Шлях від містечка Прогродів до маленької станції, куди тричі на тиждень приїздив потяг, пролягав між боліт. Нісен Піченик завжди, навіть коли не чекав партії коралів і навіть у дні, коли не приходив потяг, ходив на вокзал, тобто до боліт. Він стояв на краю трясовини годину, а то й довше, і уважно дослухався до кумкання жаб, наче вони могли розповісти йому про життя в болотній глибіні, і часом йому справді здавалося, ніби він отримав якісь повідомлення. Взимку, коли болота замерзали, він навіть наважувався ступити на них ногою, і страшенно тішився цим. У гнилому запаху боліт він, повнячись передчуттів, упізнавав терпкий дух широкого моря, а тихий і жалюгідний булькіт підземних вод перетворювався в його чутливих вухах у бурхання височезних синьо-зелених хвиль. Але в містечку Прогродах ніхто не знав про все, що відбувалося в душі торгівця коралями. Всі євреї вважали, що він такий, як і вони. Хтось торгував тканинами, хтось гасом, один продавав молитовне вбрання, другий воскові свічки та мило, третій хустки для селянок і цизорики: один навчав дітей молитися, другий рахувати, а третій торгував квасом, кукурудзою і вареними бобами. І всім їм здавалося, ніби Нісен Піченик такий, як і вони, але торгує коралями.
Шлях від містечка Прогродів до маленької станції, куди тричі на тиждень приїздив потяг, пролягав між боліт. Нісен Піченик завжди, навіть коли не чекав партії коралів і навіть у дні, коли не приходив потяг, ходив на вокзал, тобто до боліт. Він стояв на краю трясовини годину, а то й довше, і уважно дослухався до кумкання жаб, наче вони могли розповісти йому про життя в болотній глибіні, і часом йому справді здавалося, ніби він отримав якісь повідомлення. Взимку, коли болота замерзали, він навіть наважувався ступити на них ногою, і страшенно тішився цим. У гнилому запаху боліт він, повнячись передчуттів, упізнавав терпкий дух широкого моря, а тихий і жалюгідний булькіт підземних вод перетворювався в його чутливих вухах у бурхання височезних синьо-зелених хвиль. Але в містечку Прогродах ніхто не знав про все, що відбувалося в душі торгівця коралями. Всі євреї вважали, що він такий, як і вони. Хтось торгував тканинами, хтось гасом, один продавав молитовне вбрання, другий воскові свічки та мило, третій хустки для селянок і цизорики: один навчав дітей молитися, другий рахувати, а третій торгував квасом, кукурудзою і вареними бобами. І всім їм здавалося, ніби Нісен Піченик такий, як і вони, але торгує коралями.
А він-таки, як бачимо, був украй незвичайний.
2
Піченик мав і бідних, і багатих покупців, і постійних, і випадкових. До своїх багатих покупців він зараховував і двох селян з околиць, один з яких, а саме: Тимон Семенович, садив хміль і щороку, коли приїздили комівояжери з Нюрнберґа, Заца[1] і Юденбурґа, укладав кілька успішних угод. Другого селянина звали Микита Іванович. Той виростив не менше, ніж вісім доньок, і одну за одною видавав їх заміж, і кожна потребувала коралів. Одружені доньки поки що четверо народили (коли після заручин не минуло й двох місяців) дітей, і то знову були доньки, які теж потребували коралів ще як немовлята, щоб ніхто не зурочив їх. Родини обох селян були найпочеснішими гостями в домі Нісена Піченика. Для доньок, онуків і зятів цих селян крамар мав наготові добру горілку, яку зберігав у скрині, він сам курив ту горілку і приправляв її мурашками, сухою губкою, петрушкою і золототисячником. Інші звичайні покупці задовольнялися звичайною купованою горілкою. Адже в тих краях ніяка справжня купівля не обходилася без випивки. Покупець і продавець пили, щоб оборудка дала обом виграш і благословення. Крім того, в помешканні торгівця коралями ще й тютюн лежав купками на підвіконнях, прикритий вологим промокальним папером, щоб не втрачати свіжості. Адже до Нісена Піченика покупці ходили не так, як ходять люди до крамниці: просто купити товари, заплатити і піти геть. Більшість покупців долали далекий шлях у багато верст і були не тільки покупцями, а й гостями Нісена Піченика. Він пригощав їх горілкою, тютюном, а інколи й годував. Його дружина варила кашу з цибулею, борщ зі сметаною, пекла яблука на решітці, картоплю, а восени каштани. Отже, покупці були не тільки покупцями, а й гостями в домі Піченика. Інколи селянки, шукаючи коралів, які б личили їм, починали співати разом з низальницями, співали всі, і навіть Нісен Піченик інколи мугикав собі під ніс, а його дружина в такт пісні мішала ложкою на плиті. А коли з базару чи шинку поверталися селяни, щоб забрати дружин і заплатити за куплене, крамар і з ними мусив випити горілки або чаю і викурити сигарету. І кожен давній клієнт цілувався з ним, як із братом.
Бо, коли ми інколи пємо, то всі добрі та чесні люди наші брати, а всі милі жінки наші сестри, і немає ніякої різниці між селянином і крамарем, між юдеєм і християнином, тож лихо тим, хто хотів би заперечити!
3
Кожного нового року Нісен Піченик був незадоволений своїм мирним життям, але ніхто в містечку Прогродах не помічав цього. Як і всі євреї, торгівець коралями теж двічі на день, уранці і ввечері, ходив до синагоги, відзначав святкові дні, постив у дні посту, одягав пас і сорочку для молитов, похитував тулубом на молитві, спілкувався з людьми, розмовляв про політику, Російсько-японську війну і загалом про все, про що писали в газетах і чим переймався світ. Але в серці він таїв тугу за морем, батьківщиною коралів, і з газет, які двічі на тиждень приходили до Прогродів, просив, бо ж не міг там нічого розібрати, прочитати спершу які-небудь морські новини. Як і про корали, він мав про море вкрай незвичайне уявлення. Хоч і знав, що в світі є багато морів, справжнім, властивим морем, на його думку, було тільки те, яке треба перетнути, щоб дістатися до Америки.
Якогось дня, отримавши коротку відпустку, додому повернувся син торгівця бумазеєю Олександра Комровера, якого три роки тому забрали до війська, і він потрапив до флоту. Тільки-но торгівець коралями почув про повернення молодого Комровера, він мерщій подався до нього додому й почав розпитувати матроса про всі таємниці кораблів, води і вітру. Якщо геть усі в Прогродах були переконані, що молодий Комровер тільки внаслідок своєї дурості дав себе затягти в небезпечний океан, торгівець коралями вважав матроса за обдарованого юнака, якому дісталися честь і щастя стати, так би мовити, товаришем коралів, ба навіть їхнім родичем. Люди бачили, як сорокапятирічний Нісен Піченик із двадцятидворічним Комровером руку в руку годинами походжають на Ринковому майдані містечка. «Чого він хоче від Комровера?» дивувалися люди. «Чого він, власне, хоче від мене?» дивувався й матрос.
Протягом усієї відпустки, яку матрос міг провести в Прогродах, торгівець коралями майже не відходив від нього. Запитання старого матросові видавалися дивними, скажімо, таке:
А чи можна в підзорну трубу побачити морське дно?
Ні, відповів матрос, в підзорну трубу дивляться тільки вдалечінь, а не вглиб.
А чи можна, знову запитував Піченик, якщо ти матрос, упасти на дно моря?
Ні, відповів молодий Комровер, на дно моря опускаються тільки тоді, коли топляться.
Навіть капітан не може?
Не може й капітан.
А ти бачив коли-небудь норця?
Не раз, відповів матрос.
А морські тварини й рослини піднімаються інколи на поверхню?
Тільки риби і риба-кит, що, власне, ніяка не риба.
Розкажи мені, просив Нісен Піченик, яке воно, море.
Воно повне води, відповідав матрос Комровер.
І таке широке, як велика ділянка землі, наприклад, широкий простір, де немає будинків?
Таке і ще ширше! відповів молодий матрос. І таке, як ви кажете: широкий простір, і ніде не видно жодного будинку, хіба дуже рідко, і то аж ніяк не будинок, а корабель.
А де ти бачив норця?
Норці є в нас, у військово-морському флоті, пояснив молодик. Але вони не пірнають збирати перли, устриці чи корали. Для них це військова вправа, скажімо, про випадок, коли якийсь військовий корабель затонув і з нього треба зняти цінні інструменти або зброю.
Скільки морів є у світі?
Цього я вам сказати не можу, стенув плечима матрос. Ми, щоправда, вивчали, коли нас готували, але я не звернув уваги. Я знаю тільки Балтійське море, Північне море, Чорне море і великий океан.
А яке море найглибше?
Теж не знаю.
А де найбільше коралів?
Не знаю.
Гм-гм, буркнув торгівець коралями Піченик. Шкода, що ти нічого не знаєш.
На околиці містечка Прогродів, там, де тягнулись дедалі убогіші хатки, аж поки зникали остаточно, і починався широкий і вибоїстий шлях на станцію, стояв шинок Подгожева, заклад із лихою славою, куди вчащали селяни, поденники, солдати, непутящі дівчата і безпутні парубки. Одного разу побачили, як туди заходять торгівець коралями Піченик із матросом Комровером. Їм подали міцний темно-червоний питний мед і солоний горошок.
Пий, хлопче! Пий і їж, мій хлопче! по-батьківському припрошував Нісен Піченик матроса. Той завзято пив та їв, бо, хоч і молодий, таки навчився чогось у гаванях, тож після меду йому подали поганеньке кисле вино, а після вина девяностоградусну горілку. Поки матрос пив мед, то був такий мовчазний, що торгівець коралями боявся, що вже нічого не почує від нього про морські води, його знання просто вичерпалися. Але після вина малий Комровер розговорився з шинкарем Подгожевим, а коли принесли девяностоградусну, гучно виспівував, як справжній матрос, пісню за піснею.
Ти теж із нашого любого містечка? запитав шинкар.
Звичайно, я син вашого містечка тобто мого нашого любого містечка, відповів матрос, і то так, наче був не син заможного єврея Комровера, а простий сільський парубок. Кілька нероб і волоцюг підсіли до столу Нісена Піченика та матроса, і молодик, побачивши публіку, відчув, що його виповнює дивна гордість, і то гордість, про яку він думав, що її можуть мати тільки морські офіцери. Тож він заохотив своїх слухачів:
Запитуйте, дітки, ну ж бо! Я відповім вам на все! Ось гляньте на цього любого дядька, ви ж добре знаєте його, це найкращий торгівець коралями на всю губернію, я вже багато розповів йому!
Нісен Піченик кивнув головою. Він незатишно почувався в тому незвичному товаристві, тож випив свій мед, а потім ще одну склянку. Мало-помалу всі підозрілі обличчя, що їх він завжди бачив лише крізь вічко своїх дверей, почали видаватися йому не менш людськими, ніж власне. Але обережність і недовіра так глибоко вкоренились у його серці, що він вийшов надвір і заховав торбинку зі срібними грошима в капелюсі, кинувши до кишені лише кілька монет. Задоволений своєю вигадкою і заспокійливим тиском на череп торбинки з грішми під капелюхом, знову повернувся за стіл.
Ти теж із нашого любого містечка? запитав шинкар.
Звичайно, я син вашого містечка тобто мого нашого любого містечка, відповів матрос, і то так, наче був не син заможного єврея Комровера, а простий сільський парубок. Кілька нероб і волоцюг підсіли до столу Нісена Піченика та матроса, і молодик, побачивши публіку, відчув, що його виповнює дивна гордість, і то гордість, про яку він думав, що її можуть мати тільки морські офіцери. Тож він заохотив своїх слухачів: