Куди їдемо? спитав він.
У «Вершник її знав».
Що?
Це така кінцівка одного жарту, двозначний вираз[45], а ще назва кавярні на Ґрінвіч-Віллидж.
Овва.
Нагадаєш, щоб я тобі якось розповіла той жарт.
Смішний, мабуть, сказав він. Ти нарешті усміхаєшся.
У «Вершник її знав» люди підходили та запитували, куди вона запропастилася, бо не бачилися з нею вже сто років та сумували за її літературними читаннями. Нола любила тут бувати. Це місце найближче, у якому вона коли-небудь бувала до «Лівого берега[46]», і тут вона відчувала себе в середовищі письменників та художників.
Вони розширювали приміщення, тому навкруги лунали удари молотів, поки робітники намагалися пробитися до порожнього приміщення магазину по сусідству. Відчувався запах давньої штукатурки. Інтерєр самої кавярні був схожий на французьке кафе. За поверхні столів слугували старі колоди для обробки, а стіни були вкриті пожовклими копіями французьких, італійських та німецьких газет, що дарувало закладу стилю чесної бідності, ніби вони не могли дозволити собі поклеїти на стіни щось інше. Стільці були різні, як деревяні табуретки, так і крісла з переплетеними дротяними спинками. Вздовж однієї стіни стояли старезні лави з парку та маленькі круглі столики. Лампи від «Тіффані[47]» розсіювали рудувате світло на голу деревяну долівку. За стійкою виблискувала гігантська еспресо-машина з хитромудрими важелями та фігурками орлів на великих кавниках[48].
В очах Тодда вона побачила несхвалення, і це її роздратувало.
Знаю, виглядає фальшиво, сказала вона, навіть не намагаючись стишити голос, але така фальш мені до вподоби.
Я ж нічого не сказав.
Тобі й не треба було. У тебе дуже експресивне обличчя.
Так само, як і ця кавова машина, пожартував він, самовдоволено всміхаючись.
Вона простогнала.
Ноло-золотце!
Нола розпізнала цей голос ще до того, як побачила його власника. Упівоберта вона простягнула руку, і огрядний коротун у вельветовому піджаку, що висів на його плечах, ніби накидка, поцілував її долоню.
Кірку-золотце. Як твої справи?
Я чекав тебе, Ноло, сказав він, не зводячи з неї погляду крізь товсті окуляри. Ти все обіцяєш завітати на якийсь із моїх пятничних званих вечорів, але так ніколи й не дотримуєшся обіцянки.
Нола познайомила його з Тоддом.
Кірк викладає економіку в Центральному муніципальному коледжі. Але це лише для того, щоб дозволити собі справжню професію, а саме організацію вечірок у себе на квартирі щопятниці ввечері. Всі просто шаленіють від них. Кірк блукає по місту, і коли знайомиться з кимсь цікавим, чи принаймні кимось, хто не схожий на інших, то запрошує його або її на свою пятничну вечірку.
Вам обом варто прийти якоїсь пятниці, сказав він. Просто прихопіть пляшечку вина.
Кірк знову поцілував її руку, а тоді відійшов та загнав у куток худющу сутулу молодицю у вінтажній блузці та дуже високих шкіряних черевиках, а Нола почула, що він каже: « у пятницю ввечері і прихопи пляшечку вина».
Власник кавярні помітив Нолу та обійшов стійку, щоб обняти її.
Мейсон про тебе розпитувала, сказав він. Їй потрібні гроші за оренду.
Я саме до неї йду, щоб заплатити, сказала Нола. Просто заскочила випити чашечку капучино та подивитися, хто є. Ейбе, це Тодд Крамер. Тодде, познайомся з Ейбом Коломбо. Тодд простягнув руку, а Ейб ляснув по ній відкритою долонею, тоді цмокнув Нолу в щоку та подався назад, до касового апарата.
Ейб Коломбо? прошепотів Тодд.
Нола всміхнулась.
Його батько паршива вівця в місцевій сімї Коломбо в Маленькій Італії[49]. Одружився з вродливою єврейською дівчиною. Тоді Ейб зробив те саме. Сара тут обслуговує столики.
Її тішило те, що для більшості людей важко відрізняти офіціанток із їхнім блідим макіяжем та відповідними білими фартушками зверху чорних трико й топів. Вони всі носили чорні балетні чешки та безшумно пропливали повз, розносячи чорні дощечки з крейдою, що слугували тут за меню, а записники для замовлень звисали з їхніх запасок, підвязані шкіряними ремінцями.
Сара помітила її та передала Тоддові дошку з меню.
Ноло, Норм Волдрон кілька разів питав про тебе. У нього заплановано кілька читань, і він думав, що тебе це може зацікавити.
Взагалі, в мене зараз не надто багато часу, сказала вона. Більшу частину дозвілля я малюю, та й з дому я виходжу вже не так часто, як раніше.
Сара прийняла їхні замовлення на два капучино та сховалася назад у натовпі.
У тебе тут багато друзів, сказав Тодд.
Знайомих, не друзів. Але як художниці мені імпонує товариство творчих людей.
Не знав, що ти художниця, сказав він. Я б залюбки глянув на твої роботи.
Ти маєш на увазі, хотів би відвідати мою студію?
Так.
І, звісно, потім ти б захотів випити трішки вина та піддатися розпусті на підлозі під сяйвом свічок.
Слухай, не треба плутати мене з Еліотом. Це він у нас донжуан. Спитай будь-якого мого знайомого. Я не бабій. Але скажу так: ти перша жінка, яка мене справді зацікавила з часів коледжу.
Вона засміялася.
Це було не так давно. Добре, я ризикну. Але попереджаю тебе, якщо почнеш якісь штучки, сам будеш винен.
Коли вони пішли з «Вершника її знав», то попрямували Гюстон-стрит до СоГо[50], де вона винаймала куток в одному лофті в художниці, яку звали Мейсон. Нола зайшла всередину разом із Тоддом, й вони побачили, що Мейсон сидить на підлозі перед мольбертом та курить травку. Її приплюснутий ніс та каштанове волосся, що обрамляло квадратне обличчя, завжди нагадувало Нолі маленького пекінеса.
Привіт, сказала Мейсон, невпевнено спинаючись на ноги. Вона проігнорувала Тодда та прошепотіла Нолі: Ходи, глянеш на мою останню роботу. Я випробовую нові кольори та форми.
Нола подивилася на поєднання квадратів та графіті з аерозольної фарби на стіні станції метро і кивнула.
Оригінально. Мені подобається твоя техніка. Дуже по-сучасному.
Погоджуюсь, сказав Тодд.
Мейсон спопелила його поглядом та повернулася назад до Ноли.
Хочу підтримувати звязок із молодим антиконформістським поколінням.
Коли Нола відвела Тодда в свій куток студії, Мейсон попленталась геть.
Що з нею таке? спитав Тодд.
Її не цікавлять чоловіки.
А тебе?
Приблизно так само, як і жінки.
Що це означає?
Це нічого не означає. Так просто є.
Це нічого не означає. Так просто є.
Боже, я розгубився. Мені важко слідкувати за твоїм ходом думок.
Вибач, Тодде, але я не можу його змінити, щоб догодити тобі. Якщо ти за ним не встигаєш, тобі, мабуть, краще залишатися розгубленим.
Він похитав головою.
Це ти розгублена. То чому ти мене обманюєш?
Поясни, що ти цим хочеш сказати?
Саллі, Белла, Нола. Хто ти?
Я це я, яким би імям мене не називали люди.
Справді?
Нола відвернулась.
Я думала, ти хотів подивитися на мої картини.
Ти наче ртуть, сказав Тодд. Намагаюся тебе зловити, а ти прослизаєш мені між пальців.
Я створила ці картини нещодавно. Та якийсь час я не працювала. Я нечасто виходжу і
Вона розвернула полотна, що стояли обперті лицьовою стороною до стіни, та розклала їх в ряд, щоб він подивився.
Тоддові забило дух.
Вона знала, що для когось іншого, як-от Тодда, ці люди, обєкти та створіння з її снів будуть схожими на «Пекло» Данте. Вона не уявляла, звідки до неї прийшли ці образи. Вона малювала, охоплена шалом, переносячи образи на полотно. Жінка без обличчя. Дитина з розколотими щоками, чолом та підборіддям, яка витріщилася на глядача мертвими очима. Ціла серія смертей. Не доведені до кінця самогубства. Вона закінчить їх олійними фарбами. А далі була численна серія: обличчя з багатьма ротами і всі кричать. Голова, що розчахнута сікачем.
Чому? запитав він.
Так я можу впоратися з власними почуттями. Так я можу контролювати щось всередині мене через зовнішню проекцію, яку можна надовго зберегти, щоб дивитися на неї, розуміти її. Контролювати.
Тодд похитав головою.
Господи! Я знаю, як це бути розбитим, пройти крізь пекло, але все це ніби картини з Алісиного Задзеркалля.
Нола кивнула.
Ти відрізняєшся від пересічних чоловіків, з якими
З якими що?
Не має значення.
З якими має справу Саллі? сказав він.
Вона витріщилася на нього.
З ким ти розмовляв? Як багато ти знаєш?
Він тицьнув на картину дівчинки з обличчям, розтрощеним на пластини.
Тільки те, про що зміг сам здогадатися. Ставлю десять до одного, що ти не та чи не те, ким здаєшся в цю мить.
Зрозуміло. І ким я здаюсь?
Розумною, самостійною жінкою, яка цікавиться культурою та мистецтвом. Холодною, різкою, мислячою.
А хто я насправді? Поза цією маскою?
Шалам-Балам, сказав він.
І вся королівська кіннота, і вся королівська рать
І купа тих вершників не могли її не знать.
Нола дивилася на відображення картини жіночого обличчя в тріснутому дзеркалі.
не можуть сердегу докупи зібрать.
Тобі й не треба бути вкупі. В мене хороша інтуїція, я вмію імпровізувати. І прийму тебе такою, яка ти є, сказав він.
І якою я є? Яким ти є? Розкажи мені, хто ти.
Ми всі різні люди в різних ситуаціях. У шістдесятих, у Колумбійському[51], я був антивоєнним активістом. У сімдесятих азартним гравцем. Зараз я бізнесмен та ланка суспільства. Ми всі складаємося з багатьох людей.
Вона похитала головою.
Ти говориш про різні періоди життя людини. Більшість людей багатогранні, як призми діаманта, що віддзеркалюють світло. Я інша. Я одна сльоза в намисті з пяти перлин.
Це мене й вражає. Щось у тобі змусило мене знову дивитися на життя із запалом. Без стимуляції азартних ігор, я ніби помер. А ти мене розбудила. Я не вдаю, ніби знаю, в чому справа. Те, як ти постійно змінюєшся, дуже мене збуджує. Але не зрозумій мене неправильно. Я не вважаю тебе якоюсь невротичкою. Для мене ти найчарівніша людина, яку я коли-небудь бачив. Життя з тобою ніколи не набридне.
Нола похитала головою.
Ти не маєш права задумуватися про життя зі мною.
Не можу нічого вдіяти. Ти засіла в мене в голові ще з того першого дня.
Хлопчачі блакитні очі Тодда молили її. Він здавався їй привабливим. Нола, не опираючись, дозволила йому обійняти себе. Тодд притиснув її до себе, і хоча вона й не відповіла на його поцілунок, але й не відсторонилась. Проте коли його рука опинилася на її грудях, Нолу це злякало. Вона стрепенулась, психічно відступаючи. Вона хотіла, щоб він тримав там руку, гладив її груди, цілував їх, але знала, якщо це продовжиться, вона втратить контроль, і якась із інших може вийти крізь їхні обертові двері.
Чому? Чому вона не могла лишитися назовні та віддатися комусь, кому вона подобається, якщо їй цього хочеться? Це нечесно бути приреченим переживати життя тільки через книжки та журнали. Вона хотіла, щоб його ніжні руки торкалися її тіла.