Однак усе виявилося набагато гіршим, ніж я очікував. У таблицях значилися сотні місць на східному узбережжі країни, і зазначений час верхньої точки припливу підходив щонайменше до пятдесяти з них. Потрібно було якимось чином звузити область пошуків.
Я обхопив голову долонями і глибоко замислився. Має існувати якийсь спосіб вирішити цю загадку. Що Скаддер мав на увазі під «сходинами»? Сходини причалу? Але якби йшлося про них, він не став би згадувати їхню кількість. Може, це місце з кількома сходами, що ведуть до моря, одні з яких відрізняються від інших тим, що налічують тридцять девять сходин?
Тут мені майнула нова думка, і я відшукав розклад усіх пароплавних рейсів на континент. Жодне судно не відходило о 10:17.
Чому так важлива найвища точка припливу? Якщо малася на увазі гавань, то зовсім невелика настільки, що для неї мав значення рівень припливу. Або мова йшла про судно великої водотоннажності. Але в цей час на регулярних лініях не було жодного пароплава, і щось підказувало мені, що шпигуни не стануть переправлятися на континент на пасажирському лайнері, який вирушає з багатолюдного порту. Отже, йдеться про невелику гавань, для якої важливий приплив або, можливо, ніякої гавані в цьому місці немає зовсім.
Але якщо це невеликий порт, то до чого тут кількість сходин? У жодній з гаваней Англії, які мені довелося побачити, я не зустрічав нічого схожого на сходові марші, що спускаються до причалів. Скаддер безумовно мав на увазі місце з одними-єдиними, але вельми примітними сходами, при цьому приплив там досягає найвищої точки о 10:17. Зрештою я визнав найвірогіднішим розташування цього місця на відкритому узбережжі, але кляті сходини, як і раніше, залишалися для мене загадкою.
Тоді я повернувся до міркувань загального порядку. Звідки відїхала б до Німеччини людина, яка прагне залишити Англію якомога швидше і непримітніше? Жоден із великих портів для цього не годиться. Ла-Манш і західне узбережжя Шотландії також відпадають: адже ця людина рухається з Лондона. Я виміряв відстань по карті та спробував подумки поставити себе на місце ворогів. Франція їм не підходить, отже, вони спробують дістатися до Остенде, Антверпена або Роттердама, вирушивши зі східного узбережжя з якогось порту між Кромером і Дувром.
Усе це були вкрай туманні міркування, і я не намагаюся стверджувати, що їх вирізняла якась особлива геніальність. Я аж ніяк не уявляв себе Шерлоком Холмсом. Але я знав, що маю щось на зразок інстинктивної здатності до вирішення подібних проблем. Не знаю, як це пояснити, але я звик використовувати свої мізки на повну потужність доти, поки не впирався в глуху стіну, а після цього покладався на інтуїтивні здогади, і вони майже завжди виявлялися правильними.
Я виклав свої міркування на клаптику адміралтейського паперу. Вони мали такий вигляд.
МАЙЖЕ ТОЧНО:
1) Місце, де є кілька сходів або сходових маршів; потрібні нам сходи відрізняються наявністю тридцяти дев'яти сходин;
2) Верхня відмітка припливу о 10:17 вечора. Відчалити від берега можна тільки при повному припливі;
3) Сходини ці не є сходинами причалу, тому саме місце швидше за все, не порт;
4) Не існує рейсового нічного пароплава, що відходить о 10:17. Транспортний засіб трапове [54] судно (навряд), яхта або човен.
На цьому мої логічні висновки закінчувалися. Я склав іще один список, назвавши його «Можливо» хоча й був упевнений у ньому не більше й не менше, ніж у першому.
МОЖЛИВО:
1) Це місце не порт, а відкрите узбережжя;
2) Судно невелике траулер, шхуна, яхта або катер;
3) Розташування на східному узбережжі між Кромером і Дувром.
Чи не дивно: ось я сиджу за столом під пильними поглядами міністра, фельдмаршала, двох високопоставлених урядовців і французького генерала та намагаюся витягти з карлючок мерця розгадку таємниці, яка для всіх нас питання мало не життя та смерті.
Тим часом до нас приєднався сер Волтер, потім прибув Магіллврі. Він уже встиг розіслати службовцям портів і залізничних станцій орієнтування з прикметами трьох чоловіків, яких я описав серу Волтеру. Втім, ні він сам, ні інші не сподівалися, що від цього буде якась користь.
Ось усе, що я зміг із цього вичавити, нарешті промовив я. Нам необхідно знайти місце зі сходами, що спускаються до берега, одні з яких складаються з тридцяти девяти сходин. Я вважаю, що це ділянка відкритого морського узбережжя з великими скелями десь між затокою Уош і Ла-Маншем. Крім того, приплив у цьому місці завтра ввечері досягне верхньої точки о десятій годині сімнадцять хвилин.
Тут мені спала на думку одна ідея.
А чи немає у когось із присутніх на прикметі інспектора берегової охорони або кого-небудь у тому ж роді, хто знає східне узбережжя?
Віттакер сказав, що такий чоловік є він живе у Клепхемі, на південному заході Лондона. Він негайно вирушив за ним на автомобілі, після чого інші розсілися абиде і почали обговорювати ситуацію. Я запалив люльку і ще раз обміркував усе від самого початку і з таким запалом, що врешті-решт мої мізки остаточно перейшли на холостий хід.
Близько першої години ночі доправили чоловіка з берегової охорони. Він виявився славним стариганом із виправкою морського офіцера, але стосовно до всієї нашої компанії тримався з неймовірною шанобливістю. Я залишив військовому міністру допитати його, оскільки побоювався, що сер Артур визнає зухвалістю з мого боку, якщо я почну ставити йому питання.
Ми хотіли б, щоб ви розповіли нам про всі відомі вам місця на східному узбережжі, де є великі скелі і до берега спускаються кілька сходів.
Старий замислився і запитав:
Які сходи ви маєте на увазі, сер? Є чимало місць, де дороги і стежки, що ведуть до моря, прорубані в скелях, і на більшості цих стежок є деяка кількість сходин. Або ви маєте на увазі, так би мовити, справжні сходи деревяні або складені з цегли?
Ми хотіли б, щоб ви розповіли нам про всі відомі вам місця на східному узбережжі, де є великі скелі і до берега спускаються кілька сходів.
Старий замислився і запитав:
Які сходи ви маєте на увазі, сер? Є чимало місць, де дороги і стежки, що ведуть до моря, прорубані в скелях, і на більшості цих стежок є деяка кількість сходин. Або ви маєте на увазі, так би мовити, справжні сходи деревяні або складені з цегли?
Сер Артур глянув на мене.
Ми маємо на увазі звичайні сходи, сказав я.
Старий замовк на кілька хвилин.
Щось нічого до голови не йде нарешті пробурмотів він. Стривайте-но Є одне містечко в Норфолку Братлшем, поряд із полем для гольфу. Там є декілька сходів, аби джентльмени могли діставати втрачені мячі.
Не те, сказав я.
Є ще багато пляжних променадів, якщо ви їх маєте на увазі. При кожному морському курорті.
Я мовчки похитав головою.
Місце має бути більш відлюдним.
Прошу вибачення, джентльмени, але я нічого більше не можу згадати. Звичайно, є ще й Рафф, але
Що це таке? швидко запитав я.
Великий крейдяний мис у графстві Кент, неподалік від Брадгейта. На його вершині понабудовано безліч вілл, а від деяких будинків до закритого приватного пляжу спускаються сходи. Це аристократичне містечко, і тамтешні мешканці не надто балакучі.
Я миттю розкрив «Таблиці припливів» і відшукав Брадгейт. Пятнадцятого червня найвища точка припливу очікувалася там о 10:17 вечора.
Здається, ми натрапили на слід, схвильовано вигукнув я. Як мені дізнатися, коли там буде приплив?
Можу вам підказати, сер, сказав береговий охоронець. Якось я винаймав там будинок у тому ж місяці, що й тепер, а ночами рибалив у відкритому морі. Приплив там на десять хвилин раніше, ніж у Брадгейті.
Я закрив книгу й обвів поглядом присутніх.
Якщо в одних із цих сходів виявиться тридцять девять сходин, ми розгадали загадку, джентльмени, сказав я. Я хочу попросити вас, сере Волтер, позичити мені ваш автомобіль і дорожню карту. Якщо містер Магіллврі приділить мені десять хвилин, гадаю, ми зможемо дещо приготувати до завтрашнього дня.
Те, що я самовільно взяв на себе відповідальність за всю справу, мало, мабуть, комічний вигляд. Але ніхто з присутніх не став заперечувати: врешті-решт, я брав участь у цій справі від самого початку. Крім того, я звик братися за важкі завдання, а всі ці високопоставлені персони були досить розумні, щоб цього не помітити. А генерал Ройє навіть наділив мене формальними повноваженнями, заявивши: «Щодо мене, то я цілком задоволений тим, що ми довірили цю справу містеру Ганнею».
У результаті о пів на третю ночі я мчав повз залиті місячним світлом живоплоти і поля графства Кент, а поруч зі мною смирно сидів один із найнадійніших агентів Магіллврі непримітної зовнішності чоловік на імя Скейф.
Глава 10
Побачення край моря
Рожево-блакитний червневий ранок застав мене, коли я дивився з вікна брадгейтського готелю «Гріффін» на безтурботне море і плавучий маяк біля Кокської обмілини, який звідси, здалеку, здавався не більший за річковий бакен. Однією-двома милями південніше і набагато ближче до берега стояв на якорі невеликий есмінець. Скейф, який колись служив на флоті, упізнав корабель і повідомив мені його назву та ім я капітана, а я відправив ці відомості серу Волтеру телеграмою.
Після сніданку місцевий управитель вручив Скейфу ключ, що підходив до хвіртки всіх сходів на мисі Рафф. Ми прогулялися уздовж кромки мілини, після чого я сів перепочити в затишному куточку серед скель, а Скейф заходився обстежувати скелі, яких тут, на березі, виявилося не менше півдюжини. Я не хотів, щоб мене бачили сторонні, але тепер на пляжі було зовсім порожньо, і за весь час я не помітив нікого, крім чайок.
Огляд і підрахунки зайняли у Скейфа понад годину, і коли він нарешті повернувся до мене, зосереджено заглядаючи в клаптик паперу і з записами, серце у мене мало не вистрибувало з грудей. Ви й самі розумієте: усе залежало від того, чи виявиться моя інтуїтивна здогадка правильною.
Присівши поруч на пісок, агент назвав уголос кількість сходин на всіх тутешніх сходах: тридцять чотири, тридцять пять, тридцять девять, сорок дві, сорок сім і двадцять одна у тому місці, де скелі були трохи нижчі. Я схопився, ледь стримавши радісний крик.
Ми помчали назад у місто і негайно відіслали телеграму Магіллврі. Я зажадав у своє розпорядження півдюжину помічників і велів їм після прибуття оселитися в різних готелях, назви яких були вказані в телеграмі. Після цього Скейф вирушив вивчати віллу, до якої належали сходи з тридцятьма девятьма сходинами, і підступи до неї.
Він повернувся зі звісткою, яка одночасно спантеличувала і вселяла впевненість. Вілла мала назву Трафальгар-Лодж і належала літньому джентльмену на імя Епплтон, колишньому біржовому маклеру. Містер Епплтон проводив там більшу частину літа. Перебував він на віллі і зараз, як і майже весь минулий тиждень. Скейфу нічого не вдалося про нього дізнатися, крім того, що Епплтон справляє враження цілком пристойної людини, регулярно платить за рахунками і ніколи не шкодує пяти фунтів на місцеву благодійність.