Тут я знову почув дзеленчання дзвіночка, і в холі відразу ж виник дворецький. Двері дальньої кімнати відчинилися, і звідти зявився перший морський лорд. Він пройшов повз мене, мигцем глянувши в мій бік, і на секунду наші очі зустрілися.
Усього на секунду, але цього було досить, аби моє серце прискорено забилося. Я ніколи не бачив на власні очі цю воістину велику людину, а вона ніколи не бачила мене. Але саме цієї миті у його очах щось промайнуло: він мене впізнав. Це відчуття ні з чим неможливо сплутати. Це мерехтіння, ця іскра світла, цей ледь помітний відтінок, який має один-єдиний сенс. Воно виникло і відразу ж згасло, оскільки адмірал пройшов далі. Я почув, як за ним зачинилися двері, а мій мозок гарячково запрацював, видаючи одну божевільну здогадку за іншою.
Потім я схопив телефонну книгу і знайшов там номер його будинку. Нас швидко зєднали, і я почув голос слуги.
Його світлість удома? запитав я.
Його світлість повернувся півгодини тому, сказав голос, і пішов спати. Він сьогодні нездужає. Бажаєте залишити повідомлення, сер?
Я жбурнув слухавку і впав у крісло. Я мав рацію: моя роль у цій справі ще не закінчена. Я ледь не спізнився, але все-таки опинився тут вчасно.
Не можна було гаяти ані секунди. Я схопився й попрямував до дверей дальньої кімнати, штовхнув їх і увійшов без стуку.
Пять здивованих облич утупилися в мене з-за круглого столу. Там сиділи сер Волтер і військовий міністр Дрю, а також підтягнутий літній пан імовірно, Віттакер, видний чиновник Адміралтейства, і генерал Вінстенлі я впізнав його по довгому шраму на лобі. Крім них, там був товстун-коротун із сіро-сталевими вусами і густими бровами, чию промову я перервав на півслові.
На обличчі сера Волтера я побачив суміш подиву і роздратування.
Це містер Ганней, про якого я вам розповідав, звернувся він до присутніх, ніби вибачаючись за мою нетактовність. Але, боюся, його візит зараз не зовсім доречний.
До мене вже повернулася холоднокровність.
Це ще як сказати, сер, сказав я. Цілком можливо, що для мого візиту, навпаки, дуже вдалий час. Заради Бога, джентльмени, скажіть, хто вийшов звідси хвилину тому?
Лорд Аллоа, сказав сер Волтер, починаючи червоніти від стримуваного гніву.
На жаль, це був не він, продовжував я, а хтось, більш-менш схожий на нього, але зовсім не лорд Аллоа. Цей чоловік упізнав мене я бачив його в Шотландії минулого місяця. Як тільки він вийшов звідси, я зателефонував додому першому морському лорду, і мені повідомили, що він повернувся півгодини тому і ліг спати.
Що? пробурмотів чийсь голос. Як ви сказали?..
«Чорний Камінь»! коротко мовив я, опустився в крісло, що тільки-но звільнилося, і обвів поглядом пятьох украй розгублених джентльменів.
Глава 9
Тридцять девять сходин
Дурниці! пирхнув чиновник Адміралтейства.
Сер Волтер підвівся і вийшов із кімнати, а ми залишилися сидіти, безглуздо втупившись у стіл. Він повернувся за кілька хвилин з витягнутим лицем.
Я поговорив із сером Аллоа, сказав він. Висмикнув його просто з ліжка він був надзвичайно незадоволений. Виявляється, після вечері у Малросса він відразу ж повернувся додому.
Але ж це чисте безумство! втрутився генерал Вінстенлі. Ви хочете сказати, що цей невідомий запросто зявився сюди і просидів поруч зі мною мало не півгодини, а я не розпізнав обман? Мабуть, Аллоа просто зїхав з глузду!
Але ж це чисте безумство! втрутився генерал Вінстенлі. Ви хочете сказати, що цей невідомий запросто зявився сюди і просидів поруч зі мною мало не півгодини, а я не розпізнав обман? Мабуть, Аллоа просто зїхав з глузду!
Невже ви не бачите, як тонко вони все прорахували? сказав я. Ви були настільки захоплені важливими питаннями, що просто не помічали того, що відбувається прямо у вас під носом. Ви прийняли уявного першого морського лорда за щось само собою зрозуміле. Якби це був хто завгодно інший, ви, можливо, придивилися б уважніше, але присутність Аллоа була для вас абсолютно природною, і це приспало вашу пильність.
Тоді заговорив француз дуже повільно, але гарною англійською.
Молодий чоловік має рацію. Він неабияк знається на психології. Наші вороги нас переграли!
Він насупився й обвів поглядом присутніх.
Я розповім вам одну історію, сказав він. Це сталося багато років тому в Сенегалі. Я квартирував в одній віддаленій факторії і, аби згаяти час, ходив на місцеву річку вудити великого вусача. Кошик з моїм обідом возила малоросла арабська кобилка мишастої масті. Одного ранку я захоплено рибалив, а кобилка виявляла дивний неспокій. Я чув, як вона іржала, повискувала і тупотіла, і час від часу заспокоював її голосом, поки всі мої думки були зайняті риболовлею. Мені здавалося, що краєм ока я постійно спостерігаю за конем, якого залишив на привязі за двадцять ярдів. Через годину-другу я став подумувати про їжу; зібрав улов у брезентовий мішок і пішов униз за течією річки туди, де стояла кобила, на ходу змотуючи волосінь. Коли я підійшов до кобили, збираючись закинути брезент їй на спину Він завагався й озирнувся. Мене насторожив запах. Я підняв голову і побачив за три фути перед собою лева. Старого людожера, який наводив жах на село. За спиною у лева лежало те, що залишилося від кобили, місиво з крові, кісток і шкури.
І що ж далі? запитав я. Мого мисливського досвіду цілком вистачало, щоб зрозуміти: француз каже правду.
Я встромив йому в пащу вудилище, а ще в мене був пістолет. Крім того, незабаром наспіли мої слуги з рушницями. Але лев усе-таки залишив мені мітку на память. Він підняв руку, на якій бракувало трьох пальців. Вдумайтеся, сказав він. Кобила була мертва понад годину, і весь цей час тварюка терпляче стежила за мною. Я не помітив моменту вбивства, тому що звик до занепокоєння кобили, і не звернув уваги на її зникнення, тому що сприймав її тільки як неясний сірувато-коричневий силует на краю поля зору, і цю частину заповнив собою лев. Якщо я, джентльмени, міг так помилитися в краю, де всі людські почуття гранично загострені, що могло перешкодити нам, поглинутим справами і думками, припуститися подібної помилки?
Сер Волтер кивнув. Заперечень ні в кого не знайшлося.
І все-таки я не розумію, заперечив Вінстенлі. Їхньою метою було роздобути диспозиції без нашого відома. Але варто було кому-небудь із нас згадати про нашу сьогоднішню зустріч у розмові з Аллоа, як увесь обман розкрився б.
Сер Волтер сухо розсміявся.
Вибір Аллоа свідчить про їхню кмітливість. Хіба хтось із нас збирався говорити з ним про сьогоднішній вечір? Наскільки ймовірно, що він сам порушив би цю тему?
Я згадав, що перший морський лорд мав репутацію похмурого мовчуна із запальним характером.
Але одного я не можу зрозуміти, сказав генерал. Яку користь міг здобути шпигун із візиту сюди? Не міг же він винести в голові кілька сторінок цифр і зовсім незнайомих імен!
Це якраз неважко, відповів француз. Гарний агент натренований і має фотографічну память. Ви помітили, що він не вимовив ні слова, але постійно перебирав документи? Думаю, в голові у нього зафіксовані всі подробиці. Коли я був молодший, я теж міг виконати подібний трюк.
Що ж, гадаю, нам залишається тільки одне: змінити плани, сумно промовив сер Волтер.
Віттакер мав вигляд похмурішого за хмару.
Ви розповіли лорду Аллоа про те, що сталося? запитав він. Ні? Ну, не буду стверджувати з абсолютною впевненістю, але майже переконаний, що ми не зможемо внести ніяких серйозних змін. Хіба тільки нам удасться змінити географію Англії.
Є іще дещо, вставив Ройє. Поки ця людина перебувала тут, я говорив зовсім вільно, нічого не приховуючи. Я частково розкрив військові плани свого уряду. Рівно настільки, наскільки мені було дозволено але для наших ворогів ця інформація безцінна. Ні, друзі мої, я не бачу іншого виходу. Чоловіка, який сюди приходив, і його спільників необхідно затримати, і зробити це негайно!
Є іще дещо, вставив Ройє. Поки ця людина перебувала тут, я говорив зовсім вільно, нічого не приховуючи. Я частково розкрив військові плани свого уряду. Рівно настільки, наскільки мені було дозволено але для наших ворогів ця інформація безцінна. Ні, друзі мої, я не бачу іншого виходу. Чоловіка, який сюди приходив, і його спільників необхідно затримати, і зробити це негайно!
Боже праведний, вигукнув я, але ж нам навіть зачепитися нема за що!
Крім того, підхопив Віттакер, існує ж пошта. Вважаю, що зараз усі ці відомості уже в дорозі.
Ні, заперечив француз. Ви, як я розумію, мало знаєте про звичаї секретних агентів. Шпигун особисто доставляє здобуті ним дані й особисто отримує винагороду. Ми, французи, дещо знаємо про цю породу. Ще є шанс, друзі мої. Цим людям необхідно перетнути Ла-Манш отже, є кораблі, які слід обшукати, і порти, за якими слід установити спостереження. Гадаю, цього відчайдушно потребують і Франція, і Британія.
Тверезий і розважливий тон Ройє дещо заспокоїв нас. Він здавався єдиною тут людиною дії. І все ж я не бачив і проблиску надії на їхніх обличчях, та й сам її не відчував. Де, на якому із сотні узбереж, маючи в запасі якихось дванадцять годин, ми зможемо знайти і схопити трійцю найвитонченіших негідників у Європі?
І тут мене осяяло.
Де записи Скаддера? крикнув я серу Волтеру. Заради Бога, швидше, я дещо згадав!
Сер Волтер відімкнув дверцята бюро і простягнув мені записник.
Я квапливо відшукав потрібне місце.
Тридцять девять сходин, прочитав я і повторив іще раз: Тридцять девять сходин, я порахував їх, приплив 10:17 веч.
Адміралтейський чиновник утупився в мене так, ніби я прямо у нього на очах збожеволів.
Хіба ви не розумієте, що це ключ? закричав я. Скаддер знав, де у цих негідників лігво! Він знав, де саме вони збираються покинути країну, хоч і тримав назву цього місця при собі. Завтра вирішальний день, і все станеться там, де найвища точка припливу буде о десятій сімнадцять вечора.
Вони могли втекти вже сьогодні, спробував заперечити хтось.
Будь-хто, але не вони. У них є власний таємний маршрут, і вони ні за що не стануть поспішати. Я знаю німців: робочий розпорядок і дотримання плану для них понад усе. Де, чорт забирай, можна роздобути таблиці припливів?
Віттакер раптово підбадьорився.
Який не є, але це шанс, сказав він. Їдьмо в Адміралтейство!
Ми повантажилися в обидва автомобілі, що чекали нас унизу усі, крім сера Волтера, який вирушив до Скотланд-Ярду, щоб, як він висловився, «мобілізувати Магіллврі». Проминувши пустельні адміралтейські коридори і величезні голі зали, де працювали нічні прибиральниці, ми опинилися в невеликій кімнаті, заставленій книжками і картами. З найдальших закутків військово-морського відомства був витягнутий клерк-черговий, який незабаром доставив з бібліотеки товстий том «Таблиць припливів». Я сів за стіл, інші скупчилися навколо: чомусь вийшло так, що я, невідомо з якої причини, став ніби відповідальним за цю справу.