В їхньому ж дворі усе було ціле, і коли іноді чувся підозрілий тріскіт, хлопці вискакували з поліняками обороняти свій двір. Вони щиро обурювалися на людське нахабство; хазяйка їхнього двору могла спати спокійно. Правда, нічні походи хлопців непокоїли її і вона їх страхала, що вони таки покутують колись свій гріх.
Для наскоків вибирали завжди глупу, бурхливу ніч. Пятеро тіней виходило на вулицю, озиралися; нікого немає. Сиротливо вищала рейка, потім тріщали дошки і четверо щезали, а пятий вартував. Поверталися довгою шеренгою з хрестами на плечах і з завзяттям в серці. Ці походи звалися хрестовими походами.
Здобич складалася в кухні і вкривалася білизною та всяким дрантям. На ранок увесь двір знав, що комуна ходила на влови. Даша (хазяйка Дар Петрівна) хитала головою, а останні мешканці заздро зазирали до дверей, і, певно, зі злості приходили лаятися і загрожували подати скаргу
Тоді виходив Петро, закладав руки в кишені і казав:
Заховайте вашу скаргу в кишеню і катісь
Хлопці вискакували з грізним тюканням, і хоробрий оборонець громадської доброчинності зникав до найближчого такого ж випадку.
Це звалося антирелігійною пропагандою.
Але дужий ворог роду людського, і сьогодні вночі Даша розбудила хлопців.
Швидше, швидше, там зовсім розбирають
Коли хлопці вискочили на вулицю, юрба чоловік на пятдесят бігала, лаялася, навіть билася. Міліціонер, не знаючи, що робити, просив лише не дуже сильно кричати. Але хлопцям це не сподобалося.
Що за нахабство. Так за одну ніч усе рознесуть. А варити їжу треба ще буде місяців два-три.
Вирішили гуртом піти до міліціонера.
Що ви дозволяєте державне майно розтягувати?
Але що я можу зробити? Не стрілять же.
Андрій:
Ет, все одно. Ходім на той бік, може, хоч там бабів менше.
Але тільки вони звернули на ріг, як назустріч юрба.
Стій!
Міліція, ет, чорт.
Ті підходили з рушницями за плечима.
Що ви тут робите?
А ви що?
Ви хто такі?
А ви хто такі?
От ми вам покажемо, хто ми такі! Дошки ломать?! Забирайтеся зараз же додому!
Це не міліція, шепоче Андрій, це своя хевра. Міліція прямо бере, а ці балакають.
Ша! Бачили ми й не таких! Давайте союз; там унизу баби ламають. Ми дом-комуна номер первий. А ви?
А ми з військової школи курсанти.
Виявилося, що в них за плечима рейки привязані: військові хитрощі, пояснювали ті.
З диким голосом побігли усі разом униз. Юрба почала розбігатися, і хлопцям на цей раз довелося працювати до ранку.
Коли кімната була вже повна, звернулися до Даші, й вона з половини поступилася кухнею.
Петро в цьому нальоті участі не брав.
Петро повертався додому пізно.
Петро тої ночі не ночував.
Нарешті, Петро навіть чоботи ретельно ваксив і сам причісувався. Ґудзики пришив до ширінки і бензином вивів плями.
Хлопці хитали головою й казали:
Петре, Петре, пропаде твоя головонька. І з ким-то ти крутиш, з ким ночі ночуєш?
Але Петро нікому нічого не казав і тепер, коли прийшов ранком, хлопці підняли галас: це свинство, нарешті. Десь ходить, а ніхто нічого не знає! До кого латаєшся?
Ні до кого я не латаюся.
А, так він так, добре-добре, вони все знають. Дурень він от що. Галька сама на нього падає, а він як тютя мокра ходить. О, якби на когось на них, то той показав би.
Холява!
Петро щось відповів і знялася лайка. Хлопці називали Петра ідеалістом, а в комуні це слово було за лайливе. Нарешті озвався й Михайло:
А вам що до того, що він робить?
Як що? здивувалися щиро хлопці, що ж ми за товариші, коли він нічого не говорить.
Дурні ви, а не товариші.
Краще бути дурнем, аніж малахольним катаринщиком, сказав Андрій і сів писати щось.
За хвилину він вивісив таку «сводку».
1. Андріївський фронт прощупування ворога й перші заходи.
2. Дмитрівський фронт без змін.
3. Іванівський фронт вчора вночі зроблено напад, що перейшов на багнетний бій.
З інших відомостей немає.
Хоча ні для кого не було секретом, що Іван вчора з якоюсь постаттю білою всю ніч на цвинтарі був, а Андрій з Варкою десь вештався, що Дмитро щезає «законно», бо одружитися збирається, та Петро чомусь образився й назвав усіх свинями.
Та чорт би вас забрав з вашими забобонами, кричав Іван, що там матерій всяких шукаєте! Знаємо! Вам грішним потрібно те, що під матерією. От!
Петро кипів, Михайло спокійно.
Ну, то що?
Як що? На біса ж ви на нас нападаєте? Дурень ти, мовив Михайло з жалем, можна й з гарного зробити погане.
А Іван:
Коли ти щось гарне побачив там, то поцілуй
Але Петро перебив.
Ти слухай, скотина. Дурень ти. От-що!
Знявся галас. Нарешті Михайло зупинив.
Знявся галас. Нарешті Михайло зупинив.
Та годі. Скоро все одно розїдемось, це ж даремна річ сперечатися.
Згодом Петро питав Михайла:
Як ти можеш бути таким спокійним?
А чого б я хвилювався? Мені просто іноді шкода їх
Їх? Ану їх під три чорти, але ж ти розумієш, це ми така грядуща зміна.
Ну, не всі ж на їх схожі, підвівся Михайло, я працюю сьогодні на вночішній, буду ранком.
Підвівся і Петро, почав шукати пальто.
І ти на вночішній? іронічно спитав Іван. Петро нічого не відповів, а тільки грюкнув дверима.
Чекав Галину він довго. Нарешті, побачив її підбігла засапана і зараз же потягла.
Ти не боїшся тепер ходити зо мною?
Ні.
Слава богу!
Ні, тепер йому нічого боятися її, бо вона вже не буде сіпати його на вулиці й кричати на все місто, як різана. Правда?
Ого! Пугало ти турецьке. Я ж тебе А сам. Усіх собак стрічних лякаєш своєю гривою.
Буза.
Що? А хто («ну й логіка»), коли я забула в комуні парасоля, взяв його й пішов в дощ не розчиняючи. Я? Може я, скажеш? і вона так енергійно наступала на нього, що він визнав усі свої провини в минулому і в майбутньому.
Йшли весело балакаючи йшли йшли Вибилася з-під хустки коса чорна, розгорілися щоки від вітру весняного і незчувся Петро, як поцілував Галину. Поцілував прямо в вухо, спікся і радий був крізь землю провалитися.
А вона скрикнула сердито. Але побачивши Петрове обличчя з переляканими очима намистом, як рветься разок, засміялася дзвінко.
А той зрадів, від радощів аж дух захопило.
Так вона не сердиться? Зовсім? І все забуде? Нічого не буде казати. Хай це мине й забудеться.
Забудеться?
Ні, вона, мабуть, не забуде І сміялася дужче й дужче.
Ні-ні, то вітер пролетів.
А він таки справді поцілував її? Та то він помилився! Та то йому так здалося!
І була вона така безтурботно весела, ласкава, що Петрові подумалося:
«А може, й справді я помилився?»
Додому пізно проводив її. Вже й ліхтарі яскраво горіли й трамваї бігли порожні. Говорили про Катерину й Михайла.
Гарна ця Катерина, сказав Петро. Галина глянула скоса.
Нічого, раптом, вона тобою не цікавиться зовсім! Ти не думай!
Але Петро (дурень) не звернув уваги на це. Його мучили такі думи: 1) як він їй стисне руку і 2) чи не сердиться вона таки на нього. Не встиг Петро стиснути їй руку «з натяком», як підійшли Михайло й Катерина. Гукнули здаля.
Петре, Галино, заждіть!
Озвалася Галя.
От ми зустрілися з Петром випадково, а він не хоче мене проводити.
Та я ж, обурився було Петро на брехню, але Галина сіпнула його за руку, і він почервонів, і замовк, з радости ледве не подавився слиною і заіржав, а ті все розпитували Тоді Галя:
А ви як тут зустрілися?
Ми теж випадково зустрілися сказала Катерина.
Гм це Галя. Ну й добре, гуртом мене проведете.
Упросила Катерину, щоб та заночувала в неї. Не хотіла спочатку.
Мені треба тобі сказати щось, шепнула Галя, щось важливе, важливе.
Весна! сказала Катерина й погодилася.
Хлопці повернулися мовчки. Кожен думав своє. Петро знав, що Михайло після довгої розлуки знову зустрівся з Катериною. Йому кортіло спитати щось у Михайла, та, глянувши на його суворе обличчя, він закрив рота.
В комуні вже лягли.
Петро, не роздягаючись, ліг на ліжко і заснув веселим, молодим сном, а Михайло не спав. Важкі думи впали на нього знову, знову Катерина, як камінь; зустрілися вона ніби й байдужа.
Коли він прийшов до неї читала.
Підемо, я прийшов, як умовились.
Я не піду.
Чому?
Так, не хочу.
Розсердився.
Знову балакати з тобою не можна.
Катя:
Не балакай.
Ну, й чого ти така?
Яка? всміхнулася.
Слухай, Катерино, ми ж повинні з тобою до чогось добалакатись. Чи ти не хочеш говорити.
Я вже добалакалась давно.
Ти мене любиш? Узяв за руку, погладив ніжно. Ну, скажи?
Ти знаєш.
Так для чого ж ти так робиш?
Як? Що приїхала тоді з фронту, тобі нічого не сказавши? Що не роблю й тепер так, як ти хочеш? Що не хочу з тобою жити?
Хіба люблять так, як ти?
Ну, а як же? Чудний ти. Ми так довго не бачилися, а ти знову прийшов з вимогами. Ти власник. Розумієш? Ти хочеш, щоб з тобою жила, по-твойому думала. Я люблю тебе, але дечого в тобі ненавиджу.
І знову він запитав в-двадцяте.
Який же я?
Відповіла:
Такий як усі.
Відповіла:
Такий як усі.
Чого ж ти хочеш? запитав сердито вже.
Може, неможливого.
«І справді, чого вона хоче?» думав він, лежачи на канапі й здивовано знизував плечима. Ранком його розбудили голоси.
Я казав йому не берись за доповідь: сядеш. Так ні. Проморив збори дві години. Андре! Треба було, сукин син, з короля гуляти.
А де він у мене візьметься у чорта.
А ми вашу даму по
Хлопці грали в очко. Грали з азартом.
Очко!
Перебор!
На столі стояв ящик з махоркою, і дим товстим шаром лазив під стелею. Враз Іван крикнув до Михайла в сусідню кімнату:
Щось Катерина на тебе дивиться.
Той мовчав.
Грубая. Є за що подержатися? Ти там не того, Миша? Га?
Але той скочив з ліжка, підбіг.
Чуєш ти, я як тобі дам
Тю на тебе, почав було Іван, але, побачивши Михайлове зле обличчя, змовк.
Михайло схопив шапку й вийшов.
Да, почав було знову Іван.
Та кинь, перебив Дмитро. Може, то вона справді його баба. Смачна.
Та заткніть свої пельки. Не можете як про дівчат, так зараз же. Сволочі, сам не знаючи чому, за Галю образивсь Петро.
Вийшов. Михайла не було видно. Усередині було так погано, ніби хтось туди плюнув.
«Куди його йти!» Подався до клубу з надією побачити там Кузьму, думав: «Ага, побачу Кузьму та розпитаю докладно, що вони там мені за навантаження дали? Тай репетиція там, здається. До речі й Галя там»
В клубі було весело. Всі бігали, здавалося, без мети, кричали, заважали одно одному, насилу знайшов Галину. Вилізла вона з лаштунків уся в борошні, сердита й розтріпана.
Галино, здорова, а я до тебе.
Бачу. Ніколи.
А скоро ти?