Хто ти сьогодні? спитала мене літня білява жіночка.
Джек Ґвалтівник, сказала я. І у свій час я зґвалтував багатьох літніх жіночок.
Вона кинулася навтьоки. Знаю, це було не дуже гарно, але від дурнуватих питань, як оце, мене просто теліпало.
Я потоваришувала з Меріенн, дівчиною з клоччастим волоссям та прищами на обличчі, яка все розповідала мені, яка я гарна та приязна, і коли б я не прийшла до кімнати для відпочинку, щоб скрутитися на одному з веселкових поролонових диванів, вона приходила та сиділа зі мною. Меріенн любила чимало пліткувати, а я любила слухати, бо їй було так приємно першою повідомляти новини, й тому, що ми обидві були пацієнтками Роджера.
На третій день я повернулася до кімнати для відпочинку після цілої серії тестів, серед яких були навіть ті, де показують чорнильні плями, та ще один, що називався «Каліфорнійський психологічний питальник». Я змучилася та не мала настрою, тому хотіла просто посидіти, пограти в солітера. Але прийшла Меріенн та підсунула до мене крісло.
Я більше не хочу, щоб доктор Еш мене лікував, сказала вона.
Я не звернула на неї уваги, тільки продовжила розкладати карти.
Чому?
Усі про нього говорять. Я підслухала трьох лікарів у їдальні, коли прибирала зі столів, і вони казали, що хочуть усунути його з консультуючого персоналу, але бояться через це потрапити в халепу. Ще один лікар назвав його диктатором і сказав, що коли доктор Еш приймає рішення, він не слухає чужої думки. Він вважає, що сам все знає краще.
Можливо, так і є. Я застрягла, тому зшахраювала, вицупивши туз знизу колоди.
Вони кажуть, що він стільки часу витрачає на твій випадок, що не достатньо займається іншими своїми пацієнтами, й решта мусять прикривати його. І вони мають рацію. Еш проводить із тобою більше часу, ніж з нами.
Ну, пирхнула я, тому, що мене пятеро, а ти лишень одна.
У Меріенн щелепа відвисла.
Ти це визнаєш?
Чи визнаю я? Я пишаюся цим. Таким чином я впятеро розумніша, впятеро красивіша та впятеро сексуальніша за решту.
Ти це визнаєш?
Чи визнаю я? Я пишаюся цим. Таким чином я впятеро розумніша, впятеро красивіша та впятеро сексуальніша за решту.
Вона спопелила мене поглядом.
Ну ти й сука. Всі кажуть, що ти лише прикидаєшся, щоб привернути його увагу, і забираєш час, на який заслуговуємо всі ми.
Я розсміялася.
Звісно. Насправді я актриса. Незабаром зніматимуть фільм про розщеплення особистості, а я так готуюся до ролі. Стану дуже відомою персоною.
Ти мене дуриш. Ти не сприймаєш мене серйозно. Знаєш, що ще я почула? Медсестри говорили, що його дружина повісилася на дереві в їхньому дворі, бо не могла більше витерпіти життя з ним.
А ти довбана брехуха і прищава нікчемна шльондра.
Здається, я зайшла задалеко. Та якого біса, мене просто нудило від того, як всі лаяли Роджера. Меріенн різко кинулася на мене, розкидала карти та штовхнула мене знову в крісло. Я гепнулася на підлогу. Тоді вона вилізла на мене, смикаючи за волосся. Я подумала, що й сама зможу дати собі раду з кощавою Меріенн, бо Джинкс вбє її швидше, ніж та оком змигнути встигне. Мені не потрібні були зайві проблеми в лікарні.
Ми качалися підлогою, вона розірвала мою сукню, але я вхопила її у ведмежий захват і сіла на неї зверху. Вона заверещала.
Я тебе ще дістану! Ти пошкодуєш, що взагалі мене зачепила!
Я тебе зачепила? Та це ти перша
Не встигла я договорити, як мене хтось зіштовхнув із Меріенн. Патякалка-Даффі та інша медсестра схопили мене за руки та викрутили їх. Меріенн підскочила з підлоги та вгатила мене в живіт, доки мене тримали. Троє на одну це нечесно, тому я послала за підкріпленням.
Джинкс брикнула ногою, буцнула Меріенн прямісінько в підборіддя та вирубила її. Тоді вона раптом звисла, чим захопила медсестер зненацька. Коли вони розслабилися, Джинкс вивільнила руку та огріла одну з них лівим джебом, а затим другу правим кросом. Вона почула свисток та звук тривоги і побачила, як інші пацієнти зіщулилися в кутку. Але вона ще не закінчила з медсестрами. На підлозі була кров, і вона знала, що то не її.
Даффі відповзла геть, знову спробувала вчинити напад, але Джинкс перехопила її, копнула та вкусила. Двері до кімнати розчахнулися й всередину прибігли троє чоловіків-санітарів. Один тримав гамівну сорочку. Чоловіки оточили Джинкс, й вона відпустила Даффі.
Сюди, підходьте, падлюки! Я з вами всіма розберуся!
Від крові в роті її нудило, але зараз блювати не хотілося. Потрібно було не дозволити їм дістати себе.
Здоровенний санітар схопив її у ведмежий захват. Джинкс хотіла заїхати йому по яйцях, але він захистився ногою і тільки стиснув її сильніше.
Ну ти й мегера, засміявся він.
Тримай, Тобі. Зараз причепуримо її в цю сорочечку.
Господи, хутчіш!
Джинкс намагалася вчепитися в нього нігтями, але той крутився та ухилявся. Нарешті вони притиснули її до підлоги, зодягнувши в полотняну сорочку.
Чому вони зачинили її в дурці? Це такий, блядь, мерзотний трюк, запроторити її в божевільню, а тоді почати бійку. Вона добре знала, що до добра це не доведе.
Думаю, треба повідомити доктора Еша. Це його довбана проблема.
Інший санітар кивнув.
Він із ними надто лагідний, а розбиратися з цим лайном мусимо ми. Ти подивись, як вкусила мене. Ще сказ дістану.
Даффі підвелася з підлоги та сказала:
Я нею займусь. І сама повідомлю кого треба. Тільки допоможіть мені відвести її в палату та прикувати до ліжка. Оскільки доктор наказав за жодних умов не давати їй «Торазину»[70], то хай ця сука декілька днів прохолодить свою сраку на самоті. У нас все під контролем. Не варто турбувати нашого дорогого доктора на вихідних.
Ти скоро здохнеш, огризнулася Джинкс. Одного дня тобі доведеться мене випустити, я прийду до тебе та виріжу твоє серце.
Даффі зміряла її холодним поглядом, приховуючи свій гнів.
Гарно граєш, Саллі. Та сьогодні трохи переграла. Ти можеш обманювати доктора Еша, але нас не обдуриш.
Вони напівтягнули-напівнесли Джинкс до кімнати та заштовхнули її в середину. Вона пручалася, доки санітари пристібали шкіряні браслети та манжети на ногах до ліжка. Вона горіла від люті.
Ну і хуй із ним, пхикнула вона. Це все одно була не моя бійка. Якого хера я маю тут стирчати і терпіти цю погань? Марш назад, Деррі.
Не я, відповіла я. Я не зношу, коли щось сковує мої рухи.
Ну, я забираюся, сказала Джинкс, тому хай повертається наша чмошниця.
Я відчувала себе дещо винною, бо то аж ніяк не було провиною Саллі. Але краще вона, ніж я. Тому я просто дивилася, як Джинкс виходить геть. Тоді в мене зявилося це дивне відчуття, ніби хтось інший стояв і спостерігав разом зі мною, хоча я знала, що таке неможливо, бо «слідопиткою» була я, і я знала всіх. Та це несуттєво, бо коли Саллі прийшла до тями й побачила, що її ноги та руки прикуті до ліжка, вона почала кричати, стогнати і борсатися в наручниках.
Тоді той голос знову з нею заговорив, мякий та дружній: «Заспокойся, Саллі. Ти забєшся, якщо будеш отак смикатися. Тобі потрібно набратися терпіння. Довірся докторові Ешу. Цілком довірся йому та познайомся з іншими. Я погоджуюся з ним, якщо не вжити негайних заходів, є велика небезпека для вас усіх».
Я подумала, що то божевільня так зводила з розуму нас обох. Але Саллі заспокоїлась і слухала його. А потім вона кивнула і просто спокійно вмостилася. Вона не опиратиметься. Не боротиметься. І, можливо, ті, хто це з нею зробили, повернуться та знімуть кайданки.
Вона намагалася відключити мозок, але це не спрацьовувало, тож вона почала думати про свого справжнього батька, поштаря Оскара, який зник після того, як помер її дідусь.
Саллі згадала обличчя, яке шукала. Вона так часто шукала його, коли гуляла вулицями, шукала ті сумні, ледь заплющені очі, через які Оскар скидався на сновиду, шукала плечі, згорблені від усіх тих років із поштовою сумкою (але в її снах він був Піщаним Чоловіком[71] і замість листів у його сумці був чарівний пісок, як вони завжди вдавали, коли він розповідав їй казочку на ніч). І вона почула його пустотливий сміх, ніби він хихотів сам до себе уві сні. Чи то він сміявся в її сні?
Саллі була впевнена, що його зникнення то просто першоквітневий жарт, і одного дня він повернеться на їхню вулицю, підійде ззаду, затулить руками їй очі та скаже: «З Першим квітня, маленька Саллі». Або покаже пальцем кудись вбік та гукне: «Глянь, там качка! і вона повернеться в той бік, а він радісно заспіває: Надурив! Надурив! За пенні книжечку купив!» Він завжди жартував та грався словами, коли брав її з собою на свій поштовий обхід. «Глянь, там песик із двома хвостиками! а тоді: Перше квітня! Брехня всесвітня! Вчителю скажеш піти на дровітню!»
Сумні очі та усмішка, ось, що вона бачила, коли він будив її до школи. «Прокидайся, Спляча Красуне. Ти ж не хочеш засмутити свого вчителя».
Він завжди слідкував за часом для неї. Чому ж він побіг тоді на той поїзд і залишив її саму на станції? Він так заглибився у думки про те, щоб доправити пошту, що забув про неї? Саллі плакала, коли поліцейський знайшов її на платформі та відвів до відділку, щоб подзвонити матері, аби та приїхала й забрала її.
А одного дня вони з мамою повернулися до того ж відділку, щоб заповнити заяву про зникнення людини. Та як Оскар міг зникнути? Як він міг загубитися? Він же повинен був десь знайтися. Вона знала, Оскар давно загубився десь у себе в голові, коли вона бачила, що він після того, як будив її щоранку, сидів сам за ранковим столом, втупившись перед собою, ніби його очі зараз заплющаться. І коли вона вже була впевнена, що він зараз задрімає, Оскар вголос сміявся, пригладжував пальцем вусики та хитав головою, повторюючи: «Оскаре Оскаре!» ніби лаяв сам себе. А тоді його повіки знову сумно опускалися, ніби усвідомлював, де він та хто.
Пізніше вона замислювалася, про що він думав тими днями, до того, як загубив себе. Мріяв про море? Її мама якось сказала, що Оскар, скоріше за все, втік до моря, бо коли він був ще хлопчиком, то любив кораблі та був морським скаутом, а його батько до того був бравим моряком, та й він завжди говорив про те, щоб поїхати до моря. Але вони одружилися одразу після того, як Оксар закінчив школу, а мама кинула школу, і через півроку народилася Саллі. Вона завжди знала, що мама соромилася цього та побивалася через це.