Я не можу собі уявити, для якої аудиторії це призначено.
Бомбардир ледь не вдавився булочкою. Він ковтнув чаю і надав своєму обличчю якнайсерйознішого виразу.
А тепер кажи мені, що ти думаєш насправді.
Юніс зітхнула:
Це посібник з гендерних стереотипів.
Погоджуюся, сказав Бомбардир, схопив рукопис зі столу Юніс і пожбурив його в куток, де вкривалися пилом «човганці». І той гепнувся на стос паперів із глухим звуком. Дуглас доїв свою булочку й принюхувався, сподіваючись, що на тарілках його друзів залишилися хоч крихти.
Я не можу собі уявити, для якої аудиторії це призначено.
Бомбардир ледь не вдавився булочкою. Він ковтнув чаю і надав своєму обличчю якнайсерйознішого виразу.
А тепер кажи мені, що ти думаєш насправді.
Юніс зітхнула:
Це посібник з гендерних стереотипів.
Погоджуюся, сказав Бомбардир, схопив рукопис зі столу Юніс і пожбурив його в куток, де вкривалися пилом «човганці». І той гепнувся на стос паперів із глухим звуком. Дуглас доїв свою булочку й принюхувався, сподіваючись, що на тарілках його друзів залишилися хоч крихти.
А що з книгою твоєї сестри?
Юніс помирала з цікавості, вона хотіла спитати про це ще з першого дня своєї роботи у видавництві, але перед тим, як бос устиг відповісти, почувся дзвінок у вхідні двері. Бомбардир звівся на ноги.
Це, мабуть, батьки. Вони казали, що заїдуть до нас, якщо будуть у місті.
Юніс нетерпеливилося познайомитися з парою, яка породила таких несхожих між собою нащадків; і Ґодфрі, і Ґрейс здалися їй просто чудовими. Бомбардир успадкував їхні найкращі фізичні риси: батьків орлиний ніс і великий рот і материні пронизливі сірі очі та колір волосся. Годфрі був одягнений у вельветові штани лососевого кольору, відтінені канарково-жовтим жилетом; його туалет доповнювали метелик і трохи поношена, але ще пристойна панама. На Грейс була вишукана бавовняна сукня з візерунком, що, може, доречніше виглядав би на софі, соломяний капелюх з кількома великими жовтими квітами на крисах, елегантні черевики з маленькими зручними підборами. Коричнева шкіряна сумка, яка висіла на її руці, була величезна і видавалася досить міцною, щоб оглушити потенційних грабіжників. Ґрейс підозрювала, що в місті злодії на кожному кроці чатують на таких сільських роззяв, як вона і Годфрі.
Напевно, це нова дівчина, вимовила Ґрейс у такт із ударами годинника. Як справи, моя люба?
Дуже приємно з вами познайомитися.
Юніс потисла простягнуту руку; рука виявилася мякою, але потиск енергійним.
Годфрі похитав головою:
Боже милий, жінко! Чи так зараз говорять з молоддю?
Він схопив Юніс в обійми так, що її ступні майже відірвалися від підлоги, і розцілував її в обидві щоки. Дівчина навіть відчула, як дряпається щетина, яку він пропустив під час гоління, і вловила ледь чутний аромат одеколону. Бомбардир закотив очі і простогнав:
Тату, ти став зовсім безсоромний. Тільки дай привід цілувати дівчат.
Ґодфрі підморгнув Юніс:
У моєму віці треба зискувати з кожної нагоди. Без образ?
Юніс підморгнула у відповідь:
Без образ.
Ґрейс із любовю поцілувала сина в щоку і присіла, вільною рукою відмовляючись від пропозиції чаю й булочок з помадкою:
А зараз я маю спитати, бо обіцяла, але не хочу набридати
Бомбардир скрушно зітхнув, він уже знав, про що йтиметься.
Твоя сестра написала книжку і хоче, щоб ти її опублікував. Я не читала цю книгу, навіть ніколи її в очі не бачила, якщо говорити відверто, але Порша гадає, що ти тягнеш кота за хвіст і відмовляєшся дати конкретну відповідь. А що скажеш ти?
Юніс заінтригував той натяк на усмішку, що промайнув на обличчі Ґрейс, коли вона говорила таким серйозним тоном. Бомбардир пройшовся кімнатою і став біля вікна, мов захисник, що готується виголосити свою заключну промову в суді.
Перший пункт, безсумнівно, правда. Порша справді написала щось, що вона вважає за книгу, і хоче, щоб я це опублікував. Другий пункт відверта брехня, і я заперечую це усіма фібрами свого єства.
Бомбардир ударив долонею по столу, щоб підкреслити своє обурення, перше ніж голосно зареготати і знеможено впасти в крісло.
Слухай, мамо, я прочитав цю писанину, вона просто жахлива. Крім того, таке вже хтось писав і з біса ліпше, ніж зробила це моя люба сестричка.
Ґодфрі насупив брови і незадоволено промовив:
Ти маєш на увазі, вона вкрала сюжет?
Ну, Порша називає це «інтерпретація».
Ґодфрі повернувся до дружини і похитав головою:
Ти впевнена, що забрала з пологового нашу дитину? Я навіть не знаю, де ця дівка такого набралася.
Ґрейс зробила відчайдушну спробу захистити дочку:
Можливо, вона просто не знала, що така книжка вже існує. Може, це просто збіг обставин.
Та ці слова не були сприйняті як аргумент.
Ґодфрі насупив брови і незадоволено промовив:
Ти маєш на увазі, вона вкрала сюжет?
Ну, Порша називає це «інтерпретація».
Ґодфрі повернувся до дружини і похитав головою:
Ти впевнена, що забрала з пологового нашу дитину? Я навіть не знаю, де ця дівка такого набралася.
Ґрейс зробила відчайдушну спробу захистити дочку:
Можливо, вона просто не знала, що така книжка вже існує. Може, це просто збіг обставин.
Та ці слова не були сприйняті як аргумент.
Хороша спроба, мамцю, але книжка називається «Шофер леді Чаттерлей», і це про жінку, яку звати Бонні, і її чоловіка Ґіффорда, котрого паралізувало внаслідок нещасного випадку під час гри в регбі. Врешті-решт ця Бонні закрутила роман зі своїм шофером Меллонсом, грубим на вигляд, але насправді дуже ніжним уродженцем півночі, який трохи заїкається і має тропічну рибку в акваріумі.
Ґодфрі похитав головою, не вірячи своїм вухам:
Може, у цієї дівчини щось не так з головою?
Ґрейс не звернула уваги на репліку чоловіка, але й не заперечувала, вона знову зверталася до Бомбардира:
Ну тепер усе прояснилося. Звучить просто жахливо. На твоєму місці я викинула б це у смітник. Терпіти не можу лінощів, і якщо Порша навіть не потрудилася вигадати власну історію, то й не може чекати на якийсь інший результат.
Бомбардир підморгнув їй вдячно:
Матуся найкращий друг для хлопця.
Так, якщо тільки вона не назвала його Норманом.[17]
Ґрейс підвелася й переклала сумку на другу руку:
Ходімо, Ґодфрі. Уже час повертатися в «Кларідж».[18]
Вона поцілувала Бомбардира на прощання, а Ґодфрі потис йому руку:
Ми завжди пємо чай у «Кларіджі», коли приїжджаємо до міста, пояснила вона Юніс. Там найкращі у світі сандвічі з огірками.
Ґодфрі попрощався з Юніс, трохи піднявши свого капелюха:
Джин з лаймом теж непоганий.
Розділ 7
На кінчику пальця зблиснула рубінова крапелька крові й упала на блідо-лимонну спідницю її нової сукні. Лора вилаялася, сердито клацнула пальцями і пошкодувала, що не одягла джинси. Їй подобалося, коли в будинку багато свіжих квітів, але за красу троянд доводилося платити шипам, один з яких якраз увігнався в її палець. На кухні Лора пообрізала нижнє листя на квітах і налила теплу воду у дві велетенські вази. Одна ваза для веранди, інша для передпокою. Поки поралася з квітами, вона пригадувала розмову, яку мала з Ентоні того ранку. Він сказав, що їм «треба поговорити» перед тим, як вона піде додому. Лора глянула на годинник. Почувалася так, наче її викликають у кабінет до боса. Це просто смішно, Ентоні її друг. Але. Оце «але» змушує Лору тремтіти? Надворі небо вигравало блакиттю, та в повітрі відчувався запах шторму. Вона взяла одну вазу, глибоко вдихнула і віднесла її в передпокій.
Спокій і тиша огорнули трояндовий сад. А втім, повітря уже бриніло від шторму, що насувався. У кабінеті Ентоні нічого не поворухнулося, не почулось ані звуку. Однак повітря було просякнуте людськими почуттями, історіями. Промінь світла від сонця, що ось-ось мало заховатися за хмари, проник у щілину між шторами і розтяв повітря, засвітивши криваво-червоний відблиск на заставленій полиці якраз біля коробки з-під печива.
Запах гарденій завжди нагадував Лілії про її матір у блідо-блакитній сукні від Скіяпареллі.[19] Церква Святого Петра потопала в цих воскових квітках, їхній запах розносився прохолодним повітрям, яке рятувало запрошених родичів і друзів від немилосердного полуденного сонця надворі. Врешті, квіти вибрала Еліза. Лілія рада присісти. Нові черевики намуляли їй ноги, але марнославство не дозволило взути щось зручніше, не зглянувшись на артрит і поважний вік. Жінка в недоладному капелюшку, то, напевно, його мати. Половина присутніх на лавці позаду неї зовсім не побачать весілля. Вікарій попрохав присутніх підвестися, бо якраз заходила наречена у потворній грибоподібній сукні, відчайдушно чіпляючись за руку свого батька. Серце Лілії тьохнуло.
Вона запропонувала Елізі сукню від Скіяпареллі, їй вона сподобалася, але наречений мав іншу думку: «Милий Боже, Ліззі, ти ж не можеш виходити заміж у сукні мертвої жінки!»
Вона запропонувала Елізі сукню від Скіяпареллі, їй вона сподобалася, але наречений мав іншу думку: «Милий Боже, Ліззі, ти ж не можеш виходити заміж у сукні мертвої жінки!»
Лілія ніколи не схвалювала вибір Елізи. Генрі. Хіба можна довіряти чоловікові, якого звати так само, як пилосмок? Коли вони вперше зустрілися, він з таким виразом дивився на неї згори вниз, опустивши свій блискучий ніс бараболею, що вона одразу зрозуміла: на думку жінки за шістдесят п'ять цей молодик зважати не буде. Він говорив до Лілії з перебільшеною поштивістю, наче натреноване цуценя. Насправді на першій родинній вечері, приготованій з такою любов'ю, поданій з найкращими намірами, у Лілії склалося інстинктивне враження, що ніхто з родини не пройшов перевірку, крім, звичайно, Елізи. А найважливішими активами Елізи, на думку цього Генрі, були її врода і поступливість. О, він розсипався в компліментах щодо їжі. Смажене курча майже таке саме смачне, як у його матері, а вино «справді хороше». Та Лілія помітила, з якою прихованою зневагою він шукав плями на виделці та своєму келиху для вина. Еліза навіть після цього вибачила його поведінку й вигадала собі якісь пояснення таким манерам. Так дбайлива мати вибачає своєму нерозумному немовляті. А Лілія думала, що йому потрібне не розуміння, а добрячий стусан під його опецькуватий зад. Але її не стурбувало це знайомство, Лілії не могло і приверзтися в нічному жахітті, що це триватиме довго. Генрі був осоружним додатком до їхньої родини, але вона могла потерпіти тому, що він тут тимчасово. Справді?