Чому? Чому вона не могла лишитися назовні та віддатися комусь, кому вона подобається, якщо їй цього хочеться? Це нечесно бути приреченим переживати життя тільки через книжки та журнали. Вона хотіла, щоб його ніжні руки торкалися її тіла.
Тодд поклав її на розкладачку. Нола хотіла залишитися зовні та дати йому покохатися з нею. Але думка про проникнення змусила відмовитися від цього почуття. Зростаюче бажання зникло, її охопив холод і раптове заціпеніння, й вона знала, що не може відчувати ні пристрасті, ні болю. Нола розізлилась, коли двері перекрутилися і витурили її
Джинкс відчула, як її виштовхнули наперед. Вона звела погляд на пару незнайомих чоловічих очей, відчула, як чиясь рука рухається між її стегнами. Вона потягнулася вниз та стиснула його запясток, глибоко занурюючись нігтями в плоть. Вона підскочила.
ЯКОГО ХЕРА ТИ РОБИШ?
Я хочу тебе, сказав він. Я від тебе божеволію.
Вона відсмикнула його руку та вліпила сильний ляпас.
СУЧИЙ ТИ СИНУ! ЗАБЕРИ ВІД МЕНЕ СВОЇ ДОВБАНІ РУКИ!
Тодд швидко позадкував.
О Господи, сказав він. Ще одна.
Джинкс схопила крісло та швиргонула ним у його бік. Вона схибила, і крісло грюкнуло об стіну та відскочило, пробивши дірку в одній із картин Ноли. Тодд вхопив її запясток і притиснув Джинкс до ліжка. Вона борсалася, плювалася та кричала, звиваючись та викручуючись, щоб він її відпустив. Але Тодд був сильним.
Я вбю тебе, крикнула вона. Я дістану свій пістолет і прострелю твою макітру.
Ми можемо це обговорити?
Ти намагався мене зґвалтувати, а тепер хочеш це обговорити?
Я не ґвалтував тебе. Ноло, що з тобою?
Джинкс відчула, як напруга полишає її тіло. Вона швидко роздивилася навколо та зрозуміла, що трапилося. Зазвичай вона дізнавалась від Деррі, що то Белла вплутувалась у якісь справи з чоловіками. Тепер і Нола взялася за це лайно. Спочатку з тим охоронцем в магазині, тепер оце.
Він посилив хватку, й вона відчула себе паралізованою. Джинкс ненавиділа відчуття обмеженості. Не біль. Його вона зрідка відчувала, та й коли це ставалося, то був лиш якийсь невиразний тупий біль. Але відчуття нерухомості наповнювало її збентеженням, ніби хтось її душив.
Добре! видихнула вона. Відпусти мене.
Тодд зліз із розкладачки, все ще не відпускаючи її запястки. Вона важко дихала, ніби щойно бігала, та знала, що то все з люті. Господи, як же вона ненавиділа те відчуття. Тоді він повільно відпустив її.
Джинкс обійшла студію, розглядаючи картини Ноли. Вони її зачіпали. Обличчя людей спричиняли якісь неясні спогади. Коли вона дійшла до дівчинки з розбитим обличчям та порожніми очима, її пересмикнуло. То було наче дивитися на себе у коридорі з дзеркалами. Вона взяла ніж та почала їх різати. Щоразу, коли Тодд підходив, щоб зупинити її, вона штрикала його в бік, але йому завжди щастило відскакувати. Коли Джинкс закінчила, всі картини в студії було знищено включно з роботами Мейсон.
Тодд облишив спроби зупинити її. Він сидів з краю розкладачки та спостерігав. Коли Джинкс припинила, то підвелася, віддихуючись, посеред кімнати, виснажена та обмякла.
Тобі так краще? спитав він.
Відвали! гаркнула вона.
Ти зігнала багато агресії. Зараз маєш бути досить спокійною, щоб змогти про це поговорити.
З тобою?
Чому б і ні?
Тому що ви всі, мужики, однакові. Завжди думаєте тільки про одне, використовуєте нас і кидаєте, як старі машини на звалище.
Ноло, це жодним чином не
Заткнися! закричала вона. Я не хочу тебе слухати. Вона кинулася на нього з ножем. Тодд ухилився, але Джинкс зачепила його ліве передпліччя, залишивши кривавий поріз. Отак! сказала вона. Такий колір тобі більше пасує. І якщо ти бодай спробуєш мене переслідувати, я довершу це діло.
Джинкс кинула ніж на підлогу та вибігла зі студії, повз жінку з собачим обличчям у забризканих фарбою джинсах, що стояла на сходах біля входу. Джинкс не звернула ніякої уваги, коли та жінка закричала:
Агов, Ноло, куди ти пішла? Де той твій хлопець?
Періодично зриваючись із ходи на біг, Джинкс йшла до південного боку Вашингтон-сквер-парку, розглядаючи обличчя інших людей. Вона дісталася до дитячого майданчика і зупинилася.
У пісочниці маленький хлопчик дражнив дівчинку. Ще один жорстокий, мерзенний чоловік. Він топтав її «пасочки», а коли дівчинка відсунула його ногу, то потягнув її за волосся. Джинкс підійшла ближче. Хлопчик попрямував до гойдалки.
Вона згадала, як вітчим Саллі, Фред, хапав її за волосся, коли хотів покарати, як він клав її собі на коліна та скидав трусики, щоб відшльопати. Вона згадала, яким жорстким він ставав у ті моменти. Джинкс не надто відчувала біль навіть дитиною, та Фред продовжував, а коли нарешті відпускав її, вся жорсткість кудись зникала, а очі ставали наче скляними. Як очі цього хлопчика зараз. Джинкс потяглася рукою та вхопила його за горло. Почала стискати.
Якась інша дитина крикнула на неї. Джинкс відвернулася, і я змогла вискочити. Я відпустила хлопчика і швидко втекла звідти. Зазвичай я не втручаюся, але вбити дитину? Господи, у мене перед очима так і промайнуло, як ми впятьох проводимо наступну сотню років у одиночній камері.
Я знайшла телефонну будку на Макдуґал-стрит, подзвонила у кабінет Роджера та сказала Меґґі, що Джинкс щойно ледь не вбила маленького хлопчика, тож Роджерові краще щось зробити і якнайшвидше. Він у лікарні, відповіла Меґґі, а потім наказала зустрітися з нею біля входу в травмпункт.
Я була трохи знервована, мене трусило від думки про ті руки, які почикрижили картини Ноли і ледве не задушили дитину. Треба щось робити, в цьому немає сумніву. Але що? Може, Нола мала рацію? Може, нам краще всім померти? Я відкинула цю думку. Повинен бути інший шлях. Роджер мусить щось придумати.
Щоб не виникло непорозумінь, якщо раптом Саллі вийде раніше, ніж я дістануся до кабінету Роджера, я видерла сторінку з маленького записника Ноли та написала: «Коли прочитаєш це, йди одразу ж до пункту швидкої допомоги клініки Мідтауна, там зустрінешся з Меґґі».
Я подумала про те, щоб знайти таксі, але потім згадала, що хтось іще повинен слідкувати за витратами, тому просто сіла на автобус на Пятій авеню. Я стиснула записку в руці, щоб Саллі, отямившись, знала, що робити. То все була її провина. Якби вона не була такою слабкодухою, то могла б стримуватись і не допускати Джинкс до контролю. Я завжди мусила вгамовувати злість та жорстокість Джинкс, завжди зявлялася тоді, коли доводилося все залагоджувати. Деррі-слідопитка, постійно весела й безтурботна, вічно готова склеювати все докупи після того, як Джинкс робила щось огидне і створювала проблеми для Саллі. Як-от сьогодні. Такого не сталося б, якби я могла стати цілісною особистістю. Я заплющила очі та уявила, що ширяю як вільна дика птаха все вище і вище, кружляю, наближаючись ближче до сонця а тоді відчула, що зриваюся, падаю вниз вниз вниз і опиняюся знову тут, замкнена в темному закутку розуму Саллі.
Саллі повернула голову, щоб запитати Тодда, чому він йшов назирці за нею аж до церкви, й вражено побачила, що сидить у автобусі, одягнена в заляпані фарбою джинси. Вона роззирнулась довкола, подивитися, чи хтось помітив її ніяковість. Де вона була? Що робила? Куди прямувала? Наскільки довгим цього разу був провал? Саллі глянула на годинник. 17:31. Останнє, що памятала, то відвідини церкви святого Михаїла о 14:23, і те, як вона виявила, що Тодд переслідував її. Та чи зараз той же день? Чому вона одягнена в ці вимащені фарбою джинси? Візьми себе в руки, подумала вона.
Коли Саллі впевнилася, що зараз не буде чергового провалу, їй стало краще. Вона заспокоїлася та почала дихати легше, притулившись головою до вікна. Можливо, їй краще зійти за наступним поворотом та подзвонити докторові Ешу. Знаючи, який він заклопотаний, Саллі не хотіла зайвий раз його турбувати. Та вона уявлення не мала, що відбувалося після церкви. Саллі міцно стиснула кулаки, і тут помітила щось у лівій руці. Вона розтиснула долоню та побачила зіжмаканий папір. Перелякана, вона розгорнула та прочитала цидулку.
«Будь ласка, Боженько, подумала вона, нехай не сталося нічого поганого. Я хороша людина. Я не хочу робити кепські речі».
Вона несподівано підвела голову та побачила, що автобус проїжджає повз зупинку клініки Мідтауна. Саллі підскочила та зійшла.
Вона пройшла від Пятої авеню до Лексінґтон-авеню, стискаючи повідомлення в руці. Кинула на нього ще один погляд. Зовсім не її почерк. Жирні округлі літери ніби друковані абсолютно не схожі на її дрібні, акуратні, скошені вліво буквочки, такі маленькі, що в школі їй вдавалося конспект цілого заняття вмістити на одній сторінці, поки інші діти розтягували текст на три-чотири. Та цей великий почерк точно належав комусь іншому. Вона швидко проштовхнулася крізь обертові двері у вестибюль, у якому на неї вже чекала Меґґі.
Як ви? спитала Меґґі.
Трішки знервована.
Хто?
Я Саллі. Вона вручила Меґґі зіжмакану записку.
Та глянула на неї, похитавши головою.
Ви, мабуть, себе жахливо почуваєте.
Вибачте, що так турбую вас. Я знаю, що доктор Еш дуже заклопотаний.
Вам не варто хвилюватися, телефонуйте в будь-який час дня чи ночі, Саллі. Меґґі провела її до холодної білої кімнати для огляду. Тепер трохи відпочиньте. Доктор Еш приймає іншого пацієнта. Він підійде до вас десь через пять хвилин.
Дивовижно, я навіть не знаю, чому я тут. Мені невтямки, що відбулося. Можливо, що й нічого не сталося. Мені так соромно.
Не думайте так, Саллі. Я знаю, на те була якась серйозна причина, й він допоможе вам з цим розібратися.
Сподіваюся. Мені страшно. Будь ласка, не зачиняйте двері.
Саллі відкинулась назад та обперлася головою об стіну, все ще відчуваючи себе досить напруженою. Вона зазвичай нервувала в лікарнях.
Через кілька хвилин її стривожив звук голосів. Дві жінки, що проходили повз кімнату, заглянули досередини. В однієї медсестри був чорний бейджик із білими літерами, в якому було вказано «П. Даффі, дипломована медсестра». Інша була вдягнена у звичайний одяг. Коли вони побачили, що вона їх помітила, то відвернулися. «Це та множинна?» почула Саллі від однієї з них. Їхні голоси звучали так, ніби вони увійшли до сусідньої кімнати, й вона все ще могла їх чути.
«Еш, здається, так думає».