Поговоримо.
Ні.
Агата поклала руку на стосик, та Майя накрила її своєю долонею.
Що це було?
Де?
Не придурюйся. З тобою.
Затримали й відпустили. З кожним може статися.
Знаю. За що?
Агата вивільнила руку.
Мені показали заяву. Почерк кривий, або дитина писала, або дорослий лівою рукою. Я знаюся на таких речах, усе доросле життя маю справу з писаними текстами. Розрізняти почерки вмію. Не визначати людину за почерком, то трошки інше.
Зрозуміло. Яку заяву?
Ідіотську, зітхнула Агата. Я на уроках розповідаю дітям, що в Німеччині жити краще, ніж у Радянському Союзі. Адже там культура, цивілізація, Європа.
Таке справді було?
Ага, ще ти допитуй! Агата трохи відсунулась, тепер дивилася на Майю з відвертою ворожістю.
Я не допитую. Тебе відпустили, значить перевірили, все в порядку. Але таких заяв без причини не пишуть.
Причина є, кивнула Агата. У нас на студії, на «Ленфільмі», працювали актори, актриси, інші люди з кіно, котрі свого часу мали змогу їздити за кордон. Не лише в Німеччину, не лише в Європу, в Америку теж. Звісно, це перевірені люди, багато разів перевірені. Та навіть їх хоч по разу викликали в НКВС. Мовляв, мали свого часу контакти з іноземцями на ворожій території мусимо вас перевірити, опитати, все таке. Війна, мусите розуміти.
Розуміли?
Бурчали, обурювалися, але розуміли. Розповідали, як люди за кордоном живуть, не без того. Дещо навіть подобалося, ставили за приклад. Я справді могла щось комусь бовкнути, теж як приклад чи порівняння, не більше. І то не в школі. Хоча Агата відмахнулася, це ж неможливо, Майє. Божевілля, параноя стежити за словами. Так доведеться постійно мовчати, але ж думки залишаться. Ти впевнена, що ніхто не читає наших із тобою думок? Після того, що сталося, я вже не впевнена ні в чому!
Майя мовчки виклала перед Агатою колечко з бірюзою.
Це твоє.
Ні. Уже твоє.
Я повертаю.
Не треба. Знову неприємностей наживемо, тепер уже обидві. Значить, так треба.
Юрій Гордієнко нічого не пояснив мені.
Ти питала?
Ні, призналася Майя. Тому й прийшла до тебе.
А якби він щось пояснив? Не прийшла б?
Гаразд, ми ходимо колами. Майя заховала колечко назад у кишеню. Як твоя річ опинилася в Гордієнка?
Спершу мене забрали, замкнули в камері з кількома жахливими жінками. Одна, здається, досвідчена кримінальниця і, як у них кажуть, марафетчиця[21]. Усяких бачила, але зблизька, отак вперше. Не знаю, скільки я там була, час ніби зупинився. Страшно. Потім викликали до слідчого, такий собі сірий чоловік у цивільному костюмі, довоєнному, плечі великі, ватяні. Намагався витягнути зізнання, що я поширюю ворожу пропаганду. Нічого не розуміла, все як у тумані. Знову камера, потім, уже ближче до вечора, повели на новий допит. У кабінеті слідчого вже сидів Гордієнко. Сказав: готовий поручитися за мене. Слідчий раптом вийшов, придумав привід. Лишив мене з дільничним. Той каже: витягне мене, але я маю віддати йому своє кільце. Продати не хотіла, тепер маю
Так і сказав?
Відкритим текстом. Більше нічого не пояснював. Я погодилася відразу, він мені про сина нагадав.
Про сина?
Часи, каже, воєнні, складні. Він, каже, вірить мені, що я ні в чому не винна, все це дурня. Але ж, каже, тут, у слідчих, свій план, свої розрахунки. Викриють нового ворога народу, ворожого агента. Мій син стане членом родини ворога народу. Дитячий будинок
Шантажував.
Ні, Агата сумно посміхнулася. Усе правильно говорив. По поличках розклав, і ти, Майє, чудово це знаєш. Усе припиниться, якщо я віддам останню коштовність. Погодься, невелика ціна за безпеку дитини. Коли я погодилася, все дивним чином вирішилося. Переночувала в одиночній камері, там навіть трошки топили. Уранці оформили звільнення, той самий слідчий. Розібралися й відпустили. Наші органи невинних не карають. Це мені там нагадали. І все, поговорили. Йди, бажаю щастя.
Справді, слів більше нема.
Дякую, вичавила з себе Майя, підвелася й залишила клас.
На ґанку мерзлякувато повела плечима, відійшла за ріг, аби нікому не кидатися в очі, знову витягнула злощасне колечко. Стиснувши до болю кулак, рвучко замахнулася, збираючись викинути подарунок. Та в останній момент передумала, запхала назад. Замість того вийняла зімяту пачку «Казбеку». Папіроси лежали там з того часу, коли курила свої востаннє з весни.
Там же, в кишені, серед дрібних тютюнових крихт завалялися сірники. Закуривши, Майя закашлялася після першої затяжки забута звичка. Друга пішла легше, в горлі вже не дерло, і вона вперлася спиною в стіну, завмерла, дивлячись на багряне жовтневе листя дерев, на неймовірно синє й холодне осіннє небо, на клин перелітних птахів
Увечері, коли Гордієнко сів за стіл, Майя виставила роздобуту раніше чвертку самогону, міцного й каламутного. Мовчки налила Юрію більше, собі трохи менше, пояснила здивованому чоловікові свої дії:
Я згодна. Давай розпишемося. У сільраді. Хоч завтра.
Я згодна. Давай розпишемося. У сільраді. Хоч завтра.
І першою влила гидотну рідину в себе.
4. Макарів, Київщина, районний відділ УНКВС
Для розмови капітан Фомін викликав до себе лише начальника міліції.
Після повернення з Києва, де до нього, як і до інших керівників районних управ, довели потрібну й цілком таємну інформацію, він хотів зібрати весь особовий склад. Але потім передумав. Усе одно до низових підрозділів його слова дійдуть через начальство, і це поставить під сумнів сам факт секретності.
Фомін узагалі не розумів, яка може бути секретність при тому, що кожен дільничний міліціонер так чи інакше працюватиме з місцевим населенням. Отже, дуже скоро всі в окрузі знатимуть, чим перейнялися каральні органи, на чому вони зосередилися. Підпілля, яке треба ліквідувати в найкоротший термін, знизить активність, заляже на дно, і оперативна робота піде котові під хвіст.
З іншого боку, всі кругом знають міліція ловить банду Щербаня. Це не заважає бандитам періодично нападати на склади, магазини й навіть товарні станції. А людям приховувати інформацію, котра виведе на них. Хоча Фомін голову давав на відсіч: щонайменше половина макарівських базарувальників так чи інакше зі Щербанем повязана. Приховати інформацію для них означає надалі забезпечувати чорний ринок товарами першої необхідності, передусім харчами. Зачистити його означало нажити собі ворогів: більшість людей так чи інакше жила завдяки перекупникам та тіньовим натуральним обмінам. Якщо перекрити ці канали, людям зостануться лише продуктові картки, яких катастрофічно не вистачає. Чорний ринок і його неписані закони дозволяли утримувати потрібний баланс у суспільстві, він де-факто був свідченням негласного договору, укладеного між владою й народом. Людям дозволялося порушувати правила в межах розумного, і вони в обмін демонстрували лояльність, таку потрібну в тилу під час війни.
Фомін не був наївним. Чудово розумів: повернувшись на раніше окуповані території, радянська влада не може й не стане забезпечувати громадянам права та свободи, на які вони сподівалися. Справа навіть не у війні. Капітан прийшов у органи шість років тому, в тридцять восьмому, на місце вичищених перед тим товаришів. Гайки закрутили в цілком мирний час, для такого не треба оголошувати комусь війну чи самим ставати жертвами зовнішньої агресії. Для Фоміна війна лише загострила внутрішню ситуацію, багато що розставивши на свої місця. Він навіть хотів, аби Гітлерові зламали хребет. Останні зведення Інформбюро обнадіювали: так буде, лиш не ясно, коли саме. Та після перемоги, яка неодмінно настане, капітана влаштував би постійний воєнний стан. Нема чого розслаблятися, та й дозволено більше.
Так, він і до війни не надто церемонився з явними й прихованими ворогами.
Але війна давала змогу діяти, нічого нікому не пояснюючи.
Закони воєнного часу. Хочете ви, громадяни, того чи ні.
Капітан Семен Сергійович Фомін робив ставку на те, що кримінальні банди місцеве населення сприйматиме меншим злом, ніж банди націоналістичні.
Значить, допомагатиме органам активніше. Хоча б задля того, аби заслужити довіру влади. Виказавши терористичну групу і всякого, хто з нею може бути повязаний, люди в такий спосіб добуватимуть собі індульгенції. Не всі сприймають Васю Щербаня ворогом, бо, за легендами, він звичайних громадян не чіпає, останнє в злиднів не забирає. Натомість диверсанти, на яких націлило київське керівництво, прислужники фашистів, не менше, не інакше.
Фашизм це ворог номер один.
Заохотити громадян виявляти реальних ворожих агентів переключити їхню увагу від тих негараздів, які переживаються зараз.
Ось про це капітан і розказав колезі, опецькуватому, простуватому з вигляду капітанові Христюку.
Приблизно так, Павле.
Збираючись удвох, офіцери були на «ти».
Та розумію, Семене, відповів той, дослухавши невеличку, але змістовну промову до кінця. Звідки така впевненість, що до нас сюди засилаються бандерівські групи? Що їм тут робити? На кого спиратися?
Аполітично, мовив Фомін.
Ти про що?
Про те саме, капітане. Мислиш категоріями, далекими від політики.
До чого тут політика?
Видно, що все життя ловив тільки кримінальний елемент. І то дрібненький.
До війни Павло Христюк справді служив у Таращанському карному розшуку. Містечко маленьке, й займатися доводилося переважно крадіями, гопниками та побутовими злочинами: родинними сварками, під час яких пяні чоловіки калічили, а то й ненавмисне, в запалі убивали дружин, чи навпаки ревниві жінки вночі різали чоловіків-зрадників кухонними ножами або рубали сокирами. Пішов на фронт добровольцем, потім командував партизанською розвідкою в рідних Таращанських лісах, а з цієї зими повернувся на службу, не пішовши на фронт після розформування загону. Родину Христюка німці взяли в заручники разом з іншими у відповідь на вбивство офіцера і розстріляли. Тому до них та всіх, хто може бути повязаний з ворогом, капітан мав особистий рахунок.
До війни Павло Христюк справді служив у Таращанському карному розшуку. Містечко маленьке, й займатися доводилося переважно крадіями, гопниками та побутовими злочинами: родинними сварками, під час яких пяні чоловіки калічили, а то й ненавмисне, в запалі убивали дружин, чи навпаки ревниві жінки вночі різали чоловіків-зрадників кухонними ножами або рубали сокирами. Пішов на фронт добровольцем, потім командував партизанською розвідкою в рідних Таращанських лісах, а з цієї зими повернувся на службу, не пішовши на фронт після розформування загону. Родину Христюка німці взяли в заручники разом з іншими у відповідь на вбивство офіцера і розстріляли. Тому до них та всіх, хто може бути повязаний з ворогом, капітан мав особистий рахунок.