Пані вербувальнице! сказав він із таким пієтетом, який якби не лукава посмішка можна було б сприйняти за улесливість.
Я ж вас уже просила так мене не називати, Артюсе! відповіла вона, сміючись.
Він послав їй поцілунок рукою.
А що це за принц із вами сьогодні? сказав він, міряючи мене поглядом з голови до ніг. У мадам чудовий смак... вона ризикує, привівши його до Артюса.
Алан, мій колега, сказала вона, одразу розставляючи всі акценти.
О, то ви теж там працюєте! І не думайте мене наймати! Попереджаю я не здатний інтегруватися в компанію.
Я наймаю лише фінансистів.
Он як! Він зобразив великий сум на обличчі. Він цікавиться лише тими, хто працює із цифрами.
У вас є два вільних місця, Артюсе? Я не резервувала...
Мій астролог сказав мені, що до мене прийде важлива для мене людина, тому я забронював цей столик, саме для вас.
Пан дуже добрий.
Він елегантно простягнув нам меню. Аліса відразу ж поклала своє, не дивлячись.
Ти не дивитимешся? спитав її я.
Марно.
Я запитально подивився на неї, але вона обмежилась загадковою усмішкою.
Меню було досить різноманітним, усе мені видавалось апетитним. Складно обрати серед такого розмаїття. Я ще навіть не перечитав усе, коли наш господар уже підійшов за замовленням.
Пані Алісо?
Цілком покладаюся на вас, Артюсе.
Ах, я так люблю, коли жінки на мене покладаються. Безперечно, ви мій клієнт. А що мій прекрасний принц, щось обрав? сказав він, злегка нахиляючись до мене.
Ну... мабуть... я візьму прованський салат із помідорів, деревію та базиліку, а також...
Ні-ні-ні, пробурмотів він собі під ніс.
Прошу?
Ні, ні, це не для принца. Давайте я для вас оберу. Хвилиночку... я вам приготую... салат із рокфором.
Мені не зовсім подобалась його поведінка.
Із яким іще рокфором?
Артюс зобразив, ніби щелепа йому відвисла під подиву. Він постояв із роззявленим ротом кілька хвилин.
Це як? Принц жартує, чи не так?
Він американець, сказала Аліса. Він живе у Франції всього кілька місяців.
Але в нього немає акценту! сказав він здивовано. І він надто ввічливий та не такий здоровило, як янкі. Хіба вас ростили не на попкорні та бігмаках?
Його мати була француженкою, але все життя він прожив у США.
Ясно. Тоді доведеться взятися за його освіту. Я дуже на вас розраховую, Алісо. Йому треба все показати. Я займусь кулінарним просвітництвом, сказав він повільно й чітко. І ми почнемо з рокфору. Ви знаєте, у Франції існує понад пятсот видів сирів...
Ну, в Америці також є трохи сирів.
Та ні ми говоримо про різні речі! сказав він з удаваним відчаєм. У вас там не сир у вас пластик під целофаном, тягуча ароматизована солона гума... Ти ба! Вас треба всього навчити. Що ж, почнімо з рокфору... Рокфор король сирів і сир королів...
Добре, купимо салат із рокфором, перервав я його. Продано! Наступною ланкою замовимо...
Е ні, тут нема ланцюгів та ланок тут не каторга!
Добре. Слідом піде...
Та й слідом ми ні за ким не ходимо. Хіба за тими, хто не розрахувався.
Я почав наново, ретельно добираючи слова:
Після цього я їстиму телятину з яблуками на пару по-бургундськи.
Ні, рішуче заперечив він. Для вас це зовсім не годиться. Вам не можна забивати смак телятиною. Ні, ні, ні. Вам треба... я принесу вам качку в білому вині з гливами.
Я був дещо розгубленим.
Ну, хоч десерт я маю право сам вибрати?
Я був дещо розгубленим.
Ну, хоч десерт я маю право сам вибрати?
У вас є всі можливі права, мій принце.
Я візьму «Тарт татен».
Чудово! Так і запишемо, сказав він, читаючи по складах, шоколадний мус. Дякую за вибір. Артюс обожнює, коли вам смачно!
Він щез на кухні.
Я зареготав.
Що це за маячня?
Меню то фейк. У них насправді лише один набір, одне й те саме для всіх. Але все смачне, продукти свіжі. Леон добирає смачні страви, сказала вона, показуючи на височенного африканця у віконці кухні.
Я помираю з голоду.
Тут швидко готують. У цьому перевага єдиного меню... Споживачі звикли. Хіба одного разу зайшов турист-німець. Вистави Артюса йому прийшлись не до вподоби. Він закотив скандал і пішов геть, лаючись...
Артюс вийшов доволі швидко з двома салатами.
Прошу, салат із рокфором!
Я вже взявся був за виделку, коли...
Алісо, прошепотів я.
Мені стало вкрай гидко від того, що я побачив на тарілці.
Що там?
Алісо, у мене сир прострочений, тихо сказав я. Він у плісняві. Ну й бридота.
Вона подивилася на мене секунди зо три... а потім зареготала.
Так це нормально!
Нормально, коли сир тухлий?
Його за це і їдять!
Ти хочеш, щоб я їв тухлий сир?..
Мені вже здалося, що це ще одне завдання від Дюбрея.
Він не тухлий, а пліснявий, і...
Це одне й те саме що тухлий, що пліснявий.
Ні! Це корисна пліснява. Присягаюся, її можна їсти без остраху. Без тої плісняви сир не має сенсу!
Ти знущаєшся з мене.
Ні, чесне слово! Дивись.
Вона нанизала виделкою кілька шматочків того «дещо»... і зїла. Прожувала й проковтнула з посмішкою.
Ну й бридота!
Та лишень спробуй!
Нізащо.
Я взявся їсти листя салату, акуратно обираючи шматочки, які не торкалися гнилятини.
Коли Артюс повернувся за тарілками, він удав, що ледве не плаче.
Треба буде сховати це від Леона. Він ридатиме, коли побачить, як ви зневажили його салат. Не знаю, як його й утішити...
Він щез на кухні з нашими тарілками. Аліса поклала лікті на стіл і нахилилася до мене.
Знаєш, ти мене здивував під час зустрічі. Я й не уявляла, що ти зможеш сперечатися з Ларше. То ризиковано...
Не знаю. У всякому разі, я був відвертим: я впевнений, що не в інтересах компанії зневажати кандидатів, які можуть влаштуватися на вакансію, доступну саме зараз.
Вона кілька секунд дивилася на мене. Я раніше не помічав, яка вона красива. Світло-русяве волосся, зібране на потилиці, відтуляло дуже тонку, дуже жіночну шию. Мякий, але відвертий погляд розумних блакитних очей. У ній було багато грації.
От тільки я дедалі більше пересвідчуюся в тому, що Ларше, Дункер та решта членів правління дуже просто ухвалюють рішення, які не слугують інтересам підприємства...
Чому ж так?
Вони ухвалюють рішення, керуючись фінансовим ринком, тобто біржею.
Не розумію, що це міняє: це також інтерес наших акціонерів аби компанія добре функціонувала.
Ні, це залежить від...
Від чого?
Від мотивації акціонерів. Знаєш, у нас серед акціонерів є всі, хто хочеш: незначні міноритарії, банки, інвестиційні фонди...
І що?
Гадаєш, більшість із них зацікавлена в стабільному й гармонійному розвитку компанії? Для них важлива одна річ, точніше, дві: щоб курс акцій зростав і щоб дивіденди виплачували щорічно.
Тут немає нічого дивного... Це принцип капіталізму: ті, хто беруть на себе фінансові ризики, інвестуючи в компанію, потім отримують дивіденди, якщо все спрацює. Це є їхня винагорода за ризик, завдяки якому підприємство може розвиватися. А акції, знаєш, ростуть, якщо компанія успішно розвивається, бо тоді ризик знижується і буде багато тих, хто бажає долучитися. Стосовно дивідендів то їх беруть із прибутку і розподіляють між акціонерами. Аби були дивіденди, треба, щоб компанія працювала стабільно.
У теорії так. А на практиці система геть збочена. Тепер акціонери рідко коли переймаються довгостроковим розвитком компанії. Насправді, здебільшого вони й не знають, що відбувається. Вони або хочуть перепродавати акції, коли ті достатньо здорожчають, або тримати достатньо акцій, щоб впливати на ухвалення рішень у компанії, і, повір мені, зовсім не для послідовного розвитку, а для збільшення виплати дивідендів протягом кількох років, поки вони лишаються тримачами акцій, навіть якщо через це брак коштів на розвиток призведе до катастрофи.
То ти думаєш, що Дункер і його поплічники грають у цю гру, грають на користь акціонерів і на шкоду компанії?
Так.
Але ж Дункер створив цей корабель. Це його компанія. Не уявляю, чому він пристає на те, що руйнує його дітище.
Це вже не його корабель. Він вивів його на біржу і відтоді тримає всього 8 % капіталу. Це фактично продана компанія.
Але ж він лишається головуючим. Принаймні це йому подобається...
Аліса скривилася.
Він не сентиментальний, як ти сам знаєш. Ні, я думаю, що його метод управління узгоджений між ним і двома найбільшими акціонерами, які вклалися в капітал компанії в момент виходу на біржу.
Артюс приніс качку, від якої розходився чудовий аромат, і пішов обслуговувати інших постійних відвідувачів.
Пані графине, я до ваших послуг!
Артюсе, друже мій, сказала пані, у моєму генеалогічному дереві є лише селяни, робітники, обслуга... Зрештою, дворянство було скасоване 1790 року...
Але 2003 року Артюс його відновив!
Качка в білому вині мала неперевершений смак. Така страва була здатна утримати на французькій землі будь-якого американця, бодай ультранаціоналістичного консерватора будь-хто забув би про батьківщину, щойно поклавши до рота шматок такої смакоти.
Ти знав Тонеро? спитала Аліса в перерві між шматками.
Це той, що звільнився майже тоді, коли я прийшов?
Так. Він був одним із найкращих, сильний гравець, видатний маркетолог. Він знав собі ціну й намагався обговорити підвищення зарплати.
Наскільки я памятаю, йому відмовили.
Так. Але він не здався. Він підготував дані, щоб довести їм, що, в разі відмови, його звільнення коштуватиме більше, ніж підвищення. Він порахував вартість винайму людини замість нього, навчання, час, який їй оплатять, хоча ефективність іще буде нульовою і т. д. Насправді було очевидно, що дешевше збільшити зарплату Тонеро, ніж дозволити йому піти. Однак вони його звільнили. Знаєш чому?
Суто із самолюбства? Аби не змінювати рішення?
Навіть не це. Вони йому холодно пояснили, що, якщо вони підвищать цифри зарплат, це відразу ж буде видно в прогнозах, і ціни на акції зреагують негативно. А основні витрати на іншу людину підуть по рахунках «Винагороди» та «Навчання», на які біржа не так різко реагує.
Якісь дурниці.
Така сама дурня в підрозділі навчання. Раніше тренування стажерів закінчували о 18:00. Зараз уже о 17:00 нема нікого.
Чому?
Тобі озвучити причину, як для клієнта, чи причину, продиктовану бізнесом?
Кажи вже.
Усе чітко продумано в методиці викладання, пане клієнте. Наші дослідження показали, що, трохи зменшивши час на навчання, ми лишаємо час на інтеграцію та практику стажера...
А насправді?
Тренер о 17:05 сідає на телефон продзвонювати нових клієнтів. Розумієш, о 18:00 телефонувати вже пізно...