Тоді він відсторонився та глянув мені у вічі.
Чому ти не дала мені приспати тебе?
Тому що я хочу контролювати себе, Роджере.
Не варто було мені тебе цілувати.
Я приклала палець йому до рота.
Це я тебе поцілувала, сказала я та повторила поцілунок, цього разу легко, ледь торкнувшись його вуст.
Я кохаю тебе, Роджере.
Він похитав головою, відсунув мене та підвівся.
Це неправильно, Саллі.
Ти також мене хочеш. Я знаю.
Я мушу йти.
Ти не можеш мене отак залишити. Якщо ти не хочеш взяти мене, принаймні покохайся зі мною.
Я не можу! скрикнув він. Хіба ти не розумієш, що я не можу? Заради Бога! Саме тому моя дружина вбила себе.
Мені наче дали ляпаса. Я витріщилась на нього.
Що ти таке кажеш?
Коли чоловік виснажений, це впливає на все його життя, не тільки на стосунки з пацієнтами. Коли ти втомлюєшся та перенасичуєшся всім цим, то перестаєш турбуватися про інших. Ти робиш все механічно. Та насправді всередині ти мертвий.
Він ходив туди-сюди кімнатою, хитаючи головою та промовляючи ці слова:
Роками я міг приховувати це від своїх колег, навіть від пацієнтів. Та не міг приховати це від своєї дружини. Намагався пояснити їй, що це не її провина. Що це не тому, що я менше її кохаю. Я вигорів як фізично, так і емоційно, тому що тіло та розум єдині. Ти не можеш вдень і вночі примушувати частину себе працювати з психічно хворими, виводити розум за межі можливого й очікувати, що це ніяк не вплине на твоє тіло. Воно повільно пожирає тебе. Спочатку ти турбуєшся про людей, віддаєш їм усе. А тоді ця одноманітність, постійні напади, день за днем, рік за роком створюють емоційне притуплення, ти стаєш черствим. Віддаєш все своє співчуття, і його не лишається для тебе чи твоєї сімї. Але ти це приховуєш. Позаяк ти знаєш, що від тебе очікують співчуття, ти імітуєш співчуття. І починаєш ненавидіти себе за те, що ти лицемір. Логічно обґрунтовуєш це, говориш, що дієш так тому, що люди тебе потребують. Але це також брехня. Люди відчувають твій холод. Люди відчувають, як ти віддаляєшся. Особливо шизофреніки. Вони такі чутливі. О Господи, вони знають, коли ти тільки вдаєш, що турбуєшся про них. І від провини, що ти живеш брехнею, твоя душе вяне.
Його очі наповнилися слізьми, я хотіла обхопити його руками, та не наважувалась перервати цей ритуал виливання душі.
Моя дружина знала. Лінетт була чутливою, вразливою жінкою, й коли я більше не міг кохатися з нею, вона звинувачувала себе. Моїх слів про кохання було недостатньо, щоб заперечити брак фізичної любові для неї.
Роджер не зводив з мене очей.
Хіба ти не розумієш? Вона не вчиняла самогубства. Я сам вбив її, так, ніби власноручно накинув їй на голову петлю, привязав мотузку до тієї гілки, а тоді вибив стілець з-під ніг. Це я зробив. Бо я фальшивка. Безпросвітний порожній чоловік, що швендяє околясом та прикидається живим.
Я взяла його руки, й Роджер дозволив мені вмостити його біля мене на дивані.
Я рада, що ти мені розповів це, Роджере. Проте, як ти й сказав, психічно хворі знають, коли ти вдаєш, що турбуєшся, але ми також знаємо, коли ти не прикидаєшся.
Його очі обмацували мої, він вже був готовий почати заперечувати, та я прикрила його рот долонею.
Дозволь мені, сказала я. Можливо, в тебе було вигорання, та я відчуваю в тобі зміни. Знаю, що ти за мене піклуєшся. І якщо ти можеш турбуватися про якусь іншу людину, окрім себе, тоді можеш непокоїтися й про інших. Ти можеш глянути мені в очі та сказати, що не хвилюєшся за мене?
Він похитав головою.
Ти ж знаєш, що турбуюся.
Я погладила його обличчя.
Тоді, якщо ти говориш правду, і розум та тіло впливають одне на одне, ти мав би змогти й фізично потурбуватися про мене.
Саллі, ні
Я ніжно поцілувала його. Розстебнула сорочку та торкнулася шиї. Відчула, як він здригнувся від моїх губ, і знала, що його розривало між страхом невдачі та провиною від можливості успіху. Я повільно роздягнула його, і Роджер почав зголодніло відповідати на мої пестощі. Коли я відштовхнула його, він вражено прикипів до мене очима.
Повільно, сказала я. Дуже повільно та дуже ніжно. Не поспішай Давай спочатку просто пестити одне одного
Я скрізь торкалася його, і ніби тепла рідина перетікала крізь мої пальці в його тіло. Роджер цілував мої груди, досліджував шкіру, і небавом він ожив, став пружним і готовим.
Саллі, прошепотів він, пройшло стільки часу. Але нам не варто
Я тепер справжня особа, Роджере. Цілісна особа. І я хочу, щоб ти також таким був.
Я спрямувала його в себе, та раптом, як тільки моє тіло прийняло його, то відчула ауру. Я зціпила долоні в нього за головою та стиснула. Але мій череп пульсував болем. Кожен поштовх його тіла товк та трощив, ніби він сягав моєї голови, бив мене, ніби каменем, раз за разом.
Я хотіла закричати, але знала, що це його зупинить, що від цього він змякне. Тож я кричала у себе в голові, стискала долоні, відганяючи головний біль, який ледь не ламав мене. «Ні! Залиш мене в спокої! Я мушу бути цілісною людиною!»
Роджер кохав мене, а я відповідала йому любовю крізь біль. Та коли все закінчилось і він ніжно поцілував мене, я розціпила руки й головний біль мене розколов. Я почула знайоме відлуння лементу в голові. А тоді згадала, кого я забула, і мусила відпустити.
Джинкс закричала.
Її волосся обернулося зміями, і я злякалася, що коли гляну їй в обличчя, то скамянію. Вона боролася зі мною, наче ангел темряви, і вирвала реальність з моїх пальців. Світ став оптичною ілюзією. В одну мить я була урною вмістилищем його кохання а тоді розкололася на два лики, і Джинкс захопила мене. Вона була там. Повністю все контролювала. А я дивилася з темної прірви, спостерігала, чула та відчувала, що в ній відбувається.
Джинкс глянула на лікаря середнього віку, який пригорнув її до себе, та плюнула в нього. Роджер затулився руками, щоб захистити обличчя. Вона впилася нігтями в його руки, схопила за волосся, смикнула, вдарила його, закричала
Ах ти ж виродку! Брудний старий розпусник! Відчепися від мене! Сучий ти сину! Я тобі очі повидираю! Я вбю тебе!
Гола, вона кинулася на кухню та знайшла ніж для мяса. Він від неї більше не втече. І щойно він здохне, це тіло, цей розум, це життя належатимуть їй, вона сама контролюватиме своє існування. Вона влаштує серію вбивств. Вона невразлива. Безкарно вбиватиме незнайомців, а тоді зникне, й за це заплатять інші. Та замість пяти, тепер буде двоє. Покарають четверту Саллі, а Джинкс зможе зробити це знову.
Все почнеться з пороху та крові. З крові Еша.
Вона побачила, як Роджер дивиться на неї біля одвірка. Він вже вдягнув штани. Побачивши в її руці ніж, він схопив подушку від шкіряного крісла. Отже, вони будуть битися! Вона оббілує його труп, а тоді прибє шкіру до стіни. Вона хотіла почути його крик. Хотіла відкинути його благання про пощаду, хотіла віддерти його тіло від душі та кинути його в пекло.
Ах ти ж виродку! Брудний старий розпусник! Відчепися від мене! Сучий ти сину! Я тобі очі повидираю! Я вбю тебе!
Гола, вона кинулася на кухню та знайшла ніж для мяса. Він від неї більше не втече. І щойно він здохне, це тіло, цей розум, це життя належатимуть їй, вона сама контролюватиме своє існування. Вона влаштує серію вбивств. Вона невразлива. Безкарно вбиватиме незнайомців, а тоді зникне, й за це заплатять інші. Та замість пяти, тепер буде двоє. Покарають четверту Саллі, а Джинкс зможе зробити це знову.
Все почнеться з пороху та крові. З крові Еша.
Вона побачила, як Роджер дивиться на неї біля одвірка. Він вже вдягнув штани. Побачивши в її руці ніж, він схопив подушку від шкіряного крісла. Отже, вони будуть битися! Вона оббілує його труп, а тоді прибє шкіру до стіни. Вона хотіла почути його крик. Хотіла відкинути його благання про пощаду, хотіла віддерти його тіло від душі та кинути його в пекло.
Страждай! закричала вона. А тоді здохни!
Джинкс махнула ножем та прорізала шкіру подушки.
Джинкс, будь ласка, сказав він. Заспокойся. Поговорімо.
Ти вбиваєш словами, каркнула вона. Ти запихаєш слова людям до горлянок, душиш їх, як задушив і свою дружину, мотузкою зі слів на дереві знання. Ти мастурбуєш словами. Вони струмують із тебе, липкі та венеричні, вони вбивають прихованими значеннями та брехнею брехнею брехнею!..
Це нормально, що ти ненавидиш мене, Джинкс, та ніж це не відповідь.
Що ж, тоді це питання. Гостре лезо правди.
Вона розмахувала та штрикала, порізала йому груди, черкнула пальці, й Роджер впустив подушку. Тоді несподівано він припинив відступати та кинувся на неї. Джинкс двічі порізала його плече, доки Роджер не кинув її на підлогу та притиснув коліном запясток з ножем. Тоді вона відчула, як він руками обхопив її горло.
Ну ти й сука! загорлав він. Спочатку я вбю тебе. Тебе не існує! Ти кошмар прямісінько з пекла!
Болю не було, та вона відчула, як його великі пальці впилися в горло, й від задушення у неї запаморочилося в голові. Світло потьмяніло. Риси його обличчя стали розмитими. І вона знала, що мусить покинути це тіло, щоб не померти. Нехай Саллі помирає. Нехай задушить її до смерті, а коли Саллі помре, Джинкс звільниться, а його це так терзатиме, що він сам накладе на себе руки.
Раптом вона відчула, що він послабив хватку та почула слова:
О Господи, що ж я роблю? Повертайся в темряву!
«Це їм нічим не допоможе», встигла подумати вона, поки проносилася геть. Тепер вона була достатньо сильною, щоб перебрати контроль знову, коли та на скільки їй захочеться.
Бо тільки вона могла віч-на-віч зіткнутися з тим, що було в темряві
Вісімнадцять
Я прокинулася в лікарняній палаті, мої руки та ноги були розведені та прикріплені шкіряними наручниками до ліжка. Мене вивертало від запаху сечі. Лампочка над головою була закута в сітку з дроту, а вікна заґратовані. Надворі падав сніг.
Я покликала когось на допомогу, та моє горло хрипіло і боліло, тож назовні вирвалося тільки скрипіння. В замку перекрутився ключ, й медсестра, ступаючи креповими підошвами, принесла піднос з вечерею. Ключі бряжчали в шкіряному футлярчику, що висів у неї на поясі. То була місіс Фентон.
Гаразд гаразд сказала вона. Час ланчу, Джинкс, але якщо ти знову виплюнеш їжу мені в обличчя, я запхну тобі в горлянку трубку та заллю її в тебе.
Заспокойся, сказала я собі, та дізнайся, що сталося. Очевидно, справа в помилковому розпізнанні. Місіс Фентон просто не впізнавала мене.