Я шукаю Фредді садівника.
На щастя, цієї миті зявився сам Фредді, що прямував садом, тримаючи деревяний кошик щойно викопаної картоплі, який він поставив біля ніг Лори.
Любий Фреддо!
Молода жінка закинула руки йому за шию і палко поцілувала у вуста. Фредді обережно виплутався з цих палких обіймів і взяв її за руку.
Фелісіті, що ти тут робиш?
Я прийшла запросити мого коханого на ланч.
Фредді усміхнувся. Здавалося, він почувався трохи незручно.
Фелісіті, це Лора. Лоро, це Фелісіті.
Фелісіті, це Лора. Лоро, це Фелісіті.
Я зрозуміла, кивнула Лора, але руки не подала, бо щось було не схоже, щоб Фелісіті звикла ручкатися з прислугою. Щаслива пара пішла собі, мило обійнявшись, а Лора віднесла картоплю на кухню і засунула кошик під стіл.
Чорт забирай! гарячкувала вона. Я що, справді виглядаю так, немов працюю тут?
Мигцем глянувши на себе в дзеркало в передпокої, Лора була змушена погодитися. Нерозчесане волосся стирчало врізнобіч із-під горошкуватої бандани, обличчя в патьоках бруду, бахмата безформна толстовка вона справді скидалася на прибиральницю.
Чорт його бери!
Лора піднялася нагору і довго стояла під гарячим душем. Потім сидячи на ліжку в рушнику, вона усвідомила, що вода змила лише бруд, але не гнів. Лора ревнувала. Їй було соромно це визнавати, але так, вона страшенно ревнувала. Спогад про ту жахливу жінку, яка цілувала Фредді, дошкуляв їй. Лора глянула на своє віддзеркалення у люстерку на туалетному столику й соромязливо всміхнулася:
Я теж можу піти десь пообідати, якщо схочу.
Отак-от. Вона десь пообідає. Ентоні хотів, щоб вона виходила у світ, отож вона і вийде. Сьогодні. Просто зараз.
«Зниклий Місяць» напівофіційний заклад, куди ходили в чорних краватках. Він був розташований біля церкви Святого Луки, тому там завжди юрмились охочі познайомитися після похорону або перехилити чарочку перед весіллям. Лора замовила віскі з содовою і «філе тріски, приправлене травами, з нарізаною скибками картоплею Король Едвард із легким соусом тартар», вона сіла в одній з кабінок, які вишикувалися вздовж стіни, розвернуті до бару. Бравада випарувалася, щойно вона вийшла з будинку, тепер ця подорож здавалася Лорі не дуже приємним обовязком, чимось на кшталт візиту до стоматолога чи проїзду містом у годину пік. Лора раділа, що прийшла досить рано, й непомітно пірнула в кабінку, не забувши прихопити книжку, щоб заховатися за нею на випадок, якщо хтось спробує до неї заговорити. По дорозі сюди їй раптом спало на гадку, що Фредді та його жвава Фелісіті можуть обідати в цьому самому місці, й хоча ця думка жахала її, Лора була надто вперта, щоб вертатися назад. І ось вона тут, випиває посеред білого дня, для неї це просто нечувано, і намагається читати книгу, що насправді її не цікавить, чекаючи на ланч, якого вона насправді не хоче. Усе, щоб довести, що вона чогось варта, і не розчарувати Ентоні. А якщо подумати, вона могла би бути зараз удома, начищати плиту Лора сама всміхнулася своїй безглуздій логіці.
Паб залюднювався, і якраз у ту мить, коли офіціантка принесла її порцію рибних паличок із смаженою картоплею, кабінку біля Лори зайняли якісь пані, здійнявши неабияку метушню і відчайдушно шарудячи знятими пальтами й пакетами для покупок. Коли її нові сусідки почали вголос читати меню, Лора впізнала владний альт Марджорі Водскаллоп у супроводі непевного дисканта Вінні Кріпп. Нарешті визначившись і замовивши два курячі «супи-пюре з печериць», вони цокнулись своїми склянками джин-тоніка і почали обговорювати «Блаженний дух», пєсу, яку намагалася поставити їхня аматорська театральна трупа.
Звісно, я занадто молода, щоб грати мадам Аркаті, твердила Марджорі, але ця роль потребує такої екстраординарної і тонкої гри, що, коли зважити на той вибір, який був у Еверарда, я єдина можлива кандидатура.
Так, звичайно, погодилася Вінні, не переймайся, Джилліан така майстриня костюма і гримування, що вона зробить тебе старою за мить.
Марджорі не знала, як сприйняти цю репліку.
Ну, вона виглядає цілковитою «професіоналкою» у тому барахлі, яке зазвичай носить сама, відповіла роздратовано.
Її дрантя просто огидне! захихотіла Вінні.
Потім запала винувата тиша, адже прийшла офіціантка, принісши їм курятину і грибний суп з пампушками.
Під час короткої паузи вони солили суп і намащували хліб маслом.
Я трохи нервуюсь, адже гратиму Едіт, зізналася Вінні, це найбільша роль, яку мені випадало грати, скільки усього треба запамятати, ще й розносити напої треба, ходити туди-сюди.
Ти маєш на увазі «розстановку» і «сценографію», Вінні. Так важливо дотримуватися правильної термінології. Марджорі відкусила добрячий шматок рогалика з зернами, глибокодумно пожувала його перед тим, як додати. Я б про це не надто хвилювалася. Зрештою Едіт лише служниця, тож тобі не доведеться по-справжньому грати.
Лора доїла обід і попросила рахунок. Коли вона вже збиралася йти, згадка про знайоме імя привернула її увагу.
Я впевнена, Джеффрі буде прекрасним Чарлзом Кондоміном, але в молодості Ентоні Пардью підійшов би на цю роль ідеально: високий, чорнявий, вродливий, привабливий, Марджорі говорила майже з сумом.
А ще він дійсно був письменником, додала Вінні.
Марджорі заходилася язиком відчищати зернину, що застряла у неї на піднебінні. Нарешті впоравшись із цим, вона мовила:
Досить дивно, що Пардью залишив усе тій синій панчосі, своїй домогосподарці Лорі.
Ммм Дивна справа, справді. Вінні любила гарну плітку за обідом. Я впевнена, що там було багато дивних справ, додала вона, вкладаючи в це слово подвійний сенс і смакуючи свою гидоту.
Марджорі допила джин з тоніком і попросила офіціантку принести ще.
Ну, думаю, вона робила для нього щось більше, ніж витирала пилюку й мила підлогу.
Лора мала намір непомітно прослизнути повз цих пліткарок, але тепер вона обернулась і подивилася на них з нахабною посмішкою.
Фелаціо, оголосила вона. Кожної пятниці.
І вийшла, не сказавши більше ні слова.
Вінні повернулася до Марджорі зі спантеличеним виразом обличчя:
Що воно, в біса, таке?
Це італійське, гмикнула Марджорі, витираючи рот серветкою, колись куштувала в ресторані.
Розділ 20
Саншайн поставила голку на платівку лакричного кольору і була винагороджена солодким голосом Етти Джеймс,[38] гарячим і розкішним, як копчена паприка.
На кухні Фредді сидів за столом, а Лора робила сандвічі на ланч.
У неї гарний смак, Фредді кивнув головою у напрямку музики.
Лора усміхнулася:
Вона якраз вибирає музику для розвіювання праху Ентоні. Каже, що це має бути, немов фільм, де собака приносить кістку і годинник зупиняється, бо Святий Ентоні помер, але він тепер навіки разом зі своєю Терезою. Терезу Саншайн називає «Королевою квітів». Ти подумав про те саме, що і я.
Лора нарізала огірок напівпрозорими скибочками і відкрила банку лосося.
Хоче виголосити промову, та я не певна, що ми бодай щось там уторопаємо.
Я певний, ми зрозуміємо все. Фредді взяв чайну ложечку, яка лежала на столі. У Саншайн просто своя манера висловлюватися. Вона знає слова, які вживаємо ми, але власні подобаються їй більше.
Лора злизала масло з пальця. Вона не звикла говорити з Фредді. З нею він спілкувався, киваючи, стенуючи плечима і рохкаючи. Але тільки не з Саншайн. Своїми серйозними очима і мяким голосом ця дівчина виманювала з мовчазного садівника слова, немов гіпнотизер.
Та чи не робить вона своє життя ще складнішим, відокремлюючись від
Лора замовкла, не годна дібрати коректного слова.
Фредді продовжив її думку, намагаючись говорити якомога нейтральніше:
Далі від «нормальних» людей, ти маєш на увазі?
Тепер уже Лора знизала плечима. Вона й сама не знала, що мала на увазі. Їй було відомо, що Саншайн мала кілька друзів у школі, а ще її нещадно переслідували здичавілі підлітки, які збиралися в місцевому парку, щоб пити дешевий сидр, розмальовувати гойдалки і трахатися в кущах. Чи вони нормальні? І якщо вони нормальні, то чому Саншайн мала бути на них схожою? Фредді прилаштував чайну ложку на кінчик свого вказівного пальця. Лора повернулася до сандвічів, від збентеження нарізаючи їх кривими трикутниками. Тепер він подумає, що вона Хто? Ханжа? Ідіотка? Може, так воно і є насправді. Чим більше вона спілкувалася з Фредді, тим дужче її хвилювало, що він про неї думає. Ідея Лори щодо спільних сніданків на кухні досі не мала особливого успіху, вона страшенно знічувалася в присутності цього чоловіка. А втім, на той час, що вони проводили разом, Лора чекала, немов на свято.
Фредді обережно поклав чайну ложечку перед собою, відкинувся назад і почав хитатися на стільці, як непосидюще хлопя. Лора мало не зробила йому вчительське зауваження, щоб спокійно сидів за столом.
Я думаю, це маскування. Стілець із гуркотом став на чотири ніжки. Те, як вона говорить. Щось схоже на полотна Джексона Поллока.[39] Так багато плям і бризок фарби, що навіть якщо одна з них і ляже неправильно, ніхто й не помітить. Якщо Саншайн хибно вживе слово, ніхто не здогадається. Він кивнув головою й усміхнувся сам до себе. Геніально.
У цю мить геній власною персоною завітав на кухню, очікуючи ланч. Лора досі міркувала про слова Фредді. Садівник використовує мистецтво Джексона Поллока як мовну метафору дещо несподівано, ще один вияв його загадкової особистості. Лорі закортіло дізнатися більше.
До речі, сказав Фредді Лорі, про фільм. Це «Чотири весілля і похорон».
Саншайн усміхнулася й сіла біля своїх нових друзів.
Попоївши, вони всі попрямували до кабінету. Саншайн не могла дочекатися, коли покаже Фредді музей загублених речей Ентоні, а Лора сподівалася: може, в нього виникне якась слушна ідея, як повернути їх власникам. Кожного разу, заходячи в кабінет, Лора відчувала, що кімната переповнена, немов ось-ось лусне від речей та історій. А вона, така маленька, зникне, потоне в цьому океані. Здавалося, полиці стогнуть, загрожуючи обвалом, а шухляди риплять, немов зараз вибухнуть. Лора боялася, що її поховає лавина загубленого майна. Для Саншайн це була скарбниця. Вона пестила, стискала й обіймала речі, тихенько розмовляючи сама з собою чи, можливо, з самими речами, читала таблички. Очевидно, дівчині подобалося в кабінеті. Фредді справді здивувався.
Хто б міг подумати? присвиснув він, роззираючись навколо. Так от чому він завжди брав із собою сумку.