Ну от, будь ласка, навіть переконливі докази можуть бути хибними. Та в будь-якому разі, чи не все одно, що подумає Фредді?
Він подумає, що я пяна шльондра!
Сара усміхнулась і лагідно, наче до малої дитини, мовила до Лори:
Якщо для тебе це так важливо, розкажи йому, що сталося насправді.
Лора понуро зітхнула:
Якщо я розповім, то він подумає, що я стара висушена вобла.
Правильно! Сара поклала долоні на стіл. Досить уже стогнати. Іди нагору, сушена вобло, і дай собі лад. Ти витягла мене з роботи, щоб я послухала твої нікчемні й виснажливі скарги, а тепер, щонайменше, запроси на обід. Я не хочу сандвічів, тільки нормальної гарячої їжі. І пудинг!
Сара погладила Лору по голові, провівши її з кухні. Майже тієї самої миті з саду ввійшов Фредді.
Сара підвелася й простягла йому руку з найприємнішою усмішкою:
Привіт іще раз. Боюсь, я не відрекомендувалася. Сара Трувей, давня подруга Лори.
Фредді потис руку, але в очі дивитися не забажав, відвернувшись до чайника і раковини.
Фредді. Я якраз хочу зробити собі кави. Ви не бажаєте?
Ні, дякую. Ми з Лорою саме йдемо обідати.
Мовчання Сари і збентеження Фредді перервав свист чайника. Дивлячись куди завгодно, тільки не на Сару, Фредді помітив сукню Лори в смітті. Він дістав її і розгладив.
Гмм. Гарна сукня.
Так. Мабуть, Лора виглядала в ній фантастично.
Фредді зосереджено розглядав бруд на своїх черевиках:
Не знаю, не бачив.
Почулися кроки Лори, що спускалася сходами, Сара підвелася.
Я знаю, що це не моя справа, але хтось має щось сказати, навіть якщо це й не той, хто мав би. Учора вночі сталося зовсім не те, про що ти думаєш.
Вона обернулася, щоб вийти з кухні, і додала через плече:
Якщо раптом тобі цікаво.
Мені що до того, похмуро пробурчав Фредді, наливаючи окріп у свою кружку.
«Бреше, як дише», подумала Сара.
У «Зниклому Місяці» юрмилося повно народу, якраз тривали поминки девяностадворічного колишнього тренера з боксу і торговця кіньми Едді «Недді» ОРегана. Жалібники з ентузіазмом виголошували тости за померлого, й атмосфера здалася бадьорою, бучливою й сентиментальною. Лора і Сара заледве протислися до однієї з кабінок і замовили картоплю з ковбасою по-французькому, келих червоного вина для Сари і дієтичну колу для Лори. Подругам не випадало нагоди поговорити після смерті Ентоні, бо Сара працювала над важливою справою, котра щойно слухалася в суді.
Ти виграла? запитала Лора.
Аякже! відповіла Сара, порпаючись виделкою у тому, що нагадувало ковбасу й тушковану квасолю. Але це не важливо. Розкажи мені про себе.
Лора розповіла. Про заповіт Ентоні та про лист, про кабінет, у якому повно загублених речей, про те, як вона іноді ховається від Саншайн, про місцеві плітки. І про Фелісіті.
З одного боку, все чудово. Будинок дуже гарний, але величезна купа загублених речей це вже інша справа. Як же мені їх повернути? Божевілля якесь. Я не знаю, що робити з Саншайн, немає гарантії, що сайт запрацює, і, на думку місцевих жителів, я жадібна й підступна шльондра. Я мешкатиму в будинку з мишами, павутиною і купою чужих речей, поки мені не виповниться сто чотири, а коли я помру, минуть місяці перед тим, як хтось це помітить і зламає двері. До того часу моє тіло зітліє на канапі.
Уже не вперше, відповіла Сара, підморгнувши. Вона поклала ніж і виделку, відсунула свою тарілку.
Лоро, моя люба, дотепна, розумна, але така чудна Лоро. Тобі залишили прекрасний будинок зі скарбами та привабливим садівником на додачу. Ентоні любив тебе, як рідну дитину, і довірився тобі в усьому. І замість того, щоб ворушитися, хапати свою удачу за горло, ти сидиш тут, жаліючись на життя. Ентоні вірив у тебе, я вірю в тебе. Це не від Саншайн ти ховаєшся, ти ховаєшся від життя. Настав час перестати ховатись і дати життю добрячого копняка під зад. А хто там що скаже пішло воно в дупу!
Лора відпила ковток коли. Запальна промова Сари мало її переконала. Тепер вона боялася розчарувати ще одну людину, яка її любить.
Сара подивилася на стурбоване обличчя найкращої подруги. Пора сказати правду у вічі.
Лоро, час відпустити минуле. Ти заслуговуєш бути щасливою, але ти маєш сама вибороти своє щастя. Твої помилки тягнуть тебе додолу. Коли ти зустріла Вінса, тобі було лише сімнадцять, ще дитина, але зараз ти доросла жінка, тож, може, почнеш поводитися відповідно. Перестань звинувачувати себе за речі, які зробила тоді, і не використовуй їх як виправдання своїх нинішніх учинків. Зараз маєш шанс розпочати правильне життя. Хапай цей шанс за яйця, та й по всьому.
Сара відкинулася на спинку дивана, щоб оцінити ефект, який мали її слова. Вона єдина у світі могла так говорити з Лорою. Сара знала: щоб побачити ту жінку, яку вона знає, слід витягти її на волю. Можливо, навіть силоміць.
Ти розумієш, Вінс обдурив нас усіх?
Лора зиркнула на неї недовірливо.
Серйозно. Не тільки тебе. Такий вродливий, з крутою тачкою і сигаретами «Sobranies». Чого ще може бажати дівчина? Ми всі гадали: оце ходячий секс. Тобі не пощастило, бо вибрав він саме тебе.
Лора усміхнулася:
Ти диви, ця жінка все про всіх знає.
Так, але я маю рацію. Чи як? Ну, Лоро! Ти сильніша за це! Коли ти стала такою слабачкою? Зараз у твоєму житті є джекпот, можливість, про яку більшість людей здатна лише мріяти. Якщо злякаєшся, я ніколи тобі не пробачу. Але це не важливо, важливіше те, що ти сама собі ніколи не пробачиш! Сара підняла келих для тосту. І саме тому, що твій джекпот цілковите божевілля, він тобі ідеально пасує. Ти ж у нас loony-tune![49]
Лора усміхнулася. Так Сара називала її багато років тому, коли життя ще здавалося захопливим і повним можливостей.
А ти уперта, як віслюк, пробурмотіла вона.
Перепрошую? навіть зазвичай незворушна Сара виглядала враженою.
Я, не ти, вишкірилася Лора.
Відома річ, вишкірилася Сара у відповідь.
Лора повільно усвідомлювала, що життя досі захопливе і сповнене можливостей, які вона нехтувала роками, жалкуючи за втраченим, а не надолужуючи його.
Як щодо Саншайн? Дай пораду! попрохала вона.
Поговори з нею. У неї синдром Дауна, але вона не дурна. Розкажи, як почуваєшся. Зясуй стосунки. І коли говоритимеш про це, розкажи, що насправді трапилося на побаченні. Якщо ти не зізнаєшся Фредді, то, я впевнена, Саншайн усе розбовкає.
Лора похитала головою:
Можливо, але йому байдуже. Ти ж чула, що він сказав, коли ти натякнула, що ми могли робити в коморі: «Немає шансів!»
Лоро, інколи ти справді буваєш сліпа!
Лора перемогла бажання всадити своїй любій подрузі виделку в спину.
Ти памятаєш Ніколаса Баркера зі школи для хлопчиків?
Лора памятала веснянкуватого хлопця з дужими руками й потертим взуттям:
Лоро, інколи ти справді буваєш сліпа!
Лора перемогла бажання всадити своїй любій подрузі виделку в спину.
Ти памятаєш Ніколаса Баркера зі школи для хлопчиків?
Лора памятала веснянкуватого хлопця з дужими руками й потертим взуттям:
Він то шарпав мене за волосся, то навіть не вітався.
Сара усміхнулася:
Та він просто соромився. Ти йому подобалася!
Лора зітхнула:
О Господи! Не кажи, що з пятого класу нічого не змінилося.
У твоєму випадку, так. Але, на мою думку, маєш гарну нагоду все компенсувати. Особливо, якщо Фредді тобі подобається так само, як подобаєшся йому ти. А зараз я хочу пудинг!
Із пабу Сара викликала таксі до станції. Коли вони стояли на парковці, очікуючи, поки воно приїде, Лора з вдячністю обійняла подругу.
Дякую, що приїхала. Вибач за мороку.
Хоч щось у цьому світі не змінюється, пожартувала Сара. Але насправді все гаразд. Ти для мене зробила б те саме.
Нізащо!
Лора завжди переводить на жарт усі компліменти. Проте Сара ніколи не забуде, що це Лора вісім років тому витирала її сльози в бічній кімнатці лікарняної палати, поки її вбитий горем чоловік вибіг на парковку палити і ридати. Це Лора тримала її за руку, коли принесли її першу дитину, чудову дівчинку, яка померла перед тим, як вони встигли познайомитися. Доньку мали охрестити Лора-Джейн.
Перегодом Лора вийшла з будинку і побачила Саншайн, яка сиділа на лавці навпроти їхнього саду.
Можна присісти? запитала вона.
Саншайн усміхнулася. Тепла, доброзичлива усмішка дівчини наповнила Лору почуттям вини і сорому.
Я хочу перепросити, сказала вона.
За що?
За те, що не була тобі гарним другом.
Саншайн на мить замислилась:
Я тобі подобаюсь?
Так, дуже.
Тоді чому ти ховаєшся? сумно запитала вона.
Лора зітхнула:
Тому, Саншайн, що я ще не зовсім звикла жити в цьому будинку серед загублених речей, намагатися виконати те, чого хотів Ентоні. Інколи я відчуваю, що заплуталася й хочу побути на самоті.
То чому ти мені не скажеш?
Лора усміхнулася їй:
Бо інколи я така дурна.
Ти боїшся?
Інколи так.
Саншайн узяла Лору за руку і легенько її потисла. Мякі, пухкі пальці дівчини були геть крижані. Лора підняла її з лавки.
Ходімо зробимо любеньку чашечку чаю, сказала вона.
Розділ 26
Я думаю, йому треба печива, сказала Саншайн, обережно торкаючись хутра на кістках, яке колись було собакою-шукачем. Пес дивився на неї зляканими очима, у яких відображалось усе, що йому випало пережити. Коли ті негідники втомилися його катувати, то викинули собаку геть і залишили напризволяще. Фредді знайшов його напередодні ввечері в траві біля Падуї. Ішов сильний дощ, пес наскрізь вимок і виснажився так, що навіть не опирався Фредді, який підібрав його і заніс до будинку. Собаку збило машиною, ззаду він мав рвану рану. Лора вимила і перевязала її, поки Фредді тримав пса загорненим у рушник. Пес відмовлявся їсти, але випив трохи води, Лора сиділа над ним усю ніч, заледве що спала, скоцюрбившись у кріслі, поки загорнений у ковдру собака завмер біля вогню. Коли перші тьмяні промені зимового світанку почали пробиватися крізь мереживні панелі кабінету, Лора остаточно прокинулася. Після ночі, проведеної сидячи в кріслі, у неї затерпла шия і боліла спина. Вогонь у каміні майже згас, зосталося лише кілька розпечених жаринок, але собака ніяк на це не реагував.
Будь ласка, Боже, подумки благала Лора, нахилившись уперед, щоб перевірити, чи він іще дихає, чи її молитви були почуті. Нічого. Жодного руху. Жодного звуку. Сльози закрапали з її очей, аж раптом вона помітила, як сіпнулася ковдра. Хрипкий вдих і звучне хропіння Лора сприйняла, як знак повернення до життя.
Саншайн дуже схвилювалася, коли, завітавши вранці до Падуї, побачила їхнього чотирилапого гостя. Такою натхненною Лора цю дівчину не бачила ніколи, зазвичай Саншайн поводилася серйозно й виховано. Разом вони змусили його поїсти трохи вареної курятини і покраяних шматочків хліба з маслом. Саншайн уважно обдивилася його худюще тіло і вирішила годувати пса усім, чим зможе.