Внутрішніми сходами Азер спустився вниз, залишивши Стівена спостерігати за тим, що відбувається унизу, з-поза скляної стіни.
Робітниці а тут працювали здебільшого жінки сиділи біля прядильних машин у дальній частині приміщення. Чоловіки хлопчики або ж дорослі працювали за верстатами або перевозили пряжу і рулони матерії у маленьких візках з деревяними колесами. У приміщенні панував ритмічний брязкіт старомодних прядилок, який майже повністю поглинав крики старшого чоловіка з червоним обличчям, який проходжувався приміщенням у довгому плащі, що майже сягав його щиколоток.
У ближній частині приміщення стояв ряд швейних машинок «Singer», за котрими теж сиділи робітниці. Коліна жінок піднімалися і опускалися, забезпечуючи роботу механізму, а їхні руки рухалися у різних напрямках так ніби вони намагалися врегулювати тиск у велетенському крані. Стівенові, після численних годин роботи на подібному виробництві в Англії, місцева організація здавалася застарілою так само як вулиці Сен-Ле були для нього ніби з іншого століття, у порівнянні з терасами фабричних містечок графства Ланкашир.
Азер повернувся разом з Меро. То був невисокий чоловік в тілі, з густим темним волоссям, яке спадало на чоло. Меро справляв враження чесної людини, яку обставини змусили бути підозрілою та впертою. Він привітався за руку зі Стівеном, хоча його холодний погляд давав зрозуміти, що це лише формальність.
Коли Азер запросив Меро сісти, той на мить завагався, але потім, мабуть, вирішив, що це не обовязково мусить означати капітуляцію. Він опустився на стілець, але спина його залишилася прямою та незламною. Руки він тримав на колінах, а пальці наче плели невидимі нитки з бавовни.
Як ви вже знаєте, Меро, месьє Рейзфорд приїхав до нас із Англії. Він ще молодий і хоче дізнатися якомога більше про нашу справу.
Меро хитнув головою, і Стівен всміхнувся йому. Йому сподобалося, що вік позбавив його кваліфікації, а отже, і необхідності нести якусь відповідальність чи коментувати події. Він знав, як вкорінюється втома в людях поважного віку.
Тем не менш, продовжував Азер, співвітчизники месьє Рейзфорда у Манчестері спроможні виробляти таку ж тканину, яка у нас виходить на дві третини дешевшою. Беручи до уваги, що компанія, де працює месьє Рейзфорд, один із наших основних англійських покупців, нам потрібно докласти максимум зусиль, щоб справити хороше враження. Якщо я правильно зрозумів роботодавця месьє Рейзфорда, то він прагне тіснішої співпраці наших країн. Йшлося навіть про те, щоб купити акції нашої компанії.
Пальці Меро ще більше заметушилися.
Черговий Косера, зауважив він зневажливо.
Азер всміхнувся.
Дорогий мій Меро, не варто бути таким підозрілим. Азер повернувся до Стівена. Це він про одного з великих виробників, Ежена Косера. Він багато років назад завозив сюди англійську техніку та робітників...
Замість місцевих.
Азер продовжував говорити до Стівена.
Уряд хоче, щоб ми раціоналізували виробництво і помістили якомога більше процесів в одному місці. Це розумно, але неминуче призведе до збільшення кількості машин і скорочення робочих місць.
Ще з часів мого батька, почав Меро, виробництву, згідно з думкою уряду, потрібно більше інвестицій і менше зневаги та боягузтва власників.
Обличчя Азера раптово напружилося чи то від злості, чи то йому просто не сподобалася репліка Меро. Він сів, надягнув окуляри і витяг документ з купи, котра лежала на столі.
Зараз непрості часи. У нас немає грошей на інвестиції, ми можемо тільки заощаджувати. Ось мої пропозиції. Ми зменшимо заробітну плату робітників на один відсоток. Ті, хто отримує оплату від виробітку, будуть отримувати, як і раніше, але виробіток тоді потрібно збільшити у середньому на пять відсотків. Виробіток відтепер ми будемо рахувати не метрами, а одиницями. Тих, хто не має кваліфікації для роботи з машинами, а це приблизно половина робітників, переведемо у некваліфіковану робочу силу, і їх зарплатню відповідно знизимо.
Закінчивши, Азер зняв окуляри і передав аркуш Меро. Стівена здивувало, як просто Азер наніс удар. Він не став навіть удавати, що робітники можуть бути хоч у якомусь виграші від нововведень або що вони матимуть хоч якусь компенсацію за те, чим їх просять поступитися. Мабуть, це була стартова позиція для переговорів.
Меро, незважаючи на такі деталі, зберігав дивовижний спокій.
Я приблизно чогось такого і чекав, відповів він. Месьє, ви наче пропонуєте нам згодитися заробляти ще менше, ніж фарбувальники. А скільки заробляють вони, я думаю, вам не треба нагадувати.
Азер почав забивати трубку.
Хто каже такі нісенітниці?
Ці нісенітниці, сказав Меро, це спроби власників використовувати рабську силу за щораз меншу зарплатню.
Ви знаєте, про що я, не зреагував Азер. Я чув імя Люсьєна Лебрена.
Малюк Люсьєн! Я не думав, що йому стане хоробрості.
У скляному приміщенні канцелярії було світло яскраве сонячне проміння проливалося з вікна на книги, на папери, вихоплюючи обличчя двох супротивників. Стівен спостерігав за їх енергійною суперечкою, але відчував себе непричетним до розмови, бо це більше було схоже на обмін закликами, ніж аргументами.
Від багатства Азера думки Стівена природно зїхали до його майна, до будинку на бульварі, до саду, до вгодованих дітей Грегуара з його нудьгуючим поглядом і Лізетти з її непристойною посмішкою і до мадам Азер. Остання фігура викликала у нього несумісні почуття.
...це логічний наслідок того, що виробництво розбите на таку кількість окремих процесів, прозвучала репліка Азера.
Я би теж хотів, щоби процес фарбування відбувався тут, відповідав Меро. Але ви ж знаєте, що...
Він не знав її справжнього віку, але було щось таке у чуттєвості її шкіри він помітив мурашки, що зявилися на її руці від протягу з саду. Було щось, перш за все, у нетерплячості, з якою вона повертала голову, коли ховала свій погляд.
...ви згідні, месьє Рейзфорд?
Абсолютно згідний.
Ні, якщо нам доведеться вкладати гроші у більші приміщення, відповів Меро.
«Я божеволію, думав Стівен, придушуючи бажання розсміятися. Я, мабуть, божевільний, бо сиджу у цьому душному кабінеті, дивлюся на обличчя цього чоловіка, слухаю його коментарі щодо сотень робочих місць і думаю про такі речі, щодо яких сам собі не можу зізнатися, та ще й всміхаюся і погоджуюся з...»
Я відмовляюся продовжувати розмову в присутності цього молодого чоловіка, сказав Меро. Вибачте мені, месьє, тут він підвівся, чемно вклонився Стівенові і додав: нічного особистого.
Звісно, Стівен підвівся теж, нічого особистого.
Описуючи у своєму записнику певний аспект характеру мадам Азер та свої заплутані почування, Стівен використав кодове слово «пульс». Він вважав це слово досить таємничим, але воно добре передавало його відчуття, що життя мадам Азер бється у якомусь іншому ритмі, відмінному від ритму її чоловіка. Це слово також описувало незвичайний вплив її фізичної присутності. Ніхто не міг би носити її сукні настільки природно, як вона. Тільки на ній її туалети виглядали правильно. Значну частину дня вона проводила у ванні або за зміною одягу, і за нею завжди тягнувся шлейф трояндового мила або шампуню, коди вона проходила повз. Увесь її одяг більше відповідав моді, ніж у інших жінок міста. Стоячи або сідаючи, вона несла себе з величною добропристойністю. Опускаючись у крісло, вона так близько тримала ступні, що, мабуть, під спідницями її коліна теж торкалися одне одного. Підіймаючись, вона не спиралася на руки здавалося, що встати їй допомагають лише грація та пристойність. Її білі руки ледь торкалися приборів під час сімейної вечері, а губи ніколи не залишали слідів на келиху. Одного разу Стівен помітив, що на мить скло бокалу зчепилося із тоненькою шкірою її губи, але коли вона поставила бокал на стіл на його сяючій поверхні не лишилося і сліду. Вона помітила, як пильно Стівен дивився на той бокал.
А проте, незважаючи на всю формальність її ставлення до нього, на церемонну природність її манер, Стівен все ж відчув щось у ній і назвав це її пульсом. Неможливо сказати, чому в нього склалося саме таке враження: може, через тоненькі білі волосинки на її руках, або в цьому винна кров, що якось вдарила їй в обличчя під ледь помітними веснянками на щоках, але Стівен відчув у ній інше палке життя, ніж те, котре вона вела у спокої та заборонах будинку свого чоловіка з його овальними блискучими порцеляновими ручками на дверях та ретельно викладеним паркетом.
Тиждень по тому Азер запропонував Меро запросити Стівена обідати разом із робітниками у кімнаті в задній частині фабрики. Там стояли два-три довгі столи і можна було поїсти, а обід робітники приносили з собою або ж купували те, що готувала беззуба жінка у білому платку.
На третій день посеред загальної бесіди Стівен раптово встав.
Вибачте, пробурмотів він, перш ніж вибігти з кімнати.
Жак Боне, старий робітник фабрики, вийшов за ним та побачив, як Стівен стоїть обіпертий на стіну будівлі. Жак дружньо поклав руку йому на плече та поцікавився, чи все з ним гаразд.
Обличчя Стівена зблідло, з лоба стікали краплі поту.
Зі мною все добре, відповів він.
Що сталося? Ви погано себе почуваєте?
Мені, мабуть, занадто спекотно. Зараз покращає, він витягнув носовичок і протер обличчя.
Може, ви зайдете та доїсте? запропонував Боне. Той кролик, приготований старою, виглядає апетитно.
Ні! Стівена взяли дрижаки. Я не піду, вибачте.
Він викрутився з-під турботливої руки Боне і швидко пішов у напрямку міста.
Перекажіть Азеру, що я буду пізніше, кинув він через плече.
За вечерею Азер запитав, чи він одужав.
Так, дякую, відповів він. То нічого серйозного, просто в голові запаморочилось.
Запаморочилось? У вас проблеми з кровообігом?
Я не знаю. Може, щось не те з повітрям. Може, це вилив якоїсь речовини, яку використовують для фарбування, я не знаю. Мені іноді важко дихати.
Вам треба порадитися з лікарем. Я домовлюся за прийом.
Дякую, не треба. Нічого серйозного.
Погляд Азера виражав щось схоже на подив.
Я думаю, що ви не в найкращому стані. Я міг би без проблем...
Заради Бога, Рене, перебила його мадам Азер, він же сказав, що немає про що хвилюватися. Чому б вам не залишити його у спокої?
Азер з гучним стуком поклав на тарілку виделку. Коротку мить на його обличчі читалась паніка як у школяра, котрого спіткала поразка, але який водночас не може зрозуміти правила гри, котрі дозволили його супернику виграти.