Крім того, на біржу впливають психологічні фактори.
Останню фразу він процідив зневажливо.
Психологічні фактори.
Він зітхнув. Йому, вочевидь, роль ментора не давала жодного задоволення.
Страхи, чутки І Фішерман.
Фішерман?
Журналіст-економіст із журналу Echos, який не вірить у наш розвиток і повторює про це у своїх довжелезних статтях. Звичайно, це впливає на інвесторів, тому що за його думкою стежать. Питання навіщо.
А якщо за ним є хтось, хто смикає за вервечки? Якщо цей Фішерман є... як то кажуть?
Не розумію, кому це вигідно.
Та що ж це чого б тобі просто не відповідати на запитання?!
Але Фішерман не має особистого інтересу в тому, щоб зростання наших акцій уповільнювалось?
Звідки мені знати?
Якщо не має, отже, є люди, яким треба нас принижувати в його журналі. Фішерман просто їхня...
Я удавав, що шукаю слово, яке забув, ворушачи руками в повітрі.
Я не прихильник теорії змови.
Ех, я оце не можу згадати слово. Як оце називають того, хто дозволяє собою маніпулювати?
Алане, мені треба працювати.
Але ж ні, дайте відповідь на це запитання! Я ж день змарную, шукаючи слово.
Зосередьтеся на своїй роботі і все буде чудово.
Та ось на кінчику язика крутиться...
Ну то сплюньте його але не в моєму кабінеті.
Він чи не вперше спробував виявити почуття гумору але мені було геть не смішно. Так-так, швиденько треба було його змотивувати мені відповісти.
Дайте оце слово і я відразу щезну.
Лялька.
Та ні, то не те... Інше.
Не дратуйте мене.
Ну дайте синонім.
Річ. Він чиясь річ. Підходить?
Ні, це теж не те.
Але ж доведеться вам цим удовольнитися.
Дайте ще синонім.
Мені треба працювати.
Ну, будь ласка...
До побачення.
Тон його був безапеляційним, і він знов занурився в папери, не дивлячись на мене.
Я вийшов, трохи розгублений. Ну що ж, я намагався. Це вже щось. Помилкою, мабуть, був мій ентузіазм. Щоб «обійняти його всесвіт», треба було не просто говорити на тему, яка його цікавить, але треба було взяти його стиль спілкування серйозний, раціональний, чіткий, малослівний. Ще краще, якби я від того отримував задоволення. Але ж чи зміг би я спонукати його говорити більше? Не впевнений. У будь-якому разі я був близький до успіху.
Щойно я сів у себе в кабінеті, як до мене прийшла Аліса, щоб обговорити перемовини з одним з її клієнтів. Ми говорили хвилин десять. Аж тут я почув кроки Фостері в коридорі. Вперше він пройшов повз мої двері. Ступив крок назад і повернув голову з непорушним обличчям.
Маріонетка!
І продовжив іти.
Аліса повернулася до мене, шокована, що начальник щойно обізвав мене ось так.
Я почувався щасливим.
~ 14 ~
Із Ґреґуаром Ларше завдання було ще важчим. Якщо Фостері не любив розмов, позбавлених для нього інтелектуального інтересу, Ларше не зносив тих, хто відвертався від мети, кожна мить часу мала слугувати битві за його успіх.
Думаючи про це, я відкрив для себе одну річ: як маніпулятор, він час від часу припускав обмін любязностями, якщо відчував, що це підвищить мотивацію працівника. Мотивований підлеглий продуктивний підлеглий, а отже, слугує його інтересам.
Тому було не складно з ним заговорити про його сімю. Відтак ми перейшли до теми про дозвілля, прогулянки з дітьми і маріонетки зявилися в найбільш невимушеній розмові у світі.
Що ж, маніпулювати маніпулятором несе задоволення.
Я отримав пять СМС від Дюбрея протягом дня щоразу виходив палити на тротуар, не розуміючи справжньої причини.
Мій день закінчився в кабінеті Аліси, де та знову розмовляла про своє занепокоєння поганим функціонуванням компанії. Тома зайшов до нас, щоб попрощатися, вимахуючи перед нами своїм новеньким BlackBerry останньої моделі. Раптом у мене виникло одне непереборне бажання...
Я сьогодні вів співбесіду з дуже крутим кандидатом. Неймовірний профі, сказав я.
Справді?
Щоразу, коли хтось казав про когось добре в його присутності, посмішка на його обличчі завмирала, наче цінність іншої людини несла загрозу його власній поважності.
Колишній фінансовий директор. А який має вигляд! Блискучий look!
Аліса дивилася на мене трохи здивовано.
Він дістав ручку, щоб записувати. Така гарна! Здогадайся, який бренд...
Montblanc? спитав він.
Еге ж, як у тебе самого... Розслабся!
Не вгадав. Спробуй ще.
Кажи вже, сказав він. Посмішка помітно сходила.
Dupont! Із золотим пером! Уявляєте Dupont!
Я аж витріщив очі, аби показати, як я вражений. Замість посмішки він скривився. З обличчя Аліси я зрозумів, що вона здогадалася про мій невеличкий розіграш.
Справжній Dupont? спитала вона, удаючи недовіру.
Справжнісінький.
Оце так! Це ж треба...
Звісно ж, таке не щодня бачиш.
Це йому надає іміджу переможця. Знайти чудову роботу для нього не буде проблемою.
Я запитував себе, як далеко можна зайти до моменту, поки Тома щось запідозрить.
Мабуть, усі дівчата коло нього впадають.
Певно, що так.
О, це вже було занадто... Але Тома уважно слухав нас. Він настільки був певен, що вартість обєктів власності надає поважності власнику, що не бачив, наскільки безглузді були наші вигуки: усе цілком вписувалося в його картину життя.
Зрештою, він побажав нам гарного вечора й пішов. Ми ледве дочекалися, поки він відійде достатньо далеко, і розреготалися.
Було близько восьмої години, тож я вирішив і собі піти. Я вийшов на вулицю й не втримався роззирнувся навкруги. Наче ніхто за мною не стежив. Я зайшов до метро й за півхвилини мусив вискочити Дюбрей наказав іще випалити сигарету. Співпадіння мене бентежило. Я ще раз обдивився. Було пізно, тож перехожих у діловому кварталі було менше. Я не бачив нічого підозрілого.
За три хвилини я знову спустився в метро. Вирішив потренуватися в синхронізації жестів, про яку геть забув. Досі я лише торкався всесвіту іншого, намагаючись мислити як він, переймаючись його турботами й цінностями.
Підійшов потяг, який різонув виском коліс, як, бува, крейда по дошці. Безхатько на лаві щось собі нерозбірливо пробурчав, пахнувши алкоголем.
Вагони проносились перед моїми очима один за одним, потім потяг різко загальмував, трусонувши небагаточисельних байдужих пасажирів, які звикли до таких подорожей. Я зайшов. Обіцянка Дюбрея відкривала можливості розпочинати стосунки з людьми, чиї манери й поведінка дуже різняться від моїх. Я оглянув кількох пасажирів і зупинився на здоровенному африканці в кросівках та чорній шкіряній куртці. Куртка була розстебнута, під нею сітчаста футболка, крізь яку проглядало могутнє тіло. Я сів навпроти, так само сутулячись, як він. Намагався подивитися йому у вічі, але погляд його блукав десь у тумані. Я намагався відчути те, що відчуває він, щоб краще ввійти в його всесвіт. Це не так просто... та й костюм тисне... Трохи послабив краватку, потім спробував уявити, що я одягнений, як він, навіть із таким самим важким золотим ланцюгом на шиї. Від такої картини мені стало смішно. Він змінив позу і я одразу ж скопіював її. Треба було тримати зоровий контакт...
Вагони проносились перед моїми очима один за одним, потім потяг різко загальмував, трусонувши небагаточисельних байдужих пасажирів, які звикли до таких подорожей. Я зайшов. Обіцянка Дюбрея відкривала можливості розпочинати стосунки з людьми, чиї манери й поведінка дуже різняться від моїх. Я оглянув кількох пасажирів і зупинився на здоровенному африканці в кросівках та чорній шкіряній куртці. Куртка була розстебнута, під нею сітчаста футболка, крізь яку проглядало могутнє тіло. Я сів навпроти, так само сутулячись, як він. Намагався подивитися йому у вічі, але погляд його блукав десь у тумані. Я намагався відчути те, що відчуває він, щоб краще ввійти в його всесвіт. Це не так просто... та й костюм тисне... Трохи послабив краватку, потім спробував уявити, що я одягнений, як він, навіть із таким самим важким золотим ланцюгом на шиї. Від такої картини мені стало смішно. Він змінив позу і я одразу ж скопіював її. Треба було тримати зоровий контакт...
Я невідривно дивився на нього. За кілька секунд, він схрестив руки. І я теж. Я питав себе, скільки часу треба, аби утворився звязок, щоб він також почав несвідомо копіювати мої рухи. Дуже хотілося із цим поекспериментувати... Він витягнув ноги. Я зачекав мить, але також витягнув ноги. Це було незвично для мене так розвалюватись у метро, але це, зрештою, було весело. Я ж іще ніколи не пробував стати на місце іншої людини, зовсім відмінної від мене, триматися, як вона, і побачити, що вийде. Він поклав руки на коліна я повторив. Він дивився прямо перед собою, і, хоча просто перед ним сидів я, здавалося, він мене не бачив. Обличчя в нього було непорушне я намагався повторити такий вираз. Ми сиділи так кілька хвилин, цілком ідентичні. Його погляд геть не читався, але мені здавалося, що між нами вже є певна психологічна близькість. Авжеж, він мав відчувати, що ми з ним на одній хвилі. Він підвівся і сів на лаві прямо і я вчинив так само. Він нахилився в мій бік, дивлячись цього разу мені просто у вічі, прямо, явно встановлюючи зоровий контакт, тож я вже знав, що він зараз почне говорити. Я виграв: зміг установити звязок, спонукати незнайомця відкритися мені навіть не розмовляючи з ним. Оце так вплив жестів на підсвідомість! Вищість тіла над словом! Це чудово, це неймовірно. Він похмуро глянув на мене і заговорив із сильним африканським акцентом:
Ти довго ще нариватимешся, кепкуючи з мене?
~ 15 ~
Цього ранку я прийшов на щотижневу нараду безтурботним не знав, що невдовзі переживатиму найгидотніші години свого життя, що призведе до змін... найсприятливіших з-поміж можливих. Таке вже життя: рідко вчасно усвідомлюєш, що складнощі несуть приховану функцію вести нас до зростання. І у відьмах розкриваються янголи, аби принести нам чудові дарунки, загорнуті в непривабливу упаковку.
Коли йдеться про падіння, хворобу, побутові негаразди ніхто ніколи не хоче приймати «дарунок», не думає розгортати його, щоб зясувати вміст загорненого: чи навчить він нас сили волі, сміливості? Або ж навпаки, навчить відпускати щось, що зрештою виявиться неважливим? Чи просить мене життя трохи більше дослухатися до своїх бажань та ідей? Ухвалювати рішення, користуватися талантами, якими я наділений? Припинити приймати те, що не відповідає моїм цінностям? Чого я мушу навчитися за цієї ситуації?
Коли настає випробування ми часто реагуємо люттю, відчаєм, цілком логічно відкидаючи те, що здається несправедливим. Але від люті стаєш глухим, а відчай засліплює. Ми пропускаємо можливість зростання, яка постала перед нами. Від того важкі удари й невдачі множаться. Це не від поганої карми це життя намагається повторно донести інформацію.