Я змусив Тернбулла прийняти пять фунтів за притулок, який він мені надав, і це коштувало мені неабияких зусиль ми з ним ледь не дійшли до рукопашної. Світ не бачив більш незалежної істоти. Він нагрубив мені, червонів, відмовлявся, а коли все ж узяв гроші, навіть не подумав подякувати. Я сказав йому, що він, фактично, врятував мені життя, а у відповідь він буркнув щось на зразок «послуга за послугу». Дивлячись на наше прощання, можна було подумати, що ми розлучаємося з почуттям глибокої відрази один до одного.
Зате Гіслоп виявився веселуном. Він без угаву базікав усю дорогу через перевал і вниз, у залиту сонцем долину Аннана. Я, у свою чергу, повідав йому про ринки Галловея і тамтешні ціни на овець, і Гіслоп вирішив, що я «овечий оптовик» із тих місць що б це не означало. Мої плед і старий капелюх, як я вже сказав, надавали мені вигляд опереткового шотландця. Втім, перегін худоби диявольськи повільна робота, і ми витратили велику частину дня на те, щоб покрити якийсь десяток миль.
Якби у мене не було так тривожно на серці, я б від душі насолоджувався цим походом. Стояла пронизливо ясна погода, перед нами, немов у калейдоскопі, проходили, постійно змінюючи одна одну, панорами бурих пагорбів і зелених лугів. Нам акомпанували хори жайворонків і куликів, а також гірські потоки, які звергалися гучними водоспадами. Однак я майже не стежив за балаканиною Гіслопа, та й природа залишала мене байдужим, оскільки в міру наближення фатального пятнадцятого червня мене все більше гнітили думки про повну безнадію мого заміру.
Пообідавши в скромному трактирі в Моффаті, я пройшов іще дві милі до залізничної станції. Нічний експрес, що прямує на південь, мав прибути не раніше півночі, і я, аби вбити час, піднявся на схил пагорба і заснув, стомлений довгим пішим переходом.
Я ледь не проспав свій потяг, і мені довелося повертатися на станцію бігом, маючи в запасі всього дві хвилини. Жорсткі сидіння у вагоні третього класу і запахи вугілля і застояного тютюнового диму відразу мене підбадьорили. У всякому разі, я відчув, що в цій низці подій ось-ось настане рішучий перелам.
Через кілька годин я зійшов у Кру,[43] де довелося прочекати до шостої вечора, аби сісти на потяг до Бірмінгема. У другій половині дня я дістався до Редінга[44] і пересів на приміський потяг, що прямував у глиб Беркшира. Незабаром я опинився в краю пишних заплавних лук і неквапливих річок, густо порослих по берегах очеретом. Близько восьмої вечора якась утомлена і брудна істота помісь батрака із сільським ветеринаром з пледом у чорно-білу клітинку, перекинутим через руку (мені не вистачило сміливості носити його на південь від шотландського кордону), покинула потяг на невеликій станції Артінсвелл. На платформі стояли декілька місцевих жителів, і я подумав, що мені варто затриматися і розпитати дорогу, поки я не почну більш-менш орієнтуватися в тутешніх місцях.
Дорога вела через ліс, що суціль складався з величезних старих буків, потім спускалася в неглибоку долину. Удалині над кронами дерев виднілися зелені верхівки безлісих пагорбів. Після Шотландії повітря здавалося дуже густим і нудотно-солодким через квітучі липи, каштани та кущі бузку, схожі на величезні лілові куполи. Незабаром я підійшов до мосту, під яким неспішно текла тиха річечка, облямована заростями білосніжного водяного жовтцю. Вище за течією стояв млин із греблею, від водозливу якої доносився приємний прохолодний шумок єдине, що порушувало тишу запашних сутінків. Це місце чудесним чином повернуло мені спокій і душевну легкість. Дивлячись у зелену річкову глибину, я мимоволі став насвистувати, і з моїх губ сама собою зірвалася мелодія «Енні Лорі».
З берега на міст піднявся рибалка, який на ходу підхопив мотив. Мелодія виявилася заразливою. Це був здоровань у заношених фланелевих брюках і крислатому капелюсі, на плечі у нього теліпалася полотняна сумка. Він привітно кивнув мені, і я подумав, що ніколи раніше не бачив обличчя розумнішого й добродушнішого. Притуливши свою тонку десятифутову шестигранну вудку до поручнів моста, рибалка разом зі мною глянув на річку.
Прозора, чи не так? весело сказав він. Я завжди кажу, що наш Кеннер щодо форелі дасть хваленому Тесту[45] сто очок уперед. Тільки погляньте он на того здорованя! Чотири фунти й ні унцією менше. Але вечірнє клювання закінчилося, і тепер його нічим не спокусити.
Я нічого не бачу, сказав я.
Та он же! За ярд від очеретів, прямо над тим корчем.
Тепер бачу. Чесне слово, я вирішив, що це чорний камінь!
Точно, сказав він і просвистів ще один такт «Енні Лорі». Ваше імя Твісдон, чи не так? кинув він через плече, як і раніше зосереджено дивлячись на воду.
Hi, сказав я. Тобто, я хочу сказати, так. Я зовсім забув про свій псевдонім.
Мудрий той змовник, який памятає своє імя, зауважив він, широко посміхнувшись при вигляді комишниці,[46] що випливла з тіні під мостом.
Я випростався й обвів поглядом співрозмовника його квадратну щелепу, широкий лоб, пошматований різкими зморшками, і тверді складки щік. Схоже, що у мене нарешті зявився справді путящий союзник. Лукавий погляд його яскраво-блакитних очей, здавалося, проникав у саму душу.
Раптом він нахмурився.
Я вважаю, що це просто непристойно, різко сказав він, миттєво підвищивши голос. Соромно, що ви, цілком працездатний чоловік, маєте нахабство жебракувати. Можете отримати харч у мене на кухні, але грошей від мене ви не дочекаєтеся.
Мимо проїхала двоколка. Молодий чоловік, що правив конем, підняв батіг, вітаючи рибалку. Коли екіпаж поїхав, мій співрозмовник узяв свою вудку.
Он там мій будинок, сказав він, указуючи на білі ворота за сто ярдів від мосту. Зачекайте пять хвилин, потім обійдіть будинок із тилу і входьте в задні двері.
На цих словах він покинув мене.
Я зробив достеменно так, як мені було велено. Коли я наблизився, переді мною відкрився гарний сільський будинок із галявиною, що спускалася по схилу до струмка, й ідеально доглянутими джунглями з боків від стежки, утвореними густими кущами калини й бузку. Двері заднього входу були відчинені на порозі мене чекав статечний дворецький.
Сюди, сер! важно сказав він і провів мене по коридору, а потім нагору у витончено обставлену спальню з вікнами, що дивилися на річку. Там на мене чекав повний комплект одягу, уже розкладений на ліжку: коричневий фланелевий костюм, сорочки, комірці, краватки, аксесуари для гоління, щітки для волосся і навіть пара кімнатних туфель.
Сер Волтер побоювався, що речі містера Реджі можуть вам не підійти, сер, повідомив дворецький. Він тримає тут деякий одяг, оскільки регулярно приїжджає на вихідні. Поряд, за дверима, ванна кімната: я приготував ванну якомога гарячіше. Вечерю буде подано за півгодини, сер. Ви почуєте гонг.
Дворецький чинно пішов, а я опустився в оббите ситцем мяке крісло і почав озиратися. У тому, що я в один і той самий день потрапив з повної убогості в це святилище комфорту і затишку, було щось від циркової пантоміми. Сер Волтер явно мені довіряв, хоча я й не розумів, з якого дива. Я глянув у дзеркало і побачив дикого, виснаженого, начорно засмаглого типа з двотижневою клоччастою бородою, брудними від пилу вухами, у потворній сорочці, безформному твідовому дранті і взутті, не чищеному мало не місяць. Я виглядав справжнім волоцюгою і без пяти хвилин гуртівником і раптом церемонний дворецький уводить мене в цей храм неземної благодаті. І це при тому, що ніхто навіть не знає мого справжнього імені!
Зрештою я вирішив не ламати голову і просто прийняти дари богів. З насолодою поголившись і вимившись, я одягнувся в костюм з накрохмаленою до хрускоту сорочкою, яка прийшлася по мені. Коли я покінчив із цим, у дзеркалі відбився вельми ефектний молодий чоловік з гарною поставою.
Сер Волтер чекав на мене у вітальні за невеликим круглим столом, освітленим свічками у срібних шандалах. Вигляд господаря будинку респектабельний, авторитетний і спокійний, саме втілення закону, влади і всіляких цивілізованих умовностей заскочив мене зненацька і змусив відчути себе якимось контрабандистом. Він не міг знати правди про мене, інакше не прийняв би з такою помпою. І я не мав права зшахрувати і скористатися його гостинністю, не посвятивши у свої обставини.
Я неймовірно вдячний вам, сер, але вважаю за необхідне внести ясність, сказав я. Я ні в чому не винен, я не переступив закон, але мене розшукує поліція. Я зобовязаний був вам це сказати, і не здивуюся, якщо тепер ви просто виставите мене зі свого будинку.
Він посміхнувся.
Нічого страшного. Не відволікайтеся, інакше зіпсуєте собі апетит. Ми можемо обговорити все це після вечері.
Він посміхнувся.
Нічого страшного. Не відволікайтеся, інакше зіпсуєте собі апетит. Ми можемо обговорити все це після вечері.
Я ще ніколи не їв з більшим задоволенням, тому що дотепер увесь день у моєму роті не було нічого, крім залізничних бутербродів. Сер Волтер улаштував справжній бенкет: за їжею ми пили відмінне шампанське, після чого дегустували чудовий витриманий портвейн. Мене розбирав нервовий сміх при думці про те, що за столом нам прислужують лакей і вишколений дворецький, хоча до того протягом трьох тижнів я жив як розбійник і ховався від людського ока, немов зацькований звір. Я розповів серу Волтеру про терапону замбезійську рибу, здатну відкусити кисть руки, якщо опустити її в річку, і ми обговорили переваги спортивної риболовлі та полювання в різних куточках світу.
Пити каву ми вирушили до кабінету чудової кімнати, повної книг, мисливських трофеїв і легкого безладу. Я твердо вирішив, що коли виберуся з цієї халепи і куплю власний будинок, то обовязково заведу в ньому саме таку кімнату. Після того як кавові чашки були віднесені і ми розкурили свої сигари, господар перекинув свої довгі ноги через підлокітник крісла і дав зрозуміти, що має намір вислухати мою розповідь.
Я лише слідував інструкціям, якими забезпечив мене в листі Гаррі, додав він. Він підкупив мене обіцянкою, що ви розповісте мені щось таке, що мене дуже підбадьорить. Я готовий, містере Ганней.
Моє справжнє імя змусило мене здригнутися, як від удару електричного струму.
Я почав від самого початку. Я розповів, як нудьгував у Лондоні, і про той вечір, коли повернувся додому і виявив містера Скаддера, який бурмотів якусь нісенітницю у мене на порозі. Потім я розповів те, що дізнався від Скаддера про Каролідеса і конференцію в міністерстві закордонних справ, що викликало у сера Волтера лише криву посмішку.