Поки карликовий мопс обнюхував порожню пачку чипсів на траві, Юніс подивилася на Бомбардира і майже впізнала його. Печаль іще залягла в нього під очима, вдавлювала щоки, але він уже пробував усміхатися, більше не горбився так розпачливо. Бейбі Джейн ніколи не стане заміною, але вона відволікала його. А з часом він полюбить її, звісно, не так само, як Дугласа, але достоту сильно.
Повернувшись в офіс, Юніс поставила чайник, поки Бомбардир переглядав пошту. Бейбі Джейн уляглася на свою подушку і поклала голову на передні лапи, збираючись на силі для важкого завдання зїсти тістечко. Коли Юніс підійшла до Бомбардира з чаєм, він гортав тонку збірку новел, яка щойно надійшла з видавництва-конкурента.
Повернувшись в офіс, Юніс поставила чайник, поки Бомбардир переглядав пошту. Бейбі Джейн уляглася на свою подушку і поклала голову на передні лапи, збираючись на силі для важкого завдання зїсти тістечко. Коли Юніс підійшла до Бомбардира з чаєм, він гортав тонку збірку новел, яка щойно надійшла з видавництва-конкурента.
«Бюро знахідок» Ентоні Пардью. Я чув про цю книжку. Здається, непогані історії. Але чому старий Брюс надіслав це мені?
Юніс узяла супровідну записку і прочитала її.
Зі зловтіхи, відповіла вона.
«Бомбардире, прочитала вона, прийми примірник цієї надуспішної книги з моєю подякою. Ти мав шанс, друзяко, але змарнував його!»
Бомбардир похитав головою:
Навіть не уявляю, про що йдеться. Якби цей Пардью прислав нам рукопис, я б про це памятав. Мабуть, Брюс переборщив з лаком для волосся. Зовсім запудрив собі мізки.
Юніс узяла книгу, погортала сторінки. Імя автора і назва книжки, немов два елементи цілого, викликали в неї спогади про рукопис? Юніс напружила мозок, шукаючи відповіді, але це було, наче підстрибувати за яблуками, що ростуть надто високо: коли наміришся їх схопити, вони вислизають з пальців. Бейбі Джейн театрально зітхнула. З її тістечком вийшла затримка, а вона ж така слабка через голод. Юніс засміялась і скуйовдила оксамитові складки на мордочці.
Оце ще принцеса! Трохи набереш вагу, і більше ніяких тістечок. Будеш мені бігати довкола парку, а при нагоді дістанеш шматочок селери. Якщо пощастить.
Бейбі Джейн з невимовним сумом подивилася на Юніс, глипнувши чорними очима-намистинками, обрамленими довгими віями. Це завжди спрацьовувало. Вона таки отримала своє тістечко.
Тільки-но Бейбі Джейн роззявила рота, щоб злизати смачнючі цятки крему, задзвонив телефон. Відтепер кожен телефонний дзвінок у їхньому офісі супроводжував владний гавкіт. Щойно обжившись тут, Бейбі Джейн швидко засвоїла навички менеджера. Зараз вона вибігла з буди, щоб поінформувати присутніх про дзвінок. Бомбардир відповів:
Ма
Хвилину він слухав. Юніс глянула на його обличчя й одразу ж зрозуміла, що новини погані. Бомбардир звівся на ноги.
Ти хочеш, щоб я приїхав? Я виїжджаю просто зараз. Не переживай, мамо, звісно, жодних проблем.
Ішлося про Ґодфрі. Любого, доброго, дотепного, вихованого Ґодфрі, який потерпав від старечого недоумства. Він був, немов величний галеон з пошарпаними вітрилами, який не міг більше триматися свого курсу, залишений на милість першого-ліпшого шквалу чи шторму. Минулого місяця Ґодфрі одночасно затопив і підпалив будинок. Хотів набрати собі ванну, відкрутив кран і забув про це, спустився на перший поверх, щоб випрасувати свою футболку, і залишив увімкнуту праску на столі. А сам подався в село купити газету. Ґрейс повернулася з теплиці й побачила, що вода, яка протікала через кухню, загасила пожежу від праски. Не знала, сміятися чи плакати. Вона досі відмовлялася визнати, що їй потрібна допомога. Ґодфрі її чоловік, і вона кохає його, як і обіцяла, «в хворобі і в здоровї поки смерть не розлучить нас». Вона не могла уявити його в будинку, де звичними складниками інтерєру є крісла зі вбудованими суднами. А тепер Цього разу Ґодфрі втік. Чи, точніше, він загубився. Після години безуспішних пошуків у селі Ґрейс побігла додому, щоб зателефонувати до поліції. Удома біля воріт вона зустріла вікарія, який дорогою до свого парафіянина побачив Ґодфрі в червоному береті Ґрейс, і той крокував посеред шляху з віником, піднятим за плечима, як гвинтівка. Ґодфрі казав, що повертається до своєї частини після вихідних.
Бомбардир зітхнув і поклав трубку.
Поїхати з тобою чи тримати тут оборону разом з Бейбі Джейн? запитала Юніс.
Бомбардир не встиг відповісти, як хтось подзвонив у двері.
Поршу не дуже схвилювала звістка про останню витівку її батька. Вона відмовилась їхати додому з братом, відмовилася надати хоч якусь підтримку чи допомогу матері. Бомбардир марно намагався зламати холодну кригу її байдужості.
Це серйозно, сестро. Мама не може стежити за ним кожної хвилини вдень і вночі, а він небезпечний сам для себе. І хто знає, може, він небезпечний і для неї.
Порша роздивлялася свої нові яскраво-червоні нігті, нігті їй дуже подобалися. Вона навіть дала манікюрниці фунт на чай.
Ну? І що ти очікуєш, щоб я зробила? Треба здати його в спеціальний будинок.
Ну? І що ти очікуєш, щоб я зробила? Треба здати його в спеціальний будинок.
Він удома. У своєму будинку, прошепотіла Юніс.
Ет, замовкни! Це не твоя справа.
Принаймні грубіянити тут заборонено! відрубав Бомбардир.
Діткнута зауваженням Бомбардира і глибоко в душі налякана хворобою свого батька, Порша, як завжди в таких ситуаціях, почала відповідати образами:
Та ти безсердечний покидьку! Звісно, я хвилююся за нашого батька. Але говорю чесно. Якщо тато став небезпечний для себе й інших, то його треба замкнути. У мене хоч кишка не тонка вимовити це вголос. А ти, братику, завжди був безхребетний, завжди слухався татуся і матусю й ніколи не сперечався з ними, як я!
Бейбі Джейн побачила, що ситуація виходить з-під контролю, їй не подобалося, коли таким тоном розмовляють з її друзями. Тварина виявила своє незадоволення погрозливим гарчанням. Порша роззирнулась і помітила джерело дивного звуку маленьку моську, що готувалася атакувати.
О, та тут іще одне страхопудало? Я думала, ти покінчив з цим, коли та мала потвора здохла.
Юніс подивилася туди, де в одній із шухляд Бомбардирового столу в коробці зберігався прах Дугласа, і мовчки попрохала вибачення в їхнього мертвого друга.
Вона якраз розважала над тим, як помститися цій огидній жінці за той біль, якого та завдала Бомбардиру, коли усвідомила, що Бейбі Джейн уже все придумала. Вставши з подушки, загрозливо, наче левиця, яка щойно почула здобич, вона упялася в Поршу лютим поглядом і гарчала чимраз голосніше, аж поки все її тіло завібрувало. Бейбі Джейн вишкірила пащу, оголивши низку маленьких, але гострих зубів. Порша погрозила їй пальцем, але собака й далі наступав, зосередивши погляд на своїй жертві й час від часу змінюючи погрозливе гарчання на театральний вищир.
Геть! Цить! Сидіти! Сидіти!
Бейбі Джейн наступала. Порша кинулася тікати, лаючись, як матрос.
Бомбардир почав збиратися.
Юніс знову запропонувала свою допомогу:
Я поїду з тобою, якщо хочеш.
Він усміхнувся й заперечно похитав головою:
Ні, ні. Зі мною все буде гаразд. Ти залишишся тут і подбаєш про мадам, сказав він, чухаючи за вухом свою улюбленицю, яка з обожнюванням дивилася на нього.
Ну що ж, принаймні тепер ми знаємо, хто є хто, додав він з пустотливою усмішкою.
Що ти маєш на увазі? Що Порша марнування дорогоцінного кисню і високі підбори?
Він похитав головою й ніжно взяв білу лапку Бейбі Джейн у свої руки.
Ніхто не заткне Бейбі Джейн у кут![44]
Юніс зареготала:
Забирайся вже звідси, теж мені Патрік Свейзі!
Розділ 23
«Бюро знахідок» Ентоні Пардью. Я знала, книжка має бути десь у будинку!
Лора переможно увійшла на кухню, тримаючи тоненький примірник. Фредді глянув на неї з-за ноутбука, який він розклав на кухонному столі. Потім узяв у неї книгу і проглянув її.
І як книга?
Це залежить від того, що ти шукаєш у книжках. Лора сіла на стілець, розвернувшись до Фредді. Одне можу сказати напевно, видавець колись непогано заробив на творах Ентоні. Я його памятаю, такий своєрідний маленький чоловічок. Приходив до нас раз чи двічі. Він іще зловживає лаком для волосся.
Зловживає! вигукнув Фредді. На мою думку, лак на волоссі це вже зловживання. Хіба що ти Лібераче[45] або бальний танцівник.
Це називається «чоловічий грумінг»,[46] усміхнулася Лора, але я бачу, ти на цьому не дуже знаєшся, додала вона, розглядаючи копицю темних кучерів, які заповзали за комір сорочки, і темну колючу стерню, що вкривала щоки Фредді.
Та нащо воно мені здалося? відповів він, підморгнувши їй. Я беру природною красою.
Так, він вродливий, подумки погодилася Лора. О Господи! Вона сподівалася, що все-таки подумки. Лора відчула, як хвиля тепла повзе по шиї. Хай йому грець! Мабуть, він щойно подумав про її вік. Чорт! Та, можливо, він завжди тільки й думає, що про її вік. Жінка середніх літ, уже готова до мішкуватих трусів, припливів і старечих нічних сорочок. Але Лора не така. Та й узагалі вона йде на побачення.
А ти як думаєш, книжка хороша? перервав її роздуми Фредді.
Вибач, трохи замислилася. Що ти сказав?
Вибач, трохи замислилася. Що ти сказав?
Фредді помахав перед нею книгою:
«Бюро знахідок» що ти думаєш про книгу?
Лора зітхнула і поклала руки на стіл перед собою.
Я думаю, це безпечна книга. Написано гарно, як завжди, але зміст дещо загубився в його звичайних крайнощах. Ентоні трохи переборщив з «вони жили довго і щасливо», як на мене. Здається, він писав щасливі закінчення для своїх героїв, щоб вимолити бодай трохи щастя й для себе.
Проте щастя він так і не мав.
Лора тужливо усміхнулася:
До цього часу.
Дай Боже. Це тому він припинив писати?
Лора похитала головою:
Ні, тепер я знаю, Ентоні написав іще кілька збірників історій на підставі речей, які знаходив. Спершу оптимістичні казочки, близькі по духу й комерційно вигідні. Видавець, отой самий специфічний Брюс, був від них у захваті, чи, точніше, від тих грошей, які вони приносили. Та з часом історії ставали все похмуріші, характери все більш двоїсті, герої раптом почали виявляти свої ганджі. Щасливі фінали все частіше давали привід до нерозгаданих загадок і питань без відповідей. Усе це сталося ще до того, як я почала працювати в Ентоні, але коли мені нарешті випала нагода їх прочитати, я подумала, що вони радше схожі на його раніші твори, які вимагали від читача і розвиненої уяви, і глибокої освіченості. Ентоні говорив, що Брюс лютував. Він, виявляється, хотів лише ще більше «симпатичних» оповідок, літературного сиропу. А Ентоні давав йому абсент. Зрештою Брюс відмовився публікувати ті новели, та й по всьому.