Потім він уїдливо всміхнувся, як людина, яка знає як треба, але вирішує не сперечатися і таким чином тимчасово потурає своїм підлеглим. Він з перебільшеною легкістю повернувся до дружини.
Люба, а ти чула свого менестреля знову, коли блукала містом?
Я не блукала, Рене, я ходила у справах.
Звичайно, люба. Моя дружина, месьє, таке таємниче створіння. зауважив він вже до Стівена. Вона як той струмочок у піснях. Ніхто не знає, куди вона плине та де закінчиться її подорож.
Стівен міцно стиснув зуби, щоби не стати на захист мадам Азер.
Не думаю, що месьє Рейзфорд знає цю пісню, відповіла мадам Азер.
Може, месьє Берар заспіває її, Стівен і не помітив, як сказав це вголос.
Мадам Азер розсміялася раніше, ніж змогла себе втримати. Замаскувавши сміх кашлем, вона трохи почервоніла під пильним поглядом свого чоловіка. Обличчя Стівена залишалось абсолютно нейтральним, хоча йому й було ніяково за свою грубу поведінку з господарем будинку. У Азера не простежувалось жодної реакції ні раптової, як у його дружини, ні удаваної, як у Стівена. На щастя, Лізетта захихикала, і Азер відволікся на те, щоб зробити їй зауваження.
Месьє Берар так добре співає? спитав Грегуар, піднявши очі від тарілки. Свою серветку він заправив за комір.
Бездоганно, відповів Азер з викликом.
Погоджуюся, Стівен зустрів його погляд. Потім перевів очі на мадам Азер. Вона вже заспокоїлася і відповіла на його погляд на її обличчі все ще була помітна нота веселощів.
Так що, ти не проходила повз той будинок знову? запитав він.
Я, здається, проходила повз нього, коли навідувалася до аптеки, але вікно було зачинене і музики я не почула.
Берари знову завітали після вечері. З ними була мати мадам Берар жінка зі зморшкуватим обличчям у чорній мереживній шалі, яка мала виказувати її велику набожність. З невідомих причин Берар звертався до неї «тітко Елізо», і тому вона просила усіх присутніх звертатися до неї так само. Стівену було цікаво, чи було небажання називати своє прізвище у шлюбі викликане болісними спогадами про смерть чоловіка, чи ж це була якась сімейна таємниця, яку Берар намагався приховати.
Того вечора та й під час інших їхніх візитів Стівен спостерігав за цією сімєю та намагався зрозуміти, яку роль вони грають у житті Азерів. Коли на вулиці трохи потеплішало, вони впятьох сиділи на веранді у плетених кріслах і насолоджувалися запахом жимолості й жасмину, котрі звивалися віконними перемичками і рамами позаду будинку. Берар у своїх великих чорних чоботях і офіційному жилеті завзято керував своїм маленьким оркестром, хоча найкращу партію завжди залишав для себе. Він добре знався на впливових сімях міста і міг нескінченно розказувати про роль таких імен, як Сельє, Лорендо або де-Морвіль, у фінансовому розвитку міста та соціальному житті. Він непрямо натякав на те, що його родина теж має якийсь стосунок до де-Морвіллів, але недбалість якогось бонапартиста завадила йому це довести. Так само як він критикував хибного прабатька, Берар принижував улесливі манери паризького суспільства, особливо жагу до титулів. Свого ж предка, котрий уперто не хотів полишати свої провінціальні звички, він описував як людину нескінченної доброчесності, чия дипломатичність набагато перевершувала підступність парижан. Той давній Берар здавався усім присутнім стійкою та шляхетною людиною, а отже, його нащадки поставали одночасно як спадкоємці моралі і чесні члени елітарного суспільства.
Так вони проводили вечори. Такі розмови наближали кінець оцих мирних посиденьок, але вони страшенно пригнічували Стівена. Він ніяк не міг збагнути, як мадам Азер їх терпить.
Вона одна ніколи не відповідала на спонукання Берара. Коли він прямо запрошував її до розмови, вона майже нічого не говорила, хоча могла охоче спілкуватися на теми, які пропонувала сама. У Берара, як йому здавалося, просто не було іншого виходу, крім як перебивати її. Він ледь помітно кивав головою, вибачаючись, але перепрошував аж тоді, коли бесіда скеровувалася в потрібному йому напрямку. Мадам Азер знизувала плечима або посміхалася у відповідь на це запізніле вибачення, наче говорячи, що вона й не збиралася говорити нічого важливого. Присутність тітки Елізи була на користь Берарові, адже вона ніколи не упускала можливості підігріти будь-яку розмову, яка торкалася її релігійних переконань. У неї була репутація сумирної та благочестивої жінки, котра випливала з її давнього статусу вдови та колекції молитовників, розпять та памятних речей з паломницьких подорожей, яка зберігалася у її спальні в будинку Берарів. Її почорнілий рот і грубуватий голос наче втілювали в собі грізну духовну істину, що справжню віру треба шукати не у блідому обличчі затворників, а у скалічених життях тих, хто страждав заради виживання. Іноді її сміх звучав швидше грубо і повнокровно, аніж праведно, проте часті звертання до святих могли приголомшити слухача жінка вправно сипала іменами і муками з ранніх періодів розвитку та становлення церкви Малої Азії.
Я планую влаштувати прогулянку у водяні сади наступної неділі, сказав Берар. Чи не хотіли б ви до нас приєднатися?
Азер з радістю погодився. Тітка Еліза зауважила, що вона вже застара для прогулянок на човні, але тон її відмови вочевидь натякав на неприпустимість таких потурань своїм бажанням у неділю.
Я сподіваюсь, ви вправно керуєте човном, Рене? запитав Берар.
Я відчуваю воду, це правда, відповів Азер.
Тільки-но послухайте його! Скромний старий чорт! засміявся Берар. Якби не існувало достатньо контраргументів, він би ніколи не зізнався, що знається хоч на чомусь.
Азер насолоджувався роллю скромного жартівника, якою його наділив Берар. Щойно заходила мова про якийсь із його талантів, він особливим способом скептично зітхав і робив гучний ковток із бокалу. Азер нічого не відповідав, тому його слава як дотепної людини не постраждала, але не для Стівена, який щоразу, коли Азер від скромності закочував очі, згадував крики болю, котрі він чув під дверима спальні. Іноді, сидячи безпечно у вітальні, Стівен міг спостерігали за усією компанією і за німою одухотвореною фігурою мадам Азер. Він не запитував себе щодо її вроди те, як впливала на Стівена одна лиш її присутність, робило це питання беззмістовним.
Мабуть, якщо судити строго, її не можна було назвати красивою. Для цілковитої жіночності її обличчя ніс видавався дещо завеликим, аніж диктувала мода. Волосся мало забагато відтінків коричневого, золотистого і рудого, на противагу бажанням багатьох жінок. Попри всю легкість виразу її обличчя сильний характер жінки проявлявся занадто відверто у традиційному визначенні привабливості. Та Стівен не мав жодних сумнівів ним рухав непереборний потяг.
Одно дня Стівен повернувся з роботи після обіду і побачив мадам Азер у саду вона підрізала неслухняні трояндові кущі, які виросли вище за неї.
Месьє, почулося її формальне привітання, хоча і без холоду.
Стівен, без будь-яких попередніх планів, підійшов і узяв у неї невеликі садові ножиці.
Дозвольте я.
Вона здивовано посміхнулась, наче вибачала за такий різкий випад. Стівен зрізав декілька зівялих бутонів, перш ніж зрозумів, що він і гадки не має, як це робити.
Давайте я, сказала вона. Її рука сковзнула по піджаку Стівена і доторкнулась до його руки, забираючи назад ножиці. Дивіться, як треба. Під кожною зівялою квіткою стебло потрібно зрізати під кутом. Ось так.
Коричневі пелюстки колись білої троянди посипалися на землю. Стівен підійшов ближче до неї і відчув запах її сукні. На ній була спідниця кольору висушеної землі та блузка з каймою з візерунком «гусяча лапка», яка наче прийшла з тих часів, коли одягу приділяли більше уваги. На ній також був короткий жилет, який відкривав нижню частину шиї, порожевілу від роботи в саду. Стівену на думку приходили різні модні епохи, котрі асоціювались із декоративним стилем мадам Азер: від балів у честь перемоги в битвах під Вагрмом чи Бородіном до вечорів часів Другої імперії. Її обличчя ще без слідів зморшок наче натякало на якусь таємницю та мудрість, приховану за її теперішнім життям.
Одно дня Стівен повернувся з роботи після обіду і побачив мадам Азер у саду вона підрізала неслухняні трояндові кущі, які виросли вище за неї.
Месьє, почулося її формальне привітання, хоча і без холоду.
Стівен, без будь-яких попередніх планів, підійшов і узяв у неї невеликі садові ножиці.
Дозвольте я.
Вона здивовано посміхнулась, наче вибачала за такий різкий випад. Стівен зрізав декілька зівялих бутонів, перш ніж зрозумів, що він і гадки не має, як це робити.
Давайте я, сказала вона. Її рука сковзнула по піджаку Стівена і доторкнулась до його руки, забираючи назад ножиці. Дивіться, як треба. Під кожною зівялою квіткою стебло потрібно зрізати під кутом. Ось так.
Коричневі пелюстки колись білої троянди посипалися на землю. Стівен підійшов ближче до неї і відчув запах її сукні. На ній була спідниця кольору висушеної землі та блузка з каймою з візерунком «гусяча лапка», яка наче прийшла з тих часів, коли одягу приділяли більше уваги. На ній також був короткий жилет, який відкривав нижню частину шиї, порожевілу від роботи в саду. Стівену на думку приходили різні модні епохи, котрі асоціювались із декоративним стилем мадам Азер: від балів у честь перемоги в битвах під Вагрмом чи Бородіном до вечорів часів Другої імперії. Її обличчя ще без слідів зморшок наче натякало на якусь таємницю та мудрість, приховану за її теперішнім життям.
Я вже день або два не бачив вашої дочки, сказав Стівен, виринаючи зі своїх думок. Де вона зараз?
Лізетта поїхала в Руан разом зі своєю бабусею на декілька днів.
А скільки їй років?
Шістнадцять.
Складно повірити, що ваша дочка вже така доросла.
Грегуар та Лізетта мені не рідні діти, відповіла вона. Перша дружина Рене померла вісім років тому. Ми одружилися через два роки після її смерті.
Я так і знав, сказав Стівен. Ви не того віку, щоб мати дорослих дітей.
Мадам Азер знову посміхнулася, проте дещо зніяковіло. Стівен подивився на її обличчя, коли вона нахилилась до сухих бутонів і шипів, і уявив побої від її зівялого, розбещеного чоловіка. Не задумуючись, він витягнув руки й охопив ними її долоню. Вона різко повернулась обличчя її почервоніло і спалахнуло тривогою.