Зал був повним. Лишалося вільне місце біля Аліси вона, вочевидь, зайняла його для мене. Нас було більше, ніж зазвичай. Раз на місяць збирався весь департамент рекрутингу не тільки наш відділ. Я кинув Closer на стіл і спокійно сів. Приходити останнім почасти приємно маєш відчуття, що всі на тебе чекають.
Поглянь на Тома, шепнула Аліса мені на вухо.
Я очима знайшов його в залі, подивився на нього...
А що з ним?
Поглянь пильніше.
Я трохи прихилився, щоб краще подивитися на нього, але не помітив нічого, крім його звичайної пихатої фізіономії. Аж раптом я побачив і не повірив очам. Він невимушено поклав на стіл ручку... сяючу новеньку ручку Dupont. Аліса прикрила обличчя рукою, ледве втримуючись, щоб не зареготати.
Усім доброго дня!
Від гучного голосу я ледь не підстрибнув. На нашу нараду завітав генеральний директор Марк Дункер. А я й не помітив, як він увійшов. У залі запала тиша.
Я не буду вас сильно відвертати від вашого порядку денного, але хочу, аби ви взяли участь у новому тестуванні, яке я придумав під час перебування в Австрії, де ми нещодавно відкрили вісімнадцятий офіс. Я знаю, що у вас уже є багато інструментів оцінювання, але цей відрізняється від них і я сьогодні сам його презентую.
Нам стало цікаво: що він ще вигадав?
Ми всі знаємо, наскільки важче розкрити характер кандидата, ніж його знання. Ви всі володієте професією, на яку наймаєте людей, ви вмієте ставити чудові запитання, щоб зясувати, чи кандидат має потрібні навички, аби пасувати бажаній вакансії. Але не завжди можна розрізнити його реальні особисті якості й ті, що він афішує. Я вже не кажу про недоліки 90 % ваших кандидатів називають серед недоліків перфекціонізм і надмірну відповідальність, чи не так?.. Серед вигаданих переваг і підібраних недоліків нелегко сформувати справжню картину, як кандидат виявлятиме себе на роботі. Тестування, про яке я кажу, дозволяє виявити вкрай важливу характеристику для більшості відповідальних вакансій, особливо для тих, хто працює з кадрами. Я назву впевненість у собі: дуже складно це виміряти під час співбесіди. Я знаю людей, які пройшли багато співбесід із працевлаштування, видавалися дуже впевненими під час них, а насправді, прийшовши в компанію, «ламались» об першого ж працівника, який їх зачепив. Можна обдурити на співбесіді, але всю команду на роботі не обдуриш.
Ти правду кажеш, але здебільшого ті, кому бракує впевненості в собі, і перед агентом не мають упевненого вигляду.
По залу прокотився шепіт. Репліку кинув молодий консультант, який прийшов нещодавно від конкурентів, де всі озивалися між собою на «ти». У нас консультанти зазвичай були на «ти» між собою, але наш керівник ніколи не поділяв цю моду на псевдоблизькість ділових стосунків. Зрештою, ця мода й справді була дещо лицемірною, але Марк Дункер відкидав її з інших причин: йому було вкрай потрібно бачити повагу працівників стосовно нього.
Ми з вами, пане, корів разом не пасли.
Це була типова для нього репліка за таких обставин. Я нахилився до Аліси.
Він цю тему добре знає...
Вона пирснула зо сміху. Фостері кинув на нас крижаний погляд.
Вдовольнившись відповіддю на ремарку консультанта, Дункер вів далі:
Той тест, що я пропоную, трохи складно проводити, адже потрібна присутність щонайменше трьох осіб не обовязково консультантів; насправді ви можете запросити до участі будь-кого, додав він, посміхаючись.
Це вже геть інтригувало. Усім було цікаво, до чого він веде. Він продовжив:
Тест базується на принципі, що справжня впевненість у собі не залежить від думки інших. Це особиста риса, яка міцно закарбована в людині, своєрідна непохитна віра в себе і свою цінність, свої здібності тому зовнішня критика не здатна зашкодити. А от якщо віра в себе удавана, симульована вороже середовище одразу це викриє, людина втратить більшу частину своїх переваг... Але досить розказувати. Яскрава демонстрація вартує більше, ніж довгі балачки. Мені потрібен доброволець...
Він пробіг очима по групі з легкою посмішкою. Погляди присутніх або потупились, або загубилися деінде в просторі.
Ідеально було б когось із команди рекрутингу з фінансів мені потрібен хтось, хто добре рахує!
Половина залу трохи розслабилась, тоді як інша напружилась іще більше. Він узяв паузу я зрозумів, яке садистське задоволення він отримує від того напруженого очікування, яке панувало серед нас.
Отже, хто піде?
Звісно ж, ніхто не відповів на таке запрошення, не знаючи, під яким соусом його зїдять.
Що ж, ви змушуєте мене самого призначити добровольця...
Гадаю, так само вчиняли нацисти: покладали на інших відповідальність за те, що вирішили вчинити з ними ж.
Що ж...
Я удав максимально відсторонений погляд, дивлячись кудись у бік свого журналу. «Чи пошкодила груди Анджеліна Джолі, коли годувала дитину?» Захоплива тема! У залі було чутно, як дзижчала муха. Атмосфера стала неможливо натягнутою. Я відчув, як важкий погляд Дункера впав на мене.
Пане Грінмор.
Пане Грінмор.
Попався... Кров застигла. Треба було реагувати, не здаватися. Бо ж він, безперечно, розтрощить мене, як горіх, перед усіма. Може, це помста? Ларше, звісно ж, передав йому нашу суперечку з попередньої наради. Може, він хотів переламати мене, відбити бажання ще раз насмілитися на подібне, поставити мене на місце? Треба бути спокійним. Не капітулювати. Не дати йому такого задоволення.
Ходіть, Алане.
Погляньте: він назвав мене на імя певно, щоб мене вмовити. Треба не втрачати пильність. Подвоїмо обережність. Я підвівся й підійшов до нього. Усі дивилися на мене. Переляк, який мить тому відчувався в повітрі, поступився місцем цікавості. Вони опинилися в театрі. Ба ні у Колізеї... Я глянув на Дункера. Слався, Цезарю ті, що йдуть на смерть, вітають тебе!.. Ні, у душі гладіатором я себе аж ніяк не уявляв.
Він показав мені на стілець, який стояв, повернений до групи, за два метри перед ним. Я сів, намагаючись триматися байдужим і впевненим у собі. Непросте завданнячко...
Ми діємо таким чином, сказав він групі. Спочатку треба сказати кандидату, що зараз буде гра: усе, що відбувається, це просто тест, а не реальне випробування. Це важливо повідомити, щоб йому не ставало потім неприємно. Уже зараз відчувається тиск...
Що це він вигадав для мене, га? Я відчував, що засмучуватися не можна... За будь-яку ціну треба все витримати.
Моя роль, сказав він, ставити пану Грінмору завдання виконати прості математичні розрахунки.
Рахувати? Це нормально, я готувався до гіршого. Із цього я виплутаюсь.
А ви в цей час, продовжив він, будете казати йому... неприємності, критику... докоряти... коротше кажучи, вашою метою буде підірвати його дух, висловлюючи всю гидоту, яка лиш спаде вам на думку. Я знаю, що деякі з вас мало знають або взагалі не знають Алана Грінмора це байдуже. Ще раз наголошую: не треба шукати фактів просто критикуйте, намагаючись збити його з пантелику.
Що це за безглуздя? Мене зібралися лінчувати перед публікою?
Не маю бажання проходити такий тест, заперечив я.
Звичайно, це очікувано: кандидат, який природно впевнений у собі, геть не буде перейматися докорами, які не мають підґрунтя.
Я зрозумів, що Дункер убачав у мені ідеальну ціль. Цей збоченець, безперечно, відчув, що мене легко дестабілізувати. Він був майже цілком упевнений, що його демонстрація буде успішною за мій рахунок він влаштує видовище. Треба не брати участь. У жодному разі. Я нічого не виграю зате все втрачу. Треба швидко знайти привід абиякий, щоб вийти з гри.
Пане Дункер, такий тест не можна використовувати під час співбесіди. Він неетичний.
Немає жодних проблем, оскільки все відбувається прозоро: кандидата попереджають і він, зрештою, вільний погоджуватись або ні.
Звісно ж, людина відмовиться.
Пане Грінмор, ви ж консультант, хіба ні?
Ненавиджу, коли люди ставлять запитання, знаючи на нього відповідь, просто аби змусити вас озвучити їхню думку.
Я лише подивився йому у вічі.
Тоді вам має бути відомо, що кандидати згодні на все, навіть більше, аби отримати високу посаду.
Ні, то є небезпечна територія. Тут у нього на все є відповідь. Швиденько... Треба ще щось придумати. Бігом... або... просто сказати правду.
Я не хочу брати участь у такій вправі, сказав я, підвівшись.
По залу пробіг шепіт. Я був гордий, що насмілився опиратись. Такої мужності в мене не було всього кілька тижнів тому.
Я вже ступив кілька кроків до свого місця, коли він спитав мене:
Пане Грінмор, вам відомо поняття важкої провини у французькому законодавстві?
Я зупинився, усе ще спиною до нього і не відповідаючи. У залі запала тиша. Важка. Я ковтнув слину. Він продовжив:
Важка провина це коли працівник навмисне шкодить працедавцю. Відмова брати участь у цьому тесті буде шкідливою для мене адже псує мою демонстрацію перед усією командою, яка зібралася спеціально для цього. Ви ж не навмисне, пане Грінмор?
Я мовчав, усе ще не обертаючись. Кров стукала мені в скронях.
Можна було далі й не розписувати. Я й так чудово знав наслідки важкої провини: звільнення без права допрацювати до переходу, без виплати неотриманих відпусток, без виплати компенсації за звільнення. Треба було просто так узяти і піти без нічого...
Я мовчав, усе ще не обертаючись. Кров стукала мені в скронях.
Можна було далі й не розписувати. Я й так чудово знав наслідки важкої провини: звільнення без права допрацювати до переходу, без виплати неотриманих відпусток, без виплати компенсації за звільнення. Треба було просто так узяти і піти без нічого...
То як, пане Грінмор?
Мені здавалося, що ноги мені загрузли в бетоні. Голова була наче порожньою.
Вирішуйте, пане Грінмор.
Та чи був у мене вибір? Це... жахливо. Треба було не відмовлятися від самого початку. Тоді б я не опинився в цій принизливий ситуації. Треба було пройти цей дурний тест. Треба було взятись. Зїсти свою гордість. Нумо... нумо... Я зробив надлюдське зусилля і обернувся... Усі дивилися на мене з очікуванням. Я сів на стілець, показаний Дункером, сів мовчки, дивлячись на підлогу. Я палав, вуха горіли. Треба оговтатись. Швидко. Треба забути сором. Зібратись. Відкрити свою енергію, направити її. Дихати. Так-так. Треба дихати... Заспокоїтись.
Він зробив іще паузу. І почав ставити запитання.
9 на 12?
Треба не поспішати відповідати я йому не учень.
108.
14 плюс 17?
31.
23 мінус 8?
Я спеціально ще уповільнив свої відповіді. Треба було сконцентруватись, набратися сил, які знадобляться мені. Повний дзен.
15.
Він почав махати руками, заохочуючи групу критикувати. Я все ще уникав їхніх поглядів. Я чув, як вони штовхають одне одного, хихотять і... мовчать. Він підвівся й подивився на них: