До речі, грубезна кора дуба набагато твердіша, ніж гладенька, тонка шкіра бука, а тому краще захищена від зовнішніх ворогів. Звідси походить і вислів: «Хіба старому дубові не однаково, потреться кабан об нього чи ні?»
Спеціалісти
Дерева здатні рости в багатьох екстремальних місцях. Здатні? Радше повинні! Адже коли насіння падає з дерева, то може переміститися тільки за допомогою вітру чи тварин. Одначе якщо навесні воно пускає паростки жереб кинуто. Відтепер сіянець повязаний із цим клаптем землі до кінця життя й мусить приймати своє місце таким, яким воно є. І більшості молодого покоління ведеться скрутно, бо місцина, куди вони випадково потрапляють, на жаль, часто виявляється безперспективною. Наприклад, занадто темно скажімо, коли сонцелюбна вишня проростає під великим буком. Або ж надміру світло це вже стосується букового молодняка, бо на відкритому просторі його ніжне листя вигорає під променями яскравого сонця. Болотні лісові ґрунти здебільшого зумовлюють гниття коренів, а сухі піски їх висушують. Особливо нещасним є той, хто потрапляє на місце без будь-якого живильного ґрунту, наприклад, на скелю чи в розсоху гілок якогось великого дерева. А деколи щастя триває дуже коротко коли насіння лежить на високому пні зламаного стовбура. Тут розвиваються маленькі деревця, пускаючи коріння в прогнилу деревину. Проте вже в перше дуже посушливе літо, коли з мертвої деревини випаруються останні залишки вологи, засохне й фіктивний переможець. Разом з тим у багатьох видів є однакове уявлення про ідеальне місце проживання. Тому що для більшості європейських видів дерев діють ті самі критерії доброго самопочуття. Вони люблять щедрий на поживні речовини розпушений ґрунт, що добре провітрюється на багато метрів углиб. Земля має бути вологою, передовсім улітку. Не надто спекотне літо, а зима не занадто морозна. Помірні опади снігу, але достатні для інтенсивного напування землі під час танення. Захист від осінніх бур забезпечує гірський хребет, а в лісі водиться мало грибів та комах, що атакують кору й деревину. Якби дерева були здатні уявити власну країну мрій, то вона мала б саме такий вигляд. Якщо не брати до уваги невеличких клаптиків землі, таких ідеальних умов фактично ніде не існує. І це позитивно впливає на видове різноманіття. Тому що в Центральній Європі змагання у країні мрій виграли б тепер виключно буки. Вони добре вміють зискувати з розкошу і витісняти будь-яких конкурентів, просто проростаючи крізь їхні крони й, зрештою, вивищуючи верхівкові пагони над переможеним. Хто хоче вижити поряд з такими могутніми конкурентами, мусить придумати щось інше. А відхилення від лісової країни мрій означає труднощі. Хто воліє знайти власну екологічну нішу поряд з буками, той повинен у якійсь іншій сфері стати аскетом. Екологічна ніша? На Землі більшість життєвого простору не має ідеальних умов, ситуація є радше діаметрально протилежною: важких місцевостей є сила-силенна й хто дасть собі там раду, той може захопити велетенську територію для поширення. Так учинила смерека. Вона здатна поселитися будь-де, де панує коротке літо та дуже холодна зима, далеко на півночі або в наших горах неподалік межі лісового покриву. Оскільки вегетативний період у Сибіру, в Канаді чи Скандинавії часто становить лише кілька тижнів, то, перше ніж закінчився б сезон, бук не встиг би навіть пустити пагони для листя. Крім того, там такі люті зими, що наприкінці дійшло б і до обмороження. А це ті аспекти, в яких перевага на боці смереки. Вона відкладає в голки та кору ефірні олії, що є своєрідним захистом від морозу. У такий спосіб їй вдається не скидати свій зелений покрив, а в холодну пору року просто залишати його на гілках. Тільки-но навесні теплішає, вона відразу здатна здійснювати фотосинтез. Отож не втрачено жодного дня, і навіть якщо цукор чи деревина можуть вироблятися тільки протягом кількох тижнів, дереву все одно щастить щороку виростати на кілька сантиметрів. Але якщо голки зостаються на гіллі, виникає велика небезпека. На них затримується сніг, перетворюючись на неймовірно важкий тягар, що може зламати дерево. Щоб цього уникнути, смерека застосовує дві захисні стратегії. По-перше, як правило, вона утворює цілком прямий стовбур, стоїть абсолютно вертикально, а тому вивести її з рівноваги не так легко. По-друге, влітку гілки розміщуються горизонтально. Щойно на них падає сніг, як вони повільно опускаються додолу, аж поки не лягають одна на одну на взір покрівельної черепиці. Так вони підтримують одна одну, а силует дерева, якщо дивитися згори, суттєво зменшується. Таким чином, більшість снігу падає повз дерева. У засніжених районах високогірїв чи далекої півночі смерека крім того ще й утворює дуже вузьку довгу крону з короткими гілками, що підсилює цей ефект іще більше.
Спеціалісти
Дерева здатні рости в багатьох екстремальних місцях. Здатні? Радше повинні! Адже коли насіння падає з дерева, то може переміститися тільки за допомогою вітру чи тварин. Одначе якщо навесні воно пускає паростки жереб кинуто. Відтепер сіянець повязаний із цим клаптем землі до кінця життя й мусить приймати своє місце таким, яким воно є. І більшості молодого покоління ведеться скрутно, бо місцина, куди вони випадково потрапляють, на жаль, часто виявляється безперспективною. Наприклад, занадто темно скажімо, коли сонцелюбна вишня проростає під великим буком. Або ж надміру світло це вже стосується букового молодняка, бо на відкритому просторі його ніжне листя вигорає під променями яскравого сонця. Болотні лісові ґрунти здебільшого зумовлюють гниття коренів, а сухі піски їх висушують. Особливо нещасним є той, хто потрапляє на місце без будь-якого живильного ґрунту, наприклад, на скелю чи в розсоху гілок якогось великого дерева. А деколи щастя триває дуже коротко коли насіння лежить на високому пні зламаного стовбура. Тут розвиваються маленькі деревця, пускаючи коріння в прогнилу деревину. Проте вже в перше дуже посушливе літо, коли з мертвої деревини випаруються останні залишки вологи, засохне й фіктивний переможець. Разом з тим у багатьох видів є однакове уявлення про ідеальне місце проживання. Тому що для більшості європейських видів дерев діють ті самі критерії доброго самопочуття. Вони люблять щедрий на поживні речовини розпушений ґрунт, що добре провітрюється на багато метрів углиб. Земля має бути вологою, передовсім улітку. Не надто спекотне літо, а зима не занадто морозна. Помірні опади снігу, але достатні для інтенсивного напування землі під час танення. Захист від осінніх бур забезпечує гірський хребет, а в лісі водиться мало грибів та комах, що атакують кору й деревину. Якби дерева були здатні уявити власну країну мрій, то вона мала б саме такий вигляд. Якщо не брати до уваги невеличких клаптиків землі, таких ідеальних умов фактично ніде не існує. І це позитивно впливає на видове різноманіття. Тому що в Центральній Європі змагання у країні мрій виграли б тепер виключно буки. Вони добре вміють зискувати з розкошу і витісняти будь-яких конкурентів, просто проростаючи крізь їхні крони й, зрештою, вивищуючи верхівкові пагони над переможеним. Хто хоче вижити поряд з такими могутніми конкурентами, мусить придумати щось інше. А відхилення від лісової країни мрій означає труднощі. Хто воліє знайти власну екологічну нішу поряд з буками, той повинен у якійсь іншій сфері стати аскетом. Екологічна ніша? На Землі більшість життєвого простору не має ідеальних умов, ситуація є радше діаметрально протилежною: важких місцевостей є сила-силенна й хто дасть собі там раду, той може захопити велетенську територію для поширення. Так учинила смерека. Вона здатна поселитися будь-де, де панує коротке літо та дуже холодна зима, далеко на півночі або в наших горах неподалік межі лісового покриву. Оскільки вегетативний період у Сибіру, в Канаді чи Скандинавії часто становить лише кілька тижнів, то, перше ніж закінчився б сезон, бук не встиг би навіть пустити пагони для листя. Крім того, там такі люті зими, що наприкінці дійшло б і до обмороження. А це ті аспекти, в яких перевага на боці смереки. Вона відкладає в голки та кору ефірні олії, що є своєрідним захистом від морозу. У такий спосіб їй вдається не скидати свій зелений покрив, а в холодну пору року просто залишати його на гілках. Тільки-но навесні теплішає, вона відразу здатна здійснювати фотосинтез. Отож не втрачено жодного дня, і навіть якщо цукор чи деревина можуть вироблятися тільки протягом кількох тижнів, дереву все одно щастить щороку виростати на кілька сантиметрів. Але якщо голки зостаються на гіллі, виникає велика небезпека. На них затримується сніг, перетворюючись на неймовірно важкий тягар, що може зламати дерево. Щоб цього уникнути, смерека застосовує дві захисні стратегії. По-перше, як правило, вона утворює цілком прямий стовбур, стоїть абсолютно вертикально, а тому вивести її з рівноваги не так легко. По-друге, влітку гілки розміщуються горизонтально. Щойно на них падає сніг, як вони повільно опускаються додолу, аж поки не лягають одна на одну на взір покрівельної черепиці. Так вони підтримують одна одну, а силует дерева, якщо дивитися згори, суттєво зменшується. Таким чином, більшість снігу падає повз дерева. У засніжених районах високогірїв чи далекої півночі смерека крім того ще й утворює дуже вузьку довгу крону з короткими гілками, що підсилює цей ефект іще більше.
Окрім того, голки провокують іще одну небезпеку, їхнє перебування на дереві збільшує площу, що піддається вітровим навантаженням, а тому під час зимової негоди смереки легко ламаються. Від цього їх уберігає тільки неймовірно повільний ріст. Багатовікові дерева часто бувають десять метрів заввишки, а статистично небезпека посутньо зростає тільки від двадцяти пяти метрів.
З давніх-давен у наших широтах існували переважно букові правікові ліси, а ті фактично не пропускали до землі світла. До цього підлаштувався тис ягідний, який є втіленням скромності й терпіння. Йому відомо, що букам ніколи не буває достатньо води, тому він спеціалізується на нижніх ярусах лісу. Він росте тут за допомогою тих трьох залишкових відсотків світла, що його крізь своє листя пропускають буки. Щоправда, часто минає ціле століття, поки за таких умов тис виростає на багато метрів угору і досягає статевої зрілості. А за цей час із ним може багато чого трапитися: рослиноїдні обгризуть його, відкинувши на десятиліття назад, або, що ще гірше, загиблий бук повністю вирве його з коренем. Однак міцне дерево подбало про все заздалегідь. Із самого початку воно вкладає значно більше енергії в розбудову кореневої системи, ніж інші види. Тут зберігаються поживні речовини, і якщо на поверхні з ним трапляється якесь нещастя, воно знову натхненно росте догори. У процесі часто утворюється багато стовбурів, що пізніше, в старшому віці, знову можуть зростися. Це надає дереву зморшкуватого вигляду. А яким старим буває тис! Зі своїм тисячолітнім віком він переживає більшість великих конкурентів, а відтак із плином багатьох століть, коли чергове старе дерево віддає дух, тис знову стоїть на осонні. Проте все одно тиси не бувають вищими за двадцять метрів адже вони скромні й не прагнуть висот.
Граб звичайний, або білий бук (споріднений з березами, а не з буками, як можна припустити з його назви), намагається наслідувати тис, але не є таким скромним і потребує трохи більше світла. Він хоч і виживає посеред буків, одначе ніколи не виростає до розмірів великого дерева. Проте він і так зрідка досягає більше ніж 20-метрової висоти і то тільки біля таких сонцелюбних видів, як дуб. Тут граб може вільно розвиватися й, оскільки він не становить жодної небезпеки принаймні для великих дубів, місця вистачає для обидвох видів. Але часто до їхнього товариства приєднується бук, який забирає місце в обох і переростає дуб. Граби виграють тим, що нарівні з великою кількістю тіні вони витримують іще й велику посуху та спеку тоді буки здають позиції, а граби дістають шанс принаймні на сухих південних схилах.
Болотні ґрунти, застояла, бідна на кисень вода коріння більшості видів дерев такого не витримує і вмирає. Зазначену ситуацію маємо біля витоків джерел або вздовж річкових заплав, що перебувають у районі затоплення й знову і знову опиняються під водою. Якщо буковий горішок заблукає і проросте там, то спершу з нього може вирости цілком імпозантне дерево. Проте одного разу під час літнього буревію бук просто перекинеться, бо його зігнилі корені не забезпечать належної опори. Схожі труднощі виникають і в смерек, сосен, грабів та беріз, якщо їхній стовбур певний час стоїть у застояній, гнилій воді. Зовсім протилежне відбувається з вільхами. З їхньою тридцятиметровою максимальною висотою вони хоча й не здатні перевищити своїх конкурентів, але прекрасно ростуть у непопулярному болотному ґрунті. Їхня таємниця криється у внутрішніх вентиляційних каналах, які розміщені в кореневій системі. У такий спосіб кисень транспортується навіть до найменших кінчиків подібно до пірнальників, що через шланг сполучені з поверхнею. Крім того, у нижній частині стовбура в них розташовані коруваті комірки, що уможливлюють надходження повітря. І тільки якщо вода тривалий час перекриває ці дихальні отвори, вільха ослаблюється настільки, що її коріння стає жертвою агресивних грибів.
Дерево чи не дерево?
Власне кажучи, а що таке дерево? Словник «Дуден» трактує його як деревну рослину зі стовбуром, з якого ростуть гілки. Головний пагін мусить домінувати й постійно рости все далі догори, інакше таку рослину зараховують до кущів, що мають багато стовбурців чи то пак гілок зі спільного кореневища. Проте що робити з висотою? Особисто в мене завжди виникають проблеми, коли я переглядаю доповіді про ліси середземноморського регіону, що видаються мені скупченням кущів. Дерева це ж величні істоти, під їхніми кронами ми маємо такий вигляд наче в траві мурашки. Але під час подорожей до Лапландії я наткнувся на цілком інших представників серед них почуваєшся ніби Гуллівер у Ліліпутії. Це карликові дерева тундри, що їх мандрівник може взагалі не зауважити і затоптати. Деколи й за сотню років вони не виростають вище від двадцяти сантиметрів. Наука не визнає їх за дерева так само як і березу низьку, що вже почасти видно з її назви. Однак навіть цей кущ утворює стовбурець заввишки до трьох метрів, щоправда, здебільшого він таки не підіймається вище від рівня очей, а тому, очевидно, його не сприймають серйозно. Утім, якщо всіх міряти однією міркою, то маленький бук чи горобину деревами вважати теж не можна. Крім того, великі ссавці як-от сарни та олені обгризають їх настільки, що вони на десятиліття зупиняються в рості й перебувають у формі куща з багатьма пагонами заввишки до пятдесяти сантиметрів.