Та що тут коїться?
Лора відчайдушно зацитькала на нього і поманила до комори. Навіть таке невелике зусилля змусило її тремтіти. Вона схопилася за полицю з солоними огірками, щоби встояти на ногах.
Боже, маєш жахливий вигляд, сказав Фредді співчутливо.
Лора знову приклала палець йому до вуст.
Що таке? йому почав уриватися терпець.
Лора зітхнула.
Саншайн біля парадних дверей. Мені не хочеться її сьогодні бачити. Я знаю: ти думаєш, що я жалюгідна, але я просто не витримаю її питань. Не сьогодні.
Та що тут коїться?
Лора відчайдушно зацитькала на нього і поманила до комори. Навіть таке невелике зусилля змусило її тремтіти. Вона схопилася за полицю з солоними огірками, щоби встояти на ногах.
Боже, маєш жахливий вигляд, сказав Фредді співчутливо.
Лора знову приклала палець йому до вуст.
Що таке? йому почав уриватися терпець.
Лора зітхнула.
Саншайн біля парадних дверей. Мені не хочеться її сьогодні бачити. Я знаю: ти думаєш, що я жалюгідна, але я просто не витримаю її питань. Не сьогодні.
Фредді зневажливо похитав головою:
Я не думаю, що це жалюгідно. Вважаю, це просто безглуздо. Ти, доросла жінка, ховаєшся в шафі від молодої дівчини, яка тебе обожнює, лише тому, що ти помята й маєш заслужене похмілля. Та що, кишка тонка вийти і сказати їй усе в обличчя?!
Слова Фредді були Лорі, як сіль на рану, але перед тим, як вона встигла відповісти, настрій людини біля вхідних дверей змінився на гірше.
Саншайн не знала, хто ця білява жінка, яка крокувала стежкою, але виглядала вона сердито.
Привіт! Я Саншайн! Я подруга Лори. А хто ви?
Жінка оглянула Саншайн примруженими очима з голови до пят, немов вирішуючи, чи заслуговує вона на відповідь.
Фреддо тут? запитала вона.
Ні, відповіла Саншайн.
Ти впевнена? Адже он там припарковано його довбаний лендровер.
Саншайн із цікавістю спостерігала, як жінка, червона і сердита, почала натискати кнопку дверного дзвоника своїм бездоганно доглянутим указівним пальцем.
Це довбаний лендровер Фредді, спокійно відповіла Саншайн.
Тож цей засранець тут! сплюнула жінка.
Вона ще раз подзвонила, а потім почала гатити по дверях кулаком.
Вона не відповість, сказала Саншайн. Мабуть, заховалася.
Фелісіті на мить перестала грюкати в двері:
Хто?
Лора.
Що, та дивна домогосподарка? Від кого, чорт забирай, вона заховалася?
Від мене, відповіла Саншайн, сумно усміхнувшись.
Ну що ж, тому смердючому кавалку лайна, Фреддо, ліпше не ховатися від мене!
Саншайн вирішила допомогти. Білявка зараз виглядала справді розлюченою, і Саншайн хвилювалася, що вона ще зламає дверний дзвінок.
Можливо, він заховався з Лорою, вирішила дівчина і додала: Вона йому так подобається.
Слова Саншайн не мали того ефекту, на який вона сподівалася.
Ти маєш на увазі, того покидька переховують?
Жінка нахилилася й почала волати в отвір для пошти.
Фредді протиснувся в комору біля Лори і причинив дверцята. Тепер уже Лора здивовано гмикнула.
Це Фелісіті, прошепотів він.
Презирство зникло з його голосу і змінилося розпачем.
І..?
Тепер уже Фредді зітхнув:
Учора в нас мало бути побачення, на яке я не міг прийти, але вчасно не повідомив її, а потім вже було занадто пізно Напевно, вона дуже розлютилася замовк він на півслові.
Хоч Лорі було холодно й кепсько, а голова розривалася, вона не змогла стримати посмішку і вимовила свої наступні слова з особливим задоволенням:
Ну що ж, май мужність сказати це їй в обличчя.
Фредді здивовано глянув на неї, а відтак його обличчя розплилося в однобокій усмішці.
Я знаю, що ти там, негіднику! голос Фелісіті лунав через поштову скриньку.
Ти і та шльондра, домогосподарка. Ну що ж, якщо та стара шкапа тобі до смаку, то я не з твоєї вагової категорії. У будь-якому разі ти той ще падлюка. Дарую їй таке щастя задарма.
Саншайн стояла біля розлюченої Фелісіті й не знала, як себе поводити. Вона запамятовувала усі слова, які були сказані чи, радше, викрикнуті, щоб скласти їх докупи пізніше. Можливо, коли Лора перестане ховатися, вона їй допоможе. Після цього пристрасного монологу Фелісіті попустило. Вона востаннє гахнула у двері й пішла собі. За секунду Саншайн почула клацання дверцятами машини, ревіння двигуна і вереск шин. Саншайн уже збиралася йти додому, коли зявилась інша відвідувачка. Старша, вишукано одягнена жінка. Вона усміхалася.
Здрастуйте! сказала вона. Лора тут мешкає?
Саншайн думала, як буде поводитися ця жінка.
Так, але вона заховалася.
Жінку, здавалося, це зовсім не здивувало.
Я Сара, відрекомендувалася вона. Давня подруга Лори.
Жінку, здавалося, це зовсім не здивувало.
Я Сара, відрекомендувалася вона. Давня подруга Лори.
Саншайн простягла їй руку:
Я Саншайн, нова подруга Лори.
На мою думку, Лорі пощастило мати таку подругу, відповіла жінка.
Саншайн ця жінка сподобалася.
Ви теж збираєтеся кричати крізь отвір для пошти? запитала вона.
Сара замислилась на мить:
Спершу я, мабуть, спробую подзвонити.
Саншайн зголодніла. Не схоже, що сьогодні її нагодують у Падуї.
Щасти вам, побажала вона Сарі, перш аніж повернутися додому.
Фредді й Лора досі тремтіли в коморі, напружено вслухаючись, чи хтось залишився біля вхідних дверей. Дзвоник знову задзеленчав. Один раз, потім ввічлива пауза. Лора відступила до солонини.
Піди глянь, хто там, благала вона Фредді. Будь ласка.
Фредді заспокоївся. Каючись, що так кепсько повівся з Фелісіті, він хотів допомогти бодай Лорі.
Фредді відчинив двері привабливій брюнетці середніх років. Вона приємно усміхнулась і енергійно потисла йому руку.
Добридень! Можу я побачити Лору?
Фредді відступив, щоб дати їй пройти:
Ви можете її побачити, якщо вдасться витягнути її з комори.
На звук Сариного голосу Лора поквапилася вийти в коридор, щоб її зустріти.
Сара подивилася на них двох і підморгнула Лорі.
Ховатися в коморі. Уперше чую такий евфемізм!
Немає шансів! автоматично відповів Фредді, для Лори це прозвучало, мов удар грому.
Сара побачила саму суть, як завжди. Вона взяла Лору за руку.
Чому б тобі не зробити чашечку чаю? До речі, твоє волосся виглядає просто шикарно.
Розділ 25
Сара Трувей першокласний адвокат із зірковою карєрою, чудова мати двох непосидючих хлопят і дружина мязистого та стрункого архітектора. А ще у Сари відкрився несподіваний талант до йодлю,[48] що принесло їй шалений успіх за роль Марії у шкільній постановці «Звуків музики». Вони з Лорою познайомилися в школі і залишилися близькими подругами на все життя.
Ні, вони не жили поруч та й зустрічалися нечасто, бувало, не частіше, ніж двічі-тричі на рік. Але звязок між ними, що сформувався ще в дитинстві й загартувався перемогами і поразками, через які вони пройшли разом, залишався настільки міцним, наскільки це можливо.
Сара була дружкою на весіллі яскравої, осяйної, безстрашної молодої Лори, потім підтримувала її в часи невдалого шлюбу, сумнівів у своїх силах, але вона ніколи не губила надії побачити Лору щасливою, переможницею.
Святий Боже, що ти тут робиш? запитала Лора, ставлячи чайник на піч.
Ну, шість дуже пяних і практично нерозбірливих повідомлень, які ти залишила на мій автовідповідач сьогодні вночі, потребують пояснень.
О Боже! Я справді тобі телефонувала? Лора затулила обличчя руками.
Шість разів! А тепер я хочу почути деталі. Кожну огидну подробицю. Я думаю, що ми почнемо з «бідолашного Ґрегема». Хто, чорт забирай, цей «бідолашний Ґрегем»?
Лора розповіла Сарі майже все. Починаючи з сукні, яка досі стриміла з кошика для сміття, і закінчуючи пиятикою з двома пляшками «Просеко» біля каміна. Решта ночі, включно з телефонними дзвінками, випарувалася з її памяті під дією алкоголю.
Бідолашний Ґрегем, тепер щиро погодилася Сара. Навіщо ти зголосилася на побачення з ним? Це по-перше.
Лора зніяковіла:
Я не знаю. Можливо, тому що він запросив. А більше ніхто не запрошував. Він завжди здавався дуже милим. Принаймні я не бачила в ньому нічого огидного.
Сара похитала головою:
Нічого огидного це ще не добре.
Лора зітхнула. Якби вона тільки могла не думати про того, про кого думати не слід. Вона знову закрила обличчя руками.
Чорт забирай того клятого садівника! вголос вилаялася вона перед тим, як устигла зупинитися.
Кого-кого?
Лора сумно усміхнулася:
Та нікого, то я говорила сама до себе.
Ти ж знаєш, це перша ознака.
Перша ознака чого?
Менопаузи!
Лора пожбурила у подругу печивом:
Я мала зрозуміти, що нічого не вийде, ще тоді, коли він почав розповідати про нордичну ходьбу.
О! Та цей ловелас намагався вразити кралю своїми палицями! зареготала Сара, і навіть Лора винувато хихикнула, а потім розповіла подрузі про поцілунок на ґанку. Той гидотний, нескінченний поцілунок.
Сара глянула на неї і роздратовано стенула плечима:
Ну, Боже милий, а чого ти чекала? Він же тобі ніколи не подобався. Те саме, що шафу цілувати.
Лора заперечно похитала головою:
Ні, це набагато гірше. Якщо обирати між Ґрегемом і шафою, то я обираю шафу. Вона згадала того вологого слимака у своєму роті. Хоч не так мокро.
Відверто кажучи, Лоро, я не розумію, чому б не підставити щоку чи уникнути поцілунків, забравшись звідти трохи швидше?
Щоки Лори вкрилися плямами від сміху і зніяковіння.
Я не хотіла здатися неввічливою. Крім того, він присмоктався до мене, як вантуз.
Сара знову зареготала. Лора почувалася винною. Бідолашний Ґрегем. Він не заслуговує на такі жарти. Вона памятала збентежений вираз його обличчя, коли вона нарешті спромоглася відірватися від його рота, кинути хутко «до побачення» і зникнути у будинку, грюкнувши дверима перед його носом. Бідолашний Ґрегем! Але хоч їй його і шкода, це ще не означає, що вона хотіла б його побачити ще колись.
Під три чорти бідолашного Ґрегема! Сара завжди мала здатність угадувати думки Лори. Як на мене, уся ця ситуація більше схожа на «сердешну Лору». Хлоп кепсько цілується та ще й має ті старечі лижні палиці. Пополощи рота і живи собі далі!
Лора слабко всміхнулася, але тільки-но її настрій почав покращуватися, як згадка кинула її в холодний піт.
Дідько! Вона впала в крісло, знову затуливши обличчя руками.
Сара поставила свою чашку чаю на стіл, щоб вислухати наступну порцію зізнань.
Фредді! застогнала Лора. Він бачив мене цього ранку.
То й що?
Він знайшов мене сьогодні вранці, обличчям у подушці, з похмілля, голу-голісіньку, з розмазаною косметикою, в оточенні порожніх пляшок і двох келихів. Двох, Capo! Він подумає, що Ґрегем таки зайшов «на каву»!