Запевнення було негайно дано.
Ви можете продовжувати своє звичайне життя з того місця, на якому його вимушено перервали, оголосив голений джентльмен. Ваша квартира, у якій ви, ймовірно, не захочете залишатися після того, що сталося, чекає на вас; за нею доглядає ваш помічник. Оскільки вам не було предявлено офіційних звинувачень, ми вирішили, що в публічному відновленні вашої репутації немає потреби. Але тут, звичайно, останнє слово залишається за вами.
Запевнення було негайно дано.
Ви можете продовжувати своє звичайне життя з того місця, на якому його вимушено перервали, оголосив голений джентльмен. Ваша квартира, у якій ви, ймовірно, не захочете залишатися після того, що сталося, чекає на вас; за нею доглядає ваш помічник. Оскільки вам не було предявлено офіційних звинувачень, ми вирішили, що в публічному відновленні вашої репутації немає потреби. Але тут, звичайно, останнє слово залишається за вами.
Можливо, нам іще знадобиться ваша допомога, Магіллврі, сказав сер Волтер, прощаючись.
Потім він відпустив мене.
Приходьте до мене завтра, Ганнею. Не буду нагадувати, що вам слід тримати язик за зубами. На вашому місці я б раніше пішов спати вам напевно потрібно надолужити не одну безсонну ніч. Зараз вам узагалі краще залягти на дно якщо вас побачить який-небудь ваш «друг» із «Чорного Каменя», ви можете мати серйозні неприємності.
Утішно було знову відчути себе ледарем. Спочатку, звичайно, мені було приємно усвідомлювати, що я вільна людина і можу йти куди завгодно без усякого побоювання. Я прожив поза законом усього місяць, але й цього мені цілком вистачило.
Насамперед я подався в «Савой» і, ретельно вивчивши меню, зїв відмінний ланч, після чого викурив найкращу сигару, яка тільки знайшлася в цьому закладі. Однак нервова напруга не покидала мене. Коли я ловив на собі погляд кого-небудь із відвідувачів, на мене відразу ж накочувався напад підозрілості, і я починав ламати голову чи не замишляє він убивство.
Після цього я вирішив прогулятися, зловив таксі і, проїхавши кілька миль, виявився в Північному Лондоні. Назад я повертався через поля і шеренги заміських вілл із терасами і садами, потім через нетрі та квартали злачних місць. Шлях зайняв не менше двох годин, і весь цей час моє занепокоєння неухильно зростало. Я відчував, що відбуваються або ось-ось відбудуться величезні, страшні події, а я, той, хто зіграв у всій цій історії роль шестірні в передавальному механізмі, залишився не при ділі. Ройє зійде на причал у Дуврі, сер Волтер буде обговорювати секретні плани з ліченими утаємниченими людьми в Англії, а десь у темряві почне діяти «Чорний Камінь». Мене не залишало відчуття небезпеки, навислої біди а разом з тим і дивна впевненість, що тільки я зможу запобігти цьому лиху, тільки я зумію впоратися із цим завданням.
Але ж я вийшов із гри. Та й як могло бути інакше? З якого дива міністри, лорди Адміралтейства і генерали мають допускати мене до обговорення державних таємниць?
Я гостро жалкував, що не можу зустрітися з одним із моїх ворогів. Це підстьобнуло би події. Найбільше на світі мені хотілося банальної бійки з цими добродіями, у якій я міг би звернути чиюсь щелепу або розбити чийсь ніс. Настрій мій при цьому псувався з жахливою швидкістю.
Мені не хотілося повертатися до себе. Рано чи пізно це доведеться зробити, але оскільки в мене ще й досі було достатньо грошей, я вирішив відкласти повернення до ранку наступного дня і провести ніч у готелі.
Обід у ресторані на Джермін-стріт[52] не погасив мого роздратування. Апетит пропав, і я залишив частину страв неторканими. Я випив майже цілу пляшку бургундського, але це анітрохи мене не підбадьорило. Мною, як і раніше, володіло жахливе занепокоєння. Так, я простий смертний, не бозна-якого розуму, і все-таки я був упевнений, що без моєї допомоги нічого не вирішиться. Та що там просто полетить у пекло. Я переконував себе, що це дурна самовпевненість, що четверо або пятеро найрозумніших людей, які мають у своєму розпорядженні всю міць Британської імперії, міцно тримають усі нитки у своїх руках але так і не зумів придушити це почуття. На вухо мені безупинно нашіптував якийсь голос, що наказував триматися напоготові і діяти, інакше я остаточно втрачу сон і спокій.
Скінчилося тим, що близько о пів на десяту я вирішив відправитися на Куїн-Еннс-Гейт. Цілком можливо, що мене не допустять до сера Волтера, але навіть спроба хоч щось зробити має полегшити мою совість.
Я рушив по Джермін-стріт і на розі Дьюк-стріт минув купку молодих людей. Усі вони були у вечірніх костюмах явно побували на якійсь модній вечірці і тепер прямували до мюзик-холу. Одним із них виявився містер Мармадьюк Джоплі.
Побачивши мене, він остовпів, а потім заревів, як пароплавна сирена.
Клянуся богом, убивця! Ось він, хлопці, тримайте його! Це Ганней, людина, яка скоїла вбивство на Портленд-Плейс!
Я рушив по Джермін-стріт і на розі Дьюк-стріт минув купку молодих людей. Усі вони були у вечірніх костюмах явно побували на якійсь модній вечірці і тепер прямували до мюзик-холу. Одним із них виявився містер Мармадьюк Джоплі.
Побачивши мене, він остовпів, а потім заревів, як пароплавна сирена.
Клянуся богом, убивця! Ось він, хлопці, тримайте його! Це Ганней, людина, яка скоїла вбивство на Портленд-Плейс!
Він схопив мене за рукав, інші оточили нас. Я не шукав неприємностей, але поганий настрій усе-таки штовхнув мене склеїти дурня. До нас попрямував полісмен. Мені слід було розповісти йому всю правду а якби він мені не повірив, вимагати доправити мене у Скотланд-Ярд або, у найгіршому разі, до найближчого відділка. Але будь-яка затримка здавалася мені тієї миті нестерпною, а бачити ідіотську пику Мармі було над мої сили. Я врізав йому з лівої і з задоволенням побачив, як він розтягнувся у придорожній канаві.
Тієї ж секунди здійнялася бійка. На мене накинулися всі одночасно, і полісмен затулив мене собою. У результаті я пропустив кілька добрячих ударів. Була б гра чесною, я без зусиль упорався б із більшістю нападників, але полісмен наполегливо тіснив мене і не давав мені вийти з-за своєї спини. До того ж хтось із натовпу вчепився ззаду мені в горло.
У мене почорніло в очах від гніву. А наступної миті я почув, як охоронець закону запитує, що трапилося, і Мармі, шамкаючи ротом з вибитими зубами, заявляє, що я той самий убивця Річард Ганней.
О, чорт, гаркнув я, та змусьте ж його стулити пельку! А вам, констебле, я раджу залишити мене у спокої. Скотланд-Ярд знає про мене, і ви отримаєте солідну прочуханку, якщо встанете у мене на шляху.
Вам доведеться пройти зі мною, молодий чоловіче, незворушно промовив полісмен. Я на власні очі бачив, як ви жорстоко вдарили цього джентльмена. І це ви затіяли бійку: він вам нічого не зробив. І не раджу чинити опір, бо мені доведеться надіти на вас «браслети».
Злість і невимовно гостре відчуття, що не можна втрачати ні секунди, додали мені снаги. Я повалив додолу констебля, одним ударом збив з ніг молодця, що вчепився в мій комір, і щодуху помчав униз по Дьюк-стріт. У мене за спиною відразу ж почулися трель поліцейського свистка і тупіт переслідувачів.
Бігаю я досить швидко, а тієї ночі у мене наче крила виросли. В одну мить я опинився на Пелл-Мелл, потім звернув до Сент-Джеймського парку. Я ухилився від полісмена біля воріт Букінгемського палацу, проминув штовханину екіпажів біля виїзду на Мелл і понісся до мосту через Темзу, перш ніж мої переслідувачі встигли перетнути проїжджу частину. Вибігши на алею парку, я ще додав ходи. На щастя, у парку було мало людей, і ніхто не спробував мене зупинити. Я мав єдину мету тієї хвилини дістатися Куїн-Еннс-Гейт.
Коли я опинився на цій тихій просторій вулиці, вона здалася мені зовсім безлюдною. Будинок сера Волтера розташовувався в найвужчій її частині, біля фасаду було припарковано три-чотири автомобілі. Я скинув швидкість за кілька ярдів від входу і енергійним кроком наблизився до дверей. Якби дворецький відмовився мене впустити або просто забарився, відмикаючи двері, мені б довелося непереливки.
Але він не забарився. Не встиг я подзвонити, як двері відчинилися.
Мені потрібно бачити сера Волтера! задихаючись, вигукнув я. 3 украй важливої справи!
Цей дворецький був великою людиною. На його обличчі не здригнувся жоден мускул. Він відчинив двері, притримав їх, поки я проходив, і відразу ж зачинив їх за моєю спиною.
Тільки після цього він промовив:
Сер Волтер зайнятий, і мені наказано нікого не впускати. Очевидно, вам доведеться почекати.
Будинок був старомодний, з просторим холом і кімнатами, що примикали до нього з двох боків. У дальньому кінці холу містилася ніша з телефоном і парою крісел, одне з яких запропонував мені дворецький.
Послухайте, прошепотів я. Сталася біда, і ця біда торкнулася мене. Втім, сер Волтер у курсі я працюю на нього. Якщо хто-небудь зявиться і стане питати про мене, збрешіть щось підходяще!
Він кивнув. Незабаром з вулиці почувся шум голосів, потім люто задзвонив дверний дзвоник. Жодною людиною я не захоплювався так, як цим дворецьким. Він відчинив двері, незворушно, як камяний істукан, перечекав град запитань, яким його обсипали, а потім коротко розповів, хто володіє цим будинком і що означають розпорядження його господаря. Після цього непроханих гостей немов вітром здуло. Я спостерігав за цим, сидячи в ніші, і видовище це було варто будь-якої вистави.
Мені не довелося довго чекати, поки знову задзвонить дзвіночок. Дворецький негайно впустив відвідувача.
Поки гість знімав пальто, я впізнав його. Не можна було відкрити газету або журнал, щоб не наштовхнутися на його портрет: сива борода лопатою, вольовий рот, тупий ніс і проникливі сині очі. Я впізнав першого морського лорда[53] людину, яку називають творцем нового британського флоту.
Він пройшов повз мою нішу, після чого дворецький проводив його в кімнату, вхід до якої був розташований у дальній частині холу. До мене долинув приглушений гомін голосів. Двері зачинилися, і я знову залишився на самоті.
Я просидів у ніші ще хвилин двадцять, розмірковуючи про те, як бути далі. Як і раніше, я був переконаний, що маю зіграти помітну роль у всій цій історії, але коли і за кого, не мав жодного уявлення. Я раз у раз поглядав на годинника, і коли стрілка підповзла до пів на одинадцяту, я вирішив, що нараді час би вже й закінчитися. За чверть години Ройє вже має щодуху мчати в Портсмут