У чому справа? Що з учителькою?
Гордієнко скинув шинель, почепив на цвях, але лишився в кашкеті. Коли ступив до неї, Майя вловила легкий запах самогону. Якщо зараз зробить так, як вона підозрює, все ясно: не пригубив із колегами, а набрався добряче.
Знявши кашкета, Юрій надів його Майї на голову.
Все ясно.
Так що з Агатою? повторила вона, віддавши йому кашкета.
Гордієнко глибоко зітхнув і видихнув густий неприємний сивушний вихлоп.
Є сигнал на громадянку Колпакову.
Ти святкував її викриття?
Ніхто нічого не святкував. Так, посиділи.
І в такому стані ганяєш уночі. Ще не оженився, а вже хочеш зробити вдовою.
Одружимось. На Покрову.
Щось раніше не зважав на церковні свята.
Яке воно церковне? Наше, Юрій гикнув, обсмикнув кітель. Слухай, Майко, давай не будемо зараз про вчительку та інше. Мені Фомін пістонів натикав за неї. Ворога під носом у себе на хазяйстві не розгледів.
То Агата справді ворог?
Сигнал був.
Який?
Який треба! Гордієнко тупнув ногою. Все, я тебе прошу! Розберуться, кому треба. Мені догану. Не вкатали, але обіцяли. Як підтвердиться.
Підтвердиться що?
Те саме! Він знову тупнув, тепер уже іншою ногою. Завтра побачимо. Дай поїсти, я спати буду.
Зітхнувши, Майя пішла гріти йому вранішній борщ. Коли принесла казанок, дільничний уже спав, розвалившись на ліжку поверх покривала просто в одязі. Зітхнувши знову, Майя заходилася стягувати з Юрія чоботи, подумки пояснюючи собі: він сам переймається, бо недогледів. Чого саме, напевне скаже, як проспиться.
Проте вранці Гордієнко тримався з нею сухо, стримано, ніби з чужою. Майя списала це на похмільні муки, десь глибоко в душі розуміючи: він зараз уникатиме розмов про арешт вчительки. Надто сумнівно, двояко виглядає ситуація. Якось втиснувши в себе рідке, Юрій одягнувся й вийшов. Знадвору заторохтів мотоцикл, і Майя побачила дільничний їде не до центру села, а в протилежний бік, до райцентру. Отже, на службу не поїхав, і це її неабияк заінтригувало. Прокинулася жіноча цікавість, заразом жалість: син Агати ночував без матері.
Школу зранку не відчиняли. Діти товклися у дворі, не знаючи, чим себе зайняти. Навчання відновили не так давно, і якщо до війни скасовані заняття сприймалися за щастя, тепер сільська дітвора відверто нудилася: уроки не повертали мирного життя, бо щоденні зведення Інформбюро по радіо не пропускав ніхто, але створювали ілюзію наближення миру. Його хотілося однаково всім. Та дітворі, здається, найбільше.
Андрійко, син Агати, з загубленим виглядом тинявся окремо. Ті, хто грався з ним іще вчора, тепер демонстративно тримали дистанцію. Стиснувши губи ниткою, Майя рішуче перетнула двір, підійшла до хлопчика, присіла біля нього. Малий відвернувся, та вона міцно стиснула руками його худенькі плечі, силоміць розвернула до себе, струснула.
На мене дивись. Їсти хочеш?
Андрійко, син Агати, з загубленим виглядом тинявся окремо. Ті, хто грався з ним іще вчора, тепер демонстративно тримали дистанцію. Стиснувши губи ниткою, Майя рішуче перетнула двір, підійшла до хлопчика, присіла біля нього. Малий відвернувся, та вона міцно стиснула руками його худенькі плечі, силоміць розвернула до себе, струснула.
На мене дивись. Їсти хочеш?
Ні, вичавив із себе Андрійко.
Брешеш. Гайда, погодую.
Не брешу. Картопля лишилася в чавунку, зовсім по-дорослому заперечив він і відразу видав: То про маму все брешуть!
Тепер Андрійко дивився на неї, і Майя побачила в хлопчика зелені очі, зовсім не мамині, сірі.
Ти на кого схожий? На тата?
Сам на себе, сказав він.
Це добре, Майя посміхнулася. А з мамою що? Кажеш брешуть. Щось чув про неї, хтось говорив?
Ніхто. Вона хороша. Раз її забрали, то хтось набрехав на неї.
З нею таки говорив не десятирічний хлопчик, а дорослий чоловік років на десять старший. На зріст невисокий, голос тонкий, тому й видається дитиною.
Молодець. Так і треба. Я рада, що ти віриш мамі. То підїси ще трохи? Може, хоч чаю? В мене повидло є.
Майя випросталася. Тепер Андрійко дивився на неї знизу вгору.
Це ж ви дільничного нашого дружина?
Так, трохи подумавши, відповіла вона.
Не хочу. Дякую, я картоплю їв.
Хлопчик відступив від Майї на кілька кроків, вглядів бабу Полю, поспішив до неї. Та, ковзнувши поглядом у її бік, наче вперше бачила, обійняла Андрійка за плечі й кудись повела, на ходу немов затуляючи собою.
Агата повернулася з ранніми сутінками.
Її підвезли королівські базарувальники. Підвода розминулася з Майєю, коли та саме верталася додому. Вчителька, в тій самій хустці, виглядала старшою, ніж лише кілька днів тому. Сиділа коцюбою, опустила голову нижче плечей, але, вгледівши Зозулю, підняла її. Та зупинилася, ступила крок набік, пропускаючи підводу, і жінки дивилися одна на одну, поки віддалялися. Попри жалюгідний Агатин вигляд, настрій у Майї трохи поліпшився. Так швидко тепер не звільняють, а отже сталося прикре непорозуміння, розібралися скоро й відпустили на всі чотири боки.
Є, значить, справедливість.
Гордієнко прийшов пізніше, ніж учора, Майя вже готувалася до сну, навіть чекати перестала. На противагу вчорашньому Юрій виглядав на диво тверезо, був у добрішому, ніж завжди, настрої, навіть несподівано для Майї обійняв її, піднявши при цьому над підлогою. Подриґавши ногами, вона попросила поставити назад, і дільничний послухався. Потім глянув на неї, ніби розгледів аж тепер, підморгнув зовсім по-хлопчачому.
Як там у кіно кажуть: прошу вашої руки.
Речовий мішок він ще раніше поставив на підлогу біля одвірка, притуливши до стіни. Тепер підхопив його, і Майя мимоволі визначила на око: важенький. Жестом циркача закинувши «сидора» на стіл, Юрій розтягнув верх і урочисто виставив на стіл пляшку шампанського.
О! Сватання в Королівці!
Майї забракло слів Гордієнко таки вмів дивувати, коли дуже хотів.
Юрій уже порпався в кишені шинелі.
Поруч зі святковою пляшкою поклав завязану картату хустинку, всю в дрібних тютюнових крихтах.
Знову підморгнув, почав був сам розтягувати краї, враз передумав, відступив.
Глянь, що там. Тобі.
Пальці Майї спритно впоралися з вузликом.
Розгорнули хустку.
Кільце.
Вона знову бачила цей перстень з бірюзовою крапелькою.
Обручка буде. Я обійдуся, а жінкам воно ніби той
Чоловік іще щось говорив, але Майя не чула. Довкола враз стало тихо, слова Юрія немов всотував клумак вати. На коротку мить потемніло в очах, та скоро все повернулося, як було: щасливий, задоволений собою Гордієнко, шампанське посеред столу, колечко поруч.
Де ти взяв? вичавила з себе Майя.
Кого?
Вино Шампанське Запитати хотілося про інше, та в останній момент довелося до крові прикусити язика. Там, де чай?
Ради такого діла пішов на порушення. Службове.
Юрій узяв пляшку, почав здирати фольгу з горлечка, і Майя автоматично визначила: дільничний не вміє цього робити. Принаймні так, як її чоловік-офіцер тоді, в минулому житті.
Неприємності будуть? запитала, аби не мовчати.
Та ну! Спекулянта базарного випустив. Він мені за це могорич. Так домовлялися.
Хіба базарні спекулянти з Макарова твоя парафія, Юрку?
Та ну! Спекулянта базарного випустив. Він мені за це могорич. Так домовлялися.
Хіба базарні спекулянти з Макарова твоя парафія, Юрку?
Гордієнко перестав обдирати пляшку, здивовано зиркнув на Майю.
Чого ти? Ну, не зовсім так було. Ганяв зранку в райцентр, Фомін знову всіх викликає на якусь нараду. Завтра он теж треба їхати, щось у нього цілком таємне. Пальці тепер вовтузилися з корком. Потім один там, із міської нашої управи, попросив підсилити. Вони там облаву на спекулянтів Ну, там уже домовилися Гордієнко почав заводитися. Тьху, чорт, воно тобі треба! Я ж зовсім про інше! Та як же воно відкривається, зараза!
Дай.
Майя взяла пляшку в нього з рук, на диво легко впоралася з корком. Тепле розбовтане вино піною вдарило через край, і жінка стояла так, уся облита краденим напоєм аристократів.
А Юрій глянув на неї і чомусь засміявся.
Мабуть, збоку видовище справді виглядало кумедним.
Шампанське залило хустку, колечко сховалося в піні.
Потьмяніла бірюза.
Зранку дільничний за графіком приймав громадян.
Майя могла вийти, куди й коли хотіла. Але її не полишало відчуття: Гордієнко стежить за нею. Хоча Юрій з головою поринув у поточні справи, довго і нудно пояснюючи кожному, як проблему, з якою той прийшов, можна вирішити, а частіше чому вона не вирішиться найближчим часом. Майя старанно записувала все, машинально, доведеними до автоматизму рухами вела свою документацію, приймала, реєструвала заяви, готувала належні в таких випадках офіційні бюрократичні відповіді. Й уперто намагалася не дивитися на чоловіка, який учора покликав заміж і тепер уже приходитиме запросто, мов до себе додому. Хоч він поводив себе так і дотепер, Майя не заперечувала: сприймала міліціонера в хаті гарантією власної безпеки в цей непевний час.
Зараз вона вже так не вважала.
Небезпека, якої прагнула уникнути й заради чого йшла на компроміси, раптом стала такою самою реальною, як у часи, коли мусила працювати в німецькій комендатурі. Чекала звязкового, попри все чекала когось свого, боялася викриття, та все одно жила якоюсь надією на повернення наших. Тюремна камера в Макарові, розмова з капітаном Фоміним, і ось тепер загроза у власній хаті. Все це мало нагадувало повернення своїх, хоча в неї було досить часу, аби переконатися в цьому.
Не так.
Після повернення радянської влади вона старанно робила вигляд, ніби нічого не помічає. Адже донедавна все, що переживає зараз, її оминало. Нині настала її черга, ось і все пояснення.
Глибоко по обіді Гордієнко нарешті вдягнувся й пішов у справах, розбирати одну з давніх заяв, до якої аж тепер дійшли руки. Лишившись у кабінеті й полічивши спершу до пятдесяти, потім уже до ста, Майя рішуче підвелася, накинула тілогрійку, хустку й вийшла на ґанок. Не побачивши дільничного в полі свого зору, вона рішуче обігнула будівлю, зайшовши в шкільне приміщення.
Увесь час, поки Юрій працював з людьми, вона сиділа напроти вікна, котре виходило на вулицю. Бачила зранку, як Агата зайшла до школи. Як виходила не помітила, хіба б учителька вирішила вилізти через вікно, аби не потрапити їй на очі. Звісно, не втекла: сиділа в класі сама, закутавшись у благеньке пальто тут топили, лише коли йшли уроки. Краї берета насунула до брів, комір пальта підняла, перевіряла зошити.
Побачивши Майю, спершу розправила плечі, рвучко підвелася. Але відразу сіла на місце, зробила вигляд, ніби дуже зайнята й не звертає на несподівану відвідувачку уваги. Майя ж рішуче, відкидаючи непотрібні церемонії та умовності, наблизилася, підхопивши на ходу за спинку старого стільця, поставила його навпроти Агати, сіла. Дивуючись сама собі, відсунула зошити вбік.