вам шанс змити свою провину кровю.
Перевівши подих, капітан тицьнув пальцем перед собою, націливши його просто на Чотаря.
Ти, ти, ти усі ви завинили перед своєю законною владою тим, що в період окупації працювали на німців. Так чи інакше, будь-яким способом. Кожен мав шанс стати на шлях боротьби. Робити бодай щось, допомагаючи армії, партизанам, радянському підпіллю. Добре, що серед вас нема бандерівських прислужників. Значить, ви до цього моменту вагалися. Не могли зробити остаточний вибір, на чий бік стати. Зараз іграм капут. Ви отримали можливість послужити на благо нашої перемоги над ворогом і тим самим заслужити прощення від влади. Або, знову пауза, загинути в бою, та все одно загинути з честю.
Усе ще тримаючи руки за спиною, Орлов пройшовся повз стрій, ковзаючи поглядом по обличчях мобілізованих і, як здалося Миронові, не бачачи жодного. Карбуючи кроки, капітан правив далі:
Ви мене запитаєте, чому оцей, кивок на побитого, відбувся таким покаранням. Звісно, я маю право розстріляти його й таких, як він, на місці. Але є наказ не накручувати проти себе місцеве населення. Тут бандьори, капітан підкреслив слово наголосом, уже давно розгорнули свою пропаганду, і їм отаке вигідно. Тільки законна влада, громадяни, так само наголосив, повернулася сюди рік тому. Назавжди. І радянська Україна повільно та впевнено перемагає й зміцнюється. Поки заважає війна. Вона скоро скінчиться, отоді почнеться відбудова. Усі ресурси з фронту кинемо сюди, уже нічого не заважатиме мирно жити й працювати під керівництвом мудрого товариша Сталіна.
Усе ще тримаючи руки за спиною, Орлов пройшовся повз стрій, ковзаючи поглядом по обличчях мобілізованих і, як здалося Миронові, не бачачи жодного. Карбуючи кроки, капітан правив далі:
Ви мене запитаєте, чому оцей, кивок на побитого, відбувся таким покаранням. Звісно, я маю право розстріляти його й таких, як він, на місці. Але є наказ не накручувати проти себе місцеве населення. Тут бандьори, капітан підкреслив слово наголосом, уже давно розгорнули свою пропаганду, і їм отаке вигідно. Тільки законна влада, громадяни, так само наголосив, повернулася сюди рік тому. Назавжди. І радянська Україна повільно та впевнено перемагає й зміцнюється. Поки заважає війна. Вона скоро скінчиться, отоді почнеться відбудова. Усі ресурси з фронту кинемо сюди, уже нічого не заважатиме мирно жити й працювати під керівництвом мудрого товариша Сталіна.
Завмерши на цих словах, Орлов зиркнув на чоловіків у строю і тепер, відчув Чотар, колов поглядом кожного, запамятовуючи.
Чого стали, мов бик насцяв? Не чую!
Поки Мирон зрозумів, чого від них вимагають, з лівого краю несміливо, ніби боячись зробити не те, ляснули в долоні. Раз, другий, потім підхопили впевненіше, і ось уже й Чотар, наслідуючи, хлопав, не підводячи при цьому очей.
Отак, капітан задоволено поправив широкий пасок, який підперезував шинель, потім знову заклав руки позад себе, зчепивши пальці, повернувся й неквапом закрокував у протилежний бік. Ще одне: присяги жоден із вас ще не склав. Тож спроба втечі поки не є дезертирством. Більшість із вас ховалася від мобілізації в погребах або за спідницями. То всякого, хто не хоче служити в армії й воювати з ворогом, валити на місці без суду? Так ресурсів не напасешся. Радянська влада людьми не розкидається, усякому дурному дає шанс. Уважайте, оцей його має. Хоча друга спроба не минеться.
Зупинившись, як минулого разу, точно навпроти Чотаря, капітан нарешті завершив промову:
І йому, і будь-кому іншому. Завтра вас доставлять у частину, де пофільтрують. Тоді й стане ясно, кого куди. Поки розійтися. Глядіть мені.
Повернувшись і рушивши до виходу, Орлов навмисне не обійшов русявого, а переступив через нього. Залишив територію, жодного разу не озирнувшись, дорогою потиснув руку якомусь гладкому цивільному, котрий товкся біля колючої огорожі. Вийшли разом, щось жваво обговорюючи, і Мирон зрозумів: капітан утратив до мобілізованих інтерес.
Тим часом чоловіки повільно розбрідалися врізнобіч. Двоє відразу посунули до втікача-невдахи, узяли під руки, спробували поставити на ноги. Русявий стогнав, та все ж, дозволивши себе підвести, жестом відсторонив помічників, при цьому хлопнувши одного по плечу.
Та дякую, хлопаки. Сам. Нічого в них не вийде.
Сплюнувши кров, побитий пошкутильгав до корівника. Порівнявшись із Чотарем, раптом заточився, і Мирон миттю підскочив, сіпнув за лікоть.
Тримайся вже, герой. Сильний, бачили.
Де там герой. Він знову сплюнув, але помічника не прогнав, кинув короткий, явно оцінювальний погляд. Бач, пожалів мене пан-товариш на свою голову.
Чого це на свою?
Так я знову втечу. А хочеш прислужитися давай, біжи докладай.
Тю на тебе. Мирон роздратовано повів плечима. Геройство твоє дурне так само. Куди рвонув?
Он туди. Русявий тицьнув указівним пальцем у бік лісу. Однаково я тут не буду. Ти, бачу, покірно йдеш, мов теля на заріз.
Ще зовсім недавно Чотар поважав незнайомця. Зараз, відчувши неприховану зневагу, раптово втратив інтерес.
Ох, та роби собі, що хоч!
Відвернувся, зібрався йти геть, та враз русявий міцно вчепився в лікоть, сильно стиснув, аж заболіло.
Ти чого? Мирон спробував вирватися, але пальці, здавалося, тримали мертво.
Нічого, буркнув утікач. Коли вже почав говорити, то давай далі. Цвяшко.
Що?
Хто. Я Цвяшко Степан, дражнили Цвяхом.
Чотар.
Звати як?
Ну Мироном.
Новий знайомий провів язиком по зубах, скривився.
Таки зламали один, москалики. Тримай.
Чотар потис простягнуту руку.
Отак. Тепер гайда, Мироне Чотар. Погуторимо, сам же підійшов.
Вони зайняли місце в кутку біля стіни, підстеливши прілої соломи, що валялася тут хтозна з яких часів.
Присідаючи, Цвяшко знову застогнав, тут же сказав:
Злішим буду.
Вистачає її. Чотар примостився поруч, відзначивши мимоволі: до них тут нікому не було діла, усі займалися тим, чим могли себе зайняти.
Чотар потис простягнуту руку.
Отак. Тепер гайда, Мироне Чотар. Погуторимо, сам же підійшов.
Вони зайняли місце в кутку біля стіни, підстеливши прілої соломи, що валялася тут хтозна з яких часів.
Присідаючи, Цвяшко знову застогнав, тут же сказав:
Злішим буду.
Вистачає її. Чотар примостився поруч, відзначивши мимоволі: до них тут нікому не було діла, усі займалися тим, чим могли себе зайняти.
Кого?
Та злості.
А ти вважаєш усе добре? Степан штовхнув Мирона ліктем у бік, підморгнув непідбитим оком. Хоч, розкажу, що ти за один? Я ж бачив таких, і не раз. Відчуваю вашого брата.
Якого ще брата? Чотаря новий знайомий дратував що далі, то більше, але щось таки тримало, не дозволяло лишити його, було бажання не так говорити, як слухати. Ти тут, так собі бачу, найрозумнішим себе числиш. Ніхто, крім тебе, не побіг. Значить, телята всі. Скажи ще вівці.
А хто? швидко запитав Цвяшко, вкотре сплюнувши рожевим. Ведуть колону здорових мужиків шестеро, ну, хай восьмеро автоматників. Офіцер попереду з пістолетом. Раз-два, налетіли, скрутили всіх, зброю забрали і хто куди.
Еге, гмикнув Мирон. Бачу, ти саме так і зробив. Чого ж тут, коли мудрий?
Через вас усіх.
Чого б це?
Того! Степан притулився тісніше, заговорив уже не так голосно, ніби боячись підслухають, хоч, на думку Чотаря, тут нікого стерегтися не треба. Кожен думає, що автоматник стрельне першим. Влучить у нього, а не в товариша. Отак чекаєте, хто ж першим почне. Та хто завгодно, аби не я. Хіба ти так не думаєш?
Я взагалі нічого не думаю.
Бовкнув пошкодував одразу: Цвяшко тут же причепився до слів:
Воно й видно! Щоб ти, Мироне, розумів шофером служив при німцях у Рівному. Сам звідти родом. А до того учився у Львові. Ще як совєти прийшли, оголосили тоді: мовляв, амба польському пануванню. Всякий українець віднині може здобути освіту. Ну, подався. Потім німці прийшли, і недовчився. Якось вибрався зі Львова назад, мав добрих знайомих, допомогли, пристроїли до машини.