На веранді Лора знайшла фотографію в срібній рамці, відполірувала склянку й срібло, які залишив Ентоні. Він говорив, що цю жінку на світлині звали Тереза. Лора думала, що, напевно, він дуже кохав Терезу, адже її фотографія була одна з трьох у будинку. Інші копії фотографій Ентоні й Терези разом. Одна стояла на шафці біля ліжка в його кімнаті і ще одна на туалетному столику в найбільшій спальні, що у тильній частині будинку. За усі роки, що Лора знала Ентоні, вона ніколи не бачила його таким щасливим, як на тих світлинах.
Коли Лора пішла від Вінса, наостанок вона жбурнула велику фотографію з їхнього весілля у сміття. Та перед цим вона не полінувалася розчавити підбором скло над самовдоволеною пикою свого колишнього подружжя. Селіна з «Сервісу» якраз для нього. Він повний і несосвітенний придурок. Вона визнала це вперше, навіть у своїх думках. Але поглянувши правді у вічі, Лора не почувалася краще. Лише шкодувала, що згаяла з ним стільки років. Із ним, а ще з незакінченою освітою, без досвіду роботи, без засобів до існування. Вибір у неї був невеликий.
Закінчивши на веранді, Лора заходилася прибирати сходи своєю ганчіркою вона начищала до блиску закручені деревяні поруччя. Авжеж, Лора часто думала про кабінет. Але вона поважала особисте життя Ентоні, як він поважав її особисте життя. Нагорі, з найбільшої спальні, відкривався найліпший краєвид сад позаду будинку. Цю кімнату Ентоні колись ділив з Терезою, але зараз він перебрався до меншої спальні поруч. Лора розчинила вікно, щоб впустити свіже повітря. У саду якраз квітнули троянди: шелестіли на вітрі яскраво-червоні, рожеві, кремові бутони, а поміж ними виринали невагомі півонії й сапфірові списи живокосту. Запах троянд линув у теплому повітрі, і Лора глибоко вдихала цей хмільний аромат. У цій кімнаті завжди пахло трояндами. Навіть посеред зими, коли сад спав під снігом, а на вікнах мороз малював свої візерунки. Лора розрівняла та пригладила й без того ідеально рівні простирадла на ліжку, збила подушки на тахті. Зелене скло туалетного столику блищало на сонці, але вона протерла його ще раз. Треба виправити ще одну дрібницю. Маленький блакитний емальований годинник знову зупинився об 11:55 і не цокав. Кожного дня він зупинявся саме о цій порі. Лора поглянула на свій наручний годинник і переставила стрілки. Вона обережно прокрутила ключик, поки знову не почулося негучне цокання, і лише після цього поставила годинник назад на камін.
Грюкнули вхідні двері Ентоні вже повернувся з прогулянки. Звуки після цього засвідчили, що Ентоні ключем відімкнув двері кабінету, потім відчинив і зачинив їх за собою. Лора чула це багато разів. На кухні вона запарила кави, виставила її на тацю разом із чашкою та блюдцем, срібним глечиком з вершками й тарілкою легкого печива. Вона пронесла сніданок через коридор і обережно постукала у двері кабінету, а коли вони відчинилися, передала тацю Ентоні. Він виглядав стомленим, прогулянка більше виснажила його, ніж наснажила.
Дякую, моя люба.
Лора з сумом помітила, що його руки злегка трусилися, коли він забирав у неї тацю.
Грюкнули вхідні двері Ентоні вже повернувся з прогулянки. Звуки після цього засвідчили, що Ентоні ключем відімкнув двері кабінету, потім відчинив і зачинив їх за собою. Лора чула це багато разів. На кухні вона запарила кави, виставила її на тацю разом із чашкою та блюдцем, срібним глечиком з вершками й тарілкою легкого печива. Вона пронесла сніданок через коридор і обережно постукала у двері кабінету, а коли вони відчинилися, передала тацю Ентоні. Він виглядав стомленим, прогулянка більше виснажила його, ніж наснажила.
Дякую, моя люба.
Лора з сумом помітила, що його руки злегка трусилися, коли він забирав у неї тацю.
Може, ви хочете на ланч щось особливе? якнайлюбязніше запитала вона.
Ні, ні, гадаю, все, що ти приготуєш, буде смачно.
Двері зачинилися. Повернувшись на кухню, Лора вимила брудну кружку, яку, напевно, залишив Фредді, їхній садівник. Він почав працювати в Падуї кілька років тому, але їхні стежки рідко перетиналися. Лора шкодувала про це, бо він їй подобався й вона хотіла б познайомитися з ним ближче. Фредді високий, темноволосий, однак не настільки вродливий, щоб здаватися банальним героєм-коханцем. Невиразний шрам простягався від його носа до верхньої губи і трохи зморщував рот з одного боку, але якимось чином оця однобока усмішка робила Фредді навіть іще привабливішим. Коли їм випадало спілкуватися, він завжди поводився чемно, проте це була лише ввічливість, не більше, тож Лора не наважувалася навязувати йому своє товариство.
Лора почала розбирати стос паперів. Листи краще забрати додому і надрукувати їх на ноутбуці. Коли вона тільки починала працювати в Ентоні, інколи їй доводилося вичитувати його рукописи і друкувати їх на старій електричній друкарській машинці, але кілька років тому він, на жаль для Лори, припинив писати. У юності вона сама хотіла повязати свою професію з красним письмом, стати письменницею чи, може, журналісткою. Мала великі плани. Лора була розумною дівчинкою, здобула стипендію в місцевій школі для дівчат, могла вступити до університету. У неї мало бути гідне життя. Та замість цього вона зустріла Вінса. У сімнадцять Лора почувалася вразливою, невпевненою в собі. У школі в неї все складалося добре, але ця стипендія збурила її душу. Батько, робітник на заводі, і мати, продавчиня в магазині, пишалися своєю розумною донечкою. Вони нашкребли грошей на її дорогу шкільну форму, а ще на черевики, щоб ходити в школу, і черевики, щоб ходити в школі. Нечувана розкіш. Усе нове і якісне. Ніяких уживаних речей для їхньої розумниці, і вона була вдячна їм, справді. Лора знала, на які жертви йдуть її батьки заради неї. Проте чи досить цього?
Вродитися кмітливою і гарною надто мало, щоб тебе прийняли як рівну серед тих багатіїв, що з них складалася шкільна громада. Дівчата, для яких подорожі закордон, виходи до театру, звані вечері і вікенди на яхтах частина повсякденного життя. Звісно, у неї зявилися друзі, добрі й щедрі дівчатка, її запрошували погостювати у великих будинках з не менш добрими і щедрими батьками цих дівчаток. Вишукані будинки, де чай подавали у чайниках, тости на підставках, масло в масельничці, молоко в глечику, а джем зі срібною ложечкою. Ці будинки замість номерів мали імена, а ще тераси, тенісні корти, фігурна стрижка кущів. І скатертини на тацях. Вона бачила інше життя, і воно її зачарувало. Зявилися мрії, до яких хотілося летіти на крилах. А вдома молоко у пляшках, цукор у пакеті, чай у кружках. Немов камінь висів у неї на шиї, що тягнув донизу, не пускав у небо. У сімнадцять років Лора розривалася між двома світами, але жодному з них повністю не належала. А потім вона зустріла Вінса.
Він був старший, гарний, самовпевнений і амбітний. Їй лестила його увага, він уразив її своєю впевненістю. Вінс був упевнений у всьому, що говорив чи робив. Навіть сам собі дав прізвисько Вінс Непереможний. Працював дилером автомобілів і мав червоного «ягуара» класу люкс кліше на колесах. Для батьків Лори це стало громом серед ясного неба. Вони сподівалися, що освіта стане для Лори ключем до кращої долі, принаймні кращої, ніж у них. Того світу, у якому більше власне життя і менше виживання.
Може, вони й не дуже розумілися на скатертинах для таць, але батьки Лори знали, що те щастя, якого вони бажають своїй дитині, не лише в грошах. Лора ніколи не думала про гроші. А Вінс Непереможний думав про гроші й статус завжди. Батько Лори позаочі називав Вінса Дарбі ВіДі.
Він був старший, гарний, самовпевнений і амбітний. Їй лестила його увага, він уразив її своєю впевненістю. Вінс був упевнений у всьому, що говорив чи робив. Навіть сам собі дав прізвисько Вінс Непереможний. Працював дилером автомобілів і мав червоного «ягуара» класу люкс кліше на колесах. Для батьків Лори це стало громом серед ясного неба. Вони сподівалися, що освіта стане для Лори ключем до кращої долі, принаймні кращої, ніж у них. Того світу, у якому більше власне життя і менше виживання.
Може, вони й не дуже розумілися на скатертинах для таць, але батьки Лори знали, що те щастя, якого вони бажають своїй дитині, не лише в грошах. Лора ніколи не думала про гроші. А Вінс Непереможний думав про гроші й статус завжди. Батько Лори позаочі називав Вінса Дарбі ВіДі.
Коли нещасливі роки їхнього шлюбу минули, Лора часто гадала, що саме привабило в ній Вінса. Вона вродилася гарною дівчиною, але не якоюсь особливою красунею, а ще менше нагадувала борщовий набір з голлівудської усмішки, цицьок і дупи, якому зазвичай надавав перевагу її колишній чоловік. Дівчата, з котрими зустрічався Вінс, скидали свої трусики так само невимушено, як дехто скидає шарф. Можливо, він обрав її задля різноманітності. Або забажавши чогось нового. Так чи так, але невдовзі він переконав себе: Лора стане для нього доброю дружиною. Зрештою, вона почала підозрювати, що Вінс освідчився їй, так само палко бажаючи підвищити свій статус, як і задовольнити плотську жагу. Вінс мав багато грошей, але цього було недостатньо, щоб потрапити в масонську ложу чи зайняти крісло в престижному гольф-клубі. Зі своїми гарними манерами й освітою приватної школи, Лора могла надати блиск соціальної витонченості бляклій латуні його простацьких манер. Вінс гірко розчарувався. Утім, не так сильно, як Лора.
Коли вона дізналася про зраду Вінса, їй так кортіло звинуватити його в усьому, вигнати, мов шолудиву шавку, а уявна героїня Лора мала залишитися плести накидки на рулони туалетного паперу і пришивати стрічки на капелюшок. Але десь у глибині душі Лора завжди знала, що насправді їхній шлюб це її вигадка. Зневірившись у пошуках порятунку від нещадної реальності, вона попросила лікаря виписати їй антидепресанти, але лікар порадив перед тим, як переходити на ліки, відвідати психолога. Ліки могли запросто згубити Лору. Вона очікувала, що забезпечить собі рецепт, маніпулюючи якоюсь сірою мишею середніх років, поліестеровою Памелою. Насправді психолог виявилася зухвалою, язикатою білявкою на імя Руді, яка змусила Лору подивитись у вічі своїм неприємностям. Руді наказала своїй пацієнтці слухати голос у власній голові, той, який виголошує сувору правду і наводить нищівні аргументи. Руді називала це «взаємодіяти з внутрішньою мовою» й наголосила, що це стане для Лори приємним і корисним досвідом. Лора зіткнулася з Феєю Правди, але їй це здалося так само приємним, як слухати улюблену музику на пошкодженій платівці. Фея Правди підозрювала Лору в усьому. Вона звинуватила Лору в тому, що та не витримала ваги батьківських очікувань і вийшла за Вінса, щоб уникнути вступу до університету. На її думку, Лора боялася йти до університету, боялася зазнати там поразки, боялася стати на ноги, щоб у разі невдачі не впасти долілиць. Фея Правди також витягла на світ Божий прикрі спогади про Лорин викидень і майже маніакальні, але невдалі спроби ще раз завагітніти. Насправді, Фея Правди вибила Лору з колії. Та коли їй нарешті виписали прозак, вона просто перестала слухати цю балаканину.